Як виглядало життя радянського військового? Він постійно переїжджав з місця на місце, тягаючи за собою родину, змінював країни проживання і намагався підтримувати зв’язок з місцями дитинства. Фоторедактор Заборони Павло Бішко регулярно досліджує архіви фотографів-аматорів, які фіксували життя навколо десятки років тому. Раніше він, наприклад, знайшов архів Михайла Косюка, який знімав закарпатське село Усть-Чорна, предків австро-угорських лісорубів та овіяні нетутешнім протягом ліси і гори.
А нещодавно Павло познайомився з Володимиром Травниковим — львівським будівельником, який створив музей покинутих речей у своєму підвалі. Там він збирає викинуті речі, що відслужили своє (матеріал можна прочитати тут). Травников поділився плівками радянського військового Руфима Школьникова — той документував на фотоапарат усе своє життя. Загалом архів налічує понад 5 тисяч знімків, зроблених з 1956 до 1999 року.
Заборона публікує підбірку найцікавіших світлин, які демонструють типовий шлях родини військового від радянських часів до початку незалежності України.
Руфим Школьников народився у 1930 році у селі Собакіно Пензенської області Росії, служив у радянській армії на Камчатці, а в 26 років почав знімати своє життя на плівку. Насамперед військовий фотографував дружину Олександру і синів Ігоря та Дмитра. Серед знімків, які збереглись в архіві Школьникова, є і відвідини родини у Тульській області, і відпустки в Криму, Одесі та Москві, і весілля синів, і міські пейзажі.
Серед світлин можна побачити також військові навчання на полігонах, портрети товаришів по службі. Він документував і застілля з родиною, і відвідини цвинтаря, і звичні прощання на залізничному вокзалі. Поміж цього фіксував побут радянської армії у Східній Німеччині, де служив у 1960-х, купання у польовій бані, проїзд радянської військової техніки вулицями Німеччини і архітектуру соцреалізму. Архів Школьникова врешті склався в часопис радянського життя, біографію військового і сімейну сагу одночасно.
Руфим Школьников багато подорожував через те, що служив у збройних силах СРСР — його постійно переводили з місця на місце. Після служби в Східній Німеччині його перевели у склад 24-ї механізованої бригади Залізної дивізії ім. Князя Данила Галицького, яка базується в Яворові. Там, у Львові, він і помер. Після цього його львівську квартиру продали, а мішок з плівками від потрапляння на смітник врятував засновник музею покинутих речей Володимир Травников — він був сусідом Школьникова і допомагав прибирати квартиру після його смерті. Дружина військового також померла, а сини живуть у Росії і на могилу батька не навідуються. Вони служать військовими.
Деякі події з життя капітана Школьникова не потребують текстових пояснень чи виносок — багато що зрозуміло з фотографій. Втім, редакція не претендує на абсолютну об’єктивність, тому обмежується акуратними «ймовірно» і «принаймні», коли робить висновки про обставини життя Школьникова тільки зі знімків.
Редакція Заборони — незалежне українське медіа, яке не отримує гроші від політиків, держави чи олігархів.
Ми робимо якісну, неупереджену журналістику на суспільно значущі теми, і прагнемо доносити достовірну та прозору інформацію до читача.
Підпишіться на Заборону, щоб мати доступ до якісних і яскравих історій, розслідувань, експлейнерів і думок. Ви можете підтримувати нас щомісяця, річною сумою або зробити одноразовий внесок. Обирайте, як вам зручніше підтримувати Заборону, аби редакція продовжувала робити контент для вас.