«Вона просила збирати гроші на лікування, якщо їй колись вдасться вийти». Чотири історії ув’язнених в «ЛДНР» жінок
Від 2014 року в «слідчих ізоляторах» так званих «ЛДНР» побували сотні українців. Досі точно невідомо, скільки людей залишаються у тамтешніх «тюрмах», але ті, кому вдалося звільнитися, розповідали про страшні катування та жорстоке поводження. 5 липня міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch опублікувала доповідь про серйозні медичні побоювання щодо жінок, затриманих на непідконтрольних українському уряду територіях Донецької та Луганської областей. Правозахисники розповідають історії чотирьох ув’язнених, які утримуються бойовиками, мають серйозні проблеми зі здоров’ям або потребують особливого медичного догляду. Заборона переповідає цю доповідь.
2 липня у звіті Управління Верховного комісаріату ООН з прав людини задокументували довільні затримання, тортури та жорстоке поводження із затриманими на територіях збройного конфлікту. Більш того, правозахисники називають це «повсякденним явищем». У звіті за 2019 рік спеціальний доповідач ООН з питань тортур сказав, що отримував численні повідомлення про тортури та жорстоке поводження під час арештів та допитів з боку збройних угрупувань.
Здебільшого затриманих в «ЛДНР» звинувачують у шпигунстві, участі у розвідувальній діяльності та держзраді. У більшості випадків бойовики відмовляються визнавати затримання та не повідомляють рідним та правозахисникам місце перебування полонених. Наразі точно невідомо, скількох людей утримують так через політично вмотивовані звинувачення. Українська група «Медійна ініціатива за права людини», яка відстежує незаконні затримання збройними угрупуваннями, нараховує щонайменше 170 людей, що зараз перебувають під вартою у так званих «ЛДНР». Натомість держава Україна заявляє про 268 полонених. У звіті ООН наводить іншу цифру — від 300 до 400 людей, але включно з іноземцями.
Бойовики батальйону «Восток» на площі Леніна у Донецьку під час мітингу на підтримку «ДНР», 25 травня 2014 року. Фото: УНІАН
Єдина можливість для цих людей звільнитися — обміни на затриманих або ув’язнених українською стороною. Таких обмінів було декілька, останній відбувся у квітні 2020 року. Ті, кому вдалося звільнитися після «в’язниць» на окупованих територіях, детально розповідали про тортури та інші форми жорстокості, які до них застосовували. Зокрема, так стало відомо про «слідчий ізолятор» «Ізоляція», який бойовики облаштували на базі однойменного художнього фонду, що діяв в Донецьку до 2014 року. Тюрма стала відомою завдяки особливій жорстокості тамтешніх «наглядачів» та тривалим періодам утримання під вартою без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом.
Катування, знущання та відсутня медична допомога
Історії, про які дізналися правозахисники, вкотре доводять, що затримані бойовиками на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей перебувають у небезпеці. Особливо вразливими у цій ситуації є жінки: їм не тільки не надають належної медичної допомоги, але й катують і ґвалтують.
«Тортури та інші види жорстокого поводження з боку збройних груп виражаються в жорстокому поводженні з жінками під вартою. Наскільки нам відомо, багато затриманих утримуються без зв’язку із зовнішнім світом, в жахливих умовах і без доступу до справедливого судового процесу або належної медичної допомоги», — говорить старша дослідниця Human Rights Watch у Європі та Центральній Азії Юлія Горбунова.
Юлія Горбунова
Затримані бойовиками чоловіки також мають серйозні проблеми зі здоров’ям — зокрема через тортури. У своєму звіті Human Rights Watch наводить як приклади історії 44-річного В’ячеслава Засюпка, який з моменту затримання у вересні 2018 року піддавався жорстоким тортурам, зокрема й електричним струмом, та 70-річного Віталія Атаманчука, який від березня 2018 року і донині перебуває під вартою — у нього перелом ноги та інші серйозні травми.
Міжнародне законодавство
Відповідно до міжнародного законодавства, довільно затримані особи повинні бути негайно і беззастережно звільнені. Перебуваючи під вартою, ув’язнені мають право на гуманне поводження і повагу до їхньої гідності — зокрема й на доступ до відповідної медичної допомоги.
Водночас правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками, враховують особливі потреби жінок, які утримуються під вартою. Згідно з ними їм мають надавати медичні послуги з урахуванням гендерного аспекту і спеціальних пристосувань для вагітних і жінок, які годують груддю. Жодна з жінок, про яких розповідає Human Rights Watch, не мала цього.
Обмін військовополоненими, КПВВ «Майорське», Донецька область, 29 грудня 2019 року. Фото: УНІАН
Оксана Паршина, 35 років
Жінка втікала з Донецька у 2014 році після обстрілів, які зруйнували її будинок. 14 травня 2021 року Оксана, яка на той момент була на десятому тижні вагітності, разом з мамою поїхала в Донецьк до родички — їм треба було обговорити деякі майнові питання. На той момент діяли обмеження на в’їзд на окуповані території через пандемію коронавірусу, тому жінки вирішили їхати через Росію. На пропускному пункті бойовики так званої «ДНР» затримали Оксану, однак її матері дозволили потрапити в Донецьк.
Оксана Паршина з сином. Фото: Юлія Горбунова / Facebook
Понад добу родичі Оксани намагалися її знайти. Наступного дня «спецслужби «ДНР» прийшли з обшуком у квартиру, де колись жила мати Паршиної — вони забрали комп’ютер та релігійну літературу. Родичам жінки бойовики повідомили, що вона під «адміністративним арештом» на 30 діб — жінку підозрюють у «шпіонажі». Однак і за 30 днів Оксану продовжували утримувати.
Зрештою вагітну жінку перевели до «ізолятора тимчасового утримання», де вона перебуває й досі. Самопроголошена «влада» «ДНР» дала жінці «державного» адвоката, але все, що він зробив — порадив родині підготуватися до «суду». Коли сестра Оксани попросила про відвідування, їй відмовили — тому фактично ув’язнена жінка не має жодних контактів із сім’єю.
Наталія Стаценко, 43 роки
Наталія працювала лікаркою в Макіївці, коли у липні 2019 року самопроголошена «влада» затримала її за «шпіонаж». Історію жінки розповів журналіст Станіслав Асєєв, який 30 місяців був у донецьких «тюрмах». Уперше Асєєв зустрів Наталію на «судовому засіданні» проти нього — вона була свідчинею.
Батько лікарки каже, що останнім часом у його доньки були судоми, а її права ступня частково паралізована. У Наталі також часто болів живіт через те, що вона приймала знеболювальні та протизапальні препарати впродовж двох років. Ліки вона вживала від болів у спині та шиї. Востаннє батько Наталії отримував інформацію про стан її здоров’я від адвоката, який бачився з Наталією 25 червня на «судовому засіданні» у справі проти неї — жінці було важко ходити. Адвокатові вона сказала, що, ймовірно, не доживе до наступного слухання, запланованого на 30 серпня.
Наталія Стаценко. Фото: Юлія Горбунова / Facebook
«Вона виснажена, у неї постійні болі. Вони тримали її під вартою без суду або вироку впродовж двох років і не надавали їй необхідної медичної допомоги», — говорить батько Наталії Стаценко.
Олена Зайцева, близько 50 років
Олену заарештували у березні 2019 року, коли вона намагалася завадити бойовикам «ДНР» затримати її сина. Родичка жінки розповіла, що Зайцеву помістили на місяць в «Ізоляцію», а потім перевели в інший «слідчий ізолятор». У жінки неодноразово була сильна кровотеча, скоріш за все, пов’язана із гінекологічним захворюванням, яке вона мала. Через це стан її здоров’я різко погіршився останнім часом.
Фото: Markus Spiske / Unsplash
Колишня ув’язнена, яка бачилася з жінкою в одному зі «слідчих ізоляторів», сказала правозахисникам, що виснажений вигляд Наталії її злякав. Зайцева розповіла їй, що її стан погіршується, вона переживає сильний біль та не приймає жодних ліків — під час утримання під вартою їй не надавали медичної допомоги. Також колишня ув’язнена стверджує, що Наталія ділить камеру з п’ятьма іншими жінками, яких засудили за неполітичними статтями, і ті регулярно тиснуть на Зайцеву.
Ольга Мозолевська, 35 років
Ольга жила на підконтрольній Україні території неподалік від Авдіївки, а працювати їздила у ресторан у Донецьку. У жовтні 2017 року Ольга припинила відповідати на дзвінки свого чоловіка Віталія. Після двох днів мовчання він повідомив про зникнення місцевій українській поліції. Згодом Віталій поїхав у Донецьк і подав заяву про зникнення там. На той момент синові Ольги було 4 роки. З моменту зникнення сім’я декілька років не отримувала жодної інформації про Мозолевську.
Українські правозахисники розповіли, що жінка утримувалася без зв’язку із зовнішнім світом чотири роки. Про неї дізналися тільки з розповідей звільнених у 2019 році в’язнів, які її зустрічали. Колишня ув’язнена розповіла, що зустрічалася з Мозолевською в «Ізоляції». Там її били та катували — хотіли домогтися якихось зізнань.
Одного разу Ольгу привели до кімнати слідчого. Він спитав: «Ти говоритимеш правду?» Вона відповіла: «Так, буду». Тоді він питав її, чи шпигувала вона на користь України, і коли вона заперечувала, слідчий виходив із кімнати, а «агент служби безпеки» заходив і бив її по обличчю, розбивав голову об стіну. Коли «агент» виходив, знову заходив слідчий і питав, чому в неї на обличчі кров та чи буде вона тепер говорити. Мозолевська не витримала знущань та «зізналася» у всьому, про що її просив слідчий.
Віталій Мозолевський говорить, що декілька місяців тому дружина вперше за чотири роки подзвонила, щоби повідомити, що її переводять в інший «слідчий ізолятор». Ольга сказала, що не може ділитися якимись подробицями про свій стан, але просила сильні знеболювальні та протизапальні препарати. Вона також попросила чоловіка збирати гроші на її лікування, якщо їй колись вдасться звідти вийти.
