Читаєте зараз
В Україні досі запекло сперечаються, скільки людей загинуло під час Голодомору. Разом зі спеціалістами розбираємося, чому так відбувається та яка цифра максимально наближена до реальної

В Україні досі запекло сперечаються, скільки людей загинуло під час Голодомору. Разом зі спеціалістами розбираємося, чому так відбувається та яка цифра максимально наближена до реальної

Liza Sivec
Автор:
В Україні досі запекло сперечаються, скільки людей загинуло під час Голодомору. Разом зі спеціалістами розбираємося, чому так відбувається та яка цифра максимально наближена до реальної

Не перший рік в Україні та навіть за її межами тривають дискусії щодо того, скільки людей загинуло внаслідок Голодомору в 1930-х роках. Цифри дуже сильно різняться — в різних джерелах на декілька мільйонів. В останні місяці ці дискусії вийшли навіть за межі наукового середовища. Журналістка Ліза Сівєц розібралася, скільки життів забрав Голодомор, за що науковці критикують один одного та в чому, власне, конфлікт. 


Отже, скільки людей загинуло від голоду в 1932–1933 роках? 

Точної цифри не знає ніхто. В роки Голодомору таких підрахунків не вели, навіть більше: радянська влада намагалася приховати масштаби трагедії. Першу спробу порахувати кількість жертв Голодомору зробив агроном-економіст Степан Сосновий у 1940-х роках. Порівнявши відкриті статистичні дані, він дійшов висновку, що від голоду в Україні загинуло 4,8 млн людей різного віку, втрати ненародженими після голоду становили 2,7 млн — разом майже 7,5 млн. 

В незалежній Україні аналізувати кількість втрат унаслідок Голодомору окремі дослідники почали з 1990-х років, однак офіційна оцінка з’явилася лише 2009 року з ініціативи тодішнього президента Віктора Ющенка. За зверненням Служби безпеки України, яка розслідувала справу щодо геноциду в Україні у 1932–1933 роках, дослідники з Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України зробили експертизу. Вони встановили, що внаслідок голоду в 30-х роках загинули 3,941 млн українців різного віку, а також 1,1 млн — втрати ненародженими. Після детальніших розрахунків у 2015 році вчені дійшли висновку, що втрати ненародженими становили 600 тис осіб. Саме оцінку в 3,9 млн використав Апеляційний суд міста Києва, який 2010 року визнав Голодомор геноцидом та назвав осіб, які вчинили цей злочин.

Однак у жовтні 2019 року Музей Голодомору ініціював нове розслідування у справі щодо геноциду українців у 1932–1933 роках. СБУ призначила нову експертизу, за якою визначили, що жертвами Голодомору стали 10,5 млн українців. З них 9,1 млн — на території УСРР та 1,4 млн — у місцях компактного проживання українців у межах СРСР. Музей Голодомору презентував такі дані 7 вересня 2021 року на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», а також у книжці «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань». 

В Україні досі запекло сперечаються, скільки людей загинуло під час Голодомору. Разом зі спеціалістами розбираємося, чому так відбувається та яка цифра максимально наближена до реальної

Чому ці цифри настільки різні та яка з них правильна? 

Однозначної відповіді, яка цифра правильна, а яка ні, немає. Ця значна різниця з відмінностями у підходах до підрахунків — у тому, кого рахують, за якою методикою та які джерела даних використовують. 

Перше — це визначення втрат. Демографи підраховують втрати через надсмертність — тобто не всі смерті, а додатковий приріст смертей, зумовлений Голодомором. Але Музей Голодомору врахував усіх померлих за два роки українців, зокрема загиблих від голоду та супутніх хвороб, внаслідок репресій, убитих, самогубців тощо.

Друге — інформаційна база та її якість. Демографи використовували статистичні дані Центрального статистичного управління та Управління народногосподарського обліку СРСР. Опорними даними для розрахунків у післяголодоморний період були матеріали переписів населення 1937 та 1939 років. Натомість музей використовував статистику 7 районів і 20 міськрад та первинні демографічні дані про природний і міграційний рух населення (акти запису цивільного стану про народження і смерть, дані про міграцію, зведені на рівні області, тощо). Опорними даними для розрахунків у післяголодоморний період були матеріали перепису 1937 року.

Третє — методи й підходи до підрахунків утрат. Демографи встановили, як змінювалися демографічні процеси між переписами за 1926-й, 1937-й і 1939-й роки, врахували щорічну статистику природного та міграційного руху за 1927-1938 роки, тобто порівнювали дані докризових, кризових і післякризових років. Робили оцінку для УСРР загалом, потім на обласному рівні, і потім, за 1933 рік, по районах. 

В експертизі музею використали кластерний аналіз. 366 районів та 20 міськрад УСРР поділили на вісім кластерів (від 26 до 78 районів у кожному). Групували їх за такими критеріями: чисельність населення на початок 1932 року, частка сільського населення, рівень колективізації, рівень хлібозаготівель, рівень застосування режиму «чорних дощок», відстань до найближчого великого міста та природна зона. У кожному з кластерів обрали район-репрезентант, розрахували втрати населення в цьому районі та екстраполювали ці дані на весь кластер. І окремо підрахували приріст населення міськрад та збільшення чисельності населення внаслідок імміграції. 

Чому взагалі Музей Голодомору вирішив перерахувати кількість жертв?

Сумніви деяких українських істориків викликав підрахунок втрат через надсмертність. Розділити смертність під час Голодомору на природну та неприродну (надсмертність) неможливо, запевняє Світлана Маркова, докторка історичних наук та директорка Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду. За її словами, всі українські селяни зазнавали репресивної політики і їхні смерті так чи інакше пов’язані зі злочинною політикою Кремля.

«Люди похилого віку чи ті, хто страждає від хронічних хвороб, у природний спосіб стають першими жертвами різкого погіршення умов життя, зумовленого голодом», —  пояснює Маркова і додає, що саме тому поняття «надсмертність» не вживається у дослідженнях, які стосуються жертв геноцидів вірмен, євреїв чи ромів.

Водночас Наталія Левчук, докторка економічних наук з Інституту демографії, запевняє, що саме таку оцінку надсмертності проводили для дослідження наслідків геноциду в Руанді та в Камбоджі, голоду в Ірландії, Нідерландах, Китаї. 

По-друге, питання були і до джерел інформації, а саме до перепису 1939 року, який сфальсифікували за розпорядженням комуністичного режиму. Демографи визнають і це, і те, що статистика, яку вони використовували, містить недооблік, особливо великий у роки Голодомору, а також не враховує масштабної міграції сільського населення у табори й заслання. При цьому вони запевняють, що розрахували процент недообліку, встановили несфальшовані дані та зробили відповідну корекцію.

«Чисельність населення України за переписом 1939 року було штучно збільшено Кремлем на понад 800 тис осіб. Ми цю надбавку усунули», — каже Левчук.

Однак Маркова наполягає: «Використовуючи сфальсифікований документ навіть у «скоригованому» варіанті, повністю виключити появу помилок неможливо».

Крім того, дослідження 2009 року базується лише на демографічних методах, а музей, за словами Маркової, прагнув зробити міждисциплінарне дослідження, застосовуючи вибірковий статистичний метод (кластери), багатовимірний математичний аналіз тощо. 

А що кажуть науковці про дослідження музею? 

Демографи не вважають доцільним враховувати всіх померлих. 

«Врахування всіх померлих за два роки базується на припущенні, що впродовж 1932–1933 років в Україні за відсутності голоду кількість смертей була б нульовою, що є неможливим, тому що в Україні до початку голоду щорічно вмирало від 500 до 600 тисяч осіб, — говорить Наталія Левчук. — Крім того, значна частина селян, які поїхали у міста, в них теж записана серед померлих». 

Також статистика, використана музеєм, є набагато більш неповною, ніж статистичні звітності ЦСУ, запевняє Левчук. Зокрема, такі книги реєстрації смертей та народжень взагалі збереглися не всюди. Крім того, у певних даних є суттєві розбіжності. 

«Я порівнюю кількість смертей по Таращанському району Київської області в 1933 році, яку взяли вони, із тою, яка є в нас: у нашій формі вона навіть вища, хоча загальна кількість загиблих у нас менша», — каже Левчук. 

Нарешті, демографи критикують і саму методику музею — розрахунок втрат як різниці чисельності населення на початок 1932 і 1934 років — а також те, що в експертизі музею немає розрахунків по Україні загалом або для областей загалом. 

«Припущення, що якщо райони схожі за критерієм кластеризації, то вони схожі і за рівнем втрат, не доведене. Припущення, що саме обрані ознаки впливають на рівень утрат, теж не доведене. Вони порахували втрати по одному Таращанському району Київської області і поширили ці дані на 68 інших районів у кластері. На якій підставі? Такого просто не може бути», — каже Наталія Левчук. 

Крім того, за даними дослідниці, Таращанський район потрапляє в п’ятірку з найвищими загальними коефіцієнтами смертності, тоді як район-репрезентант мав би мати середні показники у кластері. 

Світлана Маркова погоджується, що експертиза може містити деякі неточності, зумовлені інтерпретацією окремих історичних досліджень на тему Голодомору. Однак наголошує, що ці неточності не впливають на остаточний підсумок втрат українців унаслідок геноциду в 1932–1933 роках.

Людмила Гриневич, докторка історичних наук з Інституту історії України НАН України і директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), говорить, що дискусія розгортається не так довкола цифр, як щодо того, чи може у сучасній Україні наука бути підпорядкована політиці, чи поважаємо ми фаховість та чи належним чином представлені результати дослідження. Будь-який результат, знайдений науковцями, має право на існування як гіпотеза, але повинен пройти апробацію. Щоб верифікувати нові дані, їх треба опублікувати в рецензованих журналах, отримати відгуки від інших спеціалістів. Такий процес може тривати рік і більше, пояснює Гриневич, і дані демографів ці етапи пройшли. 

Водночас музей поширює неапробовані наукові дані, каже Гриневич, активно розповсюджує книжки з висновками експертиз по бібліотеках, рекламує документальний фільм «10,5», проводить зустрічі з пресою та студентами. 

«Ми критикуємо такий підхід. Але це не політична або ще якась цензура, такого зовсім немає, мова лише про те, щоб у публічний простір потрапляли науково обґрунтовані дані, — пояснює Гриневич. — А вони [музей] вирішили ці 10,5 млн одразу законодавчо закріпити, зібрали величезний форум, підтягнули туди колишніх президентів, щоб воно солідно виглядало, фільм зняли. Отже, мова не про те, реальні чи ні ці цифри, мова про способи представлення нової інформації та спроби її «узаконення». 

Світлана Маркова наголошує: за розголошення даних експертизи без спеціального дозволу в Україні передбачено кримінальну відповідальність, тому ці результати не могли проходити наукову апробацію. Дозвіл отримали перед форумом, що відбувався у вересні 2021 року, на якому і озвучили цифру 10,5 млн. 

«Нині науковці беруть участь у наукових конференціях і працюють над підготовкою до публікації основних результатів цього дослідження у наукових виданнях, — каже Маркова. — Дані попередньої експертизи, проведеної 2009 року, теж на той час не мали апробації — першу фахову публікацію було видано аж у 2015 році. Тому для цього просто потрібен час».

Чому наукова дискусія перетворилася на публічний конфлікт? Чи впливає кількість жертв на визначення Голодомору геноцидом? І що буде далі?

Все почалося з поста Марка Мельника, видавця книги «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань». Він розповів, що до підготовки книги був залучений Микола Герасименко — колишній працівник КДБ та генерал-лейтенант СБУ у відставці, радник директора Музею Голодомору та заступник голови ГО «Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду». За словами Мельника, саме Герасименко переробив книгу, додавши «низку вагомих фальсифікацій» та дискредитувавши залучених науковців, і саме він просуває цифру 10,5 млн. Це підтвердили і залучені до написання книги працівники Музею. Про фальсифікації заговорили й інші науковці. А згодом ще й знайшли плагіат у свіжій дисертації директорки музею Олесі Стасюк. 

Науковці, не згодні з експертизою музею, почали зазнавати цькувань та погроз — їх звинувачують у роботі на Росію та запереченні геноциду. Зокрема, Микола Герасименко, а також Віктор Скавронік — екссуддя, який розглядав справу про Голодомор у 2010 році, у своїй спільній статті у виданні «Україна молода» пишуть, що наукова діяльність демографів та істориків, що їх підтримують, порушує Закон України «Про Голодомор-геноцид українського народу» та «підриває основи державності», а також закликають СБУ відреагувати на це. 

Український інститут національної пам’яті заявив, що створить експертно-консультаційну групу, яка проаналізує дослідження Музею Голодомору. 

«Цифра 10,5 млн викладена в експертизі, до якої є дуже багато серйозних зауважень. Особисто я знайшов там низку невідповідностей — є цифри з посиланням на джерела, але в цих джерелах зовсім інші цифри, десь здійснено коригування статистики, десь ні, — говорить голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович. — Я сподіваюся, що метою експертизи було з’ясувати правду, але є обґрунтовані підозри, що експертиза неякісна. Якщо це свідомо зроблено неякісно, мають бути відповідні наслідки, якщо несвідомо — треба зробити коригування. В будь-якому разі люди, які підписалися під експертизою, відповідатимуть своєю репутацією». 

Кількість жертв жодним чином не впливає на визначення Голодомору геноцидом. Для цього достатньо і сотні тисяч людей, і тисячі людей, а 4 мільйони — це дуже багато, пояснює Людмила Гриневич. Натомість на визнання Голодомору геноцидом у світі може вплинути поширення неапробованих даних — тобто інструменталізація історії. 

 

«Ми живемо в умовах війни Росії проти України, і історична наука — це складова гібридної війни Росії проти України. Голодомор — це одна з тем, яку багато років використовує Росія для дезінформаційних операцій. Але в Україні Голодомор — одна з небагатьох тем, яка дуже консолідує українське суспільство. За даними свіжого опитування групи «Рейтинг», 85% людей вважають, що Голодомор був геноцидом. Зараз немає теми, яка більше нас єднає, — говорить Гриневич. — Якщо ми намагаємося замість науки грати в політику, це погано для України, бо ми дестабілізуємо українське суспільство. І незрозуміло, для чого це робиться. Через брак фаховості чи зі щирих патріотичних переконань, що чим більше, тим краще». 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору