Я тебе скасовую. Що таке cancel culture, як вона влаштована та чому не зовсім працює

Polina Vernyhor
Я тебе скасовую. Що таке cancel culture, як вона влаштована та чому не зовсім працює в Україні

«Золотий глобус», найпрестижніша після «Оскара» кінопремія, нині переживає непрості часи: організаторів звинувачують у корупції, непрофесійності та дискримінації. Премію розкритикували популярні ЗМІ, лідери думок та кінозірки — Том Круз навіть повернув три статуетки, які йому вручили раніше, а канал NBC відмовився транслювати цьогорічну церемонію нагородження. Це яскравий приклад популярної в усьому світі cancel culture — суспільного рішення про «скасування» підтримки впливових селебрітіз, компаній, брендів, а іноді й майже пересічних користувачів соцмереж. Журналістка Заборони Поліна Вернигор розповідає, що це за явище, як воно працює та яку насправді місію виконує.


Що це таке і як працює

Група людей ухвалює рішення про культурне блокування тієї чи іншої особи та продуктів її творчості. Часто все це супроводжується масовим і системним цькуванням у соцмережах. Причини такої реакції суспільства можуть бути різними: необережне висловлювання, суперечливий вчинок або обурливі дії стосовно інших (наприклад, сексуальні домагання). У результаті такого цькування об’єкт кенселінгу може втратити роботу, друзів, соціальні зв’язки та в деяких випадках навіть життя.

«Кенсел калчер у широкому розумінні — це поняття суспільного спротиву нетолерантній, явно девіантній поведінці, яка офіційно законодавством не засуджується, але є осудливою з точки зору моралі. У вужчому сенсі це метод впливу на суспільство через моральний осуд селебрітіз», — пояснює Забороні соціолог Богдан Горобчук.

Культура скасування — водночас нове й доволі старе поняття. У Стародавніх Афінах у V столітті до нашої ери набув популярності остракізм або «суд черепків». Це процедура голосування глиняними черепками за найнебезпечнішу для держави та суспільства людину. Обирали зазвичай серед впливових людей — той, проти кого проголосувала більшість, був змушений покинути Афіни на 10 років. Згодом остракізм став зручним інструментом для політичної розправи над опонентами, тож його довелося скасувати.

У сучасному вигляді cancel culture розвивається паралельно із соцмережами та новими трендами на толерантніше суспільство. У 1983 році американська група Chic випустила альбом із піснею «Your Love Is Canceled» («Твоє кохання скасоване»), в якій розставання порівнювалося зі скасуванням телешоу. Така аналогія надихнула сценариста бойовика «Нью-Джек-Сіті» вставити фразу «Cancel that bitch, I’ll buy another one!» («Скасуйте цю суку, я куплю нову») в одну зі сцен. Цю репліку промовив головний герой після сварки зі своєю дівчиною.

https://youtu.be/18sVU5LhDdk

У 2010 році музикант Ліл Вейн послався на цю цитату, вставивши рядок «Я скасував цю суку» в один зі своїх треків. Однак популярною ця фраза стала у 2014 році після американського реаліті-шоу «Любов та хіп-хоп», де під час сварки зі своїм хлопцем одна з учасниць сказала йому «Тебе скасовано». Цитата миттєво поширилася твіттером. Термін почали використовувати в контексті расизму, «скасовуючи» тих, хто проявляв дискримінацію за расовими ознаками.

Ближче до 2017 року твіттер-спільнота вже добре знала, що в слова «cancel» є кілька значень. Тож коли розпочалася суспільна кампанія #MeToo проти харасменту та домагань, у твіттері створювали хештеги з цим словом, пропонуючи «скасувати» фігурантів секс-сканадалів. 

За і проти

Сьогодні це явище міцно закріпилося в суспільній масовій культурі. Компанія Merriam-Webster, яка видає словники та довідники, визначає «кенсел калчер» як «припинення підтримки публічної людини чи компанії після їхнього обурливого вчинку».

«Культура скасування руйнує стіни, що відділяли верхівку суспільства і створювали умови, за яких такі верхівки лишалися безкарними й завдавали шкоди менш впливовим, багатим і популярним людям», — каже Забороні директорка правозахисної організації Amnesty International Оксана Покальчук.

Однак дослідники, журналісти та впливові люди досі сперечаються про доцільність таких заходів. Одні говорять про те, що такий надмірний контроль із боку суспільства загрожує свободі слова, інші — про те, що культура скасування в принципі ні на що не впливає, а треті — що вона руйнує життя людей.

У липні 2020 року 152 митці, філософи, журналісти, лідери думок та інші публічні люди з різних країн написали відкритого листа «Про справедливість та відкриті дебати», основною ідеєю якого була дискредитація кенсел калчер як «неліберального» явища та такого, що загрожує демократії та впроваджує цензуру. Його опублікував американський журнал Harper’s Magazine.

Під цензурою автори листа розуміють звільнення редакторів, «заборону» писати на певні теми журналістам, звільнення професорів за розповсюдження результатів академічних досліджень тощо. Більшість підписантів — публічні люди, яких за певні вчинки чи слова критикували в суспільстві, звільняли з редакцій, розривали рекламні контракти тощо. 

Згідно з Загальною декларацією прав людини, свобода слова — це безперечне право кожного вільно дотримуватися та виражати або не виражати свої погляди. Свобода проявляється в тому, що ніхто не може вам забороняти розповсюджувати свої ідеї в будь-який зручний для вас спосіб, але ніхто й не зобов’язаний вас підтримувати, допомагати в поширенні, надавати канали зв’язку тощо. Крім того, у кожної людини та групи людей є право не погоджуватися з вашими висловлюваннями, публічно їх засуджувати, критикувати та заохочувати інших робити те саме. 

Водночас зі свободи випливає відповідальність: якщо ви хочете ділитися зі світом своїми думками та поширювати свою позицію в маси, то маєте бути готовими до найрізноманітніших реакцій — не лише до спокійних та конструктивних суперечок, а й до повного неприйняття, осуду, переходу на особистості та інших наслідків. 

Працює, але не так, як мало б

Критики культури скасування часто наводять аргумент про «руйнування життів» та «полювання на відьом». Як пояснює Забороні кандидатка філософських наук і головна редакторка вебресурсу «Гендер в деталях» Тамара Злобіна, багато публічних фігур, яких «скасовували», й досі насолоджуються популярністю й багатством — особливо якщо мають власний бізнес або стійкий символічний капітал.

Один із найяскравіших прикладів культури скасування — твіти авторки «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг, які багато хто розцінив як трансфобні. Вона розмістила на своїй сторінці статтю, де згадувалися «люди, що мають менструації», і попросила підписників нагадати, як це називалося раніше, натякаючи на слово «жінки». 

Пізніше Роулінг уточнила свою точку зору: «Якщо біологічної статі немає, то одностатевого кохання теж немає. Якщо статі немає, то вся реальність, у якій живуть жінки, стирається. Я знаю багатьох транслюдей і люблю їх, але розмиття концепції біологічної статі відбирає в багатьох можливість осмислено обговорювати своє життя. Я кажу правду, а не намагаюся когось образити».

Письменницю все одно масово засуджували в соцмережах, бажали смерті та закликали не купувати її книжки. Однак на гаманець Роулінг ця ситуація навряд вплинула: її нова книжка очолила британські книжкові чарти. 

За нетолерантні жарти про педофілію, які 10 років тому постив у твіттері режисер «Вартових Галактики» Джеймс Ганн (наприклад,  «Сміх — найкращі ліки. Ось чому я завжди сміюся над людьми зі СНІДом» або «Просто майте на увазі: я проти зґвалтувань і поїдання дітей у реальному житті (ну тільки якщо ви дуже-дуже-дуже голодні)», його звільнили з Disney. Однак не минуло і трьох років, як він повернувся на посаду.

В епоху MeToo більшість чоловіків, які стикнулися зі звинуваченнями в сексуальних домаганнях, також уникли довгострокових наслідків. Наприклад, коміку Луї Сі Кею закидали, що він змушував жінок дивитися, як він мастурбує — згодом той і сам зізнався, що це правда. Після звинувачень комік припинив гастролі та зробив перерву в рекламних проєктах, однак вона тривала дев’ять місяців. Коли комік повернувся на сцену, глядачі після першого ж виступу аплодували стоячи.

У 2019 році на екрани вийшла документальна стрічка «Залишаючи Неверленд» про двох чоловіків, які стверджують, що в дитинстві їх домагався Майкл Джексон. Соцмережі вибухнули звинуваченнями та суперечками: ситуація дійсно спірна, адже співака вже немає в живих і спростувати інформацію та захистити себе він не може. Багато радіостанцій відмовилися транслювати його музику, проте згодом повернули її в ротацію. Композиції зі стрімінгових майданчиків не видаляли: вони продовжують набирати мільйони прослуховувань у всьому світі. 

Разом зі звинуваченнями «жертви» культури скасування отримують і співчуття та підтримку від інших груп людей. У жовтні 2019 року 44-й президент США Барак Обама виступив із промовою, у якій засудив сучасну культуру скасування, назвавши її токсичною. На думку Обами, хороші люди також помиляються, тому руйнування їхніх кар’єр за необачний вислів — це не активізм.

Попри те, що культура скасування нібито покликана позбавляти потужного голосу впливових лідерів думок, найчастіше найбільш руйнівною вона є для менш відомих людей. У 2017 році канадська порноакторка Огаст Еймс написала у твіттері, що ніколи не знімається з акторами, які також знімаються в гей-порно, оскільки ризик підхопити від них венеричні захворювання набагато вищий. Тисячі юзерів звинуватили дівчину в гомофобії. Спочатку вона агресивно відповідала на закиди, а потім почала вибачатися. Незабаром Еймс опублікувала твіт «Fuck y`all» («Пішли ви всі») — після цього її знайшли повішеною у власній квартирі. 

Подібна ситуація сталася і з британським хореографом Ліамом Скарлеттом. У 2020 році його звинуватили в сексуальних домаганнях. У квітні 2021 року Ліама знайшли мертвим у власній квартирі — колеги та родичі хореографа стверджують, що він наклав на себе руки, не витримавши суспільного осуду.

Ні добре, ні погано — ніяк

Американська юристка та телезірка Грета ван Састерен вважає, що культура скасування — це не добре й не погано. Це просто є. Вона називає кенсел калчер «народним правосуддям». Люди мають потужний інструмент, здатний протистояти інтересам тих, у кого є влада та впливовість. Однак часто цей інструмент базується на емоціях, а отже, може бути не завжди раціональним та справедливим. 

Оксана Покальчук також вважає, що культура скасування може зашкодити, адже виносить «вирок» раніше, ніж суд. Ще одна особливість цього явища — людина, проти якої спрямований кенселінг, не може захиститися, визнати провину або виправитися: їй просто не дають можливості зробити це. 

Богдан Горобчук наголошує на тому, що участь у кенселінгу дає й особисту вигоду. Людина, яка пише гнівні коментарі, відчуває себе сильною й може виплеснути агресію: вона йде в інстаграм до умовної селебріті, пише, яка та погана, і самостверджується в такий спосіб. Більш того: людина часто й сама не може відповісти, навіщо пише те чи інше повідомлення.

«Небезпечними аспектами cancel culture є відносна легкість і невелика особиста відповідальність за участь у флешмобах. Це може призвести до зловживань і участі з метою зливу особистої агресії, а не соціальних змін. За цією ж логікою кенселінг може підміняти реальні об’єднання і продуктивну діяльність із поліпшення суспільства», — каже Злобіна.

У сприйнятті цього явища ми маємо бути раціональними, — впевнений Горобчук. Суспільству слід навчитися аналізувати кожен окремий випадок та ставити собі питання, чи не є це політичною розправою, тезою, яку поширюють конкуренти об’єкта кенселінгу тощо.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору