Читаєте зараз
В Хіросімі пройшов саміт G7, який перетворився на G8 — в ньому брала участь Україна. Про це (а ще про перший азійський офіс НАТО та можливі війни в регіоні) Заборона поговорила з послом в Японії Сергієм Корсунським

В Хіросімі пройшов саміт G7, який перетворився на G8 — в ньому брала участь Україна. Про це (а ще про перший азійський офіс НАТО та можливі війни в регіоні) Заборона поговорила з послом в Японії Сергієм Корсунським

Iryna Oliinyk

З 19 до 21 травня у Хіросімі відбувся саміт «Великої сімки» (G7), на якому був присутній президент України Володимир Зеленський. Політологи і політичні коментатори трактують саміт як антиядерний меседж до РФ, сигнал про зближення Південної Кореї і Японії з НАТО та втрату Росією позиції в G8 (яку символічно зайняла Україна). В ексклюзивному інтервʼю Забороні Надзвичайний та Поважний Посол України в Японії Сергій Корсунський розповів про власне трактування саміту, кількість територіальних конфліктів в Азії й те, чи можлива війна з КНР.


Як би ви підсумували саміт G7? Наскільки він був успішним насамперед для України? 

Цей саміт був важливим хоча б тому, що президент України вперше в історії особисто бере участь у G7. Раніше президент Зеленський брав участь [у міжнародних заходах] в онлайн-форматі. Це взагалі вперше, коли президент України був запрошений на подібний саміт — ми побачили формат G8. Ми пам’ятаємо, що донедавна Росія теж входила в перелік країн «Великої вісімки», а тепер там Україна — це потужний меседж усім країнам про те, як демократичний, розвинений світ підтримує нас. 

Була прийнята дуже довга і дуже змістовна заява по Україні, в якій перераховані всі політичні рішення, прийняті сімома країнами-учасницями саміту. Вони свідчать про те, що ніякої втоми [від війни РФ проти України] немає. Сказано однозначно: країни-партнери підтримуватимуть Україну, доки ми не здобудемо перемогу на наших умовах, так, як ми її бачимо. Крім цього, лідери інших країн підтримали ідею проведення саміту Формули миру в Україні цього року. Також під час міжнародної зустрічі були сформовані заходи з щодо посилення санкцій [проти РФ]

На цей саміт були запрошені дуже важливі для нас держави — серед них Індія, Індонезія, Південна Корея та В’єтнам, які мали можливість побачити підтримку України, вислухати президента. Якщо Південна Корея допомагає Україні, то Індія й Індонезія, м’яко кажучи, ведуть дуже нейтральну політику — необхідно роз’яснити їм наше бачення розвитку подій і те, що ми збираємося робити. 

Окрім російсько-української війни, на саміті обговорювали ядерне роззброєння. Це викликано ядерним шантажем РФ? 

Саміт невипадково відбувався у Хіросімі: місто постраждало від ядерного бомбардування, до того ж [премʼєр-міністр Японії] Фуміо Кісіда родом звідти — якщо говорити про ядерне роззброєння, то в Хіросімі. Для прем’єр-міністра це дуже принципово, тому що Японія має пам’ять про ті жахливі події. Окрім того, у нас з вами один ядерний параноїк поряд, адже Японію оточують три країни з ядерною зброєю, [серед яких і Росія].

Зокрема, КНДР постійно стріляє у бік Японії. Китай за два роки подвоїв кількість ядерних зарядів. Він не погрожує нікому ядерною зброєю, а навпаки виступає проти її застосування. Однак коли сусідня країна активно збільшує кількість ядерних зарядів (наскільки я знаю, сьогодні в КНР 400 боєголовок, які планують збільшити до 1500 одиниць до 2030 року), хіба це не є фактор для стурбованості?

Тому для острівної країни, яка не має ядерної зброї та за національним законодавством не може її мати, це дуже болюча ситуація. Саме з Хіросіми очільник японського уряду хотів відправити меседж для розробки політичних рішень щодо посилення ядерної безпеки. 

Президент України, своєю чергою, виступив у зверненні до японського народу в конференц-центрі меморіального парку Хіросіми. Цей меседж був дуже добре сприйнятий: президент розповів, що відбувалося на Запорізькій АЕС, що росіяни витворяли у Чорнобилі, і чим загрожує використання тактичної ядерної зброї. Я думаю, що це сприятиме підтримці наших кроків для того, щоб уникнути ядерної катастрофи, наслідки якої будуть глобальними і надзвичайно травматичними для Землі.

Сполученим Штатам, звичайно, потрібно, щоб у регіоні була система безпеки, яка дозволяє підтримувати мир, тому під час саміту в Хіросімі була спільна зустріч представників Індії, США, Японії та Австралії, а також перемовини між США, Південною Кореєю та Японією. Все це для безпеки у Тихоокеанському регіоні, насамперед ядерної.

Як напад Росії на Україну плинув на безпекову ситуацію у світі з огляду на те, що країни Азії нарощують військовий потенціал?

Гігантська дурість Росії в тому, що вона відкрила скриню Пандори. Вона зробила можливим ведення колоніальної війни у XXI столітті, чого позбувся весь світ. Вони [росіяни] посилаються на війни в Іраку, Афганістані, Ємені. Це все не колоніальні війни, адже там не йшлося про захоплення та приєднання територій або знищення етносів. Остання колоніальна війна закінчилася, коли Ірак спробував захопити Кувейт, але отримав по руках.

Коли Росія напала на Україну, всі почали уважно спостерігати: з’ясувалося, що Китай межує з 14 країнами, між якими 18 територіальних суперечок. Китай не перебуває у стані війни, окрім як з Індією [з якою має бойові зіткнення в секторі Таванг] у Гімалаях. Частина Японії окупована Росією, на частину територій — острови Сенкаку на півдні Японії — претендує Китай. Незрозуміла ситуація навколо Тайваню. Цей список можна продовжувати дуже довго. Якщо уважно вивчати цей [азійський] регіон, то ви з’ясуєте, що тут нема і двох країн, між якими не було б територіальних претензій.

Уявімо, що Володимир Путін перемагає [у війні з Україною]. У мене немає ніякого сумніву, що це негайно призведе до тригерної реакції в інших країнах та регіонах, де виникне бажання повторити «успіх» Путіна. 

Майже схожа ситуація в Південній Америці, де теж є країни, між якими існують територіальні претензії. Відносний мир тримався на розумінні, що є глобальна система безпеки, Рада Безпеки ООН, є такі країни як США, які готові втрутитися і припинити конфлікти. На жаль, сьогодні ми знаємо, що РБ ООН не працює, адже не змогла зупинити жодну війну. Член РБ ООН [Росія] сам є агресором, і він же має право вето. Тому країни шукають інші формати, інші домовленості. 

Попри напружені відносини, напередодні саміту Японія та Південна Корея заявили про об’єднання для боротьби з безпековими викликами в Азії. Яке ваше прочитання? 

Ці країни протистоять Північній Кореї з моменту закінчення Корейської війни [1950–1953 років]. Між Південною Кореєю і Японією дійсно є історичні, болючі теми, які стосуються Другої світової війни. Вони, на жаль, все ще кидали тінь на їхні відносини. 

Але новий лідер Південної Кореї і новий лідер Японії вже провели декілька зустрічей. Це, на мою думку, правильне рішення, тому що не можна йти вперед, коли голова дивиться назад. Країни започаткували новий формат діалогу, хоч південнокорейського лідера за це і критикують. Але він чітко дотримується правильної точки зору, що безпека є неподільною. Якщо Північна Корея завдасть удару по одній з цих країн, постраждає й друга. США активно сприяють поновленню цього діалогу. 

Навіть за наявності Сьомого флоту США в регіоні та військової бази у Південній Кореї союзні країни знають, що це дуже небезпечна ситуація, якщо Північна Корея вирішить перейти до бойових дій. КНДР безумовно може підштовхнути Росія — вона дуже зацікавлена, щоб в Азії була напруга, аби США концентрувалися на Азії, а не на Європі. Уявіть, що означає для американської сторони розтягнути свої зусилля на вісім тисяч кілометрів. Саме тому США сприяє тому, щоб країни регіону самі здійснювали кроки щодо зміцнення власних сил самооборони, систем протиракетної та протиповітряної оборони, а також військово-морського флоту. 

Південна Корея і Японія переглянули свої стратегічні плани і зараз перебудовують свої збройні сили з урахуванням досвіду агресії Росії проти України, з урахуванням того, як озброюється Китай і як розвивається ядерно-космічний потенціал Північної Кореї.

Як ви бачите розвиток геополітичної ситуації в Азії надалі? Чи вдасться уникнути конфліктів у регіоні, чи все-таки будуть якісь зіткнення?

Все залежатиме насамперед від перемоги України, хоч як дивно це звучить. Якщо Китай і Північна Корея побачать, що Захід добився перемоги України, не побоявся ядерного шантажу, що була надана необхідна зброя, були зроблені необхідні політичні та дипломатичні кроки, тоді КНР та КНДР будуть дуже напружено думати над тим, чи треба їм розв’язувати війну. Виникнення якоїсь військової хунти і локального конфлікту можливе, але в регіоні є сили, які цього не допустять, тому я не думаю, що це може призвести до масштабної війни. 

Я думаю, що відомо та зрозуміло, хто є можливими агресорами. Саме стосовно цих країн здійснюються відповідні дипломатичні кроки. А країни регіону переозброюються: наприклад, Тайвань, Південна Корея, Японія, Таїланд, В’єтнам і навіть Індія, яка залежала від російської зброї, зараз переходить на американські зразки, тому що російське озброєння себе дезавуювало. Найбільшим виробником та постачальником зброї в регіоні стала Південна Корея. Це добре, тому що країна демократична, їй можна довіряти. До цього такою країною була Росія, а їй довіряти не можна. 

Під агресором ви маєте на увазі Північну Корею та Китай? 

Я не хочу називати ці країни агресорами, бо вони поки що ні на кого не нападали. Однак така наполеглива політика КНР та КНДР з просування власних інтересів у Південнокитайському морі необґрунтована та суперечить міжнародному праву, а територіальні претензії до країн-сусідів — факт, який існує. Це не може не турбувати. Підтримка Росії з боку Китаю, контакти між їхніми міністрами оборони та спільні навчання. Хіба це не є причиною для того, щоб ми турбувалися?

Японія вже заявила про бажання відкрити перший офіс НАТО. Те, що вона стала країною-хостом G7, також може зчитуватись як готовність до викликів та нарощування військових потужностей.

Японія збільшує свій [військовий] бюджет до 2% ВВП, і через декілька років стане другою у світі країною за обсягами витрат на оборону [після США, хоча другу позицію може зайняти КНР]. Японія переозброює сили оборони і активно розвиває власну промисловість, створює нові дослідницькі центри. Йдеться про високотехнологічну зброю, лазери, ракети, дуже потужну електроніку. Також є домовленість між Італією, Британією та Японією щодо створення нового багатоцільового літака наступного покоління. 

Чи будуть країни G7 діяти на випередження, щоб протидіяти нарощуванню озброєння Китаєм? 

Ніякого рішення бути не може. Це право Китаю. Як реагувати на це нарощування зброї? Нарощуванням зброї у відповідь. Це називається перегонами озброєнь, ми це все проходили. 

Китай — надзвичайно важлива країна, яка може відігравати дуже позитивну роль у світі. Торгівля Китаю зі США та ЄС складає $1,5 трильйона. Китай не може дозволити собі розкіш мати погані відносини з цими країнами, тому що йому дуже потрібна ця торгівля. Треба усвідомлювати, що досить різкі політичні заяви [китайської дипломатії] — це просто політичні заяви. Західні країни намагаються вести діалог з КНР, і я гадаю, що він буде продовжуватися. 

У Хіросімі Байден висловив думку, що він сподівається на потепління відносин з Китаєм та активізацію діалогу. Минулого року лідер США зустрічався з Сі Цзіньпіном — я впевнений, що вони зустрінуться і цього року. Можливо, в Індії на G20 або на якомусь іншому форумі. Той факт, що з боку демократичного світу лунає критика на адресу Китаю, ще не означає, що КНР — ізгой, з яким не треба мати справу. З китайською владою треба говорити. 

Україна теж налагодила перемовини з Китаєм. Це складна країна та культура, з нею треба обходитися обережно й поважно. Звичайно, китайці дуже болісно реагують на будь-яку критику на свою адресу, тому що у східній ментальності публічне обличчя є неймовірною цінністю, воно має бути незаплямованим. Але при тому вони чудово розуміють, як влаштований світ, як влаштована світова економіка. Розмови про те, що скоро юань замінить долар, а китайська мова — англійську, м’яко кажучи, передчасні. Але це не означає, що Захід може перебувати у сплячці, у якій він перебував до російської агресії. 

Зараз ми бачимо потужну динаміку — світ переходить до двополярної моделі: Китай+ та США+. Ця модель, скоріше за все, буде визначати геополітичну ситуацію у найближчій перспективі. Для нас важливо, що в цій конструкції немає Росії, вона нікому не цікава, вона втратила авторитет, вона звузила спектр свого маневру — економічного, політичного, дипломатичного — до мікроскопічної точки, яка називається Китай. І це не просто мінус. З погляду геополітичної ситуації це катастрофа.

Міністр закордонних справ Японії заявив, що країна хоче посилити співпрацю з НАТО: вже зараз ведуться переговори про відкриття першого офісу зв’язку Альянсу в Азії. Що це означає? І що не подобається Пекіну?

Інформаційний офіс буде відкритий. Він не несе ніякої загрози Китаю, але Піднебесна дуже боляче реагує на будь-які кроки в цьому регіоні. Відкриття офісу НАТО в Японії — це протидія російській пропаганді, яка розповідає всім, що НАТО — це агресор, жахлива структура, яка тільки воює без упину. Таким чином буде продемонстровано всім у регіоні, що Альянс — це оборонний блок. 

В діалозі з іншими країнами Південно-Східної Азії буде зростати розуміння, що модель НАТО є дуже ефективною з погляду приборкання будь-якого агресора, і, можливо, з часом у районі Азії також виникне якийсь договір колективної безпеки. Поки що його немає.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій