16 військових вийшли з оточеного Маріуполя: історія про вічні 200 кілометрів

Ilona Kivva
Автор:
  • Танкіст 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ Андрій вирушив на передові позиції у Донецькій області після перших авіаударів РФ 24 лютого 2022 року.
  • Його екіпаж два місяці допомагав тримати оборону Маріуполя та брав участь у міських боях.
  • Одного разу танкісти отримали завдання прикрити відхід бригади, а після цього пішки вирушили з оточеного міста.

Бійці 36-ї бригади морської піхоти Збройних сил України були одними з тих, хто боронив Маріуполь з перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Коли місто вже було оточене, частині з них вдалося невеликими групами прорватися на підконтрольну Україні території. Один з таких відходів прикривали два танкові екіпажі, які взяли на себе ворожий вогонь.

Заборона розповідає історію українського морського піхотинця.


Танкові бої за Маріуполь: подробиці від 36-ї ОБрМП

Андрій — професійний танкіст, який воював у лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення. Наступ Росії 24 лютого 2022 року він застав під Маріуполем.

«Дізналися, що були нанесені авіаудари і одразу виїхали на передові позиції у складі своїх екіпажів. Ворога зустрічали вже там. Противник суттєво переважав у техніці та живій силі. На той момент було десь один наш танк на 3-4 їхні», — згадує військовий.

Це давало росіянам не тільки перевагу у силі, а й можливість відходити. Коли українські воїни підбивали їхню техніку, вони її залишали і відходили, а у ЗСУ було завдання максимально зберегти кожну одиницю. Та навіть за таких умов українські захисники стримували противника, тому РФ, на думку Андрія, і обрала у Маріуполі тактику повного знищення міста. 

«Коли вони не могли пройти низом, тобто сухопутним шляхом, то єдина тактика, яка у них спрацьовувала, це було повне знищення авіабомбами. Людям не було де ховатися, тому ми, де могли, допомагали: віддавали продукти свої, ковдри привозили у лікарні», — розповідає боєць.

Танкові міські бої, за його словами, відрізнялися від боїв у інших умовах. Головна складність полягала у тому, що командиру екіпажу доводилося діяти по-похідному, тобто зверху танка. Він мав бачити все: картину бою, влучання наших і ворожих снарядів, щоб швидко корегувати дії.

«Для танкіста найголовніше — злагодженість екіпажу і щоб машина була у робочому стані. Це дві складові того, що це реально потужна сила. Як показав Маріуполь, навіть одна одиниця може протистояти великій кількості людей. У мене була одна машина і вона встояла. Ми два місяці успішно тримали оборону. Виходили одним танком проти їхнього танку плюс двох БМП плюс БТР — такі бої навіть були. Головним було добре знати місцевість. Ще має бути чуйка якась, бо треба передбачати кроки противника. Ну і удача», — каже український танкіст.

Українській танкіст здолав 200 км у тилу ворога

Одного разу екіпаж Андрія отримав завдання взяти на себе ворожий вогонь, щоб бригада змогла вийти з міста. Українські воїни двома танками заїхали у тил ворога і почали стріляти, щоб противник перевів міномети на них. Все пройшло успішно. Певна кількість людей таки вийшла тоді з Маріуполя: вони малими групами проривалися до своїх.

Два танкові екіпажі, що їх прикривали, відступили на 20 кілометрів, вивели з ладу техніку і пішки вирішили теж пробиратися на підконтрольну Україні територію.

«Нас загалом було 16 людей. Це два танки: екіпаж 17-ї бригади і мій. Пройти треба було дуже велику відстань — 200 кілометрів. Ми просувалися вночі, а вдень старалися ховатися. У нас не було води, їжі, але було бажання дійти. Ми йшли 8-9 діб десь. У мене був з собою сухпайок. Спочатку ми його ділили, а потім вже те, що добували по дорозі: росіян оббирали», — розказав військовий.

У морпіхів не було зв’язку, тому вони йшли по звичайній географічній карті. Групі доводилося постійно маневрувати. Позиції противника вони прораховували приблизно. Села старалися обходити після того, як натрапили на зрадників в одному.

«Ми зайшли в село, здається, у районі Червоної Поляни. Там було багато, скажімо так, зрадників, які спочатку казали, що нас люблять, все добре. Вони розказали, де нам краще з села вийти, а там нас вже чекали. Нам вдалося відстрілятися і відійти. Нас було 16 чоловік, а ми ж в тилу — вони просто не очікували, що так буде. Там в основному “ДНР”, тобто аматори, а не професійні бійці», — каже військовий. 

Найважчими, за словами Андрія, були останні 10 кілометрів до лінії зіткнення, адже треба було пройти крізь позиції противника. Останні два кілометри українським військовим взагалі доводилося постійно бігти, а хто не міг, того несли на руках.

«Ти розумієш, що ти вже поруч, але ж ще можеш не дійти. З іншого боку нас вже наші зустрічали. Ми вийшли всі — 16 людей. Ми не знали, що у місті відбувалося у цей час. Я коли зателефонував дружині, вона запитала, чи я у полоні, а ми нічого не знали», — розповів український захисник.

Раніше Заборона розповідала історію азовця з позивним «Вишня», який після участі у звільненні Київщини вирушив гелікоптером в оточений Маріуполь, щоб допомогти побратимам.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору