Як дітям шукають родини в умовах війни та що відбувається з маленькими українцями, яких викрала РФ, після повернення додому

Від початку повномасштабного вторгнення близько 20 тисяч українських дітей стали жертвами воєнного злочину російської влади: окупанти вивезли їх на територію РФ та Білорусі. І це тільки офіційні дані, справжніх масштабів не знає ніхто. Процес повернення додому відбувається дуже важко. Ще важче — інтегрувати маленьких українців у життя громади.

На сьогодні в Україні понад 27 тисяч дітей перебувають в інституційних закладах, тобто інтернатах. Та це неприйнятно в ЄС, адже перевагу віддають збереженню біологічної сім’ї, а якщо це неможливо, дітей влаштовують у сімейні форми виховання. До цього йде і наша держава: має бути забезпечене право дітей на виховання в сім’ї — у безпечному та турботливому середовищі.

Редакторка Заборони Ірина Олійник поспілкувалася про реформу системи догляду і підтримки дітей, а також про роботу з дітьми-сиротами, які пережили окупацію чи полон у країнах-агресорках, з керівницею Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Іриною Туляковою.

Пані Ірино, почнімо з центрального питання. Чому для реінтеграції дітей-сиріт, яких вдалося і вдасться повернути з ворожої території або вирвати з-під обстрілів, так важливо забезпечити їм сімейне виховання?

Українські діти пережили величезну травму: втратили рідних, дім, дуже часто перебували під тиском. Я вже не кажу про всі ті воєнні злочини, які навколо вчиняли російські війська.

І скільки б у нас не було психологів та фахівців з інших напрямів, але підтримка й щоденна любов опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, патронатних вихователів, усиновлювачів має величезне значення. Ці травми неможливо вилікувати, хоча й треба намагатися. І чи не єдине, що може допомогти принаймні нівелювати всі страхи, які пережили діти в умовах війни, — любов. Психоемоційний супровід дітей неможливий без родини. 

Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової саме за депортацію маленьких українців. Як бачимо, агресорів це не зупиняє. Втім, робота з визволення наших дітей триває постійно, і процес дуже важкий…

Те, що роблять Росія та Білорусь, є воєнним злочином. Питанням повернення дітей у межах ініціативи президента України Bring Kids Back опікується державна команда, зокрема Координаційна рада з питань захисту та безпеки дітей під керівництвом Офісу президента України. Також до цього процесу долучені громадські організації — Українська мережа за права дитини і Save Ukraine.

Часто потрібна ціла операція, щоб визволити дітей із РФ та Білорусі, з окупованих територій. Наш Координаційний центр бере на себе процеси координації супроводу дитини та забезпечення її потреб з моменту, коли вона вже перебуває в безпеці.

Скільки викрадених Росією дітей уже вдалося повернути на територію України?

За два роки великої війни вдалося повернути 388 дітей. З них найбільша кількість була з Донецької та Херсонської областей. 

Повернімося до роботи Координаційного центру. Які в нього функції в контексті допомоги дітям, урятованих із депортації? 

За кожною дитиною ми закріплюємо кейс-менеджера. Той допомагає розв’язувати будь-які питання дітей та сім’ї, яка взяла їх на виховання, — навіть начебто прості й побутові: наприклад, сходити до лікаря або вирішити труднощі в закладі освіти. 

Питаннями гуманітарної та соціальної допомоги опікується міждисциплінарна команда: освітяни, представники органів охорони здоров’я, секретаріат уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Національна соціальна сервісна служба, служба у справах дітей і відповідні громадські організації. 

Головне завдання центру — координувати влаштування повернутих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейні форми виховання, а також надавати родинам супровід. Це дуже важливо: якщо їх не підтримати, можливий ризик вилучення дитини. Були випадки, коли родина опинялася в складних життєвих обставинах, тож ми допомагали, аби дитина залишалася в сімейному колі.

Діти без батьківського піклування бувають різного віку. І тих, хто скоро досягне повноліття, часто запрошують у заклад професійно-технічної або вищої освіти. Тому ми допомагаємо вибрати відповідну установу, а також забезпечуємо гуманітарні та медичні потреби.

Важливий напрям — психологічна допомога. Для цього залучаємо спеціалістів, зокрема з організації «Голоси дітей», які працюють на базі Центру захисту дітей. Вони допомагають усім, хто повернувся додому.

Розкажіть докладніше: як дитина після всього пережитого влаштовується в родину?

Дуже часто дітей беруть під опіку родичі або ж їх влаштовують у сімейні форми виховання. Зазвичай це родини з досвідом, де не перший рік опікуються дітьми, що позбавлені батьківського піклування. Сім’ї може підбирати лише служба у справах дітей, яка має перелік прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу. Що важливо, спеціалісти намагаються шукати родини, які походять із того ж регіону, що й дитина. Це ментально краще для дітей: так вони простіше адаптовуються і комфортніше почуваються. 

Далі відбувається знайомство з родиною, і саме дитина вирішує, чи хоче вона залишитися з цими людьми. Якщо не погоджується, їй пропонують іншу прийомну сім’ю. Але зазвичай діти швидко знаходять спільну мову з батьками.

Що передбачає згаданий супровід? На що можуть розраховувати родини?

Діти, які пережили окупацію чи викрадення на ворожу територію, потребують більше уваги та турботи. Це завдання і для батьків, і для наших спеціалістів.

Окрім того, ми складаємо своєрідну карту індивідуальних потреб, щоб сім’я отримувала весь комплекс послуг за місцем свого проживання. Це можуть бути побутові питання на кшталт заготовлення дров або порозуміння між собою — фахівці допомагають і в цьому. Координаційний центр розпочав роботу в червні 2023 року, і всі родини та діти, яких ми супроводжуємо, отримують допомогу й підтримку донині.

Звучить дуже натхненно. Проте як велика війна вплинула на систему усиновлення в Україні? Чи побільшало охочих? Що змінилося?

До 24 лютого 2022 року всиновлювати дітей могли як українці, так і іноземці. Тепер же коло звузилося до самих громадян України на підконтрольній території. 

За 2023 рік усиновили 902 дітей — приблизно такі самі цифри були й до повномасштабного вторгнення. І черга з кандидатів налічує близько 1,8 тисячі осіб.

Втім, на обліку з усиновлення стоїть понад 15 тисяч дітей. Близько 10 тисяч з них зараз перебувають у сімейних формах — дитячих будинках сімейного типу або в прийомних сімʼях, але цих дітей також можна усиновити. Решта залишаються в інституційних закладах. 

У межах реформи ми активно працюємо саме з регіонами, адже для кожної області пріоритетом має стати достатня кількість сімейних форм. Зараз усі говорять про повоєнну відбудову. Звісно, відновлювати населені пункти потрібно. Проте якщо не буде дітей і не буде сімей, то хто тут житиме? 

Як перевіряють кандидатів на усиновлення та які основні критерії відбору?

Є базові умови, як-от наявність житла, доходу, відсутність судимості, а також перелік документів, які подає кожна родина.

Попри стереотип, що усиновити дитину дозволено лише сімейним парам, неодружені також можуть це зробити. І таких прикладів дуже багато.

Так само поширеною — і хибною — є думка, що в кандидата обовʼязково має бути власний будинок чи квартира. Однак орендоване житло не стане перепоною для усиновлення. Доходи ж може мати лише один із подружжя. Мотиви усиновлення дитини мають бути щирі, а не корисливі. Якщо говорити про інші форми виховання, то держава допомагає з оселею для дитячих будинків сімейного типу, де на утриманні перебуває до 10 дітей. Є різні програми, зокрема в межах ініціативи першої леді України «Адреса дитинства» для родин, які переїхали з окупації або втратили дім через війну, будують нове житло. Інколи місцева громада допомагає з розміщенням прийомних родин. Ми завжди шукаємо різні можливості для сімей, які готові взяти дітей, позбавлених батьківського піклування.

Поговорімо про варіанти. Які бувають сімейні форми виховання? 

В Україні є різні форми:

• усиновлювачі — приймають дитину в родину на правах рідної;
• опікуни чи піклувальники — це зазвичай родичі та близькі з сімейного кола дитини, яка позбавлена батьківського піклування;
• прийомні батьки — можуть узяти на утримання до п’яти дітей. Вони отримують фінансову допомогу від держави;
• дитячий будинок сімейного типу — це теж сім’я, яка може взяти на виховання до 10 дітей; 
• патронатні сімʼї — приймають до себе дітей на короткий проміжок часу, зокрема у випадках вилучення від рідних батьків через складні життєві обставини. Наприклад, мама потрапила в лікарню, і, щоб неповнолітню дівчинку чи хлопчика не віддавати в інтернат, їх влаштовують до патронатної родини на строк до трьох місяців.

Як на практиці реалізується Стратегія забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні?

Згідно з Висновком щодо заяви України на набуття членства в Європейському Союзі, подолання високих рівнів інституціалізації дітей в Україні — першочерговий пріоритет у сфері фундаментальних прав. Ми маємо зробити все, щоб і ті діти, які повертаються в Україну, і ті, які зараз перебувають у закладах несвободи (а саме такими є інтернати), могли виховуватися в сімʼях.

На сьогодні в інституційних закладах перебуває 27 тисяч дітей, включно з 5 тисячами, які стоять на обліку з усиновлення.

Координаційний центр оновив Стратегію забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному оточенні. Долучили громади, експертів, представників освіти, охорони здоровʼя та соціальної сфери. Створили Раду регіонів, до якої увійшли профільні заступники міністрів охорони здоров’я, освіти та соціальної політики, а також начальників обласних військових адміністрацій. Серед 24 областей визначено 10, які першими впроваджуватимуть проєкти з розвитку сімейних форм виховання, тобто створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, адже не всі діти підпадають під усиновлення. Отож у межах проєкту регіонам надаватимуть підтримку для розвитку сімейних форм виховання та усиновлення.

Ще один напрям — допомога випускникам інтернатних закладів, їхня соціалізація, адаптація до життя в таких умовах, де вони вже самостійно несуть за себе відповідальність.

Чи можемо ми говорити, що в Україні під час війни відбувається реформування системи догляду та виховання дітей?

Саме так. Але реформа дорога, і в умовах війни немає вдосталь ресурсів, щоби розвивати багато напрямів. Втім, якщо не почати, нічого ніколи не станеться.

У різних областях є пілотні проєкти, наприклад пілотування спеціалізованих прийомних сімей для дітей з інвалідністю. Це складна тема, тому що, будьмо відвертими, складно знайти родини, які готові брати участь. Але вони все-таки є, і для них мають діяти інші умови.

Наведу приклад. Є дитячий будинок-інтернат. Спеціалісти, які пройшли навчання в британських колег, оцінюють потреби кожної тамтешньої дитини та розробляють план реабілітації й підготовки до влаштування в сімейну форму виховання. Спілкування триває три місяці. Ми вже бачимо хороші результати: діти зі складними порушеннями, які отримують реабілітаційні послуги, добре реагують і мають деякі нові навички, а також відновлюються фізично. Реабілітація триватиме ще кілька місяців. Водночас ми з партнерами облаштовуємо будинки для прийомних родин і навчаємо прийомних батьків доглядати за дітьми з інвалідністю. Хочемо встигнути до Дня Святого Миколая, щоб діти знайшли свої сім’ї якомога швидше.

Чи є програми або курси для навчання батьківства, психологічних методик налагодження стосунків з дитиною, що травмована війною та фактичним полоном? 

Навчання проходять усі кандидати, які хочуть створити будь-яку сімейну форму виховання, патронатну родину або усиновити дитину. Можуть не проходити навчання тільки родичі, які беруть дитину під опіку чи піклування. Для всіх інших таке навчання — обов’язкове. Ми всі розуміємо відповідальність. Діти мають різні травми, і з ними треба вміти працювати й бути готовим до цього. Зараз спрощуємо цю систему, щоб навчання стало доступнішим і були різні форми, як-от заняття вихідного дня. 

Комплексна програма охоплює психологічну та педагогічну підготовку до прийняття дитини, а також навчає кандидатів в усиновлювачі, як правильно взаємодіяти з дитиною, яка пережила стрес, травми чи насильство в різних проявах.

Невдовзі ми також запустимо для кандидатів онлайн-курси, які допоможуть загалом ознайомитися з порядком усиновлення, перш ніж проходити ґрунтовне навчання.

Окрім того, найближчим часом почне діяти єдина державна онлайн-платформа про усиновлення та сімейне виховання дітей. Цей портал дозволить полегшити процес взаємодії державних органів із сім’ями, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлювачами та кандидатами, які хотіли б створити, наприклад, прийомну родину.

Будуть доступні різні опції. Наприклад, у кожного кандидата з’явиться особистий кабінет, де відображатимуться його кроки на шляху до влаштування дитини. Кожен зможе переглянути інформацію про дітей, які потребують родини. Це вже третя складова системи, вона дуже об’ємна і буде впроваджуватись протягом року. Завдяки платформі всі процеси відбуватимуться швидше та прозоріше.