(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Photo: unsplash

10 (не)офіційних заборон для жінок і кампанії, що з ними борються

З чим «воює» фемінізм у часи, коли жінок нібито офіційно визнали людьми? Та все з тим же явищем на літеру «Н» – нерівність. Можна прийняти сотні нормативних актів із реченнями типу «забезпечити рівність чоловіків і жінок», які не працюватимуть через сексизм, що буквально тече по наших венах. З іншого боку, деякі країни досі мають закріплену на законному рівні дискримінацію.

Графічний інструмент Crello зібрав 50 кампаній, що борються з гендерною нерівністю і надихають жінок з усього світу. Ми відібрали 10 із них, аби показати, із якими заборонами зіштовхуються володарки ХХ хромосом сьогодні.

«Заборона» на STEM-професії

Що «законом не заборонено», те ми додумаємо самі. Кар’єра в галузі науки, інженерії, математики чи технологій вважається «нежіночою» справою. Адже в рожевій сукенці і зі щойно нафарбованими нігтями ракету не збудуєш. Лише 16% жінок і дівчат у всьому світі здобули освіту у STEM-галузях. Серед 7-ми мільйонів тих, хто працюють у STEM, лише 30% жінок.

Photo by SpaceX on Unsplash

Кампанія #MakeWhatsNext, започаткована Microsoft 2016 року, бореться з подібними стереотипами щодо STEM-галузей. У межах ініціативи жінок надихають не боятися йти в науку, інженерію тощо. #MakeWhatsNext охоплює інформаційні кампанії, програми менторства, роботу з дівчатами-підлітками тощо.

До речі, в Україні цій «забороні» протистоїть ініціатива Дівчата STEM.

 

Заборони Саудівської Аравії

Жінкам Саудівської Аравії дозволили сідати за кермо в червні 2018 року. У січні цього року їм дозволили самим обирати, чи хочуть вони народжувати самі, а чи через кесарів розтин. У тому ж січні уряд ухвалив рішення, що жінка зможе дізнатися про те, що її чоловік із нею розлучився, через СМС (до цього вона взагалі про це могла не знати). І це лише коротка довідка, що дозволяє зрозуміти ситуацію із правами жінок у цій країні.

Photo: driving.co.uk

Кампанія #WeAreAGenerationOfFirsts від Always покликана висвітлювати ті, на перший погляд невеличкі, перемоги сучасного покоління жінок. У ролику ініціативи знялися перша жінка, яка відкрила свій спортзал; авторка емодзі на позначення жінки з покритою головою, а також інші жінки, котрі робитимуть подібні речі вперше у своїй країні.

Заборона на спорт

«Не бігай так, ти ж дівчинка», «Знову розбиті коліна! А як же ти сукню одягнеш?», «Дівчатам не личить ходити на бокс», – список можна продовжувати до нескінченності. Історично склалося, що дівчатка в нас – створіння ніжні, і їх варто берегти для «більш високих» досягнень, як-от, наприклад, такими зазвичай вважають граційні пошуки «вигідної партії» для заміжжя чи материнство.  

Photo by Jeffrey F Lin on Unsplash

1995 року Nike створили кампанію «If you let me play», що закликала батьків віддавати своїх доньок на спорт. У відео дівчатка звертаються зі словами: «Якщо ти дозволиш мені займатися спортом, мій шанс захворіти на рак грудей знизиться на 60%, я з меншою ймовірністю страждатиму від депресії, а також не терпітиму насильство свого чоловіка».

До речі, цього року Nike створила не менш резонансну соціальну рекламу про жінок у спорті, у якій знялася відома тенісистка Серена Вільямс. Ролик присвячено стереотипу про «божевільних» жінок, що насправді просто мають амбіції та силу.

«Заборона» на свою ж половину

Узагальненою думкою про кількісне співвідношення чоловіків і жінок є «50/50». Але коли доходить до прав і можливостей, цей показник у геометричній прогресії перевалює на користь чоловіків. Згадаємо тут різницю у зарплатах (2018 в Україні вона сягнула 22%); згадаємо неповних 12% жінок у Верховній Раді України і принагідно пом’янемо 550 млн годин, які щодня витрачають на неоплачувану доглядову працю дівчата 5-14 років.

2017 року United Colors of Benetton створили кампанію United By Half для Індії (там, до речі, жінки заробляють на 64% менше за чоловіків). У ролику вони «граються» з оцією половиною: «Ми не гірша і не краща половина. І точно не слабша. Усе, чого ми хочемо, отримати нашу половину. Половину простору. Половину того, що беремо і що даємо. Половину сили. Половину можливості здобувати освіту…».

«Заборона» на амбіції та впертість

Коли він займає лідерську позицію, він – наполегливий і цілеспрямований. Коли лідерську позицію займає вона, вона стає стервом, якій явно бракує сексу. У своїй відомій книжці «Включайся!» операційна директорка Facebook Шеріл Сендберг описує експеримент, у якому двом групам студентів пропонували ідентичну історію успіху венчурної інвесторки, щоправда, в одному з випадків історію підписали чоловічим іменем. Студенти однаково високо оцінили досягнення «Гайді» і «Говарда», тільки от «Говард» здався їм привабливішим як колега, натомість «Гайді» описали як егоїстку і таку, з якою не хочеться співпрацювати.

Photo by Brooke Lark on Unsplash

В англійській мові є слово bossy (такий/-а, що надто прагнуть кимось керувати), яке часто використовують у негативному значенні щодо до жінок, які проявляють впертість.  Як результат, наприклад, дівчата вдвічі сильніше хвилюються, що через лідерську позицію їх називатимуть bossy. «Цікаво» і те, що у проміжку між молодшою та старшою школою самооцінка дівчаток падає у 3,5 рази сильніше, ніж у хлопців.

«Заборону» на амбіції та впертість вирішили побороти забороною на слово bossy. 2014 року фундація Lean In Шеріл Сендбер запустила кампанію #banbossy з метою надихати дівчаток ставати лідерками і руйнувати стереотип про впертість та амбіції як прерогативу чоловіків.

 

«Заборона» бути такою, якою хочеш бути 

Згідно з дослідженням «Сучасне розуміння маскулінності» Фонду ООН у галузі народонаселення, «гарна дружина», на думку чоловіка, повинна бути поступливою (67%), гарною господинею (70%), прагнути догодити чоловікові (66%), піклуватися про маленьких дітей (63%) і навіть заробляти менше за чоловіка (37%).

Photo by Alora Griffiths on Unsplash

А ще можна відкрити Google і ввести щось на кшталт «жінка повинна». Саме так 2013 року зробила органiзацiя Жінки ООН, аби показати, які упередження та соціальні очікування досі існують. Серед автоматичних підказок до запиту «women should»: лишатися вдома, бути рабинями, сидіти на кухні, мовчати в церкві тощо. Натомість ініціатива пропонує альтернативну підказку: «жінки повинні мати рівні права».

 

Польща і заборона жінкам розпоряджатися своїм тілом

2016 року в Польщі хотіли внести зміни до і так обмеженого права жінок на аборт. Влада чомусь вирішила, що зґвалтування (не кажучи вже про неготовність до вагітності) не має бути причиною, аби дозволити жінці зробити аборт, і хотіла лишити єдиний виняток – загрозу життю матері. Тоді по всій Польщі відбулися масові протести під назвою Black Monday (Чорний понеділок), на які вийшло приблизно 98 тисяч людей. Зміни до законодавства так і не прийняли, утім, обмеження для жінок розпоряджатися своїм тілом ні до чого хорошого не призводять. Міністерство охорони здоров’я Польщі звітує про плюс-мінус тисячу легальних абортів на рік, водночас жіночі організації говорять про 100–150 тисяч нелегальних абортів. Як заборона переривання вагітності буквально змістила акценти в самому понятті польської демократії. Про це Заборона писала в окремому репортажі.

«Заборона» годувати дитину

Грудне вигодовування – іще один камінь спотикання суспільства. Здавалося б, жінка в цей момент виконує та Найвище покликання матері, але й тут вона не догодила, оголивши груди, що зазвичай так гарно працюють для дешевого «секс-маркетингу», але не для малечі, яка хоче їсти. Осудливі погляди і прохання вийти – із цим стикається більшість жінок, які годують грудьми і часом мають робити це в публічних місцях.

Photo by Dave Clubb on Unsplash

Кампанія #NotSorryMums, яку 2013 запустила Агенція Громадського Здоров’я в Північній Ірландії, присвячена саме таким матусям. У межах ініціативи різні заклади заявляли про свою дружність до жінок, що годують грудьми. 2016 року подібну акцію під назвою «Дякую, що годуєш в публічних місцях (я знаю, це буває страшно)» запустили в UNICEF.

Заборона на соски

Чи відрізнили б ви жіночий сосок від чоловічого (якби на зображенні не було видно ані грудей повністю, ані, наприклад, волосся на тілі)? Навряд чи. А от для Instagram – ця різниця дуже принципова. Пост із жіночими сосками може протриматися не довше кількох хвилин. Із одного боку, це надихає креативити з тим, як їх прикривати, але з іншого – залишається свідченням того, як жіноче тіло лишається об’єктом для сексуалізації.

Фото з Instagram Заборони

Понад чотири мільйони дописів має хештег #freethenipple у тому ж Instagram. У межах кампанії всі охочі виступають за зняття табу з жіночих сосків. А почалась акція, до речі, зовсім не з соцмережі. 2012 року американська режисерка Ліна Еско зняла фільм із цією ж назвою про обмеження для жінок ходити топлес. Після того, як вона зіштовхнулася з перешкодами навіть показати цей фільм, Ліна й почала акцію на його підтримку, але кампанія вийшла явно за межі однієї стрічки.

«Заборона» говорити про насильство

Щороку приблизно 1,1 мільйона українок зазнають фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї і лише кожна 10 з них звертається по допомогу. Кожен третій чоловіків вважає, що домашнє насильство – приватна справа подружжя. 32% українських чоловіків знають когось, хто вчиняв насильство над власною дружиною чи партнеркою, а 18% вважають, що чоловік має право побити жінку, якщо та йому зрадила.

Домашнє насильство лишається реалією українських родин, але воно рідко потрапляє у кругозір інших. Бо сама винна, не втримала сім’ю, «сор из изьбы не выносят» і взагалі – б’є значить любить.

Photo: pixabay

Тільки от домашнє насильство – це цілком конкретний злочин. І заплющувати на нього очі – те саме, що давати мовчазний дозвіл на чиєсь убивство.

У 2012-2015 рр. Women`s Aid провели кампанію Blind eye, мета якої була примусити людей не заплющувати очі на насильство. За останні кілька років подібні ініціативи з’явились і в Україні. Наприклад, видавництво «Видавництво» видали комікс «Розквашене яблуко», у якому насилля зображене без гламурних картинок і евфемізмів.

 

Читати також: Шматок м’яса. Нотатки з конкурсу студенток КПІ

 

Підписуйтесь на наш телеграм – оперативно і коротко про важливе

Про автора

Журналістка