Читаєте зараз
«Ми стикаємося з мультидискримінацією — за те, що ми ромки, і за те, що ми жінки». Voice of Romni — організація, яка допомагає ромкам здобути освіту. Ось інтервʼю з її засновницею

«Ми стикаємося з мультидискримінацією — за те, що ми ромки, і за те, що ми жінки». Voice of Romni — організація, яка допомагає ромкам здобути освіту. Ось інтервʼю з її засновницею

Polina Vernyhor

За різними оцінками, в Україні проживає від 200 до 400 тисяч ромів. Як вразлива група населення вони страждають від наслідків негативної соціальної та економічної політики. Ромські жінки — ще вразливіші через патріархальну культуру в громаді. Журналістка Заборони Поліна Вернигор поговорила з Анжелікою Бєловою — засновницею громадської організації «Голос Ромні» та етнічною ромкою, — про те, як через невдалу спробу її вбити Анжеліка вирішала боротися з гендерно зумовленим насильством, як жінці з трьома дітьми та з початковою освітою здобути фінансову незалежність і з чим стикаються ромки під час війни. 


Як ви прийшли до активізму?

Я почала свій шлях як ромська активістка у 2015 році, коли вчилася на психологічному факультеті. Тоді я отримала стипендію від ромського освітнього фонду, який в Україні реалізовував МФ «Відродження». У цій програмі були тренінги, які розвивали знання, вміння та навички з прав людини, громадської діяльності, проєктного менеджменту, фандрейзингу. Саме ця програма мені дала потужний поштовх до того, щоб зайнятися громадською діяльністю.

У 2019 році посеред дня у підʼїзді мого дому на мене напав невідомий чоловік. Я поверталася з університету, в якому ми мали проводити один із заходів в межах проєкту з Українським Культурним Фондом. Нападник вдарив мене ножем кілька разів і втік. Мені своєчасно надали медичну допомогу. Операція тривала понад 9 годин. Я вижила. 

Ви повʼязуєте цей напад з вашою діяльністю?

Звичайно, були здогадки про те, що, можливо, напад був скоєний через те, що я ромська активістка. Дехто з моїх знайомих думав, що це через громадську діяльність мого чоловіка — він голова антикорупційного руху в Запоріжжі. А я вважаю, що це була акція феміциду, тому що той чоловік вже нападав на жінок до мене. Він грабував їх і уже відбув за це термін — власне, за місяць до нападу [на мене] він вийшов з в’язниці, де провів 11 років. Але дивно те, що, по-перше, він напав з ножем, а по-друге, нічого у мене не забрав. 

Відіграло роль і те, що на камерах спостереження було видно його обличчя. Люди зателефонували в поліцію — просто анонімний дзвінок буквально через дві години після нападу, — і сказали, що ця людина живе у цьому ж під’їзді. Його одразу прийшли і заарештували поліцейські. 

Як він пояснював, навіщо це зробив?

Він не пояснював мотиву взагалі, все заперечував. Коли мене викликали до зали судових засідань, мені щоразу треба було перебувати з ним в одному просторі, дивитися на нього, слухати, що він говорить. Я його впізнала, я знаю, що в нього на кросівках була моя ДНК, докази були проти нього. І це одна з ідей, яка в мене постійно крутилася в голові: треба захищати жінок, які постраждали від гендерно зумовленого насильства; впроваджувати зміни у залах судових засідань і у судовій системі. 

Я довго реабілітувалася після цього, тому що були значні поранення легень, діафрагми й печінки. Коли я прийшла до тями в реанімації, до мене прийшов начальник Головного управління Національної поліції, тоді я тільки відійшла від наркозу. Я кажу йому: «Давайте працювати разом над ком’юніті для жінок. У мене є дуже класний проєкт, який я вже написала». Він, звичайно, був шокований, але в мене вже були думки про те, що робити, як убезпечити жінок та дівчат від подібних нападів, що зробити для того, щоб наші вулиці були більш освітлені й обладнані камерами відеоспостереження. 

«Голос Ромні» підтримує жінок з ромської спільноти. У чому специфіка правозахисту ромок і чим їхні запити відрізняються від інших?

По-перше, вони стикаються з мультидискримінацією у суспільстві — і через те, що вони жінки, і через те, що ромки. Є безліч кейсів, коли жінка ромської національності приходить на співбесіду, а через годину їй кажуть, що вакансія закрита. Просто дивляться на колір її шкіри, на одяг, розуміють, що вона ромка, і відмовляють у працевлаштуванні. І така ситуація в усіх сферах життя. 

По-друге, як ромка я розумію, що саме у ромській громаді через патріархальну культуру на жінку чиниться дуже великий тиск. Патріархальних культур багато, але якщо ми говоримо саме про ромів, то в освіті віддається перевага хлопчику. Також є традиційні цінності і стереотипи, які наявні у всіх патріархальних культурах: жінка має сидіти вдома, виховувати дітей, вміти готувати, прибирати тощо. Місця для самореалізації у неї в принципі немає. У мене є багато знайомих жінок з ромської громади, які після восьмого класу пішли працювати на ринок. 

Як організація розв’язує ці проблеми?

Я заснувала «Voice of romni» у 2020 році, щоб допомогти жінкам здобути економічну незалежність. У моїй родині я бачила домашнє насильство між батьками усе своє життя. Для мене це було однією з основних мотивацій для того, щоб жінка була економічно незалежною і мала змогу піти від кривдника. 

Багато ромських жінок у Запоріжжі чи в Дніпропетровській області працювали на ринках. Ринки під час ковіду закрилися. Ми вирішили запитати жінок, де вони хочуть працювати і який у них рівень освіти. За даними дослідження, у 2020 році у Запорізькій і Дніпропетровській областях було 53% ромських жінок, які не мали закінченої середньої освіти, і 14% жінок не мали освіти взагалі, тобто це навіть не початкова школа.

Тоді я придумала проєкт, у якому вони могли отримати так звану швидку спеціальність. Швидка спеціальність не потребує атестата, диплома про закінчення якогось рівня освіти, школи чи університету. Здебільшого це beauty-індустрія — манікюр, перукарська майстерність, візаж, лешмейкери, бровмейкери, або ж курси кондитерської майстерності. 

Деякі компоненти цієї програми були спрямовані на те, щоб підсилити довгостроковий ефект — наприклад, щоб жінки могли просувати свої знання і свої сервіси у соціальних мережах. Були курси грамотності, курси лідерських якостей, бо ці жінки насправді дуже невпевнені в собі і в них є комплекс меншовартості. 

В усіх пілотних проєктах ми надавали жінкам стартові набори. Тобто їм не треба було закуповувати якесь обладнання та витратні матеріали. Вони могли це отримати й одразу після курсів почати заробляти. 

За півтора року ми навчили 74 ромські жінки у Запорізькій і Дніпропетровській областях. Оскільки через ковід салони краси були закриті, вони працювали з дому, а після локдауну вже влаштовувалися в якесь місце. 

Як повномасштабна війна вплинула на вашу діяльність?

Після 24 лютого я евакуювалася в Будапешт. Але у безпеці ти розумієш, що маєш чимось допомагати своїй громаді, українцям, які перебувають під ракетними обстрілами майже щодня. 

У мене була організація, був список партнерів, які могли профінансувати мої ідеї. Ми почали надавати гуманітарну допомогу у Запоріжжі та Кривому Розі, потім підключили ще Донецьку область. Спочатку, звичайно, як багато організацій, ми переорієнтувалися на гуманітарну допомогу. 

У липні, коли їхала до Запоріжжя з Будапешту з моніторинговим візитом, я зустрілася з організацією «Корпус милосердя», яка запропонувала партнерство в рамках проєкту реєстрації на грошову допомогу — 6600 гривень на одну людину в родині. Ця можливість підштовхнула мене повернутися в країну, щоб координувати весь процес. 

Я приїхала в Ужгород, де жила моя подруга і програмна директорка нашої організації Аня Редько. Ми залучили грант Global Fund for Children і відкрили дитячий простір в Ужгороді. Зараз ці дитячі простори є ще в Кривому Розі та Запоріжжі. Ми надаємо психологічні консультації дітям, проводимо дитячі розвивальні заняття, у нас працює логопед, є курси англійської мови, комп’ютерні класи. 

З початком повномасштабної війни багато жінок потребують перекваліфікації. У нас була, наприклад, жінка, яка працювала обвальницею на заводі у Харкові. Вона приїхала до Закарпаття, де немає заводів, зареєструвалася на наші курси перукарської майстерності й потім розповіла, що це була її мрія впродовж 15 років. Ця дівчина пройшла курси, отримала стартовий набір для практики і працює зараз в Ужгороді. Таких жінок в цьому проєкті було шістдесят. Вони також мали змогу відвідувати курси англійської мови, у нас була йога, стретчинг.

У нас три напрями діяльності: гуманітарка, грошова допомога, освіта та економічна безпека жінок. Ми працюємо наразі у 6 регіонах України: Харківська, Донецька, Київська, Запорізька, Дніпропетровська та Закарпатська області. 

У команді працює 55 співробітників та співробітниць. Здебільшого це внутрішньо переміщені особи або люди, які живуть на прифронтових територіях. Це представники ромської громади, ЛГБТК+ та фем-спільноти. Ми розуміємо цей шлях внутрішньо переміщених осіб, бо відчули його на собі. Ми знаємо, з якими бар’єрами, викликами стикається наша цільова аудиторія. 

Ви згадували про проблему домашнього насильства у ромській громаді. Чи можливо взагалі вилучити жінку з токсичних для неї умов?

Забрати її, звичайно, не можна. Але ми думаємо, що можемо зробити з цією проблемою. Наприклад, у Закарпатській області великий виклик і проблема — ранні шлюби та ранні вагітності. І саме тому наразі ми стратегуємо напрям роботи з репродуктивного здоров’я, сексуальної освіти для жінок та дітей — причому і для хлопчиків, і для дівчаток молодшого віку. 

Але щодо наших проєктів з економічної безпеки, звичайно, ми відстежуємо успіхи наших дівчат і жінок. У нас є багато телеграм-каналів для кожної групи, яка проходила у нас навчання, і ми постійно цікавимося, що вони роблять зараз, чого б вони хотіли у наступних наших проєктах. 

У питанні протидії гендерно зумовленому насильству нам дуже допомагає те, що ми розвиваємо ці жіночі та дитячі простори. Вони діють в одному приміщенні і дають можливість жінкам приходити до нас, навчатися і залишати своїх дітей у дитячих просторах. Це дає їм можливість спілкуватися одна з одною. 

Окрім того, у нас дуже багато різних матеріалів для жінок, які можуть допомогти їм краще зрозуміти, що таке гендерно зумовлене насильство, до кого звертатися по допомогу у разі його скоєння. Ми плануємо серію різних заходів з правової освіти та протидії насильству. 

Достатньо багато часу ми приділяємо відповіді на різні гуманітарні кризи, на гуманітарні потреби спільноти, але нам потрібна капець яка спроможність для того, щоб розвивати цей напрям, і зараз ми працюємо над цим.

Яка історія вашої підопічної найбільше вразила?

Це місцева дівчина з Закарпатської області, Єва, їй трохи більше 20 років і у неї вже троє дітей. Єва пройшла у нас курси манікюру. Вона розмовляє ромською мовою. Вона дуже хоче розвиватися, самореалізовуватися, і мріє відкрити власний салон краси на Закарпатті. 

Для мене це показник нового покоління ромських жінок, які розуміють важливість освіти, важливість самореалізації. І ми працюємо над тим, щоб підтримувати стартапи таких дівчат.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій