У Пакистані вже понад 20 років діє NADRA — національна база з біометричними даними 98% населення країни. Цей проєкт уряду Пакистану оцінили в усьому світі, однак немає жодної можливості дізнатися, як зібрана NADRA інформація використовується зараз або може бути використана в майбутньому. Мало того: попри амбітність та прогресивність проєкту, база даних перетворила повсякденне життя багатьох пакистанців на жах. У тексті для Coda журналістка Алізе Кохарі розповідає історії про перепони, з якими доводиться стикатися власникам біометричних паспортів у Пакистані.
Матеріал підготовлений за підтримки «Медиасети»
У травні 2016 року американці ліквідували голову афганського «Талібану» Ахтара Мансура. Серед обвуглених решток його автомобіля знайшли пластикову картку — посвідчення особи, видане Національним управлінням бази даних та реєстрації Пакистану, відомим як NADRA. Документ ідентифікував покійного як Валі Мухаммада, громадянина Пакистану.
Той факт, що глава «Талібану» мав документ, який нібито неможливо підробити, став великим конфузом для уряду Пакистану. У відповідь він запустив загальнонаціональну кампанію повторної перевірки, унаслідок якої 180 мільйонам людей довелося доводити, що вони справді пакистанці. Однією з них була Гульзар Бібі. Того літа вона отримала від NADRA листа, у якому повідомлялося, що її посвідчення особи було заблоковано.
Мати дев’ятьох дітей, 53-річна Гульзар Бібі останні 40 років живе в неформальному поселенні в столиці Пакистану Ісламабаді. Її життя й без того було непростим, але рішення NADRA позбавило жінку базових прав. Вона залишилася без мобільного зв’язку, унаслідок чого втратила доступ до програм соціального забезпечення, які виділяли її дітям продовольчі набори, субсидовані державою ліки та давали їм можливість здобувати шкільну освіту безплатно. Незабаром про те, що її посвідчення особи тимчасово недійсне, дізналися, усі троє синів Гульзар, старша дочка та брат із Лахора.
Подібна ситуація цілком звичайна для Пакистану. З вересня 2013 року NADRA блокує в середньому 225 CNIC на день. Багато посвідчень вдалося відновити, проте у березні 2020-го понад 150 тисяч CNIC залишалися заблокованими.
За останні 20 років таке посвідчення особи стало основою всіх аспектів життя громадян Пакистану. Оскільки воно також є офіційною ознакою громадянства, конфіскація документа по суті перетворює його власника на апатрида.
Заснована у 2000 році, NADRA здобула міжнародне визнання за розробку та впровадження національної бази, яка містить персональні та біометричні дані 98% населення Пакистану. Світовий банк назвав організацію «єдиним джерелом правдивих ідентифікаційних даних» у країні. З того часу ця організація, що підпадає під юрисдикцію Міністерства внутрішніх справ, але діє як незалежна юридична особа, допомогла реалізувати проєкти, пов’язані з ідентифікацією особистості, у Бангладеш, Кенії, Нігерії, Шрі-Ланці та Південному Судані.
Водночас, як можуть засвідчити тисячі пакистанців, NADRA є чудовим прикладом того, яку небезпеку несе неконтрольована цифровізація, та як централізовані бази даних можна використовувати проти людей. Попри численні запити, NADRA так і не відповіла на запитання, поставлені в цьому матеріалі.
Що таке біометрія?
Біометрія (від грец. bios — «життя» і metron — «вимірювати») — це розпізнавання людей за однією або більше фізичними чи поведінковими рисами. Вона була частиною систем ідентифікації протягом кількох тисячоліть. Є численні свідчення її використання — від ассирійських квитанцій про оплату до чорнильних відбитків у китайських записах про розлучення.
Політики та компанії, які розробляють системи біометрії в наші дні, заявляють, що це крок до безпеки та соціальної захищеності мільйонів людей. Але, на думку критиків, багато біометричних систем відбивають те, як має виглядати суспільство, а не те, яким воно є насправді.
У деяких країнах біометричні дані використовують для доступу до держпорталів: до «Дії» в Україні, до «Госуслуг» — у Росії. У Південній Азії, однак, збирання та звіряння подібної персональної інформації традиційно асоціюються зі світом злочинності та державним контролем.
Повернення додому
В офісі NADRA Гульзар дізналася, чому її посвідчення заблокували. База даних NADRA організована у вигляді мережі генеалогічних древ, де та чи інша людина вказана як глава кожного зареєстрованого сімейного осередку. Один із братів Гульзар загубив свій CNIC, і коли незнайомець спробував видати його за власний, система позначила його як порушника й заблокувала всі пов’язані з ним картки.
Однак, коли дійшло до розв’язання проблеми, чиновники виявилися набагато менш послужливими. Гульзар мала надати докази того, що її сім’я проживала в Пакистані до 1978 року — саме тоді країна внесла поправки до законів про громадянство, покликані відбити той факт, що Східний Пакистан став новою незалежною державою — Бангладеш. Ні, копії документів її батьків, які давно померли, не підійдуть. Можливо, є якийсь документ на володіння землею? Може, договір оренди, укладений 40 років тому?
Серце Гульзар завмерло. Так, зараз вона живе в Ісламабаді, але виросла майже за 125 миль від нього, у Пешаварі, столиці провінції Хайбер-Пахтунхва. «Мої батьки, бабусі та дідусі, дядьки померли, — сказала вона службовцю, який займався її справою. — Єдина земля, зареєстрована на їхнє ім’я, — це їхні могили». Службовець NADRA знизав плечима. Якщо Гульзар хоче, щоби її CNIC було відновлено, поїздка до Пешавара — єдиний варіант.
Гульзар повернулася до офісу NADRA в Ісламабаді, розмахуючи договором про купівлю землі, датованим серединою 1970-х років. Виявилося, що нинішні господарі її старого будинку зберегли документи. Однак, за словами чиновників, договір мав засвідчити високопоставлений співробітник поліції з місцевої ділянки — хтось, хто міг би підтвердити справжність документа та особистість самої Гульзар. І вона знову вирушила до Пешавара, пропускаючи цілий день на роботі і втрачаючи заробіток. Ніхто на ділянці не хотів ставити свій підпис для підтвердження справжності документа. «Ми вас не знаємо, — знизували вони плечима, — як же ми можемо підтвердити вашу особистість?»
Поки вона стояла там, готова ось-ось здатися, у її голові спливло ім’я поліцейського, який приходив до крамниці їхньої родини, коли вона була маленькою дівчинкою. За словами співробітників дільниці, той давно вийшов на пенсію, але вони знали, де він живе. Гульзар пішла за вказаною адресою, постукала у двері та назвала імена своїх діда, батька та дядька. Чи пам’ятає він їх?
Старий примружився, вдивляючись у її обличчя: «Звичайно. Ти кидала в мене каміння, коли я приходив до вашої крамниці. Як ти виросла!»
Біометрія та міграція
У деяких країнах влада використовує біометрію для контролю міграції. У лютому 2021 року уряд Росії запропонував зробити обов’язковим збір біометричних даних мігрантів. За твердженням влади, так вони планували знизити ризики проникнення в країну інфекційних захворювань, боротися зі злочинністю та тероризмом.
Крім того, уже кілька місяців російські ЗМІ пишуть про створення програми для мігрантів, де можна буде створити «цифровий профіль» із біометричною інформацією. На основі профілю формуватиметься «рейтинг соціальної довіри мігранта». Детальнішої інформації поки що немає, але журналісти припускають, що МВС може орієнтуватися на китайську модель «соціального рейтингу». У рамках цього проєкту за провини та порушення закону рейтинг кожного громадянина країни падатиме, а за добру поведінку — зростатиме.
У жовтні МВС Росії заявило, що для в’їзду на територію країни мігрантам доведеться пройти «доіміграційну підготовку», яка включатиме медогляд та біометричну реєстрацію. За допомогою цієї інформації планується відстежувати мігрантів у разі порушення закону (наприклад, ухилення від виїзду з Росії) та інформувати їх про прийняті щодо них рішення.
Цифровізація дорівнює безпеці?
NADRA запевняє, що їхнє цифрове посвідчення особи — одне з найзахищеніших у світі. Прихильники біометричної ідентифікації як аргумент на користь її використання посилаються на можливість запобігання випадкам шахрайства. Водночас доказів цього вкрай мало: у Пакистані не провели достатньо досліджень, щоб із впевненістю це стверджувати. Проте ця ідея напрочуд міцно засіла у свідомості людей.
«Є певний тип мислення, надзвичайно поширений у пакистанському суспільстві починаючи з еліти. Це мислення зводиться до того, що люди недобросовісні, що вони брехуни та злодії доти, доки ви не візьмете їх під контроль, — вважає Харіс Газдар, дослідник, який працював над державними програмами соціального захисту. — Тому все автоматизоване, усе, що обмежує свободу дій людини, вважається благом».
Під цифровізацією можна розуміти прагнення до більш упорядкованого, безпечного і бездоганного світу, але насправді все рідко відбувається за таким сценарієм. Мало того: вона може значно ускладнити повсякденне життя людини, особливо коли система дає збій. Іноді (а у випадку Пакистану — часто), коли немає електрики або інтернету, пристрої для читання посвідчень просто не працюють. Посвідчення з чіпами, такі як NADRA, відносно безпечні: біометричні дані не передаються мережею, тому їх не можна перехопити. Але вони все-таки вразливі для атак із застосуванням технології «незаконний посередник», у рамках яких злочинна сторона непомітно «вклинюється» в процес цифрової передачі даних. Законні учасники вважають, що спілкуються конфіденційно й лише один з одним, але процес обміну фактично перебуває під контролем злочинця.
Інфографіка: Coda
Крім того, у значної кількості людей немає чітких відбитків пальців — насамперед у каменярів та інших людей фізичної праці, а також у деяких перукарів, пацієнтів, які пройшли курс хімієтерапії, та людей похилого віку, — це ускладнює автентифікацію. Розпізнавання облич також не можна назвати надійним методом. Іноді автоматизовані системи не можуть розрізнити двох людей, особливо якщо ті мають темний колір шкіри.
У пошуках «чужинців»
У всьому світі пропозиції щодо запровадження систем ідентифікації часто стикаються з рішучим опором. Водночас у 2000 році, коли в Пакистані була створена NADRA, жодного консолідованого руху проти її впровадження не сформувалося. І тільки вбивство Ахтара Мансура у 2016 році і факт того, що в нього був CNIC, спровокували першу хвилю критики на адресу NADRA.
Мансур, як згодом з’ясувалося, видавав себе за пакистанця з 2005 року. Він придбав нерухомість і без проблем в’їжджав та виїжджав із країни. Чи була NADRA співучасницею його злочинів або просто припустилася помилки? Чи понесе хтось реальну відповідальність?
«Нам сказали, що NADRA звільнила деяких службовців нижчого рівня. Але найважливіше питання, звісно, полягало в тому, хто наказав видати те посвідчення. Відповіді на нього ми вже не отримаємо: справу закрито», — каже Фархатулла Бабар, у минулому старший член пакистанського сенату.
Ще до вбивства Мансура в усій країні процвітав підпільний ринок даних NADRA, де можна було знайти все: від підроблених документів до підроблених генеалогічних дерев. За деякими даними, активну участь у його функціонуванні брали молодші службовці банків. За словами Бабара, лише після смерті Мансура виникли підозри щодо того, що NADRA та її системи можуть сприяти шахрайству.
Того літа NADRA почала надсилати текстові повідомлення главі кожної сім’ї з проханням підтвердити особистість членів їхнього генеалогічного дерева й повідомити про будь-яких так званих «чужинців». Невиконання цього запиту могло призвести до блокування CNIC. Унаслідок повторної перевірки багато пакистанців були заблоковані в системі NADRA і мусили доводити, що є громадянами власної країни. Одна жінка, чий CNIC був заблокований на самому початку процесу повторної перевірки, влаштувала вечірку для всього кварталу, коли його відновили — через п’ять років. Дехто чекає цього дня й досі.
Гульзар Бібі пощастило: їй знадобилося лише чотири місяці, щоби розблокувати посвідчення своєї сім’ї.
Сімейні справи
Як і будь-яке програмне забезпечення, система ідентифікації NADRA функціонує згідно з обмеженнями, які поставили для неї люди. Її патрилінійна (така, що наслідує батьківську лінію) структура передбачає таку процедуру: коли жінка виходить заміж, її запис переміщується з дерева її батька на дерево її чоловіка. Коли вона продовжує свій CNIC, ім’я чоловіка вноситься в посвідчення замість імені батька — але NADRA нещодавно оголосила про пом’якшення цього правила. Записи пакистанських чоловіків нікуди не переносяться.
- Інфографіка: Coda
Ще одне обмеження — вік людини має бути меншим, ніж тривалість шлюбу її батьків. Ця умова випливає з негласного правила: у Пакистані не народжуються позашлюбні діти. Але такі правила ґрунтуються на уявленні людей про те, як має виглядати пакистанське суспільство, а не на реальності.
У випадку NADRA низка судових позовів яскраво ілюструє, як хаотичність реального життя стикається з обмеженнями автоматизованої бази даних. У 2013 році влада заблокувала CNIC Урудж Табані, молодої жінки 1993 року народження. На момент її появи на світ, згідно з загальнодоступними судовими документами, мати та батько Табані були одружені вже чотири роки. Через рік інший чоловік заявив, що він — чоловік її матері, що вони одружилися до її другого шлюбу й так і не розлучилися. Своєю чергою, батько Табані подав заяву про анулювання їхнього шлюбу, а через багато років, у 2011-му, коли Табані виповнилося 18 років і вона отримала власний CNIC, її батько подав у NADRA прохання, щоби видалити її зі свого генеалогічного дерева — що й було зроблено, хоча походження Табані не заперечувалося. Проте, згідно з правилами, що визначають роботу бази даних NADRA, шлюб було анульовано, тому Табані просто не могла існувати. У 2019 році Табані подала проти NADRA позов до Високого суду Ісламабаду та виграла його. Суд зобов’язав NADRA та її батька виплатити їй по пів мільйона рупій (близько 2,9 тисячі доларів) як компенсацію.
Протягом багатьох років NADRA йшла на поступки для певних груп, які не відповідають її традиційному уявленню про сім’ю. У 2014 році, після трирічної судової тяжби, орган пом’якшив визначення терміна «батько» для сиріт, дозволивши керівнику дитячого будинку ставати законним опікуном дитини. У 2017 році, знову під тиском судового розгляду, NADRA роз’яснила свою політику щодо спільноти «хаваджа сіра» (трансперсон або представників третьої статі) і дозволила лідерам громад (або «гуру») бути вказаними замість батька в посвідченнях представників цієї громади. Декількома роками раніше громада вступила в протистояння з владою та відвоювала право своїх членів ідентифікувати себе у своїх CNIC як представників третьої статі, домігшись скасування початкової рекомендації про проходження обов’язкового медичного обстеження для підтвердження їхньої інтерсексуальності.
Стеження
Коли захисниця цифрових прав людини Нігхат Дад проїжджає через Лахор, друге за величиною місто Пакистану, вона завжди помічає встановлені вздовж вулиць камери відеоспостереження, що знімають перехожих. «Вони різко мерехтять, коли роблять кадр, — зазначає вона. — Люди часто скаржаться на це мерехтіння, але я ніколи не чула, щоби хтось цікавився, що саме записується, де обробляються дані, хто має до них доступ, коли їх буде знищено».
Камери відеоспостереження, кількість яких сягає щонайменше 10 тисяч, встановлені у 2000 місць по всьому місту (хоча майже половина з них, за повідомленнями, не працює). Це частина проєкту «Безпечне місто Лахор» — однієї з кількох пов’язаних із базою NADRA ініціатив, які розгортають у міських районах в усьому Пакистані. Більшість із них були встановлені в партнерстві з китайською технологічною фірмою Huawei. Проєкт «Безпечне місто» вперше привернув увагу громадськості 2019 року, коли в соціальні мережі просочилися інтимні зображення пар в автомобілях, зняті камерами відеоспостереження, — причому на них чітко видно номерні знаки.
Раніше цього року каліфорнійська фірма-субпідрядник, яка розробила технології для проєкту в Лахорі, подала позов проти Huawei до федерального суду США, стверджуючи, що Huawei чинила на неї тиск і змушувала залишити «лазівку», яка б надала доступ до конфіденційних даних громадян Пакистану, включно з національними ідентифікаційними записами. Huawei заперечує ці звинувачення.
2012 року турецький хакер заявив, що отримав доступ до серверів NADRA, розробивши відповідні «лазівки». Минулої зими імена, адреси та номери CNIC понад 100 мільйонів пакистанців були виставлені на продаж в інтернеті, проте і Міністерство внутрішніх справ, і NADRA заперечували свою відповідальність за таке порушення.
Пояснення наслідків витоку даних звичайним людям — це часто непросте завдання для активістів у галузі захисту цифрових прав людини. Загрози нерідко здаються абстрактними та малоймовірними. Однак у Пакистані вони цілком реальні та конкретні. Наприкінці 2020 року 15-річна дівчинка вирушила зі своєю матір’ю до державного управління соціального забезпечення, щоб отримати допомогу. Співробітник використав номер телефону, вказаний у документах, щоби вистежити дівчинку, проникнути до її будинку та зґвалтувати її. Декілька місяців потому інший співробітник NADRA був заарештований за домагання до жінки по телефону. Він узяв її номер із бази даних NADRA.
Нігхат Дад зазначає, що в Пакистані досі немає закону про захист даних: «Без закону ми не маємо юридичних підстав притягати до відповідальності адміністраторів проєкту «Безпечне місто», телекомунікаційні компанії, інтернет-провайдерів і взагалі будь-який державний чи приватний орган, який обробляє наші дані».
У 2016 році Пакистан ухвалив закон «Про запобігання злочинам у сфері інформаційних технологій». Він викликав чимало суперечок: нібито спрямований на протидію онлайн-переслідуванням та терористичній діяльності, насправді він серйозно обмежував свободу слова та недоторканність приватного життя. Журналістів та блогерів, які критикують державу, часто притягають до відповідальності за законом, але водночас державні органи уповноважені збирати та записувати їхні дані в режимі реального часу без попереднього ордера.
Яскравий приклад — судовий наказ 2017 року. Слухаючи справу про розповсюдження нібито образливого контенту в інтернеті, суддя Високого суду наказав NADRA вести базу даних осіб, що належать до громади ахмаді — секти, яку Пакистан переслідує за їхні переконання. Конституція забороняє її представникам ідентифікувати себе як мусульман. Пряме завдання такої бази даних полягало в тому, щоби не дозволити ахмаді обіймати державні посади. Суд також зобов’язав NADRA надати детальну інформацію про осіб, які офіційно змінили віросповідання з ісламу на інші релігії — потенційно небезпечне для життя табу в Пакистані, хоча в країні немає офіційних законів проти віровідступництва.
Перепустка на небеса
Захоплення Афганістану талібами породжує натовпи біженців, що актуалізує суперечки про обов’язки Пакистану щодо своїх громадян афганського походження. Багато з них не знають іншого дому. Розробляються плани щодо видання іноземцям, які мешкають у Пакистані, нових посвідчень, які дадуть їм змогу відкривати банківські рахунки та вести бізнес. Однак Пакистан різко обмежив переміщення через кордон з Афганістаном.
Зять Гульзар Бібі — афганець, син біженців. Він заробляє на життя як водій таксі в Ісламабаді. Через рік після весілля він та його сім’я вирішили відвідати родичів в Афганістані. Його дружина Реза Гюль теж поїхала з ними. «Я просила їх не брати її із собою, — сказала Гульзар. — Я дала згоду на шлюб доньки за умови, що вона залишиться тут, поряд зі мною».
Лінію Дюранда — кордон між Пакистаном та Афганістаном — історично перетинали без проблем і пуштунські сім’ї, і торговці, і бойовики. Однак під час візиту сім’ї Рези Гюль до афганських родичів у червні 2016 року Пакистан запровадив нову політику: усі афганці, які бажають перетнути кордон із Пакистаном, мали пред’явити дійсний паспорт і візу. Реза Гюль не була афганкою, але й довести, що вона є пакистанкою, теж не могла: жінка не мала жодних офіційних документів, не кажучи вже про пакистанське посвідчення особи.
«Вона застрягла. Вона плакала там. Я плакала тут. Я виплакала всі очі», — згадує Гульзар.
Зрештою парі вдалося повернутися до Пакистану, і Гульзар одразу повела дочку до офісу NADRA, щоби розв’язати питання з її документами.
Похмурої неділі Гульзар Бібі похитує ногою, сидячи на ліжку, досі охоплена почуттями, які нахлинули на неї. Жінці знадобився цілий день, щоби розповісти про свої численні битви з бюрократами NADRA. На подвір’ї постійно кричав півень, наче обурено підтакуючи їй.
«Якоїсь миті я була готова вчинити акт самоспалення прямо перед офісом NADRA, — сказала вона. — Це лише посвідчення, Аллах, а носяться з ним як із писаною торбою. Скажи мені, чи треба подавати посвідчення особи, щоби потрапити на небеса?»
