Читаєте зараз
Пам’ятаєте «весільні дрони» — ті самі, якими знімали банкети та вечірки? Розповідаємо, як вони почали змінювати війну ще з 2014 року

Пам’ятаєте «весільні дрони» — ті самі, якими знімали банкети та вечірки? Розповідаємо, як вони почали змінювати війну ще з 2014 року

Katerina Sergatskova

«Весільний дрон» (він же Mavic) — дешева апаратура, яка стала обов’язковим інструментом війни, що може зберегти життя цілому підрозділу або покращити тактичні позиції. Зараз російсько-українську війну називають протистоянням тисяч дронів, але так було не завжди: ще 2014 року замість сотень модифікацій дронів у ЗСУ було лише декілька, зокрема й відомий «весільний дрон». Журналістка і кофаундерка Заборони Катерина Сергацкова спеціально для аналітичного центру Wilson Center згадує, як цей дрон став технологією подвійного призначення й перетворився на зброю. З дозволу центру Заборона публікує цей матеріал (оригінал можна прочитати тут).


Подружня пара в черзі на пошті в Києві розмовляє про доставку. «Мені потрібно забрати дрони-камікадзе для друзів», — каже чоловік близько 30 років. «Ті маленькі?» — уточнює його дружина. «Ну так, ті, що раніше називалися “весільними дронами”», — пояснює він. 

Для мешканців великих українських міст розмови про купівлю та доставку безпілотників стали звичним явищем відтоді, як почалося повномасштабне вторгнення. Безпілотник є головною метою краудфандингових кампаній як малих, так і великих організацій, а також приватних ініціатив. На наймодніших вулицях Києва афіші зі збором коштів на дрони можна побачити поруч з анонсами концертів та військовими плакатами.  

Чому Україна постійно збирає гроші на безпілотники, чого їх завжди не вистачає і як дрони здобувають перемоги на фронті? Я поспілкувалася з головними експертами з розвитку військових технологій в Україні та військовими, які використовують ці літальні апарати на полі бою.

Відтоді як лідери громадських організацій та керівництво країни почали популяризувати безпілотники для використання на передовій, увага людей до них зросла в рази. Однак знайти ресурси для впровадження цих технологій усе ще дуже складно. 

Читати більше новин в Telegram

19 серпня російська армія завдала ракетного удару по драмтеатру в центрі Чернігова. У той час там відбувалася конференція «Люті пташки», на яку з’їхалися виробники безпілотників і школи аеророзвідки. Точне місце проведення заходу знали лише його учасники, але інформація якимось чином просочилася до російської розвідки — і згодом ціль атаки підтвердили російські пропагандистські ЗМІ. Унаслідок теракту загинуло семеро людей, ще 174 дістали поранення. 

Марія Берлінська. Фото: Maria Berlinska / Facebook

Атака стала особистою трагедією для однієї з організаторок конференції — Марії Берлінської, популяризаторки військових технологій та засновниці найбільшої організації, яка збирає гроші на купівлю безпілотників та навчає українців, як користуватися ними на полі бою. Протягом багатьох років вона просуває необхідність впровадження технологій у війну в Україні та в усьому світі. У безпілотниках вона бачить можливість максимально ефективної розвідки та оборони з мінімальною шкодою для людей.

«У березні 2022 року я написала про необхідність адвокації [високотехнологічного] озброєння — мені сказали [керівництво країни], що я здаю державну таємницю, коли прошу про зброю. Та я вже тоді розуміла, що через кілька місяців нам УСІМ доведеться адвокатувати зброю, тому що виграти таку війну зі “Стінгерами” й “Джавелінами” неможливо», — розповідає мені в інтерв’ю Берлінська.

Коли стало відомо про можливості безпілотників?

 Ярослав Гончар. Фото: Aerorozvidka / Facebook

Дрони вже давно розглядають як основну рушійну силу військових технологій. Ярослав Гончар — засновник громадської організації «Аеророзвідка», що першою почала використовувати дрони у війні в Україні, — згадує, як це стало очевидним у 2014 році. Саме тоді китайська компанія DJI випустила свій перший серійний безпілотник Phantom. Він міг літати лише на відстані 300 метрів, але його було легко купити. 

«На початку війни на Донбасі мій побратим потрапив в оточення в Луганську, і в нього був із собою дрон, — розповідає Гончар. — Той пролетів з ним від посадки до посадки — і таким чином вивів цілий підрозділ у безпечне місце. Коли він повернувся з війни, то сказав: усе, що ми знали до цього, треба відкинути й забути. Армія сліпа, вона нічого не бачить та не розуміє, що відбувається, — і це найбільша проблема. Система управління й дружній вогонь — усі наслідки, які виникають через нездатність бачити далі, — чіпляються за це».

У той же період Берлінська почала вивчати військові технології та популяризувати дрони. За її словами, шлях виявився нелегким, оскільки не була «технарем»; проте вона настільки переконалася, що дрони зменшують смертність серед військових і роблять використання зброї в рази ефективнішим, що вирішила повністю присвятити себе новій справі. Зараз Берлінська стверджує, що якщо Україна не спостерігатиме за тим, як Росія розвиває виробництво безпілотників та інвестує в нові технології, щоб мати перевагу на фронті, і не намагатиметься сама розвивати цю галузь, вона програє війну. 

Гончар каже, що за останні два роки в Україні спостерігається бум використання роботизованих систем. За його словами, армія використовує сотні різних систем щодня, і це не лише летючі дрони, а й морські та наземні безпілотники. 

Військові оператори безпілотників, з якими я розмовляла, наводять такий приклад: два безпілотники коштують приблизно стільки ж, скільки один пікап. У ситуації постійного просування на територію противника й необхідності безперервної розвідки доводиться вибирати, чим рятуватися — пікапом чи безпілотником. Військові стверджують, що безпілотник завжди краще, адже якщо у вас є «очі», які можуть зазирнути далеко вперед і розвідати потенційну засідку, вам не доведеться загострювати ситуацію до рятувальної місії.

«Дрон — це засідка, яка перебуває на бойовому чергуванні. Підлетівши на безпілотнику й розвідавши обстановку, можна дізнатися, що навіть не потрібно заводити двигун пікапа, — пояснює військовий, який займається застосуванням безпілотників у Збройних силах України. — Крім того, безпілотник за потреби може стати бойовим і завдати удару по ворогу».

Скільки безпілотників потрібно для перемоги у війні? 

«Війна третього тисячоліття схожа на війну, яку ведемо ми, — каже Ярослав Гончар, голова організації “Аеророзвідка”. — Це найбільший збройний технологічний конфлікт за останні 50 років — за кількістю залучених ресурсів, засобів, технологій. Міністерство цифрової трансформації України взяло на постачання близько 80 різних типів безпілотників, які вже розподілили у війська, затвердивши за офіційною процедурою. А крім них є ще “весільні дрони” — величезний сегмент, який використовують неофіційно». 

Один з найпопулярніших дронів, на який українці щодня збирають пожертви, — DJI Mavic 3. Він коштує близько $3 тисяч, і військові, які працюють з ним, кажуть, що це найдешевший і найякісніший варіант для використання на полі бою. «Все, що коштує дешевше, використовуємо в основному для тренувань», — розповідає джерело в ЗСУ. За словами мого співбесідника, такого безпілотника вистачає на три дні в умовах високої інтенсивності боїв. 

Масово використовують і FPV-безпілотники — так звані весільні дрони. Вони ще відомі під назвою «камікадзе», оскільки не повертаються зі своїх цілей. Коштують такі дрони від $500. Після переобладнання для бойових цілей і за умови вмілого використання вони можуть вражати техніку вартістю кілька мільйонів.

З початком повномасштабного вторгнення оператори безпілотників були інтегровані в усі військові частини в Україні. Десятки тисяч людей пройшли підготовку в різних школах по всій країні. Наприклад, Берлінська створила програму військової підготовки Victory Drones, де 150 тренерів навчили технології 35 тисяч людей. Нині потік наближається до 5 тисяч осіб на місяць. Міністерство цифрової трансформації через мережу партнерських шкіл дронів підготувало понад 10 тисяч військовослужбовців. 

Однак держава не купує безпілотники й не може офіційно мати їх на озброєнні, оскільки Міністерство оборони та парламент досі не ухвалили нову військову доктрину, яка б передбачала нову технологічну війну. 

«У нас діє українська паперова армія, — пояснює Гончар. — Це класична бюрократія: без затвердженої інструкції про те, як працювати з безпілотниками, у вас фактично не так багато варіантів. Нинішня офіційна доктрина не встигає за технологічним прогресом».

Яке майбутнє чекає на війну? 

«Таке збройне протистояння зі своїми масштабами й технологіями — перше в історії людства, — каже Гончар. — Ми перебуваємо на межі епох, і вже входимо в інформаційну епоху. Водночас 10-річний досвід позиційної війни навчив нас, що потрібно постійно шукати нові методи, змінювати тактику, пробувати інновації, адже саме це рухає прогрес і допомагає нам відбивати атаки у витонченіший спосіб».

І Гончар, і Берлінська, і оператори безпілотників у Збройних силах України визнають, що процеси в українській армії далекі від ідеалу. Армія часто витрачає занадто багато ресурсів, щоб влучити в ціль, а в умовах постійного дефіциту ресурсів це критично важливо. Зміни потрібні одразу в кількох площинах.

«Я називаю це трикутником: люди, технології та процеси, — каже Гончар. — Якщо ми забуваємо про людей і процеси та говоримо тільки про технології, це не має сенсу. Вам потрібні підготовлені пілоти, і вам також потрібно, щоб вони вміли взаємодіяти один з одним. Це іноді важливіше, ніж наявність технології. Якщо екіпаж не навчений, несуттєво, який у нього дрон. І якщо командування не може налагодити координацію між екіпажами, буде “дружній вогонь”».

Більшість організацій, що працюють із безпілотниками в Україні, зайняті розрахунками того, як зробити використання нових технологій найбільш ефективним у боротьбі з великими агресивними арміями Росії та Білорусі. За словами Гончара, йдеться про метрики: треба з’ясувати, як витрачаються час, гроші та ресурси, і на основі цих даних зрозуміти, як їх можна покращити. Противник з ядерною зброєю і більшими військовими ресурсами змушує мислити креативно. 

Головна мета України, на думку тих, хто займається безпілотниками, — прискорити темпи воєнних дій. «Хто швидший, той і перемагає. Ідеться буквально про хвилини», — каже Гончар. Берлінська додає, що сила — у знаннях. Що більше людей в Україні знатимуть мову технологій і застосовуватимуть їх у різних сферах, то швидше буде досягнуто прогресу й потенційної перемоги.

Читати більше новин в Telegram

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій