Українські короткі метри 1990–2000-х на KISFF: як режисери бачили тогочасний Київ

1990-ті — одне з найцікавіших та найбурхливіших десятиліть у новітній історії України. Тоді, як і в 2000-х, українці(-ки) мали багато надій та розчарувань, свободу та можливість її переосмислити. На цьому тлі в Україні з’явилося нове покоління режисерів(-ок), яких ми знаємо сьогодні за повними метрами, успішними карʼєрами та унікальними роботами.

У 1990–2000-х кіноіндустрія, як і вся країна, увійшла в період стагнації, і митці шукали нові форми, виходи та, що найбільш дивовижно, кошти на кіно. А все для того, щоб досліджувати себе, навколишній світ та Київ — місто, яке стало важливою частиною їхнього життя і героєм фільмів.

16 листопада 2023 року в рамках 12-го Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів (KISFF) у столиці України відбудеться показ добірки українських короткометражних фільмів того часу. Спеціально для Заборони Єлизавета Сушко розповідає про них, їхніх авторів(-ок) та Київ очима молодих Ірини Цілик, Валентина Васяновича та інших. 

Київ мертвих: «День народження Юлії» Наталії Марченкової (1993)

Головна героїня — молода та велелюбна Юля. Її хлопець-байкер любить її за красу та хоче одружитися. Напередодні її дня народження він потрапляє в аварію та розбивається на смерть. Дівчині доводиться хутко шукати нового коханого. Але її душа до першого поцілунку залишається на тому світі — разом зі скривавленим байкером.

Режисерка поєднує у фільмі казковий сюжет про принцес, закляття і стару, яка знає вихід, з сучасними проблемами кохання, ревнощів та навіть екзистенційності смерті. Такого точно не очікуєш від анімації про день народження. Як і в інших роботах київської мультиплікаторки, наприклад «Любов та смерть картоплі звичайної», у цьому фільмі тісно переплетені романтика і насилля. А Київ очима Наталі має образи Парижа та Мангеттену.

Він руйнується: «Дім на злам» Олександри Хребтової (1996)

Реалізм у фільмах Олександри Хребтової сягає апогею. Її герої(-ні) грузнуть у побуті, сварках та безвиході. Але крізь чорно-білий світ «Дому на зламі» пробивається світло дитячого погляду. Вони наївно закохуються, знайомляться з янголом, який більше схожий на навіженого, та мають хоч якісь шанси стати поколінням, кращим за своїх батьків. 

Фільми цього періоду мають характерну рису: їхні герої не виділяються з маси та не наділені зовнішнім блиском. Та в цих камерних сюжетах достатньо однієї розваленої хати та побутових подій, щоб розкрити цікаву на той час думку: найскладніша людина — проста.

Театральний Київ: «Метрополітен» Ганни Яровенко (1998)

Інтервʼю з випадковими людьми у київському метро завʼязані на темі театру, гри та життя граючи. Пасажир(-к)и згадують, які ролі вони виконували у пʼєсах, кого мріяли втілити на сцені та розігрують класичні тексти прямо на станціях. 

З таких щотижневих телеефірів у підземці почала свій шлях Ганна Яровенко, яка сьогодні знімає популярні телепроєкти — серіал «Жіночий лікар» чи програму «Міняю жінку». Але тоді «Метрополітен» був молодіжною забавою, яка принесла щось нове на телеекрани. 

Митець: «Проти сонця» Валентина Васяновича (2004)

Документальний фільм режисера «Атлантиди», як і його повнометражний док «Присмерк», портретує близьку йому людину. Разом з тоді ще оператором Іваном Сауткіним (його режисерська робота «Поема для маленьких людей» була показана на цьогорічному фестивалі «Молодість») вони знімають його брата Тимофія. Хлопець-гончар, який хоче втекти з шумного Києва на пленер та зліпити там бабу — велику жінку, образ плодовитості та матінки-землі.
Більшу частину фільму фактурного героя перебивають ще більш обʼємні жіночі голоси, які ніби і є тим самим нервовим, емоційним та сентиментальним Києвом. Одна з них — дружина Васяновича, яка на його прохання заспівала французьку пісню про любовну трагедію.

Київ молодих і тусовочних: «Вдосвіта» Ірини Цілик (2008)

Перший фільм режисерки «Земля блакитна, ніби апельсин» та «Я і Фелікс» ніжно окутує блакитним кольором самотності та пасхального світанку. Прогулюючись Києвом у смутку, головна героїня потрапляє на техно-вечірку і виходить зранку новою людину. 

Вона помічає деталі, дізнається про свої бажання та прагнення і знову відчуває смак життя в простих речах. І все це на ранок воскресіння Ісуса Христа. Таким чином Ірина Цілик поєднує традиції та сучасні тренди в 10 хвилинах меланхолійного портрета школярки у весняному, повному надій Києві.

Інклюзивний: «Глухота» Мирослава Слабошпицького (2010)

Мало хто знає, але унікальний український фільм «Племʼя» не зʼявився з нічого. За чотири роки до премʼєри повнометражного дебюту Мирослав Слабошпицький уже знімав про інклюзивність у суспільстві.

Цей фільм відтворює життя кількох вихованців інтернату для дітей, які не чують, і чиї історії ви впізнаєте, якщо вже бачили культову роботу режисера. Гноблення зі сторони міліції та системи загалом створює у столиці суспільство, яке, здається, вже не змінити. Світова премʼєра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі в короткометражному конкурсі.

Філософські перфоманси: «Зсув» Олексія Радинського (2016)

Герої документального фільму від режисера «Нескінченність за Флоріаном» та «Чорнобиль 22» прагнуть створити свій, новий Київ. Тому вони малюють графіті з філософським підтекстом, вивчають Канта й теорії хаосу та не піддаються репресіям з боку міліції та громади. 

Їхню локацію, незаконні гаражі на Подолі, хочуть знести. Але вони продовжують робити квір-вечірки, будувати сцену для провокативного шоу та філософствувати про майбутнє.