«Я всіх вас знищу за сина». Як за допомогою безрозсудної люті й тисяч доларів мати витягла сина з концтабору «Ізоляція» - Заборона
Читаєте зараз
«Я всіх вас знищу за сина». Як за допомогою безрозсудної люті й тисяч доларів мати витягла сина з концтабору «Ізоляція»

«Я всіх вас знищу за сина». Як за допомогою безрозсудної люті й тисяч доларів мати витягла сина з концтабору «Ізоляція»

«Я всіх вас знищу за сина». Як за допомогою безрозсудної люті й тисяч доларів мати витягла сина з концтабору «Ізоляція»

Колишня артрезиденція «Ізоляція» в Донецьку після 2014 року стала в’язницею, де бойовики так званої «Донецької народної республіки» людей. Видання «Спектр» дізналося в середовищі колишніх в’язнів «Ізоляції», що зараз у Києві від їхнього імені готується до подання позов до ЄСПЛ. Журналісти видання поговорили з одним з ув’язнених, який дав свідчення для позову — Заборона публікує цей матеріал.


Історія Руслана Захарова і його мами Олени унікальна відразу з декількох позицій. По-перше, Олена Захарова змогла витягнути з «Ізоляції» свого єдиного сина без будь-якої допомоги спецслужб, «Червоного хреста», ООН, судів так званої «ДНР» і подальших обмінів — виключно грошима і словами. Вона готова про це говорити, не приховуючи ні свого імені, ні імен людей, яким платила гроші в структурах невизнаної республіки. У розпачі мати йшла на всі мислимі й немислимі кроки — від запису всіх переговорів на диктофон до звернення до президента Росії Володимира Путіна. Отже, уся історія вимагань і боротьби за визволення Руслана Захарова підтверджується не лише її словами, а й конкретними матеріальними доказами.

По-друге, ця історія показує роботу силовиків самопроголошеної «ДНР» зсередини. «Управління по боротьбі з організованою злочинністю» («УБОЗ») місцевого «МВС» добре відоме в Донецьку. У випадку зникнення людини ця «адреса» як можливе джерело неприємностей користується серед місцевих адвокатів рівноцінною із сумнозвісним «МДБ» славою. «УБОЗ» має свій «підвал» — неофіційне місце ув’язнення, де, за численними свідченнями, може тримати затриманих місяцями — а ще, як розповідають герої цієї історії, виявляється, може брати у своєрідну «оренду» для тортур камери концтабору «Ізоляція».

Мало того: і тримати, і катувати «своїх» в’язнів у неофіційному місці позбавлення волі силовики примудряються теж «неофіційно», без навіть умовного оформлення, тижнями — між арештом і офіційним поміщенням у камеру ізолятора тимчасового тримання (ІТТ).

По-третє, про порядки в «Ізоляції» зазвичай розповідають її колишні в’язні, звільнені через обмін. Але останній обмін людей, які сиділи в «Ізоляції», відбувся в грудні 2019 року, а всі звільнені в’язні, своєю чергою, були в концтаборі не пізніше 2018 року — потім їх переводили в різні СІЗО, судили й поміщали до обміну вже в «офіційні» колонії. Руслан Захаров сидів в «Ізоляції» два тижні в жовтні 2019 року — отже, він «найсвіжіший» свідок повсякденності цього похмурого місця, який опинився на волі.

Мами — це сила!

В Донецьку часто можна натрапити на історії про запеклу боротьбу мам за своїх дітей, які потрапили до в’язниці. Мами шукають гроші й щотижня возять у колонії своїм дітям передачі, пробиваються правдами й неправдами до слідчих, обмінюються інформацією одна з одною, створюють своєрідні мережі взаємодопомоги й навіть, буває, клеять на парканах листівки проти наданих «МДБ» «нечесних адвокатів». Але разом із тим донецькі мами все-таки вже знають про «червоні лінії», досить жорстко окреслені місцевими силовиками.

У так званій «ДНР» легендарною стала історія арешту Зінаїди Миколаївни Мальцевої, згодом звільненої під час обміну в грудні 2019 року. Син Зінаїди Мальцевої Максим Тимофеєв був заарештований у жовтні 2017 року як «шпигун СБУ». Мати так відчайдушно боролася за нього, що просто відверто втомила слідчих «МДБ» і через 8 місяців після своєї дитини теж була заарештована за все те ж «шпигунство» прямо під час чергової спроби домогтися побачення. Хвору 72-річну «шпигунку» під час обміну передали Україні в інвалідному візку, а от її сина демонстративно залишили у в’язниці «ДНР». Максим Тимофеєв до грудня 2019 року вже був засуджений і за мірками «ДНР» повністю підготовлений до обміну, але для науки всім іншим мамам і досі сидить в окремому бараці для «політичних» і військовополонених, що очікують звільнення у 32-й колонії в Макіївці.

Олена Захарова просто не знала всіх цих історій, оскільки банально пропустила ці стадії еволюції силових структур і тюрем так званої «ДНР». Станом на літо 2014 року Олена жила і володіла невеликим бізнесом у місті Костянтинівка Донецької області. Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ і Слов’янськ у червні були ще підконтрольні збройним формуванням Ігоря Стрєлкова.

«Ще з 2004 року в мене була торгова точка й літній бар — намет 7 на 10 метрів і два більярдних столи. Місцеві мужики туди приходили пограти й пиво попити, — розповідає «Спектру» Олена Захарова. — У 2014 році влітку в якусь ніч сусідці моїй хтось пом’яв паркан із металевого профілю. Ну і вона відразу нацькувала на мене «ополченців». 10 червня приїхала до мене ціла зграя з чеченцями, один мені в лоб автомат наставляв, погрожував: «Ти в мене зараз до Львова поїдеш!» А я йому кричала, що тут народилася, жила, а їх які чорти до нас привезли, не знаю — загризлися, коротше. Він розізлився, але і я людей знайшла — коли працювала на скляному заводі, був у мене в зміні один афганець, Віталік Деменков, він тоді у верхівці цих «ополченців» опинився, а зараз уже в Росію втік».

Про підрозділ чеченців, які воювали на боці бойовиків, «Спектр» свого часу написав першим, а Олена після конфлікту з чужими озброєними людьми подумала ніч — і 11 червня 2014 року терміново виїхала подалі від війни, до Криму. Там вона провела півтора року — працювала й без успіху намагалася якось легалізуватися, а потім виїхала на російську північ. За фахом Олена Захарова інженер-будівельник, закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут — заняття собі знайшла. Згодом отримала громадянство Росії і прописку в Сургуті на вулиці Лазурній, а у 2019 році вже переїхала в Москву. Ну як «в Москву» — знімала поруч із такими ж біженцями з Донбасу кімнату в трикімнатній квартирі в Люберцях, але з Донецьку цей факт було не розгледіти.

Дорослий і цілком самостійний син весь цей час жив своїм життям зовсім поруч із лінією розмежування.

Під час арешту Руслана Захарова його анкета була досить «небезпечною» як для «ДНР»: мати в Москві й наче при грошах, а сам він — людина без прописки в «республіці», та ще й постійно перетинає лінію розмежування.

Мати, своєю чергою, до реалій самопроголошеної «ДНР» теж була не дуже готова: син все-таки всі ці роки продовжував жити в основному на підконтрольній українській владі території, у Костянтинівці. Зате на початку осені 2019-го вона, як зі щитом, кидалася на допомогу синові зі ще рідкісним тоді в Донецьку паспортом РФ.

Бізнес на лінії розмежування

Невизнані республіки Донбасу мають у своєму розпорядженні численні й різноманітні силові органи, а от толком вибудуваної ідеології не мають і мати не можуть. Тамтешні силовики в основній своїй масі — це колишні українські правоохоронці, що зрадили присягу й часто навіть не воювали. Уже сьомий рік вони працюють в умовах постійного режиму воєнного стану, правового поля «ДНР», яке кардинально змінювалося двічі, і двох версій Мінських угод, що говорять про повернення територій нинішніх самопроголошених республік під контроль України — тобто теж обіцяють новий злам наявної реальності. Це створює своєрідний режим роботи «тут і зараз»: будь-хто може бути заарештований, у тому числі сьогоднішній слідчий або оперативний співробітник «МДБ». Завдання кожного — створити на цей випадок фінансову подушку безпеки для сім’ї, можливого викупу або покупки регулярних передач для себе. Ніхто не може бути впевнений у своєму добробуті завтра.

Водночас самопроголошена «ДНР» займає всього 1/3 території довоєнної Донецької області, і на практиці це завжди означало дуже просту річ: будь-який правопорушник буквально впродовж години може легко залишити місце застосування «КПК» «ДНР» через найближчу точку переїзду в невизнану ЛНР, російський прикордонний перехід або КПВВ у сторону підконтрольної Україні території. Запитів на екстрадицію злочинців із боку влади самопроголошених республік просто не буває: зараз їх визнає тільки географічно дуже віддалена від Донбасу республіка Південна Осетія.

Саме тому на невизнаній території діють свої невизнані правила. Тут частіше вірять на слово, оскільки юридичне закріплення угод без доброї волі сторін у цих умовах мало що значить. А ще тут намагаються зайвий раз не звертатися до правоохоронців: це завжди дуже дорого обходиться. Відчуття тимчасовості й нетвердості всього, що відбувається навколо, змушує силовиків жити тільки сьогоднішнім днем ​​— «заробляти» на всьому відразу, тут і зараз.

Поки мама працювала в Сургуті й Москві, Руслан Захаров жив у Костянтинівці й займався найбільш ризикованою і плідною на Донбасі діяльністю — працював «перевозом», переміщуючи через лінію розмежування товари й людей. «У мене були свої «прибиті» магазини в Горлівці. Я затоварювався в Костянтинівці, робив на машині одну ходку з продуктами й побутовою хімією через Майорськ, здавав сумки в магазини і їхав назад», — так описує свій бізнес зразка 2019 року «Спектру» Руслан Захаров.

«Перевози» — в умовах «ДНР» очевидна група ризику. Вони стабільно дають людей в обміни полоненими. Вони занадто часто їздять через КПВВ, спілкуються з військовими на блок-постах, домовляються з усіма і, демонструючи чудеса дипломатії, дорогою розв’язують для своїх пасажирів різноманітні проблеми воєнного часу. Одним словом, для «МДБ» «ДНР» «перевози» — очевидні неблагонадійні «контактери з Україною», люди, які на своїх плечах і машинах везли й везуть місію підтримки безпосередніх людських, грошових та товарних зв’язків між підконтрольними й непідконтрольними територіями однієї країни. За неблагонадійність або «шпигунство на СБУ» цих людей регулярно заарештовують у так званій «ДНР».

Руслан возив продукти на маминому «Шевроле Авео» й у 2019 році затіяв покупку своєї машини: прийшов час віддавати «Шевроле» хазяйці. У «ДНР» завжди є варіанти придбати машину недорого — люди продовжують виїжджати і швидко розпродавати майно. Головне у випадку Руслана — щоби машина була «довоєнної» української реєстрації й на ній можна було перетинати лінію розмежування. У Донецьку вже є багато старих і теж недорогих машин, які перегнали з Туреччини й Росії. Але вони мають реєстрацією тільки в «ДНР» — а, отже, «невиїзні» на підконтрольні Україні території.

Руслан свого часу зайняв п’ять тисяч доларів знайомому, який після неодноразових нагадувань повернув цей борг автомобілем. Щоправда, знайомий на ім’я Михайло підібрав і купив йому «Тойоту Камрі» з реєстрацією в «ДНР». Руслан Захаров розв’язав це питання по-донецьки: обміняв уже свою «Камрі» на «Шкоду» з українською реєстрацією. Угоди були чистими, у всіх залишилися телефони один одного. Але пізніше з’ясувалося, що Михайло зник у Росії, не розплатившись із господарем японського автомобіля. Той звернувся до знайомих правоохоронців, «Тойоту» відібрали в колишнього власника «Шкоди», посередник зник, а от «перевізника» можна було вполювати…

Згодом стало ясно, що Руслан Захаров у цій банальній справі офіційно фігурував як свідок. Але все це з’ясувалося потім, а поки 11 вересня 2019 року після чергового перетину лінії розмежування ще на маминому автомобілі його раптом затримали оперативники Кіровського районного управління поліції «ДНР». Уже в машині хлопця почали бити й залякувати довгим терміном, і тут же дали подзвонити мамі в Москву — попросити грошей на викуп. Як житель української Костянтинівки й «перевоз» із «грошовою» мамою в Москві Руслан був ідеальною й беззахисною в умовах «ДНР» здобиччю для силовиків.

В архіві родини є довідка про те, що райвідділ до свідка Руслана Захарова жодних претензій не має, він не в статусі підозрюваного. «Але ця довідка чомусь прийшла з датою, коли мене на себе забрав «УБОЗ» і стало зрозуміло, що дрібним щучками з поліції марно щось ловити. «УБОЗ» зі «МДБ» там разом — господарі!» — з посмішкою говорить «Спектру» Руслан.

Так у житті Олени Захарової вперше з’явилися правоохоронні органи так званої «ДНР».

«На нього вішатимуть всіх собак»

Спочатку історія була простою, як п’ять копійок: син подзвонив мамі в Москву й попросив допомоги. Мати швидко прилетіла в Ростов-на-Дону, звідти приїхала в Донецьк, почала шукати «потерпілого» в справі сина й дізналася, що ті, хто його взяв, не горять бажанням ні з ким зустрічатися. «Мені дали зрозуміти, що тут уже не йдеться про компенсацію: уже є «долі» слідчого, оперативників, які брали сина, і так просто все не вирішиться. Я почала шукати того, хто може випустити мого сина з в’язниці», — розповідає Олена Захарова.

Пошук був простим: двоюрідний брат Олени мав дачу в мікрорайоні «Текстильник» у «фінському» будинку на двох господарів із сусідами — батьками одного зі старших слідчих «УБОЗ» Ріната Гайнутдінова, людини з персональною сторінкою на українському сайті «Миротворець». «До війни він працював в обласній прокуратурі, а зараз в «УБОЗ» — у нього руки по лікоть у крові, воював, важлива людина в «ДНР», — коротко схарактеризувала цю впливову людину Захарова. До нього по допомогу і звернулися. Він був хижаком, набагато більшим за поліцейських зі звичайного райвідділу.

«Я поговорила з ним і він мені на першій же зустрічі сказав: «На нього зараз почнуть вішати всіх собак. Його звільнення коштуватиме 5 000 доларів!» Коротше, я заплатила ці п’ять тисяч і його звільнили того ж дня, 17 вересня. Далі через того ж Ріната ми домовляємося про зняття «маячків» на КПВВ — ми з братом зустрічаємося з ним і він каже: «Без питань! Нехай виїжджає». І ми платимо ще 300 доларів начальнику КПВВ на Майорську. Мій син їде наступного дня — його прямо там на Майорську беруть і знову заарештовують, завозять в УВС і там пальцями показують: ще 3 тисячі доларів!» — розповідає про прайси в так званій «ДНР» мати Руслана.

«Я дзвоню цьому Рінату Гайнутдінову й кажу, що за ті гроші, що я заплатила, дитину на руках мали винести! Відпустіть його звідти, що ви його як вовка на полюванні ганяєте!» — гарячкує, згадуючи ті дні, Олена Захарова.

Випустити людину з «ДНР» завжди чогось та коштує: історій звільнень і нелегальних проходів через лінію розмежування безліч. Але Олена Захарова в цю колекцію «Спектра» додала ще два варіанти: через знайомих у танковому полку їм запропонували вивезти хлопця за лінію опорних пунктів на танку й залишити там перед українськими мінними полями «практично задарма», а ще — без жодних гарантій безпеки за 5 000 доларів просто провести через бойові порядки в районі Горлівки. Відчувається, що активну «мати з Москви» сприймали як платоспроможного за місцевими мірками «клієнта».

Це було неправдою: мати витратила всі заощадження. Для наступного «траншу» вона мала їхати в Росію і брати кредит у банку в Таганрозі. Гроші збирали також і друзі Руслана в Костянтинівці, допомагали обидві його бабусі.

28 вересня Олена Захарова поїхала далі працювати в Москву, а 30-го їй зателефонував син і повідомив, що віддав гроші в «УБОЗ» і має виїхати найближчими днями. «Я взагалі нікому нічого не був винен, але віддав необхідні сім із гаком тисяч доларів цьому Рінату й ще зверху запропонував, щоби мене гарантовано на КПВВ не чіпали», — уже зараз розповідає «Спектру» Руслан.

Він віддав 7 100 доларів, вранці 1 жовтня виїхав на машині матері на блок-пост «Олександрівка»… І безслідно зник.

«У нашій камері було 18 осіб…»

«… Я побачив, як із КПП у мій бік стрімко рухаються троє озброєних чоловіків у військовій формі. Спочатку я нічого не запідозрив, але вони пройшли всю чергу, підійшли саме до моєї машині і, відчинивши двері водія, грубо, силою витягли мене з машини. Без роз’яснення будь-яких причин, притиснувши до машини, надягли на мене наручники. На моє запитання, що трапилося, ці люди нічого не пояснили, заламали мені руки за спиною й повели в модуль КПП. Праву руку мені вивихнули, вона сильно боліла».

Зі свідчень Руслана Захарова для позову в ЄСПЛ.

На Руслана Захарова чекали. Його прицільно взяла група зі спецпідрозділу — так званої розвідки УБОЗ «ДНР». Його вивезли з КПВВ, дорогою завезли й уперше били в якомусь підвалі, а потім доставили в концтабір «Ізоляція». Концтабір досі вважався неофіційною в’язницею «МДБ» «ДНР». Публічна історія Руслана Захарова раптом висвітлила, що цим місцем для неофіційного ув’язнення й тортур, виявляється, користуються і структури «МВС».

«В «Ізоляції», як я розумію, я не перший такий пасажир з «УБОЗу» був, з кого вони гроші викачували, — розповідає «Спектру» Руслан Захаров. — Я таких і в «Ізоляції» зустрічав — у нашій камері 18 осіб було. Нас тримали на першому поверсі, на тортури водили до підвалу в «шапках»: у кого мішок на голові, у кого пакет завжди був — кому що дісталося. А камера десь 7 на 5 метрів, майже квадратна, зварені ліжка двома щільними блоками стояли, двоярусні. Зі мною в камері ще один «перевізник» був, він три тижні вже сидів, але при мені його забрали — дали листок паперу і сказали написати, що «претензій не має і фізичну силу до нього не застосовували». Він, природно, у страху все це написав і його повели — може, і відпустили? Решта всі були хто з Донецька, хто з Артемівська, хто з Маріуполя — якийсь Степан там був 5 місяців, дочка ув’язненого Черкаса Марина вже зараз мені розповіла, що його потім обміняли. А її тата зараз перевели в офіційну в’язницю — він теж у тій камері зі мною сидів».

У своїй камері концтабору «Ізоляція» Руслан Захаров провів рівно два тижні з 1 до 14 жовтня 2019 року.

«Зі мною в камері перебували 18 осіб. Я не встиг з усіма познайомитися, та і хлопці неговіркі були, боялися про щось говорити, тому що в камері було відеоспостереження і, схоже, з прослуховуванням. Кожен був зі своїми думками. А після допитів дехто просто дивився в одну точку. Один був в українській формі — Стас, приблизно 35–38 років із м. Суми, у полоні перебуває 2 роки (був за старшого в камері). … Володимир Черкас, позивний це або прізвище — не знаю, йому 59 років, він із м. Мар’їнки Донецької області, у полоні 1 рік. Руслан, 35–38 років, перевізник, їхав із м. Маріуполь, на лівій руці немає вказівного пальця, на грудях татуювання, у полоні 5 місяців. Андрій Перепелиця, м. Донецьк, 28–30 років — при мені відвели з камери, подальшої його долі не знаю. Роман, 40 років, м. Донецьк (у нього відібрали автомобіль «Ауді-А8»), у полоні 5 місяців. Олег Сизоненко, 40 років, м. Донецьк, через тиждень як привезли мене, його кудись відвезли. З м. Артемівськ (зараз Бахмут) чоловік років 60, його всі звали «Немо», худорлявий, сивий із сивими вусами. Ще чоловік був — його звали «Баден-Баден», 55–60 років, перебував там 6 місяців і всі казали, що він скоро поїде в СІЗО. І співробітник «МДБ» «ДНР» Олексій «Лексус», донеччанин, років 35–37. Його свої ж на підвал відправили за розголошення державної таємниці, перебуває там уже рік. Також ще кілька людей — імен не знаю, у полоні від 3-х місяців до року. Усіх, крім мене (бо мене щойно взяли), забирали майже на цілий день розвантажувати військові машини. У камері стояли двоярусні залізні ліжка, приварені до підлоги, матрац, подушка й ковдра, телевізор і радіо, туалет і умивальник у кутку камери. Камер було кілька. У сусідній камері тримали жінок. Жінок гвалтували — їх навіть і на 5 хвилин не виводили, вночі були крики і прохання не чіпати, ми з мужиками від криків прокидалися».

Зі свідчень Руслана Захарова для позову в ЄСПЛ

«У моїй смерті прошу звинувачувати…»

«Ми чекали до пізнього вечора першого жовтня, а другого мені подзвонив брат і закотив істерику — вони там у Донецьку все страшно перелякані, — розповідає Олена Захарова. — За його словами, Руслана заарештувала розвідка «УБОЗ» за те, що він на своїй машині возив диверсійні групи. Він кричав, що до нього на дачу можуть прийти з обшуком, що, може, Руслан щось у нього на городі закопав — була, одним словом, страшна істерика. Караул просто! Рінат Гайнутдінов йому сказав про диверсійні групи і просив передати мені, щоби я не їхала з Москви назад до Донецька, інакше й мене заарештують. А Руслана будуть потім обмінювати як військовополоненого».

Попри крайній переляк, двоюрідний брат повідомив Олені дуже важливу інформацію: він знайшов її машину. Та просто стояла на службовій парковці будівлі «УБОЗ» «МВС» «ДНР» перед стадіоном «Металург».

«Руслан десь на підвалі, а машину твою конфіскували!» — кричав мені брат, а я просто не розуміла: як це так — «конфіскували»?» — згадує Захарова.

Олена розповідає, що вона в стресових ситуаціях може бути безпорадною, але недовго. За два тижні Захарова у швидкому темпі пройшла шлях усіх родичів ув’язнених. Вона не знала, хто й де тримає її сина в неволі, але створила цим тимчасово невідомим їй людям максимально можливу купу неприємностей.

Уже 4 жовтня вона додзвонилася з Москви в кол-центр СБУ, офіційно звернулася в місії ООН, Міжнародного Червоного Хреста й ОБСЄ, організувала на українській території подачу заяви про зникнення людини в органи МВС України, домоглася офіційної відповіді від «МДБ» «ДНР» про те, що людини з прізвищем Захаров у них немає. У всі міжнародні місії вона зверталася особисто вже в Донецьку, куди доїхала 7 жовтня. Арешт Руслана ніхто не підтверджував у принципі: офіційно син пропав безвісти.

В одній із міжнародних місій у Донецьку розлючена мати з російським паспортом раптом отримала несподівану допомогу — людина з охорони з посвідченням «МДБ» зголосилася їй допомогти, безкоштовно допомогти. «Він мені сказав: «Зараз під’їде мій друг і ми спробуємо щось зробити». Ця людина теж воювала, але він був ідейним, із совістю», — розповідає «Спектру» Олена.

Класична російська приказка — «Жадібність згубила фраєра» — дуже вдало характеризує наш випадок. Руслан Захаров зник на КПВВ, перебував у неофіційному концтаборі, його арешт заперечували всі правоохоронні органи самопроголошеної «ДНР». Але скромна машина Олени Захарової на простій (не штрафній) службовій стоянці для особистих автомобілів співробітників «УБОЗ» «ДНР» чітко вказувала на винуватця зникнення.

Олена з російським паспортом і з максимально гучним скандалом подала офіційну заяву про зникнення сина і крадіжку автомобіля в Ленінський райвідділ «МВС» (він територіально відповідає за майданчик біля «УБОЗ»), про машину був складений протокол, вона була там сфотографована. ««УБОЗ» у «ДНР» — це окреме царство, вони підкоряються тільки міністру Дикому і ворогують зі «МДБ»», — розповідала Олена про підґрунтя допомоги оперативників із суперницької місцевої спецслужби.

За пару діб мати з’їздила через Росію і до українських правоохоронців у Бахмут, де домоглася швидкого відновлення всіх документів на свою машину. З Росії з ростовського номера по відкритому зв’язку вона додзвонилася до Ріната Гайнутдінова на номер оператора «ДНР» «Фенікс».

«Я кричала йому: «Де мій син? За що я тобі заплатила 12,5 тисяч доларів? Щоби мій син на підвалі в «УБОЗі» опинився?!» У нього був переляканий голос і він, усе це прослухавши, кинув слухавку. Я писала всі розмови — він це знав — і тут же набрала його батька. Я розмовляла з його батьком і голосно називала всі суми, за які мого сина зараз робили калікою, вбивали невідомо де. Я кричала: «Я не зупинюся, я Путіну напишу! У ФСБ звернуся, я всіх вас знищу за сина!»

Розмова зі старим татарином Шамілем, батьком Ріната Гайнутдінова (цей запис є в розпорядженні редакції), відбулася 13 жовтня 2019 року. А наступного дня, 14 жовтня, Руслана Захарова вивезли з «Ізоляції» і відправили у звичайний казенний офіційний ІТТ (ізолятор тимчасового тримання) — місце, де його вже, як мінімум, не катували.

На той час Захарова дійсно написала заяви з усіма іменами й сумами на ім’я президента Росії Володимира Путіна, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, директора ФСБ Росії Олександра Бортнікова, голови Слідчого комітету Росії Олександра Бастрикіна… «У разі, якщо зі мною щось трапиться (арешт, вбивство чи нещасний випадок), прошу Вас вважати відповідальними Главу «ДНР» Пушиліна Д.В., Міністра «МВС» «ДНР» Дикого А.А., начальника «УБОЗ» «МВС» «ДНР» Шептуру А.В., слідчого «УБОЗ» «МВС» «ДНР» Гайнутдінова Ріната», — такою була одна з фінальних фраз заяви.

З Адміністрації президента Росії мати згодом отримала відповідь про те, що її питання перебуває в компетенції Міністерства закордонних справ РФ.

А що Рінат? «Мені передали від нього, що з мене ще 7 000 доларів чекають, щоби я могла отримати сина живим», — розповідає мати. Що робити з її сином, вирішували до останнього дня його нового офіційного адміністративного арешту на 30 діб.

Звільнили сина 13 листопада. Через пару днів безвилазного сидіння у квартирі мати з Русланом у супроводі друзів покинули Донецьк у бік Росії.

«Коли Руслана в день звільнення з «УБОЗ» відвезли в райвідділ, слідчий написав у супровідному папері, що мій син провів 14 днів із другом у невідомому місці з вимкненим телефоном — мені дали зрозуміти, що така версія найкраща для всіх. Мені сказали, що в міністра Дикого родич у ФСБ працює і я дуже вже солі їм насипала під хвіст — треба берегтися!»

У Люберцях Олена винаймала трикімнатну квартиру разом із земляками з міста Торецьк Донецької області і хлопцем із Криму. На щастя, коли шукати Захарових прийшов дільничний у супроводі двох людей у штатському, тих не було вдома. «Гостей» приймали земляки-сусіди. Уже натреновані донезмоги мати й син на винайнятому мікроавтобусі відразу ж виїхали в Білорусь, а з Мінська — найближчим літаком геть із країни.

Руслан Захаров зараз працює в Харкові і спілкується з юристами — він «найсвіжіший» в’язень «Ізоляції» на підконтрольній Україні території. Олена Захарова ховається в Європі: після такої безрозсудної бійки за сина до неї повернувся страх за себе.

За підтримки Медіасеті

Нагору