Колишні злочинці зможуть вимагати видалити дані про себе у ЗМІ: як це працюватиме

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дозволив колишнім злочинцям вимагати анонімізації інформації про свій злочин в архівах новинних сайтів. Приводом для цього рішення стала судова справа Hurbain v Belgium, де видавець газети скаржився на вимогу бельгійського суду анонімізувати електронну копію газетної статті двадцятирічної давнини. Мовляв, це суперечить Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що статтею 10 захищає право видавця на свободу вираження думки та поширення інформації. У ЄСПЛ порушень Конвенції не знайшли. Заборона розповідає, як колишній злочинець виборов для себе право на забуття та які у цього можуть бути наслідки — у тому числі й для України.

У чому справа?

1994 року бельгійська щоденна газета Le Soir опублікувала на своїх сторінках статтю про смертельну ДТП. Чоловік напідпитку спровокував аварію, у результаті якої загинули дві людини, а ще троє отримали травми. Винуватець ДТП — у справі він фігурує як пан Г. — постав перед судом, відбув покарання, а 2006-го його реабілітували. Останні роки він працював лікарем, а на початку 2010-х подав на видавця Le Soir Патріка Гурбейна до суду. Приводом для цього стала поява в мережі електронного архіву газети: пошук за прізвищем пана Г. одразу видавав посилання на статтю про аварію. На думку чоловіка, це псувало його репутацію лікаря, тож він вимагав від Гурбейна вилучити текст чи хоча б прибрати з нього його особисті дані.

Бельгійський суд першої інстанції задовольнив скаргу пана Г. — справжнє ім’я чоловіка наказали замінити в тексті літерою X. В рішенні мова йшла про захист права на забуття, яке за бельгійським законодавством є складовою права людини на приватне життя. Останнє регламентується статтею 8 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основних свобод. Пан Г. не був публічною особою та прагнув повторної соціалізації, натомість матеріал в Le Soir створював йому «віртуальний кримінальний образ» і псував його репутацію. Водночас видавець Патрік Гурбейн таке рішення розцінив як порушення статті 10 Конвенції, що передбачає свободу вираження думки та поширення інформації. З цим він і звернувся до Європейського суду з прав людини.

Що вирішив ЄСПЛ?

Насамперед — що рішення бельгійського суду є втручанням у права видавця за статтею 10 Конвенції. Мовляв, доступність електронних архівів в інтернеті сприяє збереженню новин та інформації, натомість анонімізація та внесення виправлень можуть мати негативний вплив, оскільки втрачається цілісність та суть архівів. Та ЄСПЛ визнав попереднє рішення суду обґрунтованим з позиції захисту репутації пана Г. — засуджена особа має право на забуття, особливо якщо вона відбула покарання та була реабілітована. Тож надалі мова йшла про пошук балансу між двома положеннями Конвенції. 

Зрештою суд погодився, що анонімізація статті є найбільш ефективним способом захисту права пана Г. на повагу до його приватного життя. Крім того, цей захід стосується виключно цифрової версії матеріалу, а оригінальні електронний і друкований архіви залишаються цілісними. Тож у рішенні бельгійського суду Страсбург не знайшов порушень права на поширення інформації.

Чи є тут підводні камені?

Так. Кінцевий висновок ЄСПЛ підтримали не одноголосно, зокрема суддя Павлі розкритикував його за кількома параметрами. На його думку, краще б було вдатися до деіндексації статті у пошукових системах, оскільки саме від цього залежить видача результатів про особу. Втручання в історичні документи Павлі називає в принципі незаконним — саме тому важливо зберігати їхню цілісність. Як приклад він наводить кандидата на виборах — дані про кримінальні злочини з минулого були б доречними для створення «морального профілю» такої особи.

Тобто тепер кожен злочинець зможе видалити з мережі дані про свої злочини?

Не зовсім. Прецедентом цей кейс є лише для країн, що входять до Ради Європи. Однак  у практиці Суду справедливості ЄС найважливішим є баланс між суспільним інтересом і приватністю, пояснює медійна юристка Центру демократії та верховенства права, юристка Незалежної медійної ради Тетяна Авдєєва.

Велику роль відіграє і характер злочину: якщо він є систематичним, умисним і тяжким, з’являється чинник суспільної небезпечності, тож люди будуть зацікавлені в тому, щоб про це знати.

Коли може бути корисним право на забуття?

Тетяна Авдєєва називає такі критерії:

• коли інформація в мережі створює упереджений образ приватної особи;
• коли людина вважає, що інформація про неї порушує її честь і гідність;
• коли інформація в мережі неповна і тим самим спотворює факти;
• коли поширюються інтимні деталі з життя людини, порушуючи її право на приватне життя.

Як із цим в Україні?

У широкому розумінні термін «право на забуття» в Україні не використовується. Видалити ім’я та прізвище певної особи з пошукових результатів буде важко. Проте все одно можна відкликати згоду на обробку персональних даних.

7 червня 2021 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт «Про захист персональних даних», що передбачає в тому числі й право на забуття. Зокрема, стаття 21 цього документу регламентує імплементацію положень GDPR — загального регламенту про захист персональних даних у ЄС. У разі прийняття законопроєкту можна буде звертатися до практики Суду справедливості Європейського союзу. На думку Тетяни Авдєєвої, це допоможе українським судам першої інстанції адаптуватися: «Випрацьовані ЄСПЛ критерії, за якими право на забуття має застосовуватися, допоможуть уникнути традиційної для України розбіжності у судовій практиці, коли суди перших інстанцій в ідентичних обставинах приймають абсолютно полярні рішення».