За міжнародними договорами Україна позбулася не тільки ядерного потенціалу, а й декількох десятків літаків і сотень ракет. Ось скільки озброєння ми втратили

Oleksandr Humeniuk

Війна 2022 року змусила багатьох українців замислитись, наскільки контрпродуктивно було позбуватися ядерної зброї важливого чинника стримування армії РФ. Однак ядерний потенціал не єдиний військовий актив, який віддала, продала чи утилізувала Україна замість того, аби його зберігати та обслуговувати. Заборона спробувала підрахувати, скільки ракет, літаків та інших українських військових технологій було ліквідовано через програми з роззброєння та запитала в експерта, чи були в України ресурси для їх зберігання та модифікації.


Ще раз про ядерну зброю (та чому Україна не мала інфраструктури для її зберігання)

В 1994 році Україною, Росією, Великою Британією та США було підписано спільний документ про гарантії безпеки Україні у зв’язку з набуттям нею неядерного статусу. Того ж дня країна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. На момент розпаду СРСР Україна мала третій за розміром ядерний арсенал у світі. Набуття статусу неядерної держави означало, що вона повинна передати або утилізувати все своє ядерне озброєння. 

В українському суспільстві досі не вщухають суперечки стосовно того, чи могла Україна зберегти ядерну зброю та чи мала фінансову спроможність утримувати арсенал. 

«Україна ніколи не володіла ядерною зброєю, — каже в розмові з Забороною генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун. — Країна мала доступ до неї, але не могла нею користуватись, тому що всі ключові засоби для цього були в Москві, в тому числі командний пункт і ключі». 

Україна стала повноцінною власницею ядерної зброї лише в 1994 році, коли приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї — документу, що також протоколював намір повністю її позбутись. 

Разом з ядерною зброєю Україна успадкувала й коштовну в утриманні спеціальну інфраструктуру, що необхідна для запуску ракет. Загалом на момент розпаду Радянського Союзу в Україні нараховувалось 176 шахтних установок для запуску ракет з ядерною боєголовкою. Всі вони потребували витратного технічного обслуговування. Остання шахта була знищена у 2001 році на Миколаївщині. Наразі в Україні залишається лише одна така шахта, що не діє і була перетворена на музей.

З ядерним потенціалом все ясно. А що з іншим озброєнням?

Крім Будапештського меморандуму, Україна підписувала десятки інших договорів та угод, за якими зобов’язувалась передати або утилізувати різного роду озброєння. Ось лише декілька з них: санкціонована США програма Нанна-Лугара, Масандрівські угоди та Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Літаки

У 1999 році як компенсацію за газовий борг Україна передала Росії 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95 МС, здатні нести ядерну зброю. Ще 19 літаків Ту-160 були ліквідовані (точної інформації щодо кількості Ту-95 немає). Під час розпилу останнього літака були присутні іноземні представники — процес роззброєння не обійшовся без зовнішнього тиску. Також за Лісабонським протоколом до договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь Україна зобов’язалася припинити використовувати літаки ТУ-22М до 2003 року (їх було близько 60). Останній літак розпилили у 2007 році.

Проблема збереження літаків була пов’язана з інфраструктурою — невеликою кількістю аеродромів та площею України. 

«Треба було забезпечити стратегічні літаки — ті, що зараз використовуються у РФ, насамперед ТУ-22М. Вони базувались у Миргороді, але проблема в тому, що, злетівши у Миргороді, вони буквально через декілька хвилин опинялись на кордоні. Україна не могла використати свою територію для того, щоб розгорнути літаки; вони не були пристосовані до такої малої площі».

Ракети та ракетні комплекси

Пострадянській Україні залишилися сотні ракет класу Х-55 та Х-22. Частина з них — 575 ракет Х-55 та 386 Х-22 — була передана Росії як оплата за газові борги, а залишки утилізували. Саме ці типи модернізованих ракет Росія зараз використовує проти України.

«Продовжувалося роззброєння України позбуттям гіпотетичних носіїв ядерної боєголовки [санкціоновано Будапештським меморандумом]. Тому що ці ракети та літаки обладнані для їх запуску. Зараз Росія використовує їх як приманку для того, щоб визначати наше ППО», — доповнює Віктор Ягун.

Також були зняті з озброєння 132 мобільні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Ельбрус» з дальністю польоту 300 кілометрів та 185 балістичних ракет до них. Це був єдиний на той час тип важкої ракетної зброї в Україні. Рішення виправдовували необхідністю виконання зобов’язань перед США згідно з підписаними договорами про роззброєння. Однак експерти і досі вважають, що цей тип ракет не підпадав під утилізацію.

«Перший з мотивів на початку консервації ракет, ще у 2005–2007 роках, спирався на стару фільчину грамоту 2003 року — другорядний україно-американський меморандум попередньої влади, — писав журналіст Андрій Старостін. — Цей папірець, по суті, стверджував, що важкі тактичні ракети Україні вже ніколи не знадобляться. Він прирівнював ліквідовані ще в 1997–2003 роках українські міжконтинентальні та крилаті ракети до суто оборонних засобів стримування. Попри цей абсурд, відповідальні відомства та профільний комітет ВР не озвучували жодних протестів».

З цим не погоджується генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун:

«Ми підписали договір про обмеження ракетних озброєнь, і в рамках цього обмеження ліквідовували залишки радянських ракет і комплексів. Крім того, в нас не було полігонів, де б можна було перевірити та застосувати таке озброєння. Наприклад, до останнього моменту в Україні не було ракетного полігону. Щоб перевірити якість ракет, треба полігон площею 1000 кілометрів та більше».

Системи ППО

За часів незалежності постраждала і система ППО України. Найбільшої шкоди їй завдали дії колишнього міністра оборони України російського походження Павла Лебедєва. У 2013 році Лебедєв прийняв рішення про зняття з українського озброєння стаціонарних систем ППО С-200В з дальністю польоту до 250 кілометрів. Рішення виглядало дивно: станом на 2012 рік ці комплекси були на озброєнні одразу у пʼяти військових частинах, і за підсумковою перевіркою 2012 року всі вони були визнані боєздатними. Щобільше, цей тип ППО і досі є на озброєнні у багатьох країнах.

А що з легкою зброєю?

Також до таких програм належали «Партнерство заради миру» і «Проєкт трастового фонду НАТО», які реалізовувались за підтримки США. В рамках цих проєктів в Україні протягом 12 років мали утилізувати півтора мільйона одиниць легкої зброї (а також 133 тисячі тонн боєприпасів і тисячу переносних зенітно-ракетних комплексів). 

«Ніхто не вірив в те, що буде реальна війна в Європі. І Україна пішла тим самим шляхом. Насамперед надлишкове майно йшло в країни Африки та Східної Азії — туди, де цей товар могли прийняти задешево», — згадує Ягун.

Одна із відомих історій з розпродажу української зброї — захоплення сомалійськими піратами корабля «Фаїна» у 2008 році. Як потім з’ясувалося, на борту корабля був вантаж вогнепальної зброї та іншого військового обладнання, офіційно призначеного для Кенії, а неофіційно — для автономного уряду Південного Судану.

«В Україні були склади в Шепетівці і в Бахмуті, де зберігалася зброя ще ледь не з Першої світової війни, — розповідає Ягун. — У нас була надзвичайно велика кількість стрілецького озброєння — і що з ним робити, ніхто не знав. Тоді діяла програма утилізації за кошти наших партнерів, щоб не допустити вихід зброї на чорний ринок». 

До подібних програм мав відношення і колишній президент США Барак Обама. У 2005 році Обама приїздив у Донецьк у складі американської делегації, аби проконтролювати процес утилізації різного роду боєприпасів.

Ось уривок з його спогадів:
«Їм потрібна допомога США, пояснив директор, оскільки в України не вистачає грошей упоратися з усіма боєприпасами, що залишилися від холодної війни та Афганістану. За таких темпів, як зараз, знешкодження цих боєприпасів може тривати шістдесят років. А тим часом боєприпаси будуть розкидані по всій країні, зберігатимуться в сараях без замків, піддаватимуться впливу погодних умов. І не тільки боєприпаси, а й потужна вибухівка та переносні зенітно-ракетні комплекси — знаряддя знищення, що може опинитися в руках військових вождів у Сомалі, у бойовиків Таміла на Шрі-Ланці, у повстанців в Іраку».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій