Тайвань та Україна. Байден публічно натякнув Китаю не лізти

• 23 травня американський президент Джо Байден заявив, що у разі нападу КНР на Тайвань його країна готова втрутитися у конфлікт військовим шляхом.
• На офіційному рівні Вашингтон не має з Тайбеєм домовленостей про взаємну оборону і вже понад 40 років Білий дім дотримується політики єдиного Китаю.
• Тайвань фактично контролює світовий ринок напівпровідників. Без них не будуть працювати телефони, комп’ютери, электроника на стратегічних об’єктах, в тому числі воєнних та ГЕС\АЕС.

Президент США Джо Байден зробив публічний закид Пекіну щодо політики невтручання. Офіційно Штати дотримуються ‘політики стратегічної невизначеності’. Тобто Білий дім визнає єдиний Китай (КНР), але має зв’язки з Тайванем (Китайська Республіка). Але 24 травня Байден заявив, що у разі нападу Китаю на Тайвань американська армія буде готова втрутитися у конфлікт. Пекіну очевидно це не сподобалося і Вашингтон поспішив відмотати ситуацію назад: підтвердили попередню політику і міністр оборони США, і безпосередньо 46-й президент.

Заборона розповідає історію тайванського питання та про те, чому заява Байдена може бути не оговіркою, а спланованою акцією. Адже збройна битва за Тайвань матиме апокаліптичні наслідки для всього світу: від ядерної війни до виходу з ладу дамб, атомних електростанцій, тощо.

Заява Джо Байдена про захист Тайваню 23 травня

23 травня 2022 року на пресконференції у Токіо президент США Джо Байден заявив, що готовий застосувати військову силу у разі повномасштабного вторгнення КНР на Тайвань, пише The New York Times.

«Ви не хотіли втручатися в український конфлікт [російсько-українську війну] зі зрозумілих причин. Чи готові ви втрутитися військовим шляхом, щоб захистити Тайвань, якщо до цього дійде?», — запитали Байдена. Він відреагував: «Так… Це ті зобов’язання, які ми взяли на себе». На уточнювальні запитання про те, чи означають його слова розгортання американських військ на острові та прямі зіткнення з китайською армією, Байден так і не відповів.

У Білому домі поспішили пояснити, що коментарі президента США не означають зміни офіційної американської позиції щодо Китаю та Тайваню. «Він [Байден] підтвердив нашу політику єдиного Китаю і нашу прихильність миру та стабільності. Він також підтвердив наше зобов’язання відповідно до Закону про відносини з Тайванем, згідно з яким США мають надати Тайваню військові засоби для захисту», — пояснили представники Білого дому.

Пізніше і сам 46-й президент завірив, що все лишається, як було.

Між США та Китайською Республікою (Тайвань) існував договір про взаємну оборону. Його уклали у 1954 році для захисту острова від інтервенції комуністичного Китаю. Подібні документи були також підписані з Японією (1951), Філіппінами (1951) та Південною Кореєю (1953). Утім у 1979 році він був денонсований  після того, як адміністрація президента Картера відновила дипломатичні зв’язки з КНР і визнала комуністичний режим як єдиний легітимний.

Це поклало початок так званої політики «одного Китаю», але з певними ремарками: того ж року був ухвалений Закон про відносини з Тайванем. Цей документ закріпив нові принципи військової співпраці між США та Китайською Республікою, зокрема щодо постачання озброєнь, утім зобов’язань про взаємну оборону у разі нападу він не передбачає.

Війна за Тайвань: чим важливий острів

Китайська Республіка вже протягом 70 років готується до вторгнення комуністичного режиму з материка. І справа тут не лише у задоволенні територіальних претензій, а й у кількох стратегічних особливостях острова, якими хоче заволодіти Пекін:

• Тайвань є фактичним центром напівпровідникової промисловості, чиї ливарні потужності виробляють близько 66% мікросхем у світі. Об’єднання острівних підприємств з компаніями, що розвиваються на материковій частині, дозволить Пекіну стати повноцінним гегемоном на ринку електроніки, високих технологій та військово-космічної промисловості;
• Тайванська протока слугує найкоротшим шляхом для кораблів, що прямують з Південної Кореї та Японії до Індії, країн Близького Сходу та інших частин світу. Африки та Європи. Захоплення острова дозволить КНР одноосібно контролювати фактично усі морські комунікації на Південному Сході, що становлять близько третини світових;
• як військова база Тайвань дасть Пекіну можливість встановити військову гегемонію у басейні Південнокитайського моря і забезпечить безперешкодний вихід до Тихого океану. У такий спосіб китайська військова машина зможе ще ефективніше поширювати свій вплив на інші країни Азії та диктувати свої правила таким світовим економічним гігантам як Південна Корея та Японія;
• захоплення Тайваню Пекіном завдасть непоправної шкоди престижу Америці, яка позиціює себе як гарант миру та стабільності, а також фактор стримування для встановлення гегемонії КНР у регіоні.

У комуністичного режиму є ще й важлива політична мета — ліквідувати конкурентну китайську державу, яка має претензії на володіння всім Китаєм, аби убезпечити себе від потенційних загроз з боку націоналістів у майбутньому. Такий підхід особливо актуальний для чинного лідера КНР Сі Цзіньпіна, що може підвищити його шанси на переобрання на новий термін у 2023 році.

Чому КНР не вигідно брати Тайвань силою

Попри те, що Сі Цзіньпін може використати агресію проти Тайваню для своїх внутрішньополітичних ігор, все ж у ідеї повномасштабного вторгнення є й багато мінусів. Як пише The Economist, напад КНР на острів загрожує світові ядерною війною, якщо США таки вирішать втрутитися військовим шляхом і стати на захист тайванців.

Окрім того, руйнування, які з собою принесе війна, загрожує повним колапсом світової економіки та технологічного прогресу. Тайвань фактично контролює ринок напівпровідників, і якщо його підприємства зупиняться або постраждають внаслідок бойових дій, світова електронна промисловість фактично повністю призупиниться: китайським та американським виробникам мікросхем потрібні роки, щоб хоча б наздогнати тайванців, не те щоб їх якось замінити на ринку. Це може призвести до мільярдних чи навіть трильйонних втрат для усіх сторін.

Ще одним фактором не на користь вторгнення є те, що у разі нападу комуністичний режим ризикує втратити усі свої досягнення на економічному фронті. Річ у тім, що фактично від початку свого заснування лідери КНР будували свою гегемонію у регіоні на принципах процвітання, стабільності та економічному тиску. Як сказав один з лідерів КНР 1970-1980 років Ден Сяопін: «Ті суперечки, які можуть бути вирішені лише війною, можна відкласти і залишити на розв’язання більш мудрим поколінням». 

The Economist пише, що у ідеї з насильницьким приєднанням Тайваню результат радше невизначений, оскільки самі тайванці не бажають ставати частиною комуністичної держави, а навпаки — все частіше виступають за свою незалежність. Тож у військово-політичного керівництва КНР, окрім очевидної міжнародної ізоляції, може з’явитися не менш важлива проблема — як керувати бунтівним Тайванем.

Раніше Заборона розповідала про спалах нового підвиду коронавірусного штаму Омікрон у Китаї, який призвів до гуманітарної кризи у китайських містах-мільйонниках.