Ахінея на могильних табличках і тіло без труни. Як в Україні хоронять жертв війни

Братські могили та поховання на подвірʼях — реальність, із якою зіткнулися українці з початку повномасштабної війни. Смертність стрімко зросла, і схоже, що до таких масштабів не були готові ані місцева влада, ані ритуальні служби. Журналістка hromadske Вікторія Коломієць розібралася, як під час війни в Україні відбувається перепоховання тіл, хто за це платить і чому процедура затягується. З дозволу редакції Заборона публікує цей матеріал з незначними скороченнями.

Ховали в чому бачили

У Мінрегіоні ще 2019 року повідомляли, що в Україні є необхідність ще в 550 кладовищах. Найбільше нових місць поховання потребували Закарпатська, Харківська та Львівська області. Проблему тоді не усунули, а з початком повномасштабного вторгнення потреба швидкого розширення місць поховання загострилася.

Працівник ритуальної служби в Ізюмі Віталій Боровий розповідав, що на тоді ще захопленій частині Харківщини люди гинули постійно, бувало, цілими сім’ями. Похорони були щодня, часом доводилося ховати до півсотні тіл, особливо після атак на багатоповерхівки. За словами чоловіка, люди хоронили рідних біля під’їздів, у найближчих лісосмугах тощо.

У жовтні минулого року голова Донецької ОВА Павло Кириленко розповів, що в Лимані виявили два масові поховання. Одне з них налічувало приблизно дві сотні могил, де були поховані цивільні. На іншій ділянці була братська могила, в якій були ще й військові.

У Святогірську під час окупації загиблих закопували просто на вулицях і подвір’ях. А в Харкові ховали у траншеях і без трун.

За словами волонтерки БФ «Харків з тобою» Іванни Скиби-Якубової, яка розслідувала поховання з порушеннями на харківському цвинтарі №18, із 24 лютого до середини вересня 2022 року на секторі для «незатребуваних тіл» поховали 1220 людей без трун та окремого місця. Жінка каже, що спілкувалася з представниками прокуратури, міськради та комунального підприємства «Ритуал», але ніхто не зміг дати чіткої відповіді, чому так сталося і що планують робити далі.

«Коли ми вперше опинилися на цьому цвинтарі, то побачили, що останній притулок понад тисячі людей маркують жалюгідні таблички, на більшості з яких не вказані імена, навіть якщо вони були відомі за документами. Ці таблички були натикані з такою густотою (подекуди 6–8 в одному місці), що не могло бути жодної впевненості в тому, що вони відповідають реальному розташуванню тіл у землі», — розповіла вона.

Найбільше волонтерку обурила байдужість міських посадовців. Каже, чула у свій бік коментарі на кшталт: «Кому треба, ті хай шукають» та «Вам що, більше нічим зайнятися?» 

В Україні поховання без трун і в ровах порушує не лише етичні норми, але й чинне законодавство. Так, стаття 26 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачає лише три типи поховань: 

• поховання в індивідуальній могилі у труні; 
• кремація з подальшим похованням праху; 
• кремація з подальшим розвіюванням праху.

Коли можливе перепоховання і як усе відбувається? 

Відповідно до статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», перепоховання померлих допускається лише у виняткових випадках. Для цього треба зібрати дуже багато документів: від дозволу місцевої влади до лікарського свідоцтва про смерть. Звісно, в умовах бойових дій це перетворюється на складний квест. 

У Нацполіції розповіли, що правоохоронці або самі знаходять тіла загиблих, або їм хтось про це каже. Далі вони мають внести ці дані до журналу Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення.

Перш ніж оглядати тіло, працівники ДСНС та Нацполіції перевіряють, чи немає поруч з ним вибухонебезпечних предметів, боєприпасів чи підривних засобів. Якщо є — знешкоджують їх. 

Далі тіло має оглянути слідчий за обовʼязкової участі судово-медичного експерта або лікаря та криміналістів. Якщо є змога, фахівці проводять фото- та відеозйомку.

Після цього останки людини направляють на судово-медичну експертизу, яка встановлює причини смерті, тяжкість і характер можливих завданих травм та інші обставини. Експертизу в такому випадку оплачує держава, уточнює адвокат судового департаменту АО AVER LEX Олексій Бохан.

Якщо є потреба знайти родичів загиблого, слідчий призначає молекулярно-генетичну експертизу, яку проводить Експертна служба МВС чи судово-медична установа МОЗ. Обидві мають необхідні ДНК-лабораторії. Висновок експертизи правоохоронці долучають до матеріалів справи.

Найбільша складність — знайти рідних

За повідомленнями влади, перепоховання тіл загиблих проводять регулярно. Приміром, у тих же Лимані та Святогірську процес ексгумації та перепоховання загиблих розпочали на початку жовтня 2022 року.

Перепоховання в Ізюмі почались у лютому 2023 року — раніше не було змоги через замінування територій. Як повідомляв заступник міського голови Володимир Мацокін, на день повторно ховали по 10–12 тіл. 

Голова Ізюмської військово-цивільної адміністрації Степан Масельський розповів, що в Ізюмі людей перепоховують і досі; там уже виявили 479 тіл. Процес складний, бо для багатьох із них не виходить знайти рідних.

«Є частина впізнаних тіл, але рідні з тих чи інших причин не можуть [їх перепоховати], чи їхніх [родичів] немає. Тому зараз ми з Нацполіцією розв’язуємо питання, яким чином поховати їх коштом місцевої влади», — пояснив він.

Водночас оплата перепоховання — не завжди за рідними, каже Масельський. Мовляв, якщо вони мають таку змогу, то самі ховають своїх близьких, а якщо ні — міська рада допомагає.

Але всі, з ким говорила Іванна Скиба-Якубова та її колеги, сходилися на тому, що перепоховання можливе тільки в тих випадках, коли родичі звертаються з такою заявою. 

Загалом на деокупованій частині Харківщини станом на 20 липня цього року виявили тисячу тіл загиблих. З них — 791 цивільний, 99 військовослужбовців ЗСУ та 110 окупантів. Фахівці попередньо ідентифікували 868 загиблих. З масового поховання в Ізюмі залишаються невпізнаними 65 тіл, розповідав очільник обласного управління поліції Володимир Тимошко.

Читайте також

Як виграти війну

Військових держава перепоховує власним коштом. Натомість щодо цивільних окремої правової регламентації знайти не вдалося, каже адвокат Олексій Бохан. Тож цілком можливо, що родичі загиблих будуть змушені це оплачувати.

Перепоховали без відома рідних

Але, як виявилося, навіть за наявності рідних і результатів ДНК-тесту тіло чи його рештки можуть перепоховати без відома близьких. З цим у Харкові зіткнулася Оксана, дружина загиблого військовослужбовця.

Вона розповіла, що коли вперше побачила тіло, то не могла впевнено ідентифікувати чоловіка. Зізнається: була у стані шоку. Тому їй запропонували провести ДНК-експертизу. Але доки вона чекала на результати, Максима поховали.

«Я його шукала дуже довго, мені не сказали, що він уже похований. Я через волонтерів шукала, де саме. Памʼятаю, ми ледь знайшли місце, учотирьох півтори години шукали по кладовищу. Там на табличках така ахінея була написана, що в голову не вкладається. Писали просто “невідомий чоловік” і вік приблизний», — пригадує Оксана.

Чому чоловіка Оксани поховали без її відома, жінка не знає. Вона почала зʼясовувати це в місцевих посадовців, однак відповіді їй ніхто так і не дав.

Жінка поскаржилася до одного з народних депутатів, і правоохоронці «різко почали телефонувати» Оксані. Відтак її викликали до СБУ та визнали потерпілою. Чоловіка в підсумку ще раз перепоховали, оплачувала це міськрада.

Державі бракує фахівців

Найбільша проблема в тому, що значна кількість тіл загиблих досі залишається на тимчасово окупованих територіях. Це ускладнює проходження всіх процедур (пошуку, вилучення, репатріації, перепоховання тіл).

«Система, спрямована на таке перепоховання, зіткнулася з безпрецедентними для Європи за останні десятиліття бойовими діями. Через це може виникати навіть плутанина щодо ідентифікації тіл», — каже Олексій Бохан.

За його словами, з моменту виявлення тіла, наприклад, у братській могилі і до перепоховання може пройти не один місяць. Причина у навантаженні на державні спеціалізовані установи та правоохоронців.

Нормативні акти щодо перепоховань загиблих у повномасштабній війні досі випробовують на практиці, каже адвокат. Тому припускає, що їх іще будуть доопрацьовувати. Можливо, парламентарі розширять статтю 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», де чітко пропишуть особливості перепоховання.

Бохан додає, що для спрощення процедури перепоховання тіл загиблих потрібно мати достатньо фахівців і належне технічне забезпечення — як для фізичного перепоховання, так і для обробки масивів інформації. Додаткові труднощі полягають в тому, що на значній території України досі тривають бойові дії та окупація.