«Дитина просить: пограйся зі мною! А я не можу, готуюся». З чим стикаються українські лікарі в Чехії

Українських лікарів у Чехії можна поділити на дві групи: тих, хто приїхав з хвилею біженців внаслідок російського вторгнення в Україну, і тих, хто приїхав ще до повномасштабного вторгнення Росії, передусім у пошуках кращих умов праці. Професійні історії цих людей відрізняються випадок до випадку. Однак загострення війни тією чи іншою мірою торкнулося більшості з них. 

Репортер чеського видання HlídacíPes.org Ян Жабка поговорив з українськими лікарками, які живуть у Чехії, та представниками об’єднань медиків у Республіці. Він дізнався, які проблеми бачать обидві сторони й чому рішення знайти нелегко.

Медики з України у Чеській Республіці

Першу групу лікарів, що приїхали до Чехії, складають переважно жінки, які покинули батьківщину з дітьми на початку бойових дій. Вони мають медичну освіту, працювали на докторських посадах в Україні та прибули до Чеської Республіки з перспективою негайного працевлаштування і продовження своєї, часто багаторічної, трудової кар’єри. Однак вони зіткнулися з реаліями чеського процесу атестації, який мав би підтвердити їхню професійну компетентність на рівні чеських медичних стандартів. Багато хто сприймає його як тривалий, непрозорий і занадто вимогливий.

Друга група складається з низки українських лікарів, які вже пройшли процес апробації та є членами Чеської медичної палати. Вони практикують лікувальну та профілактичну справу, є повноправними членами медичного персоналу лікарень і клінік або мають власні кабінети. Однак війна вплинула і на їхнє професійне життя. Їхні близькі вдома стикаються з російською агресією, а вони самі — з антиукраїнськими настроями в суспільстві. 

Підтверджувальні іспити, нострифікація в Чехії

Голова чеської Асоціації лікарів-іноземців «Доктор Чехов» (Doctor Čechov) Ольга Жерносек констатує, що з кінця лютого-2022 вони реєструють багато медиків, які тікають від війни. І це зовсім інший досвід, бо раніше медики приїжджали до Чехії здебільшого за власним бажанням. Вони отримували інформацію заздалегідь, мали змогу вивчати чеську вдома до певного рівня, наприклад, А2 чи В1, потім зробити нострифікацію і поступово приїжджати та складати тести.

«Але коли почалася війна, люди, які сюди прибули, звісно, ніколи до Чехії не збиралися. Вони просто взяли валізу, дітей і приїхали. Вони сподівалися, що частина їхнього досвіду — на якому рівні вони були, якими успішними вони були в Україні, — буде визнана тут. У нас було багато лікарів, які мали власний кабінет чи навіть мережу кабінетів, або працювали в Україні як незалежні лікарі та власники клінік, що мали інших колег під собою. Але вони приїхали сюди і де-факто нічого тут зробити не можуть. Без нострифікації вони не можуть потрапити навіть до лікарні», — окреслює проблему Ольга Жерносек.

Вона зазначає, що українські лікарі усвідомлювали необхідність учити чеську, але сподівалися, що на іспиті принаймні буде враховано їхній досвід. Проте виходить інакше: коли вони складають суворі іспити, які тривають півтора-два роки, то доходять лише до рівня випускника — студента-медика, який щойно їх склав. І тільки тоді вони починають працювати за фахом. Це їх дуже розчарувало.

«Біженці — це переважно жінки, більшість не мають партнерів, але з дітьми. Зазвичай не можна добре підготуватися до професійного іспиту, коли у тебе є дитина. Або можна, якщо дитина весь час сидить з якимись мультиками і просто без мами. Скільки це коштує? Абсолютно все має свою ціну, і за те, щоб бути тут лікарем, мені доведеться платити психічним здоров’ям дитини. Він просить погратися, приділити увагу, а я не можу, бо готуюся до іспитів», — ділиться Ольга Юрченко, яка отримала нострифікацію в Україні за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Кілька днів страху в бункері та розриви снарядів поруч змусили її прийняти рішення про виїзд.

Стипендія від держави, вивчення чеської мови

Думки про те, як має виглядати процес апробації, різняться від окремих українських лікарів в Асоціації «Доктор Чехов» до Чеської медичної палати та Міністерства охорони здоров’я. Найбільше нарікань викликає тривалість процесу отримання дозволів та його нібито непрозорість.

«Пані, яка проживає у мене, — лікарка з України. Вона працює на постійній основі і, звичайно, не може так часто їздити на навчання. Вона могла б собі це дозволити, якби у неї тут була, наприклад, сім’я, але у неї тут тільки син, який навчається в університеті. Вона мусить утримувати його і себе. Тому в неї немає часу на підготовку до тесту на профпридатність», — каже Зузана Герчикова, яка прихистила українську родину.

У березні 2022 року Чеська медична палата запропонувала Міністерству охорони здоров’я створити програму якнайшвидшого та легкого залучення до праці українських лікарів, які тікають від війни. Проте пропозиція не пройшла.

«План полягав у тому, що цих людей потрібно позбавити екзистенційних турбот — дати якусь державну стипендію, підтримку, подбати про їхніх дітей, щоб вони не ходили на роботу і могли вчити чеську. Потім вони складали б іспит чеською мовою, щоб мати можливість відвідувати курси теоретичної медицини чеською та підготуватися до вступних іспитів», — пояснює президент Чеської медичної палати Мілан Кубек.

Палата запропонувала скасувати професійні практики, які тепер є частиною атестаційного іспиту і тривають пів року. Але й це не вдалося. «Від початку МОЗ займало позицію, що вони [українські лікарі] тут ненадовго, що вони швидко повернуться в Україну. Ми не повірили, і, як виявилося, мали рацію. З одного боку, тому що конфлікт буде тривалим, а з іншого — тому що з досвіду інших гуманітарних криз значна частина біженців просто ніколи не повернеться на батьківщину», — додає Кубек.

Непрозорі тести в Чехії та фальшиві дипломи лікарів

Якщо Чеська медична палата опікувалася переважно практикою, то українські лікарі скаржаться здебільшого на теоретичну частину. Проблемною, на їхню думку, є непрозорість тестів та їх оцінювання.

«Коли абітурієнт складає тест і, можливо, провалюється та має якісь помилки, він не має шансу побачити, де зробив ці помилки. Ніхто йому не покаже. Тож він платить за це гроші, готується, складає тест, але зовсім не стає розумнішим», — описує поточний стан Ольга Жерносек з Асоціації «Доктор Чехов».

За її словами, процедура має бути більш чіткою та прозорою: «Було б добре, щоб лікар, який, наприклад, не склав тест, бачив, де він припустився помилок і що йому потрібно покращити. Медицина не чорно-біла; є величезна сіра зона, де можна сперечатися і дискутувати. Абітурієнтам потрібно давати можливість апелювати та захищати такі справи».

Затверджувальним іспитам передує так звана нострифікація — визнання іноземних дипломів чеськими університетами, де є медичні факультети. Це разом із наступними схваленнями має на меті запобігти можливим відмінностям у якості освіти, а також шахрайству з підробленими дипломами.

«Коли людина приїжджає з країни за межами Європейського Союзу, вона спочатку повинна мати сертифікований диплом. Якщо абітурієнт зазнав невдачі в одному університеті, він може звернутися до іншого — були випадки, коли ці рішення відрізнялися. Так само були підроблені дипломи. Я не хочу сказати, що це щось специфічне для України, але автентичність деяких документів, які походять з України, була і є сумнівною», — зазначає Мілан Кубек.

Однак, за словами Ольги Жерносек, досвідчений лікар легко розпізнає, чи дійсно хтось має медичну освіту, чи ні.