«Раніше “можем повторіть” звучало як крінж»: як біженці переосмислюють Другу світову та які є шкідливі міфи про це

Під час екскурсії Варшавою, яка стосувалася майже цілковитого знищення старовинного центру польської столиці під час Другої світової війни, одна з українських біженок не без гордощів мовила: «А мій дід у війну якраз врятував ваше місто і навіть отримав медаль «За звільнення Варшави». У польки-екскурсоводки, яка з початком повномасштабного вторгнення провела десятки благодійних екскурсій для українців, помітно затремтіли руки.

Цілком природно, що друга частина екскурсії вже стосувалася розвінчання радянських міфів і перебігу Варшавського повстання проти нацистської окупації 1944 року. Поляки тоді розраховували на допомогу радянських військ, які на той час уже були зовсім поряд — за Віслою. Утім, радянське політичне та військове командування тоді вирішило вичікувати, поки повстання захлинеться.

Результатом стала загибель 16 тисяч учасників опору, до 200 тисяч убитого в каральних операціях мирного населення і на 85% зруйноване місто. Радянські війська увійшли у вже знищену Варшаву лише 17 січня 1945 року. Правду про Варшавське повстання радянська пропаганда приховувала.

До «совєтів у війні» щемливого ставлення немає

8 травня, у День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, на півострові Вестерплатте у польському Гданську буде особливо людно. Саме тут 1 вересня 1939 року пролунали перші постріли німецького броненосця Schleswig-Holstein й розпочалася одна з найкривавіших воєн в історії людства. Поблизу меморіалу Захисникам узбережжя на Вестерплатте встановлені величезні металеві літери: «Ніколи більше війни».

«Музей тут зʼявився у 1960-х роках, як і напис. Тобто європейці завжди розуміли загрози й намагалися уникнути нових воєн. У той час як “побєдобєсіє” Росії із їхньою риторикою “дійдемо до Берліна” з року в рік лише набирало обертів», — каже Оксана Гвоздікова, біженка з Миколаєва, яка тимчасово оселилася у Польщі.

«Раніше “можем повторіть” звучало просто як крінж, пихатість, а виявилось он як, — каже Анна Котелевець, яка після повномасштабного вторгнення виїхала із Запоріжжя до Румунії. — Моє ставлення до Другої світової дуже змінилося: хоч нацизм не викликає ніяких симпатій, але і до “совєтів у війні” того щемливого ставлення немає. Єдине, що цікавить — як вижив Віктор Франкл [австрійський психіатр, психотерапевт і філософ єврейського походження, вʼязень Аушвіцу] і як країни відновлюються після воєн».

Шкідливі міфи про Другу світову

Переосмислення подій та уроків Другої світової війни — ще один важливий досвід українців за кордоном. Історик Ігор Бігун виділяє кілька шкідливих міфів, які стосуються цього періоду.

«Напередодні Радянський Союз уклав із нацистською Німеччиною договір, який передбачав поділ Європи на зони впливу. Він відомий як пакт Молотова — Ріббентропа, — каже експерт. — Саме цей договір відкрив шлях до підтриманого СРСР нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. 17 вересня були анексовані землі Західної України та Західної Білорусі, і Польщу було розділено. Два роки, до 22 червня 1941-го, держави перебували у дружніх, союзницьких стосунках, не перешкоджали здійсненню завоювань і навіть надавали одна одній економічну допомогу».

Поки Гітлер завойовував Західну Європу, Сталін займався Східною Європою. Так були анексовані країни Балтії, у Румунії відібрана Бессарабія, Північна Буковина, відбулася агресія проти Фінляндії.

«Про секретний протокол до пакту Молотова — Ріббентропа, який ділив Європу на зони впливу, узагалі не говорили до початку 1990-х. Зараз у Росії всіляко виправдовують ті події. Зокрема, йдеться про те, що цей договір допоміг відстрочити війну, яку начебто передбачив “великий стратег” Сталін. Цей міф активно підживлюється й експлуатується, щоби зняти з Кремля відповідальність за спільне розвʼязання війни», — зауважує історик.

Наступний шкідливий міф, який, на думку Ігоря Бігуна, перегукується із першим, — перекладання відповідальності на інші країни. Наприклад, в інтервʼю американському журналісту Такеру Карлсону російський президент заявив, що нібито Польща своєю політикою «змусила» Гітлера напасти й розпочати війну. Схожі звинувачення лунали й раніше.

Ще один міф — звуження фокуса в подіях на східному фронті лише до німецько-радянської війни, яку досі називають Великою Вітчизняною війною. Таким чином хочуть вивести за дужки факт співробітництва СРСР з Гітлером і радянську агресивну завойовницьку політику.

«Мого прадіда не було вдома з 1939 до 1946 року, тому що перед війною на теренах Союзу його кинули воювати у Фінляндію. Ймовірно, у складі Київського полку, — каже біженка від війни в Україні Валентина Головань. — Із сучасних телепроєктів, зокрема, Вахтанга Кіпіані, я дізналася, що на війну у Фінляндію мобілізували українців із земель, охоплених Голодомором — щоб елементарно добити рештки войовничої маскулінної антирадянщини. Дуже схоже на сучасну політику Путіна стосовно Бурятії та Чечні з Дагестаном, чи не так?»

З вибухом повномасштабної війни Валентина з донькою опинилися саме у Фінляндії.

«Фіни говорять про міста, які їм довелося залишити, щоб “нагодувати” Сталіна, про фабрики, культурні памʼятки, майданчики для танго у Карелії. Літнім фінам це все ще болить, і вони не вірять росіянам ані на пів слова. Молодь та люди середнього віку вірують у якийсь особливо “волохатий” режим Путіна, який перешкоджає росіянам брати участь в антивоєнних акціях», — каже вона.

Навмисне применшення ролі союзників антигітлерівської коаліції — це ще один пропагандистський міф, який мав би підкреслити виняткову роль СРСР у часи Другої світової війни. За словами історика Ігоря Бігуна, саме американський ленд-ліз був важливим фактором для того, аби продовжувати боротьбу. На його умовах до СРСР постачали не лише техніку й боєприпаси, а також сировину: паливо, руду, метал. Серед американської допомоги також були харчові продукти, одяг та взуття.

«Льотчик-винищувач Іван Кожедуб позує на воєнних фотографіях в американській шкіряній куртці. На споді ґудзиків із радянськими зірками було зазначено “made in Chicago”. Уся ця допомога була важливим фактором перемоги над нацизмом», — підкреслює історик.

Ще один небезпечний пропагандистський міф про Другу світову, на думку Бігуна, полягає у перекручуванні ролі українського визвольного руху. Між тим, що ОУН-УПА вважали ворогами СРСР, боротьбу за незалежність України повстанці вели до 1960-х років XX століття. Радянські історики всіляко демонізували їх, змальовуючи німецькими посіпаками, погромниками євреїв тощо.

«НКВС добре знало, що представники українського визвольного руху брали участь у війні з німецькими окупантами, це зафіксовано у секретних документах того часу. Проте ці факти ніколи не афішувалися. Увесь пласт цих пропагандистських нашарувань дістався українським дослідникам», — каже Ігор Бігун.

Осквернення символів військової слави

«Один із моїх прадідів — двічі Герой Радянського Союзу, його бюст встановлений у Коростені. І начебто можна було б пишатися, але у Вікіпедії у статті про нього значиться лише “учасник походу РККА на Західну Україну у 1939 році”, “був у складі частин особливого призначення у громадянську війну”. Я навіть здивуюся, якщо дізнаюся, що той бюст досі стоїть, — розмірковує Олена Шиян, яка після повномасштабного вторгнення оселилася у Польщі. — Дід начебто сам був із розкуркуленої родини, але перейшов на бік радянців. Мама говорила, що дідова дружина вийшла за нього за його сміливість — він не побоявся прийти на побачення у формі Червоної армії у місцевості, де були банди, які творили усілякі жахіття. Але, переосмислюючи історію, часом зʼявляється думка — а може, дід щось знав про те, хто насправді все це творить, тому і гуляв спокійно у формі?»

Історик Ігор Бігун проводить паралелі поміж способом ведення війни СРСР і Росією. Приміром, якщо у 1939–1941 році Західну Україну та Білорусь звільняли «з-під чобота польських панів», то у 2014-му Донбас прийшли «звільняти», «борючись із нацистами». Нині ж Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, використовує знайому пропагандистську лексику про «карателів» і так само не цінує мобілізаційний людський ресурс.

Серед них — обґрунтування війни, заклики до геноциду українців та знищення української державності. А серед реальних дій — розвʼязання і ведення війни, масові страти, як-от у Бучі та Ізюмі, переслідування за політичні погляди, арешти українських активістів на окупованих територіях.

Німецькі окупанти в Україні

«Наше село теж було в [німецькій] окупації, — пригадує Марина Стороженко з Київської області, яка знайшла тимчасовий прихисток в Австрії. — Баба була малою — 4–5 років. Але згадувала, що її батьки тримали кабана, і німці приходили до хати й просили продати його на мʼясо. Батько не хотів, бо в хаті було четверо дітей. І одної ночі зарізав його. Коли вранці німці знов прийшли, моя мала баба з печі почала кричати: “А кабана нема!” Батьки її сильно злякалися, але наслідків витівка не мала. Ця історія дуже мене дивувала ще в дитинстві. Бо мій прадід був здоровим чоловіком 30 років, але німці його не вбили. І кабана не відібрали, хоча могли».

«Про німецьку окупацію згадували з жахом, коли йшлося про євреїв, — додає біженка Надія Щур. — Моя прабабуся торгувала городиною на львівській площі Ринок. В центральній частині міста жило багато євреїв, і їх просто вішали на балконах. Тіла знімати забороняли. Перші дні було дуже страшно, але потім люди звикали й продовжували звичні справи — треба було годувати дітей. На очах моєї бабусі розстріляли її найкращу подругу з сімʼєю. Вони переховували євреїв у ніші за шафою. Бабусю врятувало знання німецької. Але загалом німці справляли враження дуже ввічливих людей, які, коли потрібно було пройти через чийсь садок, обовʼязково питали дозволу. Про радянців спогади були кардинально інші. Всі ті нічні сорочки, які вдягали як сукні, і нічні вази як супниці моя бабуся бачила наживо».

Біженка Каріна Антоненко, яка виїхала з Луганської області й отримала притулок у Польщі, історію Другої світової війни вивчає з родинних розповідей поляків: «У спогадах мого друга німці не відібрали у родини корову-годувальницю, бо у домі було багато дітей. Натомість радянські солдати розстріляли її заради забави, заради сміху цілилися в курей».

Ідея винищення націй

Зважаючи на переосмислення подій тієї війни, що особливо актуальне на початку травня, історики застерігають від спроб хоча б умовно виправдати котрусь зі злочинних ідеологій. Важливо не забувати, що ідеєю винищення націй, зокрема українців, були натхненні обидва режими.

«Я поки мала дуже поверхневі розмови з німцями про Другу світову й російсько-українську війни, — каже Олександра Магурова, яка знайшла тимчасовий прихисток у Німеччині. — Всі люди старше 65 років, з якими я спілкувалася, вважають росіян фашистами. Їх лякає, що війна буде і тут, бо світ занадто слабко протидіє».

Кандидат історичних наук Сергій Громенко стверджує, що у підсумку СРСР таки програв у Другій світовій війні.

«Коротко кажучи, який показник не візьмемо — що за загальними сферами, що за економікою, — становище Радянського Союзу після 1945 року загалом не поліпшилося, а за низкою показників навіть погіршилося проти 1939 року. А якщо зважити на колосальні людські втрати (20 млн загалом, з них 11,5–12 млн солдатів), які набагато перевищували сукупні втрати ворогів і союзників (крім Китаю), то цілком очевидно: вигравши радянсько-німецьку війну, СРСР програв Другу світову», — зазначає Громенко у своїй книзі «Чому Україна виграє».

До 9 травня у Росії відбудеться черговий сплеск «патріотичного побєдобєсія» з брязкотом зброєю — ймовірно, тепер ядерною. Усі дискусії про переосмислення уроків Другої світової війни караються законом як «поширення відомостей, які виражають явну неповагу до днів військової слави та памʼятних дат Росії, повʼязаних із захистом Вітчизни, або публічне осквернення символів військової слави».