Великі проблеми «Великої приватизації». Розповідаємо, що не так із ключовим для влади проєктом - Заборона
Читаєте зараз
Великі проблеми «Великої приватизації». Розповідаємо, що не так із ключовим для влади проєктом

Великі проблеми «Великої приватизації». Розповідаємо, що не так із ключовим для влади проєктом

Великі проблеми «Великої приватизації». Розповідаємо, що не так із ключовим для влади проєктом

1 травня 2021 року набув чинності закон, що розблоковує проведення великої приватизації після річної перерви через пандемію Covid-19 та економічну кризу. Цей проєкт чинна влада вважає своїм флагманом, як і програми «Велике будівництво» та «Велика реставрація». Журналіст Володимир Фомічов розповідає історію великої приватизації та пояснює, з якими проблемами цей процес пов’язаний сьогодні.


Влада впевнено порушує теми, які давно викликають резонанс в українському суспільстві. Спочатку це було питання побудови нових доріг — для цього запустили «Велике будівництво». «Велика реставрація» робить акцент на руйнації історичних об’єктів та їхньому відновленні. Натомість «Велика приватизація» потрібна владі не тільки для підтримання гарного іміджу. У спадок від Радянського Союзу Україні залишилося багато промислових підприємств, якими держава не може ефективно розпоряджатись. Починаючи з 90-х років влада намагається провести їхню приватизацію для того, щоби передати керування ними приватному інвестору та отримувати податки на користь держбюджету. 

Історія великої приватизації

Велика приватизація — це доволі старий бренд. Вперше її почали проводити за часів Леоніда Кучми. Сенс полягав у тому, щоби продати великі підприємства у приватні руки та звільнити державу від тягаря керування важкими об’єктами, що накладали велике навантаження на державний апарат та бюджет. Завдяки цьому процесу в Україні з’явився клас людей, яких називають олігархами. Його можна назвати сертифікованою приватизацією. Робітники підприємств мали на руках сертифікати, які посвідчували володіння часткою підприємств. Тим часом різні новостворені фінансово-промислові групи їх викупали.

Так група «Приват» Ігоря Коломойського та Генадія Боголюбова змогла придбати Покровський та Марганецький гірничо-збагачувальні комбінати, Дніпровський Металургійний Завод. «Інтерпайп» Віктора Пінчука тоді придбав «Криворожсталь», що реприватизували після перемоги Віктора Ющенка на виборах президента 2004 року. «Індустріальний Союз Донбасу» Сергія Тарути купив Алчевський металургійний та коксохімічний комбінат, а також Дніпровський металургійний комбінат, розташований у місті Кам’янське Дніпропетровської області. 

Відомі й випадки, коли директор заводу зміг акумулювати в своїх руках контрольний пакет акцій підприємства. Так було у випадку Володимира Бойка, який у 90-х роках став власником Маріупольського металургійного комбінату.  

На початку нульових влада намагалася надати приватизації системний вигляд. У 2000 році була прийнята Державна програма приватизації. На словах влада була зацікавлена в привабливих інвесторах, а на ділі активну участь в приватизації брали вищезгадані фінансово-промислові групи. Найбільш помітним випадком приватизації великого підприємства іноземним інвестором можна вважати продаж «Криворожсталі» індійському бізнесмену Лакшмі Мітталу у 2005 році.

«Велика приватизація» Зеленського

Оголошуючи велику приватизацію, президент Володимир Зеленський каже, що держава має отримувати гроші у вигляді податків з великих підприємств — а ті, своєю чергою, мають ефективно працювати й оновлювати свої технології. Водночас президент наголошує, що «держава не є найкрутішим управлінцем і менеджером».

Ще у 2019 році уряд призначив головою Фонду державного майна України (ФДМУ) Дмитра Сенниченка. Саме до його завдань входить проведення малої та великої приватизації. Сенс малої приватизації полягає в тому, щоби продати малі неліквідні активи: колишні в’язниці, збиткові спиртзаводи, санаторії та просто приміщення, які держава не може ефективно утримувати та отримувати з них прибуток.

Однак з великою приватизацією все складніше. Окрім того, що підприємства потрібно підготувати до цього процесу, для вдалої приватизації бажано, щоб у підприємства не було великих боргів, заборгованості по зарплатах працівникам, була нормальна репутаційна історія та відсутні скандали навколо нього. Водночас потрібно шукати інвесторів з прозорими капіталами, щоб приватизація не викликала сумнівів у народу України. Про це чиновники кажуть майже 20 років: починаючи з колишнього голови Фонду держмайна Михайла Чечетова у 2003 році та закінчуючи Дмитром Сенниченком у 2020-му. 

Але що відбувається з приватизацією великих підприємств та об’єктів сьогодні? 

Обленерго

Одним із пріоритетів приватизації є обленерго. Голова ФДМУ обіцяв до кінця 2021 року приватизувати шість обленерго, де контрольний пакет належить державі. Це підприємства у Тернополі, Черкасах, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві та Хмельницькому. Але в середині червня їхню приватизацію перенесли на першу половину 2022-го.

Однак є велика ймовірність, що ця приватизація буде зірвана саме з вини держави. 

Таким прикладом може бути ситуація, що склалася навколо «Харківобленерго». Контрольний пакет його акцій має держава в особі Фонду державного майна України. За інші 29,79% у Високому суді Лондона тривала суперечка між компаніями бізнесменів Вадима Новинського та Костянтина Григоришина. Перший володіє Smart Holding та є депутатом Верховної Ради, другий контролює низку обленерго в Україні. Кінцевий вердикт суду був на боці Новинського, і зимою цього року це рішення підтримав Антимонопольний комітет України. Проте вже за пів року сам його і скасував.

Під час перевірки свого рішення за 28 січня АМКУ не побачив письмових документів, що підтверджують призначення та уповноваження представника компанії Новинського на представництво його інтересів у «Харківобленерго». Це рішення було оприлюднено 22 липня цього року. Тобто під час першого оформлення угоди у січні АМКУ просто не побачив потрібних йому документів.

Для України це може означати фактичний зрив приватизації «Харківобленерго». Бо у майбутнього інвестора виникнуть сумніви у прозорості активів, які він буде купувати. Тобто сьогодні ти купуєш акції підприємства — а завтра цю угоду можуть визнати недійсною, тому що один з наших органів виконавчої влади щось не побачив або наплутав.

«Сумихімпром»

Не додають впевненості у вдалому проведенні великої приватизації перевірки державних або частково державних підприємств з боку СБУ. Так, у квітні Служба безпеки проводила обшуки у «Сумиобленерго» (державі належить до 30% цього підприємства). СБУ підозрювала «Сумиобленерго» у виведенні в тінь 80 мільйонів гривень та у штучному підвищенні цін на електроенергію, що постачається споживачам. 

Та сама доля спіткала й «Сумихімпром». Підприємство є переробником титанової сировини та виробляє діоксид титану, завдяки якому у нас є речі білого кольору (як-от біла фарба, металопластикові вікна тощо). Контрольний пакет акцій має держава, однак керує підприємством Ігор Лазакович, якого вважають наближеним до Дмитра Фірташа.

24 червня цього року РНБО ввела санкції проти Дмитра Фірташа. А вже 30 червня на «Сумихімпром» пройшов обшук СБУ. Правоохоронці підозрюють керівництво підприємства у штучному формуванні заборгованості в понад 2 мільярди гривень, невиплаті державі дивідендів та фактичному унеможливленні законної приватизації товариства.

«Центренерго»

23 липня голова Фонду державного майна Дмитро Сенниченко видав наказ про термінову приватизацію 78,29% акцій «Центренерго» вже цього року. Держава намагається приватизувати це підприємство вже вісім років. 

Але і цей процес сумнівний через пов’язані з ним скандали. Згідно з розслідуванням журналістів Бігус.інфо, за останні два роки компанія «Центренерго» забрала з бюджету 3,5 мільярди гривень завдяки корупційним схемам закупівель на постачання палива та енергетичних ресурсів.

Є питання й щодо готовності компанії до приватизації. На думку експерта Інституту Енергетичних Стратегій Юрія Корольчука, є сумніви, що «Центренерго» вдасться приватизувати цього року. «Треба приєднати державні шахти, а це процес декількох місяців — і вони досі не відібрані. Плюс передприватизаційна підготовка — це не менше пів року, а вона ще навіть не розпочата», — пояснює він.

«Об’єднана гірничо-хімічна компанія»

Головним своїм активом у плані приватизації Фонд державного майна України вважає «Об’єднану гірничо-хімічну компанію» (ОГХК), що є найбільшим підприємством серед видобувачів титанової сировини. До його складу входять Вільногірський гірничо-металургійний комбінат та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат. 

ОГХК планують приватизувати 31 серпня. Вже було оголошено про торги. Але і тут є складнощі — зокрема, звинувачення у постачанні титанової сировини в Росію, які за цей час не було адекватно спростовано. А також сумнівне керівництво компанії, яке легко пов’язати з підсанкційним олігархом Дмитром Фірташем. До того ж ФДМУ наразі не розкриває інформацію про компанії, які хочуть брати участь в аукціоні з приватизації ОГХК.

Водночас є ймовірність, що у приватизації не візьмуть участь великі міжнародні гравці. На думку генерального директора компанії «Велта» Андрія Бродського, це може статися через те, що Україна не використовує міжнародну систему JORC. Це спонукатиме потенційного інвестора наймати окремих юристів та геологів, які мають вміти працювати саме в українських реаліях. А на це потрібно багато часу.

Нагору