Дім для друзів. Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі | Заборона
Читаєте зараз
Дім для друзів. Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі

Дім для друзів. Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі

Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі

Дім «Емаус» — один із перших будинків підтриманого проживання в Україні та єдиний у світі такий дім, розташований у студентському містечку. Квартира на першому поверсі студентського гуртожитку — це простора вітальня, кухня та кімнати, у яких живе п’ятеро людей із ментальною інвалідністю та четверо асистентів. Понад вісім років асистенти дому допомагають підопічним знайти роботу, інтегруватись у суспільство та забезпечують їм психологічний супровід.

Будинок підтриманого проживання — це альтернатива інтернатам, психоневрологічним диспансерам та геріатричним закладам. На прохання Заборони журналістка та фотографка Катя Москалюк розповідає, як вони влаштовані та чому важливі.


Данило

У Дані [керівниця «Емаусу» наголошує, що діагнози людей вона не розповідає] є іграшковий лев, з яким він усюди ходить. Лев — персонаж книжки «Хроніки Нарнії», яку він сподівається знайти під подушкою в День святого Миколая. У казковій країні Нарнія тварини можуть говорити, магія нікого не дивує, а добро завжди перемагає зло. Данило у свої майже двадцять п’ять років теж вірить у дива, утім хвилюється, що Миколай не встигне рознести всі пакунки. Пояснює за допомогою жестів та окремих слів, що у святого дуже багато справ. Зрозуміти Даню допомагає асистентка Таня, яка також живе в домі «Емаус».

emaus house 07 - <b>Дім для друзів.</b> Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі - Заборона
Фото: Катерина Москалюк

Понад вісім років тому президент Українського католицького університету владика Борис Ґудзяк вирішив, що студентам буде корисно жити поруч із людьми з ментальною інвалідністю. Вони не вміють вдавати почуття та діяти за правилами — натомість уміють довіряти та дружити. Саме так їх і називають — друзі. Слів «відсталість» чи «інвалідність» в «Емаусі» не вживають. Владика Борис Ґудзяк говорив, що це мешканці дому «Емаус» потрібні студентам, а не навпаки. Своєю присутністю вони скасовують протоколи, які заважають спілкуванню, і створюють атмосферу довіри. За словами владики, вони — вчителі людських стосунків. Відтак на першому поверсі гуртожитку з’явилася квартира, де мешкають дорослі люди з розумовою неповносправністю та їхні асистенти. «Емаус» — це один із перших будинків підтриманого проживання в Україні та єдиний у світі такий дім, розташований у студентському містечку.

У руках у Данила декілька фотографій — тонкі смужки, наклеєні на картонки. Це фото керівниці майстерні, куди хлопець ходить декілька разів на тиждень, та дівчат-асистенток, які раніше працювали в домі. Коли краї фото загинаються й картонка тріскається, Данило приклеює ще один шар картону: чим картинка товстіша, тим вона давніша. Даня показує на фото Христини — асистентки, яка раніше працювала в домі — а потім притуляє долоню до грудей. Каже, що вона в його серці. Сьогодні поруч із хлопцем провідниця дому Тетяна, тому її фотографія ще не наклеєна на картонку, а просто висить на дошці із розпорядком дня. Декілька років тому Таня прийшла на майстер-клас французької кухні, який організувала колишня керівниця Центру підтримки людей з особливими потребами «Емаус» Крістіна Англєс д’Оріак, і більше не змогла піти.

emaus house 03 - <b>Дім для друзів.</b> Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі - Заборона
Фото: Катерина Москалюк

«Раніше думала, що настільні ігри бувають лише одного типу — кидаєш кубик і ходиш фішечкою. У домі ігор багато: друзі розповіли про кожну, навчили правил», — усміхається Таня. Окрім настільних ігор, мешканцям будинку подобається разом дивитися серіали та телешоу, ходити на прогулянки й у кіно, сидіти за чаєм або ж просто відпочивати у своїх кімнатах. Наче нічого особливого — усе як у кожної великої родини. За винятком того, що цю родину об’єднують не кров і покоління, а повага й довіра.

Володимир

Над телевізором висить картина: небо, трава й дім. Картину намалював Володя — один із перших мешканців дому «Емаус». Він не хоче розповідати про себе сам, але не проти, якщо це зробить Таня. Після смерті мами Володя жив із двоюрідним братом, а потім в інтернаті. Нічого хорошого про цей час Володя пригадати не може — каже лишень, що чув багато поганих слів. В інтернаті з Володею познайомилася Крістіна і він переїхав в «Емаус». «Додому», — усміхається Володя.

emaus house 06 - <b>Дім для друзів.</b> Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі - Заборона
Фото: Катерина Москалюк

У Володі була мрія — працювати офіціантом. Крістіна постукала у двері студентської трапезної й запитала, чи не могли б вони узяти Володю на роботу. Працював він там десь три місяці. Але завдяки цій мрії Володі виникла програма з працевлаштування людей із ментальною інвалідністю. Зараз понад тридцять людей працюють у звичному середовищі та інтегровані в суспільство.

«Володя дуже любить чистоту, вміє наводити порядки, — розповідає PR-менеджерка організації Надія Калачова. — Правда, Володя? Ти ж діловий чоловік? Нещодавно дівчатка з відділу працевлаштування знову знайшли Володі роботу. Він їздить, прибирає вечорами офіс. Співробітники вітали його з днем народженням, дарували подарунки. Правда, Володя?»

emaus house 10 - <b>Дім для друзів.</b> Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі - Заборона
Фото: Катерина Москалюк

Мешканці «Емаусу» не часто проводять час вдома. Усі їздять у майстерні, де роблять прикраси з бісеру, свічки, пакетують чай, а також ходять на роботу або ж займаються в театрі «І сміх, і сльози». Потрапити до майстерні друзям допомагають асистенти. До карантину до друзів часто приходили в гості студенти різних спеціальностей, було багато майстер-класів та мандрівок. Разом із волонтерами вони вибиралися на ярмарки, у кафе, театри та кіно. Навіть брали участь у спортивному забігу, який організовували студенти Української академії лідерства. Влітку друзі та асистенти їздили разом на відпочинок на Азовське море, були в Карпатах. У кого є можливість, відвідували родичів. У Володі, наприклад, є сестра Галя, для якої він готує подарунки — вишиває бісером картини. У Дані дві сестри — Ксеня та Роксолана, або ж Нана, як каже хлопець. В Іванки, ще однієї мешканки дому, є брат Василь, який живе в інтернаті. Вони з ним двійнята й Іванка сумує за братом.

Від початку пандемії заради безпеки друзів мешканці «Емаусу» сумлінно дотримуються всіх карантинних норм. Така вимушена ізоляція суперечить самій ідеї будинків підтриманого проживання — інтегрувати людей з інвалідністю в суспільство. Мешканцям «Емаусу» не вистачає зустрічей зі студентами та спільних вечірок, на яких є багато усмішок та дружніх обіймів.

Людмила, Катерина та Іванна

Катруся довго йде коридором, несе об’ємну теку. Дівчина маленька та тендітна, наче порцелянова лялька. Коли сідає біля столу, ноги кладе на підставочку — не дістає до підлоги. З теки поволі витягає зроблені аквареллю малюнки й пояснює: це квіточки, це сонечко, це песики. Таня розповідає, що дівчина їздить у майстерню, де вчиться малювати, грати на фортепіано та робити прикраси з бісеру. Майстерня називається «Усмішка». Катруся також усміхається. Вона живе в домі з моменту його відкриття.

Разом з Іванкою Катруся декілька разів на місяць відвідує вечори, які організовує «Віра і світло». Іванка каже, що на карантині з друзями зі спільноти вони спілкувалися лише в соцмережах, а заняття в театрі «І сміх, і сльози» проходили у Zoom.

«Зле, владико, зле! — з натиском розповідала Люда Борису Ґудзяку про життя під час карантину. — На вулицю вийти не можна — зле, з друзями зустрітися не можна — зле, ніхто не приходить у гості — зле!»

Надія пригадує, що після цих слів владика Борис Ґудзяк усміхався, бо саме за безпосередність та прямоту цінує друзів. Люда сказала те, що соромилися чи не хотіли озвучувати асистенти дому. Надя каже про Люду, що вона — людина настрою. Зрештою, як і всі люди.

Людмилі вже за сорок, у неї коротке волосся та дзвінкий, заразний сміх. Вона — одна із перших мешканок «Емаусу». Сюди Люду привела мама, яка боялася, що донька залишиться нікому не потрібною й зовсім самотньою. Жінка померла від раку горла, але за декілька місяців до смерті встигла знайти для Людмили сім’ю. У кожного з друзів «Емаусу» свій біль, який вони намагаються залишити за дверима нового дому.

emaus house 13 - <b>Дім для друзів.</b> Як влаштований будинок підтриманого проживання у Львові та чому такі заклади важливі - Заборона
Фото: Катерина Москалюк

Дім «Емаус» — це простора вітальня із м’якими кріслами, телевізором, книжковими шафками та великими вікнами. Ще є кухня та довгий коридор із кімнатами, у яких живуть друзі — Данило, Володя, Людмила, Катруся, Іванка та чотири асистенти — дві Тетяни, Марічка та Михайло. Керівниця дому Тетяна навчалася на факультеті психології в Українському католицькому університеті й після бакалаврату зробила перерву, інша Таня закінчує магістратуру зі спеціальності «богослов’я», Марічка навчається на філології, а Михайло закінчив Духовну семінарію, працює в домі та чергує на парафії. В асистентів є години для себе, вихідні та відпустка.

Усі кімнати в домі зайняті. Проте в адміністрації «Емаусу» часто запитують про можливість поселення або просять порадити схожі будинки підтриманого проживання. На жаль, в Україні будинків такого типу обмаль. Працівники зазвичай самі шукають мешканців будинку: дорослих людей із ментальною інвалідністю, які живуть у поганих умовах. Людей із фізичною та психічною неповносправністю прийняти не можуть, бо в такому випадку потрібні фахівці для особливого догляду. Центр «Емаус» існує завдяки закордонним грантам та пожертвам благодійників.

Даня каже, що пора обідати й пити чай — за вікнами мряка, то нехай всередині буде затишно. Таня гріє обід, а друзі допомагають накривати на стіл. У домі заведено, що в приготуванні їжі беруть участь усі його мешканці. Асистенти їздять на закупівлю продуктів, а друзі допомагають — чистять овочі, прибирають, миють посуд. Таня жартує, що в них різні гастрономічні вподобання й вони щоразу намагаються приготувати щось нове. Наче нічого особливого — усе як у кожній великій родині.

Нагору