Читаєте зараз
«На девʼятий день викопав тіло. Я ризикнув». Як пенсіонер з Ямполя намагався гідно поховати дружину попри обстріли

«На девʼятий день викопав тіло. Я ризикнув». Як пенсіонер з Ямполя намагався гідно поховати дружину попри обстріли

Polina Vernyhor

30 вересня Збройні сили України звільнили село Ямпіль у Донецькій області. Коли команда Заборони приїхала на Донбас, військові попередили нас про можливі артилерійські бої біля Ямполя, хоче в селі ще залишалися люди. 15 жовтня ми зустріли евакуйованого мешканця села в Лимані — за його свідченнями, в Ямполі не залишилося жодної будівлі, яка б не була так чи інакше пошкоджена. Заборона розповідає історію руйнації його життя, сім’ї та домівки.


Володимиру Петровичу (прізвище чоловіка не називається з міркувань безпеки) 82 роки. Він народився в Карповці поблизу Харкова. Чоловік здобув фах вчителя у Донецькому державному університеті та переїхав разом з дружиною Валентиною у Ямпіль — там йому запропонували посаду директора сільської школи. Паралельно з директорством Володимир Петрович викладав історію та суспільствознавство. 

На питання про початок війни пенсіонер замислився й уточнив, про яку саме війну йдеться. Він пережив Другу світову війну, але зізнається, що українсько-російська війна набагато жахливіша.

«Я не думав, що наші собраття, слов’яни, отак можуть розтіяти цю всю кутєрьму. Донька пропонувала виїхати в безпечне місце, а я подумав, що у мене тут господарство, свій будинок, який ми купляли з дружиною за власні кошти. Не хотілося покидати це все», — згадує чоловік.

Від 2014 року поблизу Ямполя боїв не було. Після повномасштабного вторгнення війна прийшла до села на початку березня. Спочатку мешканці чули вибухи у сусідніх населених пунктах — Лимані та Кремінній. А в середині місяця на Ямпіль впали перші російські ракети.

«30 квітня мій дім розбило. Знесло мою кімнату, двері, вікна, кухню розбомбило. Життя почало ламатися. Ми з дружиною трималися. У нас була літня кухня, де від прильоту трохи обвалився дах. Ми відремонтували його й жили там», — говорить Володимир Петрович.

10 вересня чоловік разом з дружиною відсвяткував її 77-й день народження. На цей момент, згадує він, війна біля села перейшла в активну фазу — Ямпіль сильно обстрілювали, і не залишилося жодної хати, яка б не постраждала від ракет та снарядів. Перебувати на вулиці було небезпечно — всі сиділи по своїх будинках.

Погріб, вибух, яблуня

Через 10 днів після влучання першого снаряду у двір Володимира Петровича прилетів другий — з боку села Закітне, де перебували російські війська. На Ямпіль сипалися міни, начинені гострими болтами. 

Того дня чоловік пішов за будинок займатися городом, а дружина лишилася ховатися в погребі. «Погріб був хороший, з гіпсоблоку. Дружина сиділа на дошках на третій сходинці зверху. Вибух. Стовп диму та пилу піднявся під небо. Я прибігаю, кричу «Валя! Валя!» Дивлюсь — розвернуло той погріб в три метри завглибшки, як наче хто окоп рив. А її проскочив, не помітив. Їй, бідній, відірвало руки, голову, ноги порвані були. Одяг на ній порозривало, вона була вся гола і чорна. Я не міг дивиться — уявіть, ми прожили разом 58 років. В нас три хлопчики й дочка», — згадує чоловік.

Після вибуху Володимир знайшов кількох чоловіків, які допомогли йому поховати дружину. Залишки тіла поклали в рядно і закопали в саду під яблунею. 

«Вона дні три лежала [у щойно викопаній могилі]. Але мене мучило те, що я її нормально не поховав. Кого не спрошу — мені кажуть: не можна, потрібна експертиза. У мене машина з причепом, знайшов труну, оббив її тканиною. На девʼятий день викопав тіло. Я ризикнув. Думав, будуть заважати солдати. Ніхто мене не чіпав. Викопав яму на цвинтарі біля могили сина й поховав дружину там», — каже Володимир Петрович. 

«Мені здавалося, нас пронесе. Не пронесло. Я ніколи не думав, що її вбʼє першу. Бідолашку забрало ні за що. Вона не була злою чи агресивною, але була патріоткою. Вчителька української мови та літератури», — розповідає пенсіонер.

Евакуація

Чоловік не хотів виїжджати з Ямполя. Він доглядав собак та котів — їх довелося залишити на сусідку. Подружжя жодного разу не їздило на курорти: все вкладали у господарство. 

«У мене була хороша пенсія як для вчителя, я шість тисяч отримував, жінка — чотири. Не отримували грошей шість місяців, їхали на запасах. Город у нас хороший був, держали курей, а якось були й поросята. Все було, поки не прийшли. А зараз жити там вже сил не було. Люди тікали з міст у села, а у мене, бачите, навпаки», — пояснює Володимир Петрович.

15 жовтня вранці до будинку чоловіка підʼїхав його колишній учень. Виявилося, що донька Володимира Петровича домовилася про евакуацію батька в Лиман. Все його життя вмістилося у кілька сумок.

«У мене було три шафи одягу. Забрав телефон, колекцію годинників — сини привозили з плавання. Ви знаєте, для мене все було важливе: і обув, і штани, і сорочки. У мене така бібліотека залишилася там. 720 книжок. Накрив плівкою, кріслами придавив», — говорить він.

Усі діти подружжя зараз живуть за кордоном. Сини працюють моряками на закордонних суднах, а донька живе в Чехії. З Ямполя Володимир Петрович їде до Краматорська — там живе його сестра. Туди за ним має приїхати донька.

«Жінки жалко мені. Вона в мене така радикальна була, точна, правильна. 58 років прожить, четверо діток — все, все розсипалось, як і не було. Ні хати, ні жінки, ні дітей — нічого. Ото такі справи», — говорить він.

Матеріал опубліковано ГО “Заборона Медіа” у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору