Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС. Репортаж «Єврорадіо» - Заборона
Читаєте зараз
Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС. Репортаж «Єврорадіо»

Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС. Репортаж «Єврорадіо»

Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС. Репортаж «Єврорадіо»

У листопаді 2020 року було запущено Білоруську АЕС. Островець — у недавньому минулому невелике селище на кордоні з Литвою — стало атомною столицею Білорусі. Тепер тут є лікарня, готель і навіть коктейль-бар. В атомників було чотири варіанти для майданчика під станцію. Найперспективнішими вважали Краснополянську і Кукшиновську в Могильовській області. Але вишукувальні роботи показали, що ґрунт там не зовсім підходить для атомної електростанції. У підсумку будівництво почалося під Островцем. А села навколо Краснополянського та Кукшиновського майданчиків, які сьогодні могли б розквітнути, вмирають. «Єврорадіо» з’їздило в ці села, подивилося, на що вони перетворилися, і поговорило з місцевими про нездійсненну мрію і життя на пенсії. Заборона публікує цей матеріал.


Щоб дістатися до Красної Поляни, треба два кілометри йти пішки через ліс, усіяний пролісками. Після дощів машиною тут не проїдеш. Поруч з нашими на дорозі — сліди лосів. Співають птахи, гримить грім — гроза минає повз.

Перед селом у лісі — іржавий дорожній знак, свідчення минулого життя.

«Керівництво трьох районів — Славгородського, Чауського і Биховського [Краснополянський майданчик розташований на стику цих районів, за 60 км від Росії] — лобіювало будівництво. Всім хотілося, щоб хоч щось змінилося, — розповідає Людмила, яку ми підвозимо по дорозі. Вона приїхала сюди до родичів. — Мої батьки тут недалеко жили. Боялися радіації, шкідливих викидів. Тому що грамотна людина знає, що таке АЕС, що таке атом, і кидатися в нього не буде. Буде двома руками відхрещуватися від цього».

До війни Красна Поляна називалася Орєхове Селище. Фашисти пів села спалили. У 2006-му, коли сюди приїхали геологи й вели роботи з вивчення ґрунтів, в Красній Поляні жило двадцять дві людини. А зараз тут тиша.

Грязівець

Те саме поле, де мала височіти АЕС, поросло соснами. Будинки зруйнувалися. Чотири з тих, що збереглися, стали дачами. У будні тут зовсім нікого немає.

«Не быў багаты — стаў гарбаты»

«Хто там у кого питав? Сказали, що будуватимуть станцію, — і все! — згадують далекий 2006 рік мешканки села Грязівець, що за чотири кілометри від Красної Поляни. — Ну знаєте, якби, може, щось побудували, може б, і залишалася молодь. Якби там була робота, чому б і ні?»

Після Чорнобильської катастрофи Грязівець потрапив у зону радіаційного забруднення. Село йшло на відселення. Але через малу кількість жителів було вирішено не переселяти.

З дороги Грязівець здається великим доглянутим місцем. Але варто в’їхати — раз у раз зустрічаєш порожні будинки. Зараз тут живе 30 осіб, з них 15 — пенсіонери.

Роботи для молодших грязівців немає. Ферма закрита: нещодавно завалився дах. Схожа ситуація з роботою і в сусідніх невеликих селах.

«Одна виїхала, одна вдома, пацани всі вдома. Чекають літа, може, щось влітку запропонують. Гриби, ягоди. Якби цю ферму підняли трошки, то, може, і люди підтягнулися б. А так що? — продовжують наші співрозмовниці. — Он у нас молодий чоловік без роботи, до пенсії три роки залишилося — ні батьків, нікого. Сам. Василівна занесла, до мене прийде, до сусідки — хто чим може, годуємо. А що — один, їсти хочеться. Але говоримо: «Раз тобі дадуть, два дадуть, а потім що? Тобі ще три роки до пенсії, хто тебе забезпечуватиме? Зараз у кожного: буханку хліба купи — майже два рублі [80 центів], а кращу купиш — то й три».

Раніше Грязівець був перспективним селом, кажуть місцеві. Ферма «гуділа» — брала перші місця за надоями.

«Ферма зруйнувалася, і завідувачка так само. Сидимо ось тут і палицями підпираємо, — розповідає про свою долю одна з наших співрозмовниць. Вона і є та сама завідувачка. — Все здоров’я посадили на роботі, а тепер живи як хочеш. Хто зараз дивиться на те, що ти посадила здоров’я? Ось цукровий діабет, хоч би приїхав хто і запитав: може, тобі привезти що або треба ліки? Та нащо ти їм!»

«Не быў багаты — стаў гарбаты», — підбадьорює завідувачку подруга.

«Колгоспникам, селам — все!»

Клубу, медпункту, контори і магазину тут теж немає. З визначних пам’яток — фундамент церкви. Наші співрозмовниці чекають літа, коли у відпустку і на вихідні приїжджають діти й онуки, — хоч якась радість.

«Нікуди не їздимо, нікуди не ходимо, тихенько сидимо, — всміхаються пенсіонерки. — У нас тут можна взагалі за день нікого не побачити. І так минає життя. А взимку взагалі. Вийдеш — одні собачі сліди. І сніги величезні. Загинув би на дорозі — лежав би не знаю скільки. Добре, що автокрамниці приїжджають. Збори зробимо — і назад до хати».

На прощання мешканки Грязівця кидають невтішне:

«Коротше, колгоспникам, селам — все! Якщо раніше після війни за всім цим дивилися, цінували ці колгоспи, то тепер уже хто тут що цінує. Живи, вмирай — як хочеш».

Кукшиново

Кукшиново зустрічає нас снігом. І покинутою довгою вулицею, що веде від центральної вулиці вліво. Все як і в Красній Поляні: занедбані, зруйновані або порожні, на замках, будинки. Будинок у глухому куті виявляється житловим: у вікнах ми помічаємо розсаду і гумові радянські іграшки. На порозі — ніж, встромлений у колоду. Тут живе Наталія — але сьогодні її немає вдома.

Навпроти зупинки автобуса (так, тут ходить рейсовий автобус) — жовтий геодезичний стовпчик «Охороняється державою» — пам’ять про вишукувальні роботи, які тут активно вели у 2007 році.

Тоді село наповнили геологи, геофізики і топографи. Досліджували ґрунт — робили розмітки, бурили свердловини, підривали вибухівку.

Місцеві сприйняли новину про будівництво атомної станції з ентузіазмом, згадують пенсіонери Михайло й Лариса: тільки пара людей були проти. Більшість сподівалася на нову роботу і нове житло: Кукшиново і сусідній Гривець йшли під знесення, а жителі як компенсацію мали отримати квартири.

«Тут же як ринули! Ой-ой-ой! Сільрада тільки й прописувала всіх. Прописувалися в хати ці. Батьки, наприклад, померли, вони оформляли будинки на себе, входили в спадок. Навіть з Литви одна приїжджала, щоб Паші [братові] нічого, а самій заволодіти всім. А в підсумку будинки закопали — і все», — розповідають, перебиваючи одне одного, Михайло й Лариса. Крім них, тут живе ще три пенсіонери.

«Воно і без радіації здохнеш»

Михайло вважає, що атомна станція Білорусі потрібна. Мовляв, з нею не треба «бути комусь винною за електроенергію». Радіації чоловік не боїться:

— А чого боятися? Воно і без радіації здохнеш. Скільки людей загинуло зараз он з вірусом цим. У Чорнобилі не так гинули люди, як зараз.

— А екологія? — запитуємо.

— Ай! Люди живуть і не думають про цю екологію.

У Кукшинові теж тиша. Рідко проїде машина. За деревами ховається порожня будівля ферми. Ще недавно в неї був господар: тримав гусей, а на полі поруч вирощував гречку. Але фермера, кажуть співрозмовники, посадили у в’язницю. Будівля і поле пустують.

aes villages belarussia 01 1024x683 - <b>Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС.</b> Репортаж «Єврорадіо» - Заборона

«А що мені нудьгувати? Я ж на пенсії — 73 роки! — відповідає Михайло на запитання, чи не нудно жити в самоті. — Ми звикли. А що? Куди подінешся? Своє ж не кинеш. Вона тут народилася, я через ліс народився, в Зубрах, дітей нажили. Втекли від нас. Залишились удвох. Якби платили в селі добре — з міста в село б їхали. А як не платять нічого, а треба по 24 години працювати — хто тут буде сидіти!»

Сам Михайло 22 роки пропрацював шофером у колгоспі, потім пішов на асфальтний завод у сусідньому селі Зубри: там працювати було простіше.

«За Брежнєва ми пожили, а тепер усе тисне, і тисне, і тисне. Тоді ціна на продукти була одна. А зараз пішов у магазин — ціни інші. Он бензин знову на копійку подорожчав. Мучать цими копійками», — журиться пенсіонер.

«Політика неправильна»

А ось Олексій, житель сусіднього села Гривець, каже, що зараз жити стало у 20 разів краще, ніж колись.

«Чому зараз не жити? У хату принесуть пенсію, балон. Під’їде автокрамниця просто до хати — бери що хочеш. Що замовиш — привезуть. У мене кури є, хоч я і один дід живу, все у мене є. І парники стоять, і помідори саджу! Працювати треба, дівчатка! Хто не працює — у того нічого ніколи не було, а пити, гуляти, як ті бігають, — я не люблю це».

Гривець

У Гривці живуть дві людини — Олексій і його сусідка, колишня вчителька, яка пішла на пенсію і переїхала в село. Сам Олексій повернувся в Білорусь 1986 року з Казахстану: захворіла дружина, і лікарі порадили їй змінити клімат. Але це не допомогло.

aes villages belarussia 02 1024x683 - <b>Як живуть села, де збиралися, але не побудували АЕС.</b> Репортаж «Єврорадіо» - Заборона

«А чим мені займатися? Я живу, мені один чорт. У мене пенсія хороша — 580 рублів [228 доларів]. 41 рік стажу. Я працював змінним майстром на заводі і на комплексі працював. Ось чому пенсія велика. Хіба я тут заробив би пенсію! — змінює риторику Олексій. — Що в колгоспі, коли все життя колгосп на дотаціях? Коли не дають йому розкрутитися. Дали кредит, він щось зробив, і тут же забрали гроші. Політика неправильна. Треба знайти грамотних фахівців. Так само не можна робити — весь час в борг жити». На думку Олексія, село вмирає, бо молодь не хоче працювати.

«Уявіть: працювати в колгоспі і жити в місті. Тоді ж ніхто не знав ні інтернету, ні телефонів, люди знали тільки роботу. Пішов вивчився — і знову в колгосп працювати. А зараз же ніхто. Молодь зовсім інша стала. Вона дивиться, тільки щоб добре поїсти й одягнутися, і все». АЕС в Кукшинові врятувала б ситуацію з безробіттям у регіоні, впевнений Олексій. Та й боятися, вважає, було нічого:

«Який страх? Зараз атомні станції будують не так, як раніше, — сяк-так, як в Україні тій. Зараз захист дуже хороший. Я сам електрик. Я знаю, що це таке. Зараз усе краще стало».

А ось близькість з Росією (всього 30 км) на життя місцевих жителів не особливо впливає. У всякому разі, не так, як впливає наявність кордону на життя мешканців сіл в околицях Гродна і Бреста.

«До Росії їздять алкаші, які працювати не хочуть. Привезуть гроші і проп’ють, а потім валяються п’яні», — як відрізає пенсіонер.

Через 15 років від Кукшинова, Гривця, Грязівця і Красної Поляни в кращому разі залишаться дачі й геодезичні стовпчики. У гіршому — села закопають: 29 квітня Олександр Лукашенко наказав продати або знести безгоспні будинки, «а землю рекультивувати і залучити в сільгоспобіг».

За підтримки «Медиаcети»

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору