Один величезний стрес на всіх: як допомогти собі та тим, хто поряд під час війни

Майже три тижні українці живуть в абсолютно нових умовах, невідомих більшості з нас до 24 лютого. Це майже три тижні жахливих новин, кривавих фото та відео з гарячих точок, смертей знайомих та рідних нам людей. Майже три тижні стресу, в якому ми перебуваємо 24 години на добу. Зараз ми мусимо не тільки піклуватися про власну безпеку, а й приділяти вдосталь уваги ментальному здоровʼю. Заборона зібрала поширені стресові ситуації під час війни та розповідає, як собі допомогти. 

Моя близька людина пішла на війну. Як впоратися із переживаннями?

Сьогодні і без того травмуючий час. Переживання за близьких — цілком нормальна і адекватна реакція на тисячі новин та дописів про смерті, каліцтва та збір коштів на операцію. Коли ваша близька людина бере до рук зброю та йде на фронт, це може викликати змішані почуття, адже з одного боку він/вона захищає країну від ворога, а з іншого — має більше шансів загинути, ніж цивільні.

У цей час загалом варто більше спілкуватися з людьми навколо вас. Справлятися зі стресом набагато легше, якщо ви не самі. Також не буде зайвим перенаправляти свою енергію на допомогу іншим — дізнайтеся про можливості волонтерства поблизу вас. Ви можете плести маскувальні сітки, готувати їжу для солдатів та тероборони, фасувати речі для біженців або координувати евакуацію людей з гарячих точок. Головне — витрачати енергію та відчувати себе корисними. 

Витрачайте час та сили на догляд за іншими членами родини та домашніми улюбленцями. Також знайдіть можливість зайнятися чимось, що приносило вам задоволення до війни. Це може бути, наприклад, гра з дітьми, читання, перегляд серіалів, компʼютерна чи мобільна гра. Також важливо залишити собі якісь ритуали з буденного довоєнного часу — наприклад, якщо ви раніше ретельно доглядали за шкірою, спробуйте поновити цю звичку. 

Нагадуйте собі, що навіть попри те, що ви часто чуєте про загибель військових, більшість війська залишається в живих. Тому те, що людина одягла на себе воєнну форму, зовсім не означає, що вона не повернеться з війни. Проте такі емоції як страх, гнів, апатія — нормальна та розповсюджена реакція на стресові події. Ваші близькі мають це розуміти та не засуджувати вас. 

Як переносити сотні відео і фото покалічених та вбитих на війні людей?

Якщо ви відчуваєте, як «летите у прірву» із кожним відео чи фото, єдине, що справді допоможе — обмежити споживання таких новин. Ми знаємо, що це важко в такі часи. Але всі інші поради тут недієві. 

Якщо можете зовсім обмежити такий контент — зробіть це. Якщо відчуваєте тривожність від незнання, спробуйте встановити собі часовий проміжок для читання таких новин. Краще за все робити це вдень. Важливо, щоб останнє таке потрясіння було не пізніше як за кілька годин до сну.

Якщо на вас сильно впливають деталі про смерть людей від війни, радимо повідписуватися від неофіційних телеграм-каналів та інстаграм-сторінок, які їх розповсюджують. Якщо у вашому інфополі залишаться лише кілька офіційних джерел держорганів, ви зможете вчасно дізнатися про небезпеку і, скоріш за все, обмежите доступ до відео чи фото, які шокують.

Як допомогти людині, яка втратила рідних на війні?

Найкраще, що ви можете робити — слухати. Заохочуйте людину говорити та ділитися почуттями, переживаннями та спогадами про померлого. Людині може знадобитися багато часу, щоб оговтатись від втрати, тому слухайте стільки, скільки знадобиться.

Уникайте фраз, які дають відчуття хибної безпеки: «Все буде добре», «Це на краще», «Ти все переживеш». Це не допомагає, а знецінює відчуття втрати. 

Натомість запропонуйте практичну допомогу: приготувати їжу, посидіти з дітьми, допомогти організувати поховання тощо. До речі, різні релігійні та військові традиції поховання теж допомагають переживати стрес. 

Також, якщо маєте змогу, порадьте звернутися по кваліфіковану допомогу. В умовах війни багато психологів та психотерапевтів приймають онлайн безплатно.

Якщо йдеться про дітей, які втратили батьків або опікунів, то підхід має бути дещо іншим. Смерть когось з близьких може похитнути відчуття безпеки, яке конче необхідне дитині, тим паче в умовах війни. Головне — не брехати та не приховувати правду. Слід багато говорити з дітьми та намагатися якомога детальніше відповідати на їхні питання. 

Також дуже важливо дати дитині відчуття того, що ви контролюєте ситуацію і несете відповідальність за своє та її життя. Уникайте гніву та покарань у цей час — це може тільки посилити тривожність та ускладнити процес адаптації до життя без близького родича. 

На моїх очах загинула людина. Що робити?

Навіть якщо ви не знаєте людину, яка загинула на ваших очах, це доволі травмуюча подія і може призвести до посттравматичного стресового розладу. Насильство, кров, скалічені тіла і відірвані кінцівки — взагалі не те, що ми звикли бачити щодня. Тому таке видовище може залишити відбиток на вашій психіці. 

Памʼятайте, що ваш страх та розпач — це те, чого прагне досягти ворог. Це, власне, основна мета обстрілів цивільного населення. Розуміємо, що порада «не нервувати» тут навряд спрацює. Навіть навпаки: вам слід пережити весь вирій емоцій, які зʼявляються в такі моменти. Але важливо, щоб це відбулося у безпечному місці і в слушний для цього час. 

Памʼятайте, що найголовніше у цій ситуації — залишитися в живих та за можливості врятувати тих, хто поруч. У стресових ситуаціях наш мозок може реагувати по-різному. Найпоширеніші реакції — бій, біжи, замри. Ми вже писали про ступор, як він працює та як його подолати.

Якщо ви вже перебуваєте у відносній безпеці, постарайтеся знайти когось, з ким можна обговорити побачене. Якщо такої можливості немає — відкривайте нотатки в телефоні та пишіть. Якщо і цього не можете зробити, постарайтеся знайти аркуш паперу та ручку, щоб виписати все, про що думаєте. За браком навіть цієї опції просто говоріть вголос. 

Важливо не концентруватися на травматичній події, не програвати її раз за разом у голові, не давати собі подумки повертатися у те місце і в той час. Ви можете відволікати себе якоюсь рутиною, допомагати людям поруч, читати книжку або розв’язувати інші нагальні проблеми.

Що робити, якщо моєї квартири більше немає?

Цей розділ про безпорадність та розпач. Вони часто трапляються у людей, які бачать фото свого зруйнованого міста, району, будинку. Ці почуття важливі, як і всі інші. Їм варто буде дати раду з часом, аби не дозволити собі здатися у боротьбі за власну безпеку. 

Згадуйте про світлі і радісні моменти, які повʼязують вас із домом. Запевняйте себе, що обовʼязково повернетеся туди, все відбудуєте заново. Українці згуртувалися під час війни, адже спільне горе дуже зближує. Втрата дому — це теж горе, яке вам допоможуть пережити ті, хто опинився у такій самій ситуації. Тому підтримуйте звʼязок із сусідами та обговорюйте план дій щодо відновлення вашого звичного життя після війни.

Якщо ви розумієте, що жоден капітальний ремонт вже не допоможе, — мрійте. Мрійте про те, як повернетеся до свого міста, як облаштовуватимете нове житло, як працюватимете і ваша робота допомагатиме відбудові країни. Під час війни важко знайти привід для хороших і світлих думок. Мрії та планування дуже допомагають в цьому.