Взяття жінок на військовий облік — це початок мілітаризації українського суспільства? Що це таке та до чого (можливо) варто готуватись

У червні Міністерство оборони України оприлюднило наказ про взяття жінок на військовий облік. Документ мав набути чинності 1 жовтня 2022 року та передбачав обов’язковий військовий облік для жінок певних професій. Наказ викликав широкий резонанс у суспільстві та спровокував дискусію стосовно необхідності цього процесу. Згодом Міноборони оголосило про відтермінування наказу на один рік. Що він передбачає, які проблеми має розв’язати, чи правда, що жінки не зможуть залишити країну під час воєнного стану, та чи мають українці готуватися до нової гендерної політики в армії? Заборона спробувала відповісти на ці (поки що спекулятивні) питання. 

Що це за наказ?

Наказ Міністерства оборони України про взяття жінок на військовий облік був виданий ще до початку широкомасштабної війни — його зареєстрували у грудні 2021 року. Нещодавні згадки про можливість запровадження нової військової гендерної політики в питаннях обліку стосувалися уточнення до наказу — скорочення переліку професій, що підпадають під його дію. 

Наказ передбачає обов’язкове ставання жінок на військовий облік після опанування професій у галузі харчових технологій, медицини, фармакології, психології та соціальної роботи, а також тих, хто має відповідний робочий досвід. Ще до списку внесені фахівчині в галузі зв’язку, метеоспостерігачки, картографки, перекладачки та програмістки. 

«Кожна жінка, яка закінчує навчальний заклад за відповідною спеціальністю, здобула фах. За цим фахом, якщо він передбачений в наказі, вона зобов’язана з’явитися в територіальний центр комплектування для взяття на облік. Якщо жінка працює за таким фахом, але не має відповідної освіти, вона також може направлятися роботодавцем на військовий облік», — розповів у коментарі «Суспільному» юрист Міністерства оборони Володимир Смілка.

Наказ не передбачає проведення мобілізації жінок, а лише зобов’язує тих, хто підпадає під вимоги, стати на облік у військкоматі за місцем проживання, а у разі перебування за кордоном — в українському посольстві чи консульстві. Що ж стосується виїзду жінок за кордон, то до них застосовуватимуть ті ж правила та виключення, що і до чоловіків. 

«Оскільки ми наближаємося до стандартів НАТО, ми йдемо до них не тільки у [плані] зброї, але і в військовому обліку. Цей облік однаковий як для жінок, так і для чоловіків. На військовозобов’язаних жінок розповсюджуються ті ж самі обмеження, що і на чоловіків. Зокрема, вони не можуть виїздити за кордон під час воєнного стану», — додав Володимир Смілка. Однак, попри заяви Смілки, облік не передбачає заборону виїзду за кордон, а кількість жінок в українській армії перевищує їхню кількість в деяких арміях країн НАТО — отже, облік навряд чи передбачений для наближення до натівських критеріїв.

Виконання наказу було відтерміноване на 6 місяців для приведення нормативно-правових актів у відповідність до нього — наказ мав набрати чинності 1 жовтня 2022 року. Але через широкий резонанс та стурбованість суспільства було прийнято рішення перенести початок дії наказу ще на рік. Враховуючи те, що заступниця міністра оборони України Ганна Маляр вже декілька разів спростовувала інформацію, що військовозобов’язані жінки не можуть виїжджати за кордон (ця інформація надходила насамперед від Міноборони), можна обережно стверджувати, що уряд сам не знає, як бачить майбутню військову гендерну політику — наприклад, як виглядатиме облік та мобілізація самотніх матерів або матерів, чиї чоловіки вже на фронті. Перенесення дії наказу ще на один рік може свідчити про те, що влада сподівається на внутрішню, психологічну мілітаризацію — налаштування суспільства на важливість такого кроку. 

Чому облік жінок важливий?

На думку військових, наказ має сенс для прикривання тилу. За заявою міністра оборони України Олексія Рєзнікова, в армії служать понад 700 тисяч військових. Однак далеко не всі з них воюють на фронті. Армія — це велика структура з розгалуженою сіткою різного роду установ та підприємств по всій країні. Така структура потребує великої номенклатури, що виконує роботу в тилу. 

Наразі майже всю тилову роботу виконують чоловіки, адже чисельність жінок в армії складає приблизно 37 тисяч (близько п’яти відсотків від загальної чисельності), чого недостатньо для покриття всіх посад у тилу. На думку воєнного експерта Ігаля Левіна, ідея наказу проста.

«Задум полягає у тому, щоб звільнити чоловіків від цієї роботи, щоб їх можна було перекинути на фронт. Якщо ми звільняємо тисячу місць — наймаємо тисячу поварих, тисячу секретарок, — то у нас звільняються чоловіки, які виконували цю роботу раніше. У командування з’явиться можливість перенаправити чоловіків з тилу ближче до фронту. Якщо не у піхоту, то у бойову підтримку: у радисти, техніки, логісти, забезпечення, польову медицину. Влада хоче там бачити чоловіків, а не жінок. Ми бачимо, що є таке негласне правило, що жінок хочуть максимально віддалити від фронту».

Наказ — це початок мілітаризації суспільства?

Один з можливих сценаріїв війни — так званий «заморожений» або «тліючий» конфлікт, коли обидві сторони неспроможні на оперативні успіхи, а бойові дії перетворюються на неінтенсивні позиційні обміни ударами. Через це в українському суспільстві лунають думки, що країна має стати на військові рейки та готуватися до довгограючого процесу мілітаризації. Крім того, є вже не така популярна після оперативних невдач росіян думка, що, попри санкції та брак комплектувальних, армія РФ зможе накопичити воєнний потенціал і розпочати ще один напад на Україну через декілька років. 

Ефективно та швидко покращувати та будувати власну армію значно простіше у мілітаризованому суспільстві, коли армія стає пріоритетом для влади та населення. Як зазначає Ігаль Левін, мілітаризацію суспільства неможливо провести лише зі сторони керівництва країни. Цей процес має бути ініційований самим народом та його згодою на об’єднання навколо інституту армії. Іншими словами, мілітаризація суспільства — це процес, у якому населення країни максимально задіяне у функціонуванні власного війська. Найбільш очевидним кроком у цьому процесі може бути проходження військової служби та подальше переведення у запас армії всього боєздатного населення країни, в тому числі й жінок.

Наказ №313 Міністерства оборони України про початок становлення на військовий облік жінок певних професій може пришвидшити процес мілітаризації, але лише у разі прийняття таких правил гри з боку населення. 

«Владі України, якщо ми хочемо йти таким шляхом, треба розуміти, що має бути бажання людей. Це не можна зробити зверху. Мілітаризація має захопити саме суспільство. Наприклад, ми зараз живемо бідніше, бо гроші йдуть на армію, але всі згодні, що це потрібно», — додає Ігаль Левін.

Україна наслідує модель Ізраїлю?

Згідно з індексом глобальної мілітаризації, найбільш мілітаризованою країною світу вже багато років є Ізраїль, де працює рівна для обох гендерів військова політика. Індекс оцінює важливість військового блоку країни відносно суспільства — іншими словами, наскільки багато ресурсів в тій чи іншій країні йде на військові потреби. 

За ізраїльськими законами, усі громадяни Ізраїлю після досягнення 18-річного віку мають пройти службу у ЦАГАЛ (Збройні Сили Ізраїлю). Звільнення від проходження служби можна отримати лише за наказом міністра безпеки Ізраїлю. Після закінчення служби в армії військовозобов’язані переводяться до резерву та можуть викликатись на збори на строк до 45 днів. Такі збори можуть проводитись щорічно або з більшим інтервалом. 

Згідно з офіційним бюджетом, Ізраїль витрачає на власну армію близько п’яти відсотків свого ВВП. Майже стільки ж витрачає й Україна. Однак у 2021 році на BBC вийшла стаття про те, що реальні витрати Ізраїля на власну оборону можуть складати близько 13 відсотків від ВВП країни.

У 1970-ті, коли ізраїльська армія активно розбудовувалась, частина ВВП, що витрачалася на неї, складала 30%. Населення Ізраїлю жило в достатньо поганих умовах та з низьким заробітком, однак суспільство продовжувало погоджуватись з необхідністю великих витрат на власну армію.

У воєнному альянсі НАТО ситуація з кількістю та правилами прийому жінок на службу різниться залежно від країни. З відкритих даних відомо, що загалом у країнах НАТО служить понад 300 тисяч жінок, 40 тисяч з яких мають офіцерські звання.

Згідно з офіційним звітом НАТО, найбільше жінок у співвідношенні до чоловіків служать в угорській та грецькій арміях: 20% та 19% відповідно. Трійку лідерів замикає США (армія на 17% складається з жінок). У таких країнах, як Польща, Італія та Чорногорія відсоток жінок в армії наближений до українських показників — близько 6 відсотків. Серед країн НАТО аутсайдером за кількістю жінок, що перебувають на службі в армії, можна сміливо назвати Туреччину: 0.7% від загальної кількості військових. 

Середній показник кількості жінок, що перебувають на військовій службі, за даними НАТО, складає 12%. До початку війни Росії проти України частка жінок в українській армії була також наближена до 12 відсотків. Однак після початку вторгнення та проведення мобілізації цей показник знизився через мобілізацію переважно чоловіків. Та все одно кількість жінок в армії України — одна з найбільших за параметрами НАТО. 

«Нам ще дуже далеко до [військової політики Ізраїлю], але війна без сумніву працює на створення структури «народ — це армія, армія — це народ». Але Україна перебуває у стані війни. Ізраїль же будував свою армію між війнами», — каже військовий експерт Ігаль Левін.

У випадку Ізраїля важливим є не тільки облік усіх чоловіків, а саме рівна гендерна військова політика, де жінка вважається таким самим бойовим суб’єктом, як і чоловік. Враховуючи, що з 2019 року Україна прийняла рішення відкрити двері військових вишів для жінок, можливо, влада розраховує на популяризацію ізраїльської моделі.