«Щовечора хотілося взяти пляшку вина — це була жесть»

Як працюють агентства, які обіцяють іноземцям
шлюб з українками

marriage agencies 7 7 777 - <b>«Щовечора хотілося взяти пляшку вина — це була жесть».</b> Як працюють агентства, які обіцяють іноземцям шлюб з українками - Заборона

Автор: Ганна Беловольченко
Ілюстарціі: Дар’я Печеренко

Сім гривень за хвилину спілкування з відео, пів сотні — за кожне повідомлення в чаті. Іноземці готові витрачати тисячі на місяць, аби познайомитися й одружитися з українками, яких вони зустріли через міжнародні шлюбні агентства. Однак частіше за все замість омріяного шлюбу чоловік залишається без грошей, а дівчина, що писала «кохаю тебе, любчику», може виявитися 60-річним перекладачем. Заборона розповідає, як працюють міжнародні шлюбні агентства, хто листується з клієнтами та чому чоловіки й досі ведуться на обіцянки щирого кохання.

Класика

«Я втомився від того, що ні з ким розділити життя», — каже Стівен. Йому 62, родом з Техасу, розведений. В Україну приїздить водинадцяте. Все заради одного — знайти собі партнерку. У Стівена достатньо грошей й вільного часу, є мрії, які він прагне здійснити. Та робити це хоче не один.

Перед тим, як вкотре приїхати в Україну, чоловік вже витратив тисячі доларів на сайті шлюбного агентства. Кожне повідомлення чи відеодзвінок тут платні. А як не писати чи не телефонувати по кілька разів на день, коли шукаєш другу половинку? Схема щоразу та сама: спочатку Стівен кілька місяців переписується через сайт з дівчиною, яка йому сподобалася, потім їде до неї в Україну — познайомитися ближче. Фінал таких поїздок теж завжди однаковий: дівчина відмовляється їхати з американцем, бо «не готова», і пропонує продовжити спілкування на сайті, приїхати до неї ще, але пізніше. Одинадцята поїздка чоловіка закінчилася так само.

Історія 62-річного американця — класика. Адже саме так здебільшого завершуються «стосунки» іноземців та українок, які розпочинаються через міжнародні шлюбні агентства. Такі компанії реєструють за кордоном, як правило — у США. Американська сторона відповідає за те, щоб на сайті реєструвалися чоловіки, а українська бере на себе дівчат. 

Клієнтам-американцям розповідають, що вони зможуть знайти своє кохання та в перспективі одружитися. Українкам — що треба надавати якомога більше своїх справжніх фото й розтягувати спілкування з «нареченим» на сайті. Адже завдяки цьому і вони, і всі, хто дотичний до роботи над шлюбним проєктом, зароблятимуть.

Легкі гроші

«Коли чоловіки кладуть гроші на свій рахунок на сайті шлюбного агентства, банк попереджає: найімовірніше, це шахрайство. Однак це мало зупиняє тих, хто осліплений думкою про шанс знайти другу половинку», — каже Катя [ім’я змінено на прохання героїні].

Сьогодні дівчині 28. Коли Каті було 16, на міжнародному сайті з’явилася її анкета. Закордонні одинаки думали, що юна українка шукає кохання на все життя. А Катя чекала, коли агентство вчергове заплатить їй 100—200 доларів. Це була місячна зарплата дівчини просто за те, що анкета з її фотографіями висіла на сайті агентства.

«Я ні з ким не переписувалася, не зідзвонювалася. Все, що було потрібно від мене, — давати нові світлини час від часу. Їх також брали із «ВКонтакте», іноді мені влаштовували фотосесії, аби було більше знімків для клієнтів», — пояснює дівчина

Легкий заробіток Каті запропонувала знайома, яка і тримала це агентство. Катя, як каже сама, з сім’ї середнього достатку, тож гроші зайвими не були, а нові світлини у професійній студії стали приємним бонусом. Єдине, що мала зробити на старті, — записати відео зі своїм паспортом у руках. Так Катя підтверджувала, що це справді вона і що не заперечує, аби її фото розмістили в мережі.

«Спочатку подобалося отримувати гроші просто так. Та десь за рік, коли подорослішала, це почало бентежити: було ніяково, що від мого імені пишуть невідомо що. Тому попросила видалити мене з сайту», — пригадує дівчина. Каже, їй пощастило, що сайтом опікувалася знайома і її анкету дійсно зняли. Та є історії, коли кажуть, що анкету видалили, а насправді продовжують на них заробляти і грішми не діляться.

Думки про легкий дохід час від часу поверталися до Каті. Коли у її 24 знайомий запропонував стати адміністраторкою шлюбного агентства, вона погодилася.

Спільний гаманець

Анкета на міжнародному сайті — основне джерело доходу і водночас своєрідний гаманець, з якого кожен залучений до справи отримує копійчину. Поширена думка, ніби на таких сайтах взагалі публікують фото вигаданих людей. Це не так, пояснює Катя. Всі світлини справжні, просто якісь — постановка, якісь — з реального життя.

Незначний відсоток анкет ведуть ті ж дівчата, чиї фото в цих анкетах і розміщені. Вони самі переписуються з «нареченими». Та більшість анкет — ширма, за якою ховаються одразу кілька людей: адміністратор, перекладач і модель. Завдання адміністратора — організовувати роботу моделей і перекладачів.

«На роботу беруть будь-кого, хто може приділяти їй багато часу. Хлопець, дівчина, 17 років чи 30 — неважливо. Головне, ти маєш бути весь день в офісі, а потім до другої ночі ще на телефоні», — каже Катя.

Адміністратор отримує анкети моделей від агентства та працює з тими дівчатами: організовує фотосесії, купує одяг, аби створювати образи, завантажує контент на сайт. Сьогодні, каже Катя, вже замало просто фото з інстаграму.

«Потрібно переконати модель записувати відеошматочки на 15—30 секунд з текстом на кшталт «Хав а ю, діар?». Просити їх робити світлини за кавою, в примірювальній, на зустрічі з подругою — все, що переконає чоловіка: ця людина реальна і саме вона з ним спілкується», — уточнює Катя.

Друга частина обов’язків адміністратора — знаходити перекладачів, проводити співбесіди та контролювати їхню роботу. Саме ці люди переписуються з іноземцями замість моделей з анкет. Зазвичай, каже Катя, перекладачі приходять за сарафанним радіо — ті, хто вже працюють, підтягують своїх друзів.

«Це можуть бути чоловіки, жінки. Наймолодшому перекладачу в моїй команді було 16, а найстаршому — 60. Останній добре знав англійську й довго працював в агентстві», — пригадує вона, хоча й каже, що сьогодні, аби стати перекладачем, навіть мову не потрібно добре знати. Головне — вміти зачепити «нареченого» у переписці. Шаблонних фраз чоловіки не цінують, тож потрібно для кожного вигадувати окрему манеру та стиль спілкування.

Адміністратор має перечитувати переписку перекладача й іноземця. По-перше, є сайти, на яких заборонено спілкуватися вульгарно. По-друге, перекладачі часом виманюють у «наречених» подарунки, а це теж під забороною.

«Їхнє завдання не випросити собі айфон чи дві тисячі доларів на особистий рахунок, а максимально розтягувати спілкування в чаті, листування чи вмовляти на подарунки з самого сайту знайомств, — уточнює Катя. — Два роки тому на моєму місці роботи хвилина чату коштувала 13 центів, повідомлення — 2 долари, а відеорозмова з моделлю — 26 центів за хвилину».

Все зароблене на анкеті ділять. Модель отримує 10% зі своєї анкети, адміністратор — 10% з кожної анкети, якою займається, перекладач — 40% за спілкування під кожним чужим іменем, ще 40% агентство залишає собі. В середньому одна анкета за місяць заробляє тисячу доларів.

«Зарплата хорошого адміністратора може сягати 3 тисяч доларів. У мене було приблизно 25 анкет, а це 50 людей у підпорядкуванні, — пригадує Катя. — Щоразу я думала: от зароблю умовно тисячу доларів — і піду. Потім: зароблю дві тисячі — й піду. Далі — три тисячі. І щоразу, коли я хотіла піти, зарплата лише зростала. Тому було складно відмовитися».

Запаморочити

43-річний Тодд з Делаверу кілька місяців збирав п’ять тисяч доларів на поїздку в Україну. Чоловік брав понаднормову роботу, відмовляв собі в дрібних радощах. Все заради того, аби побачитися з тією самою та провести разом тиждень в Одесі.

«Якщо модель хоче заробити більше, ніж 10% з анкети, вона погоджується на живі зустрічі з іноземцями, — каже Катя. — Наречений приїздить до України, водить її в ресторани, дарує дорогі сумки, техніку, сукні. Словом, запаморочує її».

Разом з моделлю на зустріч приходить і перекладач. По-перше, для страхування — все ж ніколи не відомо достеменно, що за людина приїхала. По-друге, модель дійсно може не знати мови. По-третє, для контролю — шлюбне агентство не дорівнює ескорту.

Однак тих дівчат, які дійсно хочуть знайти майбутнього чоловіка, одружитися та поїхати з ним за кордон, в агентствах один відсоток, припускає Катя. Решті цікавий суто заробіток, тож наприкінці поїздки вони прощаються та пропонують продовжити спілкування на сайті, аби пізнати одне одного краще. Додому іноземець вертається вже з порожніми кишенями. Так трапилося і з Тоддом.

Віддушина й пляшка вина

«Мені щовечора хотілося взяти пляшку вина — це була жесть, а не робота», — каже Катя. Попри велику зарплату, в агентстві складно працювати через токсичну атмосферу. За словами дівчини, більшості, хто зайнятий в цій справі, робота не подобається, але вони змирилися. Крики всередині колективу, мати й образи через низький баланс анкети — норма. Ті, хто тримають агентства, за словами дівчини, завжди намагаються знайти больові точки працівників. Можуть маніпулювати, давати в борг великі суми, щоб зробити людину залежною від керівництва й змусити триматися за посаду. Хоча й було складно, на роботі тримали сімейні проблеми, про які вона воліє не говорити.

Крім токсичності, дівчину бентежив і моральний бік справи. Вона розуміла: тут просто обманюють і розводять іноземців на гроші. Але завжди знаходила виправдання — «це бартерні стосунки». Так, чоловіки втрачають гроші. Але де ще 70-річний зможе поспілкуватися з молодою дівчиною, отримувати від неї фото, побажання гарного дня, думала вона.

«Та й в глибині душі ці чоловіки усвідомлюють, що все це неправда. Але їм простіше не вірити в такі думки, а платити й переконувати себе, що почуття дівчини по той бік екрану щирі. Інакше їхній замок з піску просто розсиплеться. Такі сайти — віддушина для забезпечених і самотніх людей», — каже Катя.

Насправді «віддушина» — це кримінальна відповідальність за статтею про шахрайство. Однак довести провину складно, адже здебільшого дівчата прямо не просять грошей, а просто мило спілкуються з «нареченими».

Катя пропрацювала адміністраторкою в агентстві два роки. Своє рішення піти вона й досі називає одним із найкращих у житті, хоча, коли зважилася на це, колеги називали її дурепою. Мовляв, від таких грошей не відмовляються.

«Мені здавалося, що цей бізнес мав уже померти — про нього всі і все знають. Але мені й досі надсилають купу пропозицій роботи в тому ж інстаграмі: адміністратор, перекладач, модель», — каже вона. А в мережі сьогодні є навіть окремі форуми, на яких обговорюють нюанси роботи та нововведення на сайтах.