Життя соло. Розповідаємо, чому дехто свідомо обирає самотність, а державі вигідні шлюби

Ідею, що в дорослому віці треба обов’язково створити сім’ю, людям переважно закладають із дитинства. 99 % українців кажуть, що сім’я для них важлива. Поряд із цим у світі зростає кількість розлучень, люди все рідше починають стосунки, а подекуди свідомо обирають самотність. Серед молодих американців таких — 15 %.  Заборона розповідає, чому так відбувається, яку роль у формуванні стосунків відіграє держава, та до чого тут серіал «Друзі».

Культурна норма

Матері-одиначці не місце в телешоу — через її появу в людей сформується «ненормальне» уявлення про сім’ю. Такі заяви в березні лунали на всю Південну Корею.

Матір-одиначка — це 41-річна акторка й телеведуча Саюрі Фуджіта. Минулого року вона народила сина. Але не від чоловіка, а через штучне запліднення. Уже за це жінку дехто засудив: мовляв, неприпустимо вагітніти в такий спосіб та ще й хизуватися цим.

Втім, народження малюка не завадило її кар’єрі  — цього року Саюрі запропонували стати ведучою шоу про виховання дітей. Ідею схвально сприйняли не всі. Корейці зареєстрували петицію, у якій вимагали заборонити ведучій брати участь у шоу. У Кореї, де молодь уникає шлюбу через високий рівень безробіття, бідність та інші труднощі, телебачення має зображати «правильне» уявлення про родину, заохочувати шлюб і «нормальні» пологи, впевнені автори петиції. Чим завершиться історія — невідомо, однак наразі телеканал від Саюрі не відмовився.

Свого часу американський серіал «Друзі» подавали як ілюстрацію нових форм взаємин, каже соціологиня Олена Стрельник. Глядачі бачили картинку, де молодь у середовищі товаришів отримує те, що люди часто отримують саме в сім’ї.

Люди як порятунок

Сьогодні у світі триває конфлікт двох ідеологій, пояснює Шадріна. Перша говорить нам, що романтична любов — це порятунок, шанс зустріти людину, яка допоможе нам стати краще, створить для нас затишок, безпеку і разом з тим влаштує казкове життя з пригодами і пристрастю. А друга — ідеологія, тісно пов’язана з психотерапією, — називає першу токсичною. Відповідно до цієї ідеології, мрії та сподівання романтичного кохання змушують нас вірити в те, що інші люди — порятунок, тоді як насправді тільки ми можемо стати порятунком для себе. Прихильники цієї думки говорять: людина повинна шукати в собі внутрішню опору. І ніхто не ощасливить і не полюбить людину, якщо він або вона самі не зможуть зробити цього для себе.

Людина має право жити в парі й без. Попри це, ті, хто обирають «життя соло», мають бути готовими до суспільного неприйняття, вважає психотерапевтка Катерина Данилевська. Адже життя більшості складається так, що вони живуть у сім’ях, хочуть того чи ні. Тож і зрозуміти позицію людини, яка обрала інакший шлях, непросто.

Безумовно важлива цінність

«Насправді ми дуже мало знаємо про уявлення молоді щодо сім’ї», — вважає соціологиня Олена Стрельник.

Сказати точно, скільки людей в Україні свідомо обирають самотнє життя на противагу партнерству чи сім’ї, неможливо. Такого дослідження просто ніхто не робив. Реальний стан речей демонструють глибинні опитування, які не просто оцінюють відомі факти й вираховують статистику, а й виявляють мотивацію людей. В українських наукових інститутів, каже Стрельник, банально немає на це фінансування.

Водночас 30 % американців і американок називають себе самотніми. Вони не мають партнера чи партнерки, постійних романтичних стосунків й не укладали шлюб. Половина з цих людей задоволені таким станом речей. Серед причин, чому вони свідомо обрали самотнє життя — важливіші за стосунки пріоритети й задоволення самотністю. Найбільше таких — у віці до 30 років. У Данії кількість тих, хто живе сам, зростає швидше, ніж число пар. У 2017 році 1 мільйон і 15 тисяч данців жили одинаками, а у 2019-му їх стало на 62 тисячі більше.

Незадоволені таким станом речей заявляють про крах сім’ї, руйнацію класичних життєвих орієнтирів, втрату розуміння цінності стосунків. А нью-йоркський соціолог Ерік Кляйненберг каже, що «життя соло» — це нова реальність, даність великих міст і соціальна революція. В його розумінні одинокі люди не страждають від самотності, а свідомо обирають такий шлях.

Свідомі

Люди рідше одружуються і частіше розлучаються сьогодні, говорить соціологиня Анна Шадріна. Ця тенденція почалася в другій половині XX століття, коли законодавство у сфері шлюбу і розлучення лібералізували в багатьох країнах. А ще змінився ринок праці й економіка. У західних країнах утримувати сім’ю на одну зарплату стало практично неможливо. Жінки середнього класу, які до цього були домогосподарками, отримали можливість будувати кар’єру.

«Сотні років тому шлюб укладали з економічних причин. Поза ним люди просто не могли вижити — особливо це стосувалося жінок, — каже Олена Стрельник. — Зараз же сім’я насамперед — джерело емоційної підтримки,  і саме тому вона вразлива. Якщо людина не відчуває потрібної підтримки чи знаходить її деінде, їй просто немає сенсу жити з партнером чи партнеркою».

Економічні зміни минулого століття збіглися з поширенням контрацепції. З’явилася можливість контролювати народження дітей і відокремити секс заради задоволення від сексу для продовження роду, пояснює Шадріна.

«Крім того, у Радянському Союзі шлюб був безумовною нормою, адже давав те, чого не можна було отримати поза ним. Наприклад, квартиру одинаку чи одиначці отримати було неможливо. Сьогодні ваші добробут і житлова площа, в основному, — ваші особисті проблеми», — каже соціологиня.

Хоча житлова проблема нині — один із факторів, чому люди не живуть разом. Їм банально бракує грошей на власне житло. А ще в Україні дві третини людей досі вважають, що чоловік має забезпечувати сім’ю, і далеко не всі готові виконувати роль так званого «годувальника». Тому чоловіки можуть відмовлятися від стосунків через суспільний тиск, вважає Олена Стрельник.

Змінилася й норма того, якими мають бути відносини, додає Шадріна. Зараз прийнятно припиняти ті відносини, які не приносять задоволення. Хоча ще в XX столітті це засуджували.

Відбуваються й ціннісні зсуви. Сьогодні для людей важлива самореалізація й самоактуалізація особистості. Крім того, суспільство стає вільнішим від релігійних норм, гендерних стереотипів. Тож вступ у партнерство чи шлюб, каже Олена Стрельник, скеровані переважно психологічною мотивацією.

Зручні для держави

Сім’я з точки зору держави — найважливіший інститут, суспільна функція якого — відтворювати населення. За словами Олени Стрельник, держава зацікавлена в тому, щоби люди реєстрували шлюби. Адже так вони потрапляють у поле її регуляції — вона може контролювати, як живуть родини, рівень їхнього забезпечення, потреби. Крім того, жінки в зареєстрованому шлюбі частіше орієнтовані на народження дітей, на відміну від жінок, які проживають у незареєстрованому партнерстві. І хоча високий рівень народжуваності не гарантує економічного чи будь-якого іншого успіху держави, у країнах, що розвиваються, досі активно просувають ідею про те, що в родині обов’язково мають бути діти.

Соціологиня тут також говорить про поняття «демографічного націоналізму», коли зі створенням сім’ї чи народженням дітей пов’язують не лише добробут держави, а й відтворення нації.

«Цей дискурс активізувався у 90-ті роки минулого століття, коли Україна активно формувалася як незалежна держава, — каже Стрельник. — Тоді ми вперше почули тези на кшталт «Сім’я — основа відродження української нації». Риторика про надважливу роль сім’ї типова для періодів націєтворення».

Ідея про міцну сім’ю, організовану навколо любовної пари, вигідна державам, зазначає Анна Шадріна. Жінки в традиційних родинах беруть на себе навантаження, пов’язане з безкоштовною роботою: турботу про дітей, літніх людей, хворих родичів.

«Якби ми в сім’ях не були тісно пов’язані почуттям обов’язку, державі довелося б шукати бюджети на те, щоби цю безкоштовну турботу забезпечити. Сучасне розуміння любові дозволяє делегувати турботу сім’ям. Говорячи про моральний борг піклуватися про близьких, ми, в перекладі на економічну мову, маємо на увазі багато неоплачуваної праці», — пояснює соціологиня.

Власне бажання

Прагнення людини жити одинаком чи одиначкою — це нормально, зазначає психотерапевтка Катерина Данилевська. У певних випадках це про змогу обирати ту свободу, якої людина для себе хоче.

«Коли ти в стосунках, мусиш так чи інакше звіряти свій графік, звички, вподобання з іншою людиною. Ти не можеш лишитися в подруги чи друга на три дні просто так. Адже мусиш приїхати увечері додому, бо тебе чекають, чи принаймні узгодити те, що тебе не буде. Витратити частину енергії і спитати: «Чи можу я лишитися на кілька днів у друзів? Чи буде тобі з цим окей?» — пояснює Данилевська.

Стосунки також накладають відбиток на поведінку. На те, аби притертися в побуті, йде багато енергії та часу. Змінюється фінансовий стан — подекуди життя в шлюбі чи партнерстві означає більші витрати. Через ці фактори люди можуть свідомо обирати життя на самоті.

«Та це не означає, що вони в чомусь обмежені. Ті, хто не мають романтичних стосунків саме у вигляді партнерства чи сім’ї, не обов’язково відмовляються від стосунків взагалі. У них може бути насичене життя й відносини навіть глибші, ніж у сім’ях. Людина може мати коханців, близьких друзів і відчувати себе частиною соціуму навіть більше, ніж ті, хто має сім’ю. Адже з’являється більше маневрів, як планувати й проводити власний час», — каже психотерапевтка.

Однак іноді до самотнього життя підштовхують трагічні епізоди — наприклад, смерть близької людини чи розрив із нею. Тоді, каже Данилевська, нам може здаватися, що той, кого ми дуже любили, досі поруч, хоча по факту це не так. Відтак і стосунків нових зав’язати не вийде. Також людина може відчувати себе нікому не потрібною, бути в депресії. Тоді, звісно, слід звертатися за допомогою до психотерапевтів.

 «Відсутність партнера чи партнерки поруч для декого — це брак підтримки. А вона може бути потрібна не лише в складних ситуаціях. Коли людина приходить додому з роботи, вона прагне, щоби її хтось вислухав, заварив чаю. Така потреба є не у всіх. Але якщо це важливо, цей фактор теж слід враховувати при плануванні життя», — пояснює психотерапевтка.

Людина має право жити так, як їй комфортно, якщо це не шкодить іншим. А вибір життя на самоті не означає вибір самотності.

«Є норми й можливості маневрувати між ними, — підкреслює Шадріна. — А щастя для кожного своє».