«Насилували там, де зловили». Як зґвалтування стало тактикою ведення війни. Розбір Заборони

Після відходу російських окупантів із Київської області світ дізнався не лише про тортури та вбивства мирних громадян, а й про сексуалізоване насильство з боку росіян. Дослідниця Human Rights Watch Юлія Горбунова в ефірі Радіо Свобода заявила про три задокументовані випадки сексуалізованого насильства, скоєного російськими військовими у Бучі, Гостомелі та селі Рогань Харківської області. Однак, за інформацією уповноваженої з прав людини Людмили Денисової, таких випадків у сотні разів більше — нові дані продовжують надходити на гарячу лінію омбудсмена. Заборона поговорила з головою благодійної організації «Здоров’я жінки та планування сім’ї» Галиною Майструк про те, як сексуалізоване насильство стало тактикою ведення війни.

Інструмент терору

Сексуалізоване насильство відбуваося під час збройних конфліктів завжди і на всіх континентах. Це не рідкість і сьогодні — чи то війни в Конго, Колумбії, Малі або Сирії. При цьому сексуалізоване насильство залишається «невидимим» злочином: почуття провини та сорому, страх помсти або табу можуть завадити постраждалим відкритися та розповісти про пережитий досвід.

Зґвалтування на війні — це найчастіше засіб психологічної війни, покликаний деморалізувати супротивника. У світовій історії траплялися випадки як поодиноких зґвалтувань з власної ініціативи окремих комбатантів, так і масові згвалтування, які навмисно організовували керівники сторін конфлікту.

У Львові 1941 року німецькі штурмовики зґвалтували та вбили 32 співробітниць швейної фабрики. Про масові зґвалтування жінок та дівчат у селах Галичини йдеться і у зведенні українських повстанців за жовтень 1943 року: «21 жовтня 1943 року почалася в Долинщині пацифікація. Пацифікацію переводить відділ Зондерайнзацу СД в силі 100 чоловік, зложений виключно із самих узбеків під проводом працівника Поліції Безпеки в Долині поляка Яроша. […] Поївши добре й закропившись моцно самогоном, забралися по дівчат і молодиць. Насилували там, де зловили. Було кільканадцять випадків знасилування в присутності родичів, яких, стероризувавши, порозставлювано по кутках, а на дочках у найбільш рафінований спосіб заспокоювано свої звірські інстинкти. Про кількість випадків знасилування годі довідатися, бо знасилуванні соромляться признаватися». 

При цьому масові зґвалтування нерідко використовують із метою етнічних чисток, для повного знищення тієї чи іншої расової, національної або релігійної групи. Так, за часи боснійської війни члени армії Республіки Сербської та сербських воєнізованих формувань зґвалтували, за різними оцінками, від 20 до 50 тисяч боснійських жінок. При цьому на одне зареєстроване зґвалтування припадає 15–20 незареєстрованих. А власне сексуалізоване насильство серби використовували як інструмент терору та ключову тактику в рамках етнічної чистки. 

В атмосфері беззаконня та безкарності, що панує під час війни, командири можуть відкрито підштовхувати солдатів до мародерства та пограбувань. Зґвалтування в такій ситуації також сприймаються як трофей або плата за участь у військових діях. У своїй книзі Rape During Civil War доцент політології Гарвардського університету Дара Кей Коен вказує, що в деяких збройних конфліктах групові зґвалтування стають своєрідним ритуалом, покликаним привчити бойовиків-початківців до насильства. Це особливо актуально в патріархальних суспільствах, де зрілість і мужність асоціюються з насильством та домінуванням, що властиво, наприклад, талібам в Афганістані.

У 1988 році Міжнародний трибунал щодо Руанди вперше у світовій історії визнав зґвалтування як можливий акт геноциду. У 2001 році Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії визнав систематичне масове зґвалтування жінок злочином проти людства. Однак Рада безпеки ООН так і не змогла прирівняти масові зґвалтування до військових злочинів. Проти такої кваліфікації виступили кілька держав, насамперед Росія, Китай та ПАР. Представники цих країн наполягали, що не можна вважати сексуалізоване насильство загрозою для миру, яку варто розглядати на засіданні Ради безпеки.

Довести свою владу

Акушер-гінеколог Галина Майструк, яка очолює благодійну організацію «Здоров’я жінки та планування сім’ї», а також досліджує тему сексуалізованого насильства, порівнює ситуацію з масовими зґвалтуваннями під час війни Росії проти України 2022-го з діями радянської армії під час Другої світової.

Є велика кількість задокументованих фактів про те, як НКВС ґвалтували українських жінок, особливо на заході України. Солдати та партизани Української повстанської армії фіксували такі випадки та відправляли доноси на червоноармійців та радянських солдатів. В одному з таких повідомлень описуються випадки, що відбувалися в Тернопільській області у березні 1944 року: «Коли дістануть горілки, п’ють до втрати здорового глузду. Кидають зброю, стріляють у хаті, валяються по землі. Масово ґвалтують жінок під загрозою револьвера. До зґвалтованих жінок йдуть «у черги». Йде 10–20 людей до однієї жінки, що ґвалтується. Є масові випадки, що в одному селі ґвалтують від 20 до 50 жінок».

Своєю чергою, радянські солдати нерідко у своїх спогадах описували, як і скільки німок вони зґвалтували. Ось, приміром, цитата з мемуарів фронтовика Миколи Нікуліна: «Наші розвідники, які перебували на спостережному пункті, скористалися затишшям і зайнялися веселими розвагами. Вони замкнули господаря та господиню в комірчину, а потім почали всім взводом, по черзі, псувати малолітніх господарських доньок». Знайома німкеня Нікуліна викинулася з вікна після насильства, скоєного над нею шістьма танкістами.

Письменник Рафаель Гругман у своїй книзі «Жінка і війна. Від любові до насильства» наводить виписки контррозвідника Володимира Богомолова з політдонесень за березень-квітень 1945 року:

• 10.3.45 р. — ст. лейтенант Абаков, перебуваючи в нетверезому стані, учинив насильство над німкенями, причому двадцятирічну німкеню віддав п’яним червоноармійцям, а п’ятнадцятирічну Шарайн Гертруду зґвалтував сам.
• 16.3.45 р. — червоноармійці Терещенко, Білоногов, Пєсков та Воробйов тероризували сім’ю Єлинського, спочатку відкривши стрілянину з особистої зброї, а потім учинили колективне зґвалтування трьох жінок — дочок Єлинського Антона.
• Сержант Гренков, перебуваючи у стані сп’яніння, у ніч із 14 на 15 квітня 1945 року зайшов у будинок до місцевої жительки Доменяк Левкадії та в її присутності під загрозою вбивства вчинив статевий акт із її тринадцятирічною донькою Доменяк Яніною.

Оцінки числа зґвалтованих німкень різняться від кількох десятків тисяч до кількох мільйонів. Американський історик Дагмар Херцог вважає, що у східній зоні окупації мали місце «від одного до двох мільйонів зґвалтувань» солдатами радянської армії.

На думку Майструк, сучасний російський військовий — це той самий ображений радянський солдат, який усе довкола ненавидить і готовий безсоромно вбивати, грабувати та ґвалтувати.

Експертка зазначає, що у воєнний час зґвалтування мають масовий характер, і, як правило, гранично травматичні та цинічні. Сексуалізоване насильство може відбуватися на очах у членів сім’ї, стаючи таким чином травмою і для свідків того, що сталося, які згодом можуть звинувачувати себе, що не змогли вберегти людину від насильства.

Начальник поліції Київської області Андрій Небутов розповідав, як 9 березня 2022 року на околиці села за 50 кілометрів від Києва кілька російських солдатів тричі зґвалтували жінку, погрожуючи вбити її маленьку дитину. Чоловіка, котрий намагався захистити свою сім’ю, вони розстріляли у дворі будинку.

А омбудсмен Людмила Денісова каже, що зараз збираються документи про масове зґвалтування у Бучі. «У підвалі одного з будинків у Бучі під час окупації тримали та регулярно ґвалтували приблизно 25 дівчат та жінок, віком від 14 до 24 років. Дев’ять із них завагітніли, — розповідає вона. — Російські військові сказали, що продовжуватимуть їх ґвалтувати, поки ті навіть думати не зможуть про секс — щоб вони ніколи не народили українських дітей».

«У військових умовах зґвалтування мають зовсім інший характер. Вони нічого спільного із мирним часом не мають. Абсолютно. Якщо у мирний час такого роду насильство — це, швидше за все, задоволення сексуальних потреб, то зґвалтування у війну має до сексу дуже віддалене відношення, — додає Майструк. — Це один зі способів довести свою владу. Це спосіб впливу на мирне населення, покликаний посіяти паніку, страх, стан підпорядкування. Це робиться лише з такою метою».

Колективна травма

Галина Майструк звертає увагу на те, що українська система охорони здоров’я була не готова до того, що відбувалося на тимчасово окупованих росіянами територіях. А в українському законодавстві не було розмежувань між сексуалізованим насильством у мирний час та під час війни.

«Лише зараз Міністерство охорони здоров’я України починає розробляти форми та анкети, за якими лікарі зможуть описувати та фіксувати випадки сексуалізованого насильства. У мирний час лікар міг тільки встановити та описати факт зґвалтування, а після все одно потрібний був висновок від судово-медичного експерта, оскільки без нього доказова база не працюватиме в суді. Зараз лікар має не просто зафіксувати, а й мати можливість підтвердити цю ситуацію. Процес ускладнюється тим, що в мирний час лікарі рідко мали справу з фактами групових зґвалтувань. І навіть якщо цього покидька ніколи не зможуть ідентифікувати, для того, щоб це [факт зґвалтування] увійшло до складу військових злочинів, має бути достатньо лише висновку лікаря», — пояснює Галина Майструк.

Через бойові дії, що продовжуються, верифікація таких злочинів з боку російських військових вкрай утруднена. А отримання статистичних даних для подання до міжнародних судів може затягнутися на роки. На думку експертки, українське суспільство отримає тяжку колективну травму, з якою йому доведеться дуже довго справлятися.

«Нам доведеться з цим жити, адже ми не отримаємо великої кількості нормально народжених дітей. Можливо, ці дівчата і жінки [постраждалим від сексуалізованого насильства під час війни 2022 року ставали, зокрема, чоловіки та хлопчики] ніколи не ризикнуть вийти заміж. Ми не знаємо наслідків. Особливо коли це іде вкупі з обстрілами, смертю близьких, голодом, стражданнями», — зазначає Майструк.

Вона також впевнена, що ті факти сексуалізованого насильства окупантів в Україні, які стали відомі зараз і будуть висвітлені у майбутньому, посилять рухи за жіночі права, оскільки суспільство перестане бути терпимим до насильства. Крім того, вважає Майструк, законодавчо лікарів зобов’яжуть дуже чітко вивчати не лише сексуалізоване насильство, а й домашнє. Планування екстремальних ситуацій впровадять у систему охорони здоров’я, а амбулаторії сімейних лікарів та гінекологічні кабінети районних лікарень матимуть запаси основних ліків.