Звідки береться емпатія та куди вона зникає, або Чому люди втомлюються співпереживати й допомагати?


Емпатія — це здатність розуміти та відчувати емоції інших людей, співпереживати їм. Вона є важливою компонентою суспільної згуртованості, адже підсилює бажання допомагати, підтримувати та виявляти співчуття.
В українців ця здатність ставала променем сили у найважчі періоди: під час Революції Гідності, антитерористичної операції на Донбасі, з повномасштабною війною. Емпатія була настільки потужною, що заряджала на допомогу як всередині країни, так і за її межами.
Проте через три роки рівень підтримки та залученості у благодійність знижується. Причинами, супроводом та наслідками є помітні зміни в емоційному стані багатьох людей: у суспільстві з’являється більше замкнутості, виснаження, а іноді й агресії.
Чому так відбувається? Чи можуть постійний стрес та вигорання призвести до втрати людяності? І чи здатні ми зберегти силу емпатії як ключовий елемент нашої ідентичності? Разом з експертами у сфері психології та нейробіології відповіді на ці питання шукала журналістка Світлана Гудкова. Також ми провели опитування серед користувачів соцмереж.
Що таке емпатія?
Термін «емпатія» увів у психологію Едвард Тітченер у 1909 році. Він визначив емпатію як здатність розглядати ситуацію з погляду іншої людини, емоційно вчуватися в її стан, розуміти та сприймати її почуття. Однак соціальний психолог і психотерапевт Олег Покальчук має іншу думку.

«У біологічної людини емпатії як такої не існує. З погляду психіки це класифікується як афективна самоідентифікація — стан, коли те, що ми переживаємо, змушує нас почуватися кращими у власних очах. Тут мало спільного з реальним розумінням інших людей, — пояснює він. — Крім того, не існує і колективної емпатії. Всі переживання завжди індивідуальні. Коли говорять про колективне співпереживання, мається на увазі сума емоцій різних людей, викликана спільним стимулом. Це може уніфікувати реакції, але не переживання».
Попри суперечки щодо природи емпатії, ці емоції стимулюють нас бути співчутливими та допомагати тим, хто потребує підтримки. Українці неодноразово демонстрували здатність згуртовуватися у важкі моменти, але, як показують дослідження, рівень цієї підтримки поступово знижується.
Донати стають менш масовими, але більш адресними
У листопаді 2024 року Bloomberg повідомив, що великі благодійні організації фіксують зниження рівня пожертв. Наприклад, «Благодійний фонд Сергія Притули» повідомив про скорочення донатів на 20%: у 2024 році фонд зібрав 1,4 мільярда гривень, і для досягнення попередніх результатів команді доводиться працювати втричі більше. ГО «Армія SOS» вказала на десятикратне зменшення внесків, а фонд «Повернись живим» — на спад пожертв на 15%.
Втім, ситуація не є критичною. У серпні 2024 року 47% українців, які жертвували гроші з 2022 року, заявили, що продовжують це робити на тому ж рівні, тоді як 34% зменшили обсяги донатів.

Основною причиною стало зниження доходів і заощаджень, на що посилаються 61% тих, хто скоротив пожертви.

Водночас, за даними Zagoriy Foundation і Info Sapiens, 86% українців у 2024 році долучалися до благодійності, хоча індекс її поширеності знизився з 7,7 у 2022 році до 6,7 у 2024-му. Люди дедалі частіше обирають адресну допомогу, що підкреслює персоналізацію їхньої підтримки.
Емпатія: зникає чи трансформується?
Чи свідчать дані про втрату емпатії? Скоріше ні — вона адаптується.

Психотерапевт Роман Мельниченко зазначає, що під час раптових криз суспільство здатне згуртовуватися, але тривалий стрес провокує інші процеси. «Короткотривалий стрес викликає викид адреналіну, норадреналіну, а також окситоцину, що сприяє взаємодопомозі. Але під впливом тривалого стресу організм виробляє кортизол, який знижує рівень окситоцину. Це змушує людей адаптуватися до постійної напруги, але водночас знижує емоційний відгук», — пояснює він.
Олег Покальчук додає, що цей процес можна порівняти із закоханістю: «Людина не може перебувати в стані “емоційного ажіотажу” кілька років поспіль. Організм звикає до стресу, і навіть у гострій ситуації реакції стають менш емоційними».
Нейробіолог і кандидат біологічних наук Сергій Данилов вважає, що емпатія не зникає, а трансформується. Він посилається на кілька масштабних досліджень, проведених у країнах, які переживали війни.

«З одного боку, з часом рівень довіри серед людей у середньому знижується — це природна захисна реакція на тривалий стрес. Але з іншого боку, дослідження свідчать, що люди стають більш проактивними: вони організовують громадські ініціативи, долучаються до нових форм допомоги. Тому говорити про зникнення емпатії некоректно. Швидше, вона адаптується до нових умов і переформатовується», — зазначає Данилов.
Ця думка підтверджує результати опитувань, які показують, що українці все частіше обирають адресну допомогу, яка просто може бути менш помітною.
«Емпатія доступна не усім, це дійсно про інший рівень відчуттів, звʼязок із всесвітом. Кожен день я відчуваю, як ми вбиваємо нашу планету. Отже, на глобальному рівні це шлях в нікуди, — вважає один із респондентів нашого опитування. — Це і дар, і прокляття одночасно. Бо розуміючи й відчуваючи усе це, дуже важко жити».
Чи всі люди емпатичні?
Емпатія — це складне явище, яке викликає наукові дискусії. Нейробіолог Сергій Данилов пояснює, що здатність до співчуття має як вроджені, так і набуті аспекти.
«В основі будь-якого емоційного прояву лежать вроджені протомеханізми. Вміння конструювати стан іншої людини через власні відчуття — це теж частина нашої біології. Однак те, як ми сприймаємо світ, формується на основі конструктивізму. Ми самі вирішуємо, на що звертати увагу, що вважати важливим, а що — другорядним. Наприклад, кому більше співчувати — багатим чи бідним? Це не лише моральний вибір, але й результат навчання», — зазначає фахівець.
Тобто емпатія, на думку Данилова, — це комбінація природних механізмів та навчання. «Усі емоції мають прототипічну природу, але те, як ми їх розуміємо та в якому контексті використовуємо, залежить від нашого досвіду. Суспільство постійно переосмислює різні емоції, адаптуючи їх до змін у культурі та середовищі», — додає він.
Як розвинути емпатію
«Я знаю випадки, коли люди чули про емпатію, але вбили собі в голову, що вони не зможуть навчитися проявляти її, бо життя їх вдосталь помотало, — зазначає один із респондентів нашого опитування. — В цих випадках емпатія може проявлятися природно, але лише на певні тригери. Плюс не завжди у людини є можливість етично допомогти. Наприклад, просто вислухати та обійняти замість того, щоб підштовхувати до розв’язання проблеми тут і зараз».

Емоції виникають автоматично, ще до того, як ми їх усвідомлюємо, пояснює нейробіолог Сергій Данилов. Однак, уточнює, ми можемо впливати на їхнє сприйняття, свідомо змінюючи свою увагу.
«Увага — це ключовий механізм, через який ми регулюємо своє ставлення до світу. Те, на що ми спрямовуємо увагу, стає для нас важливішим. Наприклад, один із способів розвинути емпатію — медитація співчуття або вдячності. Такі практики дозволяють людям посилити емоційну чутливість і краще розуміти тих, хто поруч», — пояснює Данилов.
За його словами, подібні практики допомагають не лише краще синхронізуватися з іншими, але й зменшувати власний емоційний біль.
Тривала емпатія шкодить психічному та фізичному здоров’ю
Довготривалі емоційні переживання є важкими для психіки та виснажують організм. За словами Данилова, існує прямий зв’язок між чутливістю, емпатійністю та ризиком розвитку депресії.
«Постійні сильні емоції спричиняють вигорання та емпатичну втому. У кожної людини є свій обмежений ресурс, і коли він вичерпується, починається уникання та відчуженість — це вже симптоми депресії. Парадоксально, але в такі моменти, коли нам найважче, ми замість того, аби звертатися по допомогу, починаємо відштовхувати людей і закриватися», — пояснює нейробіолог.
Психотерапевт Роман Мельниченко додає, що тривалий стрес формує негативний погляд на світ. Який своєю чергою посилює тривожність, дратівливість і погіршує стосунки з близькими.
«Наприклад, у вас є друг, з яким раніше незначні розбіжності у поглядах не заважали спілкуванню. Але під час тривалого стресу психіка виснажується, запас терпіння зникає — і ці розбіжності стають критичними. З часом ви вже сприймаєте його як ворога, — пояснює експерт. — У сімейних стосунках схожа ситуація: раніше ви спокійно робили з дитиною домашнє завдання, а тепер стаєте дратівливими, з’являються крики, звинувачення, конфлікти. Люди навіть у своїй родині починають ділити інших на “своїх” і “чужих”, не усвідомлюючи, що це наслідки тривалого стресу».

Більшість українців перебувають у стані постійного очікування негативних подій. Хоча ми цього не усвідомлюємо, на підсвідомому рівні організм реагує викидом кортизолу, що посилює виснаження. Це сприяє емоційному вигоранню, депресивним та тривожним станам, а також викликає фізичні захворювання.
«Постійний стрес впливає на серцево-судинну систему, тому ми бачимо збільшення кількості інфарктів та інсультів. Загалом люди ніби постаріли на 15 років, хоча багато хто цього навіть не помічає. Як побічний ефект ми спостерігаємо зниження емпатії та емоційних реакцій, особливо позитивних, таких як радість чи задоволення. Але оскільки ці зміни відбуваються поступово, більшість людей не усвідомлює, що їх затягує у цю воронку виснаження», — підсумовує психотерапевт.
Росія використовує емоційне виснаження як зброю
Росія веде гібридну війну не лише на полі бою, але й у психологічному просторі, маніпулюючи емоціями та сприйняттям реальності. Війна на виснаження, яку практикує Кремль, спрямована не лише на вичавлення матеріальних ресурсів, а й на психологічне ослаблення українського суспільства. І емоційна втома українців лише грає на руку Москві.

«Імперії завжди вміли розколювати суспільства, підбурювати людей один проти одного, бо тільки єдність робить нас сильними. За три роки повномасштабної війни ми так і не навчилися ефективно цьому протидіяти», — зазначає Мельниченко.
Щоб протистояти психологічному впливу Росії, Україна має впроваджувати контрпропаганду, спрямовану на об’єднання суспільства. Але цей процес потребує глибокого підходу.
«Об’єднання має починатися з дитинства. І це не має бути банальне “любіть мову, землю чи країну”. Емоції працюють по-іншому. Наприклад, багато людей пишаються своїми містами — Харковом, Одесою, Львовом, — але це не завжди трансформується у любов до всієї України. Треба показати, що без Харкова чи Львова немає України, що це єдина земля, і всі її міста та мешканці є важливими й унікальними», — пояснює психотерапевт.
Справжня єдність проявляється у моменти спільного болю. «Коли по Запоріжжю прилітає ракета, українці з усіх куточків країни переживають разом із мешканцями цього міста. Неважливо, чи це Одеса, Харків чи Львів — всі співчувають і відчувають спільний біль. Ця емпатія є фундаментальною рисою нашого народу, але тривалий стрес поступово її виснажує», — додає він.
Коли у людей закінчуються фізичні та моральні сили, вони перестають співпереживати. Натомість починають обговорювати дрібниці, які не об’єднують, а розділяють. Україна ж має приклади, як емоційна спільність може об’єднувати. Коли під час Майдану навіть ті, хто раніше не звертав уваги на державні символи, починали емоційно реагувати на прапор, гімн і герб. «Це емпатія до державних символів, які уособлюють всю країну. Коли тобі болить за Україну чи ти гордий за неї, ти бачиш прапор або герб — і ці емоції стають сильнішими. Ось, це не так складно робиться», — пояснює Мельниченко.
Як уникнути шкідливих наслідків надмірної емпатії
Надмірна емпатія може виснажувати ресурси організму, але є способи захистити себе від її негативних наслідків.
- Прислухайтеся до свого тіла
Насамперед важливо навчитися відчувати, коли ресурси закінчуються, і вчасно відпочивати, наголошує Данилов.
«Якщо ви помічаєте, що після дня інтенсивної роботи у вас немає сил, не змушуйте себе йти вперед через силу. Відпочинок — це не тільки сон чи лежання. Змініть обстановку: прогуляйтеся, сходіть на сніданок, зустріньтеся з друзями, щоб отримати нову енергію. Важливо залишати частину ресурсів для відновлення», — радить нейробіолог.
- Знайдіть групу підтримки
Синхронізація з іншими людьми — ще один ефективний спосіб зберегти емоційний баланс.
«Група допомагає визначити, куди спрямувати енергію, і дає відчуття підтримки. Якщо ви починаєте відчувати відчуженість від оточення, це сигнал, що щось йде не так. Разом ми можемо розв’язувати проблеми, створювати нову реальність і підтримувати один одного. У моменти найбільшого болю варто шукати людей, з якими можна поділитися емоціями та знайти способи вплинути на ситуацію», — додає він.
Як війна впливає на емпатію
Війна не знищує емпатію, але значно змінює її прояви. Люди, які пережили тривалі періоди страху, втрат і стресу, зазнають емоційного затискання, яке важко подолати.
У суспільствах існують два основні набори цінностей: виживання та саморозвитку. Народи, які довго жили у мирі й достатку, зазвичай переходять до індивідуалізму, саморозкриття та гедонізму, що сприяє розвитку емпатії. Водночас країни, які переживають війни, голод чи економічні кризи, залишаються у режимі виживання.

«Чому не усі допомагають незнайомцям? Це про зрілість душі, гадаю. Наше суспільство достатньо обмежене і нерозвинене. Кожен думає базово: про закриття своїх власних потреб і про свій добробут. Немає суспільної свідомості», — підтверджує тезу вище одна з відповідей нашого опитування.
В Україні цінності виживання перебувають на високому рівні, а цінності саморозвитку розвинені дуже слабо — просто не було умов для їх формування, пояснює психотерапевт Роман Мельниченко. «Навіть якщо війна закінчиться зараз, емоційні рани загоюватимуться десятиліттями. Діти, які застали війну, житимуть із цінностями виживання до кінця життя. Розслабитися буде дуже важко», — зазначає він.
Попри це, емпатія в українському суспільстві нікуди не зникне. «Люди без емпатії не змогли б вижити та продовжити існування. Українці — високоемпатична нація, і саме ця риса допомагає нам витримувати виклики та боротися за життя», — наголошує психотерапевт.
Матеріал створено та опубліковано за підтримки Медіамережі