Читаєте зараз
Алкоголь, вбивство та «Лего» за блатом: Заборона згадує новорічні історії з дитинства. Милі теж є!

Алкоголь, вбивство та «Лего» за блатом: Заборона згадує новорічні історії з дитинства. Милі теж є!

Editorial office
Заборона та Новий Рік: редакція згадує історії з дитинства

Під Новий рік усі звикли чекати дива, але буває всяке. Наприклад, наздоганяє передсвяткова нудьга або прозаїчні похмілля й переїдання. Ми не віримо в максиму «Як зустрінеш Новий рік — так його і проведеш», але впевнені: часом те, як пройшло свято, може запам’ятатися на все життя. Тому напередодні 2022 року команда Заборони вирішила згадати свої найяскравіші новорічні враження й заразом показати, якими ми були до того, як прийшли у світ великої журналістики (спойлер: дуже зворушливими!). Як і в житті, у цих історіях є місце і для новорічних одкровень, і для гостросюжетних поворотів.


Юліана Скібіцька

заступниця головної редакторки

Моє дитинство припало прямісінько на 90-ті. Типова ситуація: мама розлучилася з татом, у неї двоє дітей і немає роботи. У 5–6 років цукерки та мандарини я бачила рідко, тому Новий рік був моїм улюбленим святом. Ми збиралися в бабусі з дідусем великою компанією: наша сім’я та сім’я моєї хресної. У них удома завжди стояла ялинка — невелика і трохи кособока. Зазвичай дідусь домовлявся з кимось із ялинкових торговців, щоби забрати ненайкраще дерево дешево. Прикрашати її я не дуже любила: як це часто буває, ми зі старшим братом дуже сварилися в цей момент. Але як же круто було прокинутися 1 січня й бігти дивитися подарунки! Досі пам’ятаю це хвилювання, коли ти вперше прокидаєшся в новому році, усі дорослі ще сплять, але ти вже бачиш завітні пакети під ялинкою.

Коли мені було 9 років, мої мама з татом помирилися і якийсь час тато жив із нами, тому Новий рік ми святкували разом. 1 січня я прийшла на кухню, а на підвіконні стояли пляшки з вином та шампанським — і в кожній ще залишався алкоголь. Я вирішила спробувати — шампанське було прикольним та газованим, а вино — солодким. Так я рази з чотири ходила на кухню і відпивала по ковточку. Потім я зрозуміла, що мені важко стояти на ногах, і швидко пішла спати. Добре, що мама і тато не здивувалися й нічого не помітили. Потім в мене страшенно боліла голова. Можна сказати, на Новий рік у 9 років Дід Мороз приніс мені алкоголь та гіркоту похмілля.

Євгенія Костіна

шеф-редакторка новин

На святах у садочку я зазвичай була Червоною Шапочкою. Було ніяково. Я думала: усі нормальні люди — сніжинки в білому та сріблястому, а я інша, я в червоному та чорному (яка іронія).

Це був ще Радянський Союз, і моя мама-вчителька хотіла, щоб я відрізнялася. Щоб хай маленька, але вже особистість зі своїм голосом. А бабуся пов’язує цей образ із тим, що зовні я була дуже схожа на кіногероїню Яни Поплавської.

Казку про Червону Шапочку, до речі, я не люблю — і не лише через костюм. Вона ж просто жахлива!

Маркіян Оліярник

редактор новин

Я виріс у сім’ї греко-католиків на Західній Україні. Новий рік наша сім’я зустрічала не за святковим столом під бій курантів, а в церкві. Як правило, ми йшли туди пішки, а дорогою колядували та співали новорічні українські пісні. Тоді мені це здавалося доволі нудним, але зараз я згадую ті моменти з особливим теплом.

Новий рік-2022 для моєї родини буде особливим. Наш улюблений собака Джессі отримає «братика». Ми беремо ще одного золотистого ретривера — уже дорослого, оскільки попередні власники від нього відмовилися (так, від породи собаки це не залежить — це взагалі від собак не залежить).

Слава Соловйова

SMM

У мене дуже багато гарних новорічних знімків з перших років життя. Мій тато тоді захоплювався фотографією. Коли я народилася, так сталося, що він втратив роботу й довго не міг знайти нову. Тому ми проводили багато часу разом, і найулюбленішою нашою спільною активністю було фотографування. Це була його головна розрада, а я з задоволенням позувала, бо мені було приємно бачити його щасливим і чути, що я «найгарніша дівчинка у світі».

Новорічні свята в дитинстві я любила не стільки за подарунки чи сімейні застілля, скільки за ці фотосесії, коли мама наряджала мене в щось красиве, вкладала волосся, а тато фотографував на фоні завжди круто прикрашеної ялинки, і всі мною захоплювалися.

Володимир Фоміченко-Закуцький

CMO

Новий рік у моїй сім’ї, як і в тисяч інших людей, — свято особливе. Це чарівний і незабутній час, наповнений позитивними емоціями, теплом та затишком. Роль Діда Мороза у нас завжди грав батько. План був дуже простий, і багато років працював як швейцарський годинник: відвести мене із сестрою та мамою до дальньої кімнати. Тим часом батько сімейства, справжній полковник, перетворювався на сивобородого добряка, який роздає подарунки.

І от якось, коли Дід Мороз прийшов за нами в ту дальню кімнату, я звернув увагу на те, що добрий старий взутий в інспектори батька, і поставив цілком логічне запитання: «Мам, а чому Дід Мороз у татових туфлях?». Здається, з того часу я почав щось підозрювати.

Марія Педоренко

редакторка

Я росла в Євпаторії — невеликому курортному містечку на заході Криму. Новий рік тут такий самий, як і скрізь, хіба що феєрверки стріляють двічі за ніч — за Москвою та за Києвом. Домашні традиції святкування в нас завжди були теж без викрутасів. Але за 29 років життя ця новорічна рутина мені зовсім не набридла, і навіть відірвавшись два роки поспіль у колі друзів, наприкінці 2020-го я повернулася додому пити лимонад із чеського кришталю, дбайливо ​​зібраного мамою в серванті.

Але моя історія не про наші дні, а про початок нульових. Мені 8, і я з нетерпінням чекаю на новорічну Ялинку у своїй фізмат-школі. Однак у призначений день свято не відбувається. У місцевій газеті з’являється страшний заголовок: євпаторієць під Новий рік зарізав власну дружину та дочку. Як з’ясується згодом, однією з жертв була завуч моєї школи. Зовсім скасовувати дитяче свято не стали: Ялинку просто перенесли на місяць уперед. Й ось, нарешті, я в актовому залі. На мені «костюм єті» — теплі білі штани з начосом та мамин, так би мовити, вінтажний светр. На тлі принцес та сніжинок я виглядаю не дуже святково — зате в теплі! Наступні пів години минають у дитячому захваті: «Новогодняя» Дискотеки Аварії, хоровод, вогні на ялинці, подарунки та вимога Діда Мороза привітати його якнайголосніше. Моє випендрежне: «Я вітаю ОСОБИСТО!» обертається запрошенням на танець від САМОГО Діда. Так і пам’ятаю його крижані від холоду в актовому залі руки, пухнасту бороду на рівні мого чола й жодної зморшки на обличчі. Воістину мороз омолоджує.

Наталія Вавилонська

стажерка

Мені було років шість. Одного передноворічного ранку випало багато снігу. Ми всією сім’єю були в селі в бабусі з дідусем. Тато першим вийшов надвір і спробував зліпити сніжок. Сніг ліпився так добре, що він покликав допомогу, і ми почали ліпити та катати сніговиків. Пробки від пляшок стали ґудзиками, сіточка від картоплі — подобою волосся, старий сотейник — брутальним головним убором, а сонцезахисні окуляри — ще однією частиною неповторного образу тата-сніговика. Маленькому сніговику придумали зробити очі та посмішку з вугільців прямісінько з грубки. Тато їх старанно викладав, а ми зі старшою сестрою контролювали якість виконання.

Звучить так просто: ми ліпили сніговика. Але все це було дуже весело та неймовірно по-сімейному. Згадуючи це зараз, здається, що той момент був би чудовим сценарієм для новорічної реклами Джона Льюїса. Хоча для мене в тому дні було багато неповторного: унікальний стиль сніговиків, мамина дублянка та величезна хутряна шапка, дідусь у майці-тільняшці та кролячій вушанці, які він носив, скільки я його пам’ятаю, сестра поряд, а потім ще й бабусина їжа, щоби зігрітися». Коли сніговики були готові, ми зробили кілька фотокарток, щоби запам’ятати дві такі щасливі сімейки: людей та сніговиків.

Настя Оприщенко

журналістка

У мене велика сім’я, тому свята для нас — це той ще квест. Новий рік починався однаково, але ти ніколи не знав, коли щось піде не так: згорить гірлянда, забудуть купити хліб або дядько застрягне в ліфті і вітатиме всіх у телефонному режимі. Статися могло будь-що.

Подарунки мене не дуже хвилювали — мені подобалася навколишня метушня. Тато проводив кілька годин у магазині — а потім ще кілька, перетягуючи і збираючи стіл. На кухню було небезпечно заходити просто так — інакше тебе завербують у лави тих, хто кришитиме салати. Бабуся дзвонила й говорила щось на кшталт: «Передай мамі, що я знайшла 10 ложок і ту велику каструлю, а виделки шукайте самі». Виделки на свята зникали з нашого будинку, і хтось завжди їв ложкою. Ще ми говорили бабусі неправильний час для зустрічі — години на дві раніше. Але вона завжди спізнювалася. Ми сиділи голодні о 10-й вечора й дивилися, як вона забігає у квартиру зі словами, що холодець не встиг застигнути. Але найбільше у світі я любила слухати сімейні розмови: жарти, вигадки, щось із життя. Я засинала за столом, але не йшла до останнього, щоб зібрати та зберегти в серці найголовніші та найважливіші сімейні історії.

Поліна Вернигор

журналістка

Я вірила в Діда Мороза років до 11. Якось так склалося із самого дитинства, що подарунки під ялинкою з’являлися тоді, коли нікого не було в кімнаті, де вона стояла. Причому я кілька разів намагалася підстерегти Діда Мороза й залишалася в кімнаті після бою курантів, щоби побачити, як він прилітає до нас на балкон і кладе подарунки. Але нічого не виходило: у цьому випадку подарунки з’являлися під ялинкою лише вранці, після того, як усі добре висипалися.

Після невдалих спроб побачити Діда Мороза я зрозуміла, що мені важливіше отримати подарунок якомога раніше: лягати спати без нього не хотілося. Тому я придумала традицію: щороку 1 січня рівно о 00:00 я відводила всю сім’ю з кімнати на кухню, щоб дивитися на салюти у вікно. Коли ми поверталися до ялинки, подарунки вже були на місці. Я правда не бачила, як хтось із рідних у цей момент йшов із кухні. Тому я вважала це нашим із Дідом Морозом мовчазним пактом про співпрацю: я йому всіх людей із кімнати виводжу — а він мені під ялинку подарунки кладе.

Наталія Рослік

фінансова директорка

Запам’ятався Новий рік, який ми зустрічали у квартирі дідуся й бабусі. Там на великому лакованому столі, застеленому гобеленовою скатертиною, стояла пишна ялинка, прикрашена скляними старовинними іграшками: блискучим годинником, кульками й дощиком. Ми з братом свято вірили: щоби Дід Мороз приніс подарунки, треба залишити кватирку на всю ніч відчиненою. Це ми проконтролювали. Наступного дня я прокинулася дуже рано. Побігла в кімнату з ялинкою і відчиненою кватиркою — аж тут неочікувано побачила, що під нею копошиться наш дідусь, викладаючи подарунки. Я так зраділа! Я зрозуміла, що наш дідусь і є тим справжнім Дідом Морозом, який усім приносить подарунки. Оце так удача! Я вирішила, що це буде наш із ним секрет.

Роман Степанович

СЕО

Ця історія добра й тепла, мабуть, лише для мене. Вона про невинне зловживання службовим становищем заради онука. Отже, мій дідусь працював на високій посаді в профкомі найбільшого заводу в Горлівці. У 90-ті профспілка мала дуже серйозне значення в місті: відстоювала права робітників у трудових суперечках, видавала путівки в санаторії та всіляко організовувала дозвілля дітей тих же робітників — серед іншого й новорічні вистави.

Ялинка від заводу завжди проходила феєрично: усі отримували запрошення, було чудове шоу, яскраві костюми, а наприкінці Дід ​​Мороз роздавав подарунки. Які подарунки могли бути у 90-х? Зазвичай це були набори цукерок, шоколадні зайці, машинки та ляльки з місцевої фабрики іграшок. Подарунки отримували всі незалежно від посад батьків: усі були рівні. Майже.

Мій дідусь домовлявся з місцевим Дідом Морозом та підкладав подарунок від себе. Одного року це був конструктор «Лего», іншого — оригінальна «Монополія». До речі, пізніше я дізнався, що дідусь починав добувати ці подарунки мало не з літа.

Подарунок від Діда Мороза я завжди отримував останнім. Він казав мені: «Ну а цей хлопчик поводився особливо добре, і подарунки в мене відповідні». Щоразу діти навколо були максимально охрінілі від того, що відбувається. Одного разу хтось навіть поставив мені ніжку. Але тоді, у свої 5–6 років, я свято вірив, що поводився добре й що за ту підніжку хтось знову не отримає «Лего». Це дуже мотивувало мене бути поступливим щонайменше за місяць до наступного Нового Року.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору