Мирний і не дуже спротив. Хто керує українськими партизанами і як стати одним із них

Рух опору в Україні охопив усі території, окуповані росіянами та їхніми прибічниками. Українські партизани роблять усе, аби ворог не мав можливості легко закріпитись у захоплених регіонах. Загиблі колаборанти, підірвані автівки та залізничні мости, а на додачу ще й листівки з погрозами — мережа опору тягнеться крізь Донбас, Запорізьку та Херсонську області аж до Криму. Журналістка hromadske Діана Буцко дослідила, як сьогодні влаштований рух опору в Україні. Заборона переказує головне з цього матеріалу.

«Моє місто окупували майже одразу. Увесь процес спротиву окупації [спочатку] був у формі протестів. [Та потім ми з друзями] вирішили, що спротиву настав час перейти в дещо іншу форму, більш неофіційну», — говорить спиною до камери кремезний чоловік з бородою.

З міркувань безпеки він не називає ані свого імені, ані населеного пункту, в якому він став партизаном. Це відео на прохання hromadske записав Центр національного спротиву, який координує опір на окупованих територіях.

Чоловік на відео розповідає, що після переходу в підпілля його група почала займатися стріт-артом: малювати на вулицях міста гасла, українську символіку, виготовляти листівки з погрозами окупантам або підбадьоренням українців. Ще один фронт роботи, яким займалася група, — передача інформації про пересування російських військових.

До того ж рух спротиву мотивував решту містян до рішучості. Згодом чоловік став помічати, що у місті з’явилися нові осередки спротиву, які також розклеювали листівки й малювали графіті. Рух опору розростався.

«Наша мета — зробити так, щоб у них земля під ногами горіла»

Закон про національний спротив Верховна Рада ухвалила 27 січня 2022 року. Законодавці визначили, що складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян до спротиву. Останній елемент — ненасильницька протидія. Саме нею займається Центр національного спротиву, створений у березні. Він має амбітне завдання — підготувати всіх повнолітніх українців до опору окупантам.

Рух опору координують Сили спеціальних операцій ЗСУ. Найчастіше це професійні військові, які виконують бойові завдання на тимчасово окупованих територіях. Найімовірніше, саме вони підривають залізницю чи колаборантів, проте повідомляють про свої операції рідко: ця інформація належить до державної таємниці. Командування ССО лише одного разу повідомило про результат роботи партизанів — підрив мосту на півдні України.

У решті випадків установити виконавців замахів та ударів у тилу росіян однозначно неможливо, хоча українська влада й натякає на діяльність партизанів.

Після 24 лютого вибухи лунали в усіх великих окупованих містах. В Енергодарі та Мелітополі влаштовували замахи на колаборантів. У порту Бердянська 24 березня ЗСУ затопили великий десантний корабель «Саратов». У Херсоні від вибухів зазнали поранень колаборант і керівник колонії №90 Євген Соболєв та нардеп Олексій Ковальов, який виїхав до Херсона й почав співпрацювати з окупантами. Унаслідок однієї з атак загинув Дмитро Савлученко — так званий голова управління сім’ї, молоді та спорту російської «військово-цивільної адміністрації».

«Сьогодні [рух опору] — це вже більш націлене на протидію військовій агресії рашистської федерації явище, — пояснює міський голова Мелітополя Іван Федоров. — Його основна мета — паралізувати рух залізничного транспорту РФ, постачі боєприпасів, військової техніки і, звичайно, все, що робить некомфортним перебування рашистів на нашій території».

Мелітопольським партизанам це, схоже, вдається. 3 липня невідомі підірвали залізничний міст між Мелітополем і Токмаком, через який росіяни транспортували зброю. Федоров заявив, що це робота Сил спротиву. Українська розвідка повідомляла, що в Мелітополі вбили 70 військовослужбовців РФ під час нічних патрулювань.

Міський голова Мелітополя дуже обережно говорить про те, хто саме партизанить у місті, називаючи їх «людьми з різною кваліфікацією». Така обережність пов’язана з репресіями, до яких вдаються росіяни. Після кожної вдалої акції відбуваються затримання, додає Федоров.

Активізували переслідування окупанти і в Енергодарі, розповідає міський голова Дмитро Орлов. Він пояснює, що ситуація напружена, а партизанський рух не такий масовий: в місті багато окупантів, а більшість молоді виїхала. До того ж росіяни заволоділи системою відеонагляду й можуть легко відстежувати пересування.

«Хлопцям важко перебувати під тиском. Їх досить активно почали звозити до підвалів. Потім випускають, щоб один здав іншого, і родинами шантажують», — говорить Орлов.

Про те, що вибухи лякають колаборантів, може свідчити їхня реакція. Херсонські колаборанти почали ходити вулицями у бронежилетах і з охороною. Так званий «голова народної адміністрації» Енергодара Андрій Шевчик, призначений окупантами, постраждав під час вибуху 22 травня. Хоча він і повернувся до роботи, проте взяв собі удвічі більше охоронців. Тепер із ним також постійно ходять вибухотехніки, розповідає Орлов.

Намісник росіян у Мелітополі Євген Балицький після вибуху біля його будинку 30 травня переїхав, однак нова адреса його проживання добре відома українським силовим структурам, попереджає Іван Федоров.

«Зараз вони бояться виходити з квартир, заглядають за кути, тому наша основна мета — зробити так, щоб у них земля під ногами горіла. І це сьогодні вдається», — говорить міський голова Мелітополя.

«З рушниками їх ніхто не зустрічав»

«Кожен має стати партизаном на своєму місці — чи це прибиральниця у якійсь будівлі, чи директор певної муніципальної установи», — так описує свою місію речник Центру національного спротиву. Він просить не розкривати свого прізвища з міркувань безпеки. Каже, його, як і решту учасників руху спротиву, знають п’ять-десять людей, аби в разі затримання однієї групи не можна було вийти на інші. 

ССО створили сайт і ютуб-канал, де навчають форм спротиву і пояснюють, як опікуватися власною безпекою на окупованих територіях. На сайті, зокрема, можна дізнатися, як готуватися до заходів спротиву (наприклад, комунального саботажу), як вкрасти російський танк чи влаштувати засідку. Втім, у Центрі радять утриматися від спокуси залишитися на місці й подивитися на результат. Найчастіше підозра падає саме на спостерігачів.

Завдання Центру, каже речник, — пояснити, що опір може чинити будь-хто: сантехнік, художник, бухгалтер чи кадровик у міськраді. Центр лише підказує жителям окупованих територій напрям.

«Найбільший результат можете забезпечити ви, тому що ви — фахівець. Ви можете недокрутити колеса, масла недолити, щоб машина окупанта зламалася. Сантехнік знає, як підкрутити трубу, щоб через чотири дні вона забилася, усе почало плавати в офісі окупантів і вони опинилися по коліна в лайні. Чиновник знає, як за день провести п’ять нарад, вийти на перекур, поспілкуватися з кимось, перенаправити на перепогодження документ, де треба п’ять підписів. Це все саботаж», — розповідає речник Центру національного спротиву.

Ненасильницький спротив поширився навіть на окуповані ще 2014 року території. У Донецьку з’явилися проукраїнські графіті. У Криму партизани розклеюють листівки з погрозами та натяками на знищення Кримського мосту. У Євпаторії будівлю адміністрації облили жовтою та синьою фарбою (детальніше про кримський опір Заборона писала тут). У телеграмі невідомі створили канал «Крым — край партизанской славы», де публікують інформацію про спротив на півострові.

Речник Центру національного спротиву пояснює, що рівень опору в окупованих містах може здаватися різним, адже результат залежить від кількості людей. Що більше жителів, то масштабніший партизанський рух. На окупованих останні 8 років територіях людям складніше, оскільки там повністю налагоджений поліцейський режим. Натомість, зауважує речник Центру, на територіях, окупованих після 24 лютого, спротив відбувається всюди.

У деяких районах Запорізької області окупанти не отримали актуальних списків населення для проведення «референдуму», бо муніципальні органи їх знищили. Масовий опір населення змусив росіян уже втретє перенести фейкове входження територій до складу РФ. Речник Центру спротиву пояснює, що коли Кремль наказує своєму генералу провести «референдум» навесні, а він провалює завдання, Москва оголошує йому догану — це затягує час, знижує моральний дух росіян і вони знову переносять «референдум».

«Звичайно, їм некомфортно, коли вони бачать, що їх тут не чекають. З рушниками їх ніхто не зустрічав, тому вони поводяться досить акуратно і намагаються не брати ані їжу, ані напої від місцевих. Мабуть, переживають за своє здоров’я», — розповідає міський голова Енергодара Дмитро Орлов. 

У Херсоні нервують і окупанти, і колаборанти. Партизани також застерігають місцевих від співпраці з росіянами, розповідає перший заступник голови Херсонської облради Юрій Соболевський. Через потужний партизанський рух росіяни постійно посилюють фільтраційні заходи, проводять обшуки, викрадають людей, додає чиновник.

Мирний спротив місцевих — це важливе доповнення до роботи бойових партизанів, вважають у ССО.

«Листівка, графіті, телеграм-канал, погроза на папірчику, на машині наклеєна. Здається, нічого важливо — це ж не підірвати автомобіль. Ні, повірте: коли три місяці якийсь рядовий чи офіцер із Ростова живе у місті, де йому всі бажають смерті, де він без сім’ї, та ще й не виходить щось зробити, гнобить командування, бо він не справляється із завданнями, — все це завдає колосального удару по морально-психологічному стану окупанта», — вважає речник Центру національного спротиву.

Він сподівається, що коли ЗСУ звільнятимуть окуповані міста, росіяни під тиском руху опору в тилу відступатимуть швидше.