У ніч на 6 червня Росія розбомбила греблю Каховської ГЕС. Унаслідок цього в Херсонській області під водою опинилося щонайменше 20 населених пунктів. Евакуація людей з підконтрольної Україні території триває вже четверту добу. Журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала в Херсоні та побачила, як живе місто, мешканці якого думали, що гірше вже не буде.
Місто на лінії фронту
Новина про підрив Каховської ГЕС привернула увагу всіх світових ЗМІ, і вранці 6 червня квитків на поїзд Київ — Херсон уже не було. Наступного ранку потяг прибув у пункт призначення переповнений — здебільшого місцевими, які їхали забирати родичів або рятувати майно, та журналістами, серед яких була і Заборона.
Херсонський вокзал зустрів спокоєм.
Уже за кілька хвилин після прибуття від натовпу, який вийшов з вагонів, майже нікого не залишилося. На площі перед головним входом нудьгували таксисти й бродили поодинокі люди в бронежилетах із написом PRESS. Якщо заплющити очі, так і не скажеш, що це прифронтове місто.
Та з розплющеними очима відразу помічаєш понівечені снарядами будівлі й сліди від уламків на асфальті. У яку точку міста не потрапити — усюди відчувається війна. Правобережжя Херсона звільнили від російської окупації 11 листопада. Відтоді місто регулярно обстрілюють ракетами та снарядами — іноді десятки разів на день.
Місцевий житель йде затопленою вулицею. Херсон, 8 червня 2023 року. Фото: Владислав Мусієнко / Reuters
Велика вода
Потоп, який спричинило руйнування росіянами греблі Каховської ГЕС, містяни називають між собою «велика вода». Про це розмовляють на зупинках громадського транспорту, у магазинах та на вулицях.
«Ми думали, гірше вже бути не може. Ніколи не кажи “ніколи”», — зітхає місцева жителька. Вона прийшла подивитися, як за ніч піднявся рівень води поблизу річкового вокзалу. Говорити з журналістами вона не хоче, тільки стоїть біля води й час від часу хитає головою.
Таких, як ця жінка, тут зібралося кількадесят людей. Здебільшого це або вже евакуйовані, які чекають, поки волонтери знайдуть і привезуть їхніх домашніх тварин, або мешканці будинків, до яких вода може підійти вже дуже скоро.
Вулиця Воронцовська зʼєднує два райони міста: Корабельний та Суворовський. Вона спускається вниз до Дніпра й закінчується Одеською площею, за якою розташований річморвокзал. Після руйнування греблі Каховської ГЕС потік води майже відразу наскочив на сам порт і поступово помчав угору.
«А мені здається чи вода ще піднялася?» — звертається до мене чоловік років 60 в майці з зображенням листка коноплі.
Мені теж так здається. За пів години роботи на Воронцовській вулиці води додалося ще сантиметрів на пʼять.
Місцевий житель пропливає повз затоплений будинок. Херсон, 7 червня 2023 року. Фото: Олександр Корняков / AFP
Вхід через дах
За кілька метрів від води у двоповерховому будинку живуть Вадим і його сусіди.
«Через вікно залазимо на другий поверх у хату переночувати, — розповідає він Забороні. — А зараз вода підходить, я вже на стрьомі збираю речі. Якщо ще підійматиметься, треба буде виїжджати. Я був тут о восьмій ранку, і порівняно з тим вода значно пішла наверх».
Мешканець Херсона Вадим. Фото: Євгеній Жулай / Заборона
У його домі, крім сусідів, живуть черепаха, щур і кішка з кошенятами. Вадим дивується моєму запитанню, чи забиратиме тварин із собою: «Ну звісно, а куди ж їх подіти?»
Чоловік демонструє, як забирається всередину дому: спочатку треба застрибнути на дах магазину, потім перейти на інший дах, а там відкрите вікно — це і є вхід у квартиру.
«Бачиш, тут ніде вікон нема, бо всі повибивало вибухами», — говорить чоловік, показуючи на фасад будинку. У вікні майорить другий чоловік у білій бавовняній шапочці — це Олег, сусід Вадима.
Мешканець Херсона Олег. Фото: Євгеній Жулай / Заборона
«Обстріли не припиняються. Учора, коли люди почали евакуюватися, чотири прильоти з одного боку і хвилин за 30 — три прильоти з іншого. Це все в районі кварталу-півтора», — коментує Забороні Олег і запрошує всередину. Хоче показати їжака, який сидить у внутрішньому дворі.
На даху магазину валяється розбите скло, під ногами тріщить шифер — цікаво, наскільки він міцний? У квартирі пахне сирістю. На підлозі посеред першої кімнати — кішка з кошенятами. Щойно бачить Вадима, підбігає до нього.
«Ну от дивіться, яка вона хороша. Як же її залишити?» — говорить чоловік, проходячи повз кімнати до дверей.
На виході розташований відкритий балкон, а з нього — сходи вниз у двір. З балкона добре видно рівень підтоплення сусідніх будинків. Двоповерховий дім стоїть у воді десь на півтора метра. Будинок Вадима затоплений по другу сходинку.
Біля сходів на острівці суші, забившись у куток, сидить маленький їжак. Вадим з Олегом намагаються його доглядати: перед їжаком лежить купка каші.
«Він не хоче їсти, бо наляканий», — пояснює Олег.
Їжака Вадим теж планує забрати з собою, якщо доведеться евакуйовуватися. В Одесі на нього з тваринами вже чекає товариш, який пообіцяв поселити їх у себе й допомогти з роботою.
Херсон, 8 червня 2023 року. Фото: Євгеній Савілов / AFP
Рятуйте найцінніше
На Воронцовську продовжують прибувати човни з людьми та тваринами. Чотирилапих тут перевозять у спеціальних переносках, які надали волонтери із зоозахисних організацій. Трохи далі від води стоїть евакуаційний автобус, а біля нього кілька кліток і боксів з кішками та собаками — здебільшого це безпритульні тварини, яких рятувальники виловили з води.
Дві чорні безпородні собаки бігають по суші між людьми. Здається, їх тут уже всі знають: місцеві пестять їх по черзі за вушком, рятувальники не проганяють, коли ті заходять у воду, а волонтери час від часу пригощають ласощами.
Рятувальний човен приплив до суші з жінкою років 45. Вона тримає в руках пакунки з речами, та як тільки її нога ступає на утворений берег — одразу кидається до песиків і починає їх обіймати. Називати імʼя вона не хоче, але без камер зізнається, що і не уявляла, що ці собаки живі.
Виявляється, цуцики жили на вулиці, але часто заходили до пані по їжу й пестощі. Як саме собакам вдалося вижити та потрапити на сушу, ніхто з присутніх не знає.
«Може, волонтери підібрали, а може, й самі допливли», — розмірковує щойно врятована жінка.
Її будинок затопило наполовину. Куди далі поїде, ще не знає, але точно впевнена, що забере з собою собак.
Місцеві жителі стоять поруч із собаками, яких евакуювали із зони затоплення. Херсон, 8 червня 2023 року. Фото: Владислав Мусієнко / Reuters
«Якого хріна тут русскій мір?»
Найбільша точка евакуації в Херсоні розташована на Корабельній площі — саме її вдень 8 червня росіяни обстріляли з артилерії. Напередодні туди прибувала більшість евакуаційних човнів, зокрема з острівної частини міста. На острів дістатися непросто: потрібен човен із мотором як мінімум у 50 кінських сил, оскільки слабші не втримають рятувальників перед сильною течією.
Вода наполовину оточила острівець посеред площі. З нього відкривається вигляд на річку та острівну частину міста. Щоправда, тепер важко розрізнити, де саме закінчується річка й починається острів — усе у воді.
Помічаю чоловіка в брудних джинсах та бавовняній сорочці, який нервово курить і вглядається в горизонт. Він бачить мене і сам підходить поговорити.
«Ти ж не місцева?» — питає, вглядаючись у великий білий напис PRESS на моєму бронежилеті.
Спочатку спілкуємося про життя — звичайна розмова двох незнайомців. Та за кілька хвилин чоловік, який назвався Вʼячеславом, різко перескакує на тему номер один.
«Моя хата отам. Червоний дах ще трохи видно, бачиш?» — показує він пальцем на горизонт. Я не бачу червоного даху.
Мешканець Херсона В’ячеслав. Фото: Поліна Вернигор / Заборона
«Коли моя донька була немовлям, біля неї впав кусок стелі — хата була старою. Я тоді так розізлився, що почав розносити будинок. Відтоді, з 1999 року, все робив своїми руками там, ремонтував. А тут ці падли взяли і все зруйнували. Якого хріна тут цей русскій мір, кому він потрібен, скажи?» — говорить Вʼячеслав, зажмурюючи очі, щоб не заплакати.
6 червня близько пʼятої ранку Вʼячеславу подзвонив сусід і повідомив, що Каховської ГЕС більше немає. На той час води біля будинку було небагато — тільки город притопило. Проте рівень води зростав щосекунди. За кілька годин, коли води набралося по шию, Вʼячеслав вирішив іти з хати.
«Я пішов по дорозі, а течія пре і штовхає. Ніс рюкзак з документами над головою. Тричі ледь не втонув. Вибрався, пішов у лікарню, там нагодували й дали переночувати», — говорить він.
Наразі чоловіку йти нікуди. Виїжджати з Херсона він не хоче, але й залишитися ніде: «Буду десь на лавці ночувати».
Розповідаю йому про волонтерів, які вивозять евакуйованих в інші регіони. Вʼячеслав спочатку відмахується й каже, що в нього немає грошей, але коли вже збираюся йти з того місця, перепитує, де знайти евакуаційний автобус.
Жителі Херсона пливуть затопленою вулицею міста під час евакуації. Херсон, 8 червня 2023 року. Фото: Владислав Мусієнко / Reuters
Будинки у воді
У західній частині міста затопило кілька кварталів та приватний сектор. Тут в одному із подвірʼїв від ранку 8 червня працює Товариство Червоного Хреста України. Девʼятиповерховий будинок, розташований у кінці вулиці Миколи Куліша, стоїть у воді — перший поверх повністю затопило. Човнам із рятувальниками треба потрапити за будинок, щоби по черзі забрати звідти мешканців верхніх поверхів.
Один з човнів припливає з подружжям пенсійного віку. Щойно рятувальники допомагають їм зійти на берег, до них підбігає жінка років 40 і питає, чи потрібна їм якась допомога з житлом та продуктами. Пара відмовляється і пояснює: поживуть у квартирі родички, яку та залишила їм доглядати.
Жінку звати Люда, їй 79 років. Вони з чоловіком жили в цій багатоповерхівці на пʼятому поверсі.
«Увечері 6 червня ми побачили, що по канаві йде вода. За ніч встаємо — вже й будинок у воді. Нам сусіди з першого поверху залишили ключі від квартири. Я зайшла перевірити, а там води вже по коліно десь», — розповідає Людмила.
Мешканка Херсона Людмила. Фото: Поліна Вернигор / Заборона
У будинку залишилося кілька сімей на верхніх поверхах — чекають спаду води. Люда за евакуацію не переживала, бо перед нею рятувальники вивезли її сусіда, який не встає з ліжка після інсульту.
«Човен підігнали на рівень піддашка, що над підʼїздом. Ми з сусідами підсунули під вікно в підʼїзді табурети та холодильники, щоби можна було піднятися й вилізти. Ми отак вийшли, сіли на піддашок, і звідти нас волонтери спустили в човен», — каже жінка.
У нашу з Людмилою розмову втручається інша жінка. Звати Анна, їй 77 років.
«Вони хочуть знищити всіх українців. Геноцид хочуть улаштувати. Щоб вони ні добра, ні пуття — нічого не знали! — говорить Анна. — Мій син жив у Зимнику [розташований неподалік приватний сектор]. Там усе затопило. Першого дня, коли води вже було по пояс, син допомагав сусідці виносити кіз».
Мешканка Херсона Анна. Фото: Поліна Вернигор / Заборона
Коли вода продовжила наступати, її син узяв собаку, зібрав собі трохи поїсти й пішов вище, у бік кладовища. Та вийшло так, що пагорб опинився посеред води. Чоловік набрав дров та розпалив багаття — так і переночував. На ранок по нього приїхали рятувальники, яких викликала Анна.
Жінка щохвилини зривається на плач — то від туги за новенькою хатою сина з майже новими меблями, то від радості, що сина вдалося врятувати.
Люди ховаються від обстрілів під час евакуації із зони затоплення. Херсон, 8 червня 2023 року. Фото: Сергій Чузавков / AFP
«Вони спеціально обстрілюють евакуацію»
Повертаємося на Воронцовську перевірити, як за добу змінився рівень води. До берега підпливає надувний човен із волонтерами, що тримають у руках чорну кішку. Не встигають вони вийти з човна, як вулицю починають крити з «Градів». Над головою свистять снаряди — судячи з напрямку, їх відправили із затопленого села Олешки, яке росіяни окупували в перший день повномасштабної війни.
Рятувальники й поліція виганяють натовп журналістів і волонтерів з точки евакуації та наказують ховатися. Ми знаходимо вхід у підвал двоповерхівки неподалік і юрмою залітаємо туди.
Снаряди розриваються з різних боків. Іноді настає затишшя, і ми по черзі виглядаємо з-за дверей, сподіваючись продовжити роботу. Та як тільки хтось виходить на вулицю, свист снарядів знову зависає в повітрі та закінчується гучними вибухами.
«Це ж вони спеціально бʼють по евакуаційних точках», — каже хтось з колег. Його тезу підхоплюють інші, паралельно копаючись у телефоні: «О, вже відомо про трьох поранених на Корабельній», «Влучили у багатоповерхівку», «Там же купа людей».
Обстріл триває щонайменше годину. У перервах між вибухами деякі журналісти стрибають по машинах та їдуть якомога далі. Дехто чекає відбою повітряної тривоги й тільки тоді виходить з укриття.
Я прямую назад, до води. Людей майже не лишилося — тільки волонтери, які вантажать свої човни на причепи та забираються геть. Тепер з цієї частини вулиці можна тільки виїхати — заїзд для будь-яких автівок заборонений щонайменше на кілька годин.