Наша з Марком одіссея. Тривале повернення додому. Візуальний щоденник фотографки в Італії
О 7-й ранку третього дня війни Христина разом з сином Марком зібрала мінімум речей у наплічник і вирушила в дорогу — родичі за кордоном наполегливо просили приїхати до них. Христина сподівалася на кількатижневу подорож, але новини змушували відкладати повернення. Мандрівку з сином фотографка фіксувала на телефон і відразу викладала в соціальні мережі, щоб звільнити місце в пам’яті. Меланхолійні кипариси, італійські леви святого Марка та homesickness — відчуття суму за домом.
Заборона публікує візуальний щоденник фотографки про перебування в Італії, де вона провела 89 днів, — її довге повернення додому триває досі. Першу частину щоденника, присвяченого рідному місту-привиду Стебник Львівської області, можна подивитися тут.
8-й день
Останнє фото перед війною.
Раніше задля забави купила карти Таро ворожки Марії Ленорман, за день до війни розклала: змій, темні хмари та Лелека. Не дуже вірю у всілякі передбачення, але вірю в наших людей!
Буськи прилетіли — все буде Україна!
15-й день
Migration doors and roads.
16-й день
Pax tibi Marce.
20-й день
20th day of migration.
23-й день
On #theroad.
25 днів триває наше повернення додому. На автопілоті. Думала, їдемо на кілька тижнів. Думала, зможу асимілюватися (Італія ж така чудова!). А тепер невідомо скільки ще триватиме наша з Марком одіссея.
Головне — зберегти себе, свою особистість та ідентифікацію.
26-й день
On #theroad.
31-й день
31 days far away from home.
37-й день
I have terrible dreams among beautiful places.
43-й день
Vedere.
46-й день повернення додому. Відчуваю брак особистого простору, 20-кілометрові прогулянки як розрада. Око чіпляється за рідне, знайоме: конюшина, бузок. Вухо чіпляється за кумкання жаб і спів ластівок — вони повертають мене додому. Де мій дім? Більшу частину життя провела в Стебнику. Торік навіть відзняла проєкт про місто, що зникає. Може, ті знімки як вакцина від болісної втрати тепер?
Головне — зберегти себе, свою особистість та ідентифікацію.
47-й день
Qui.
49-й день
Walking on.
51-й день
Buona Pasqua.
53-й день
Ancora.
54-й день
Eataly.
56-й день
#theroad
59-й день
Вражаючі пневматофори — дихальні корені болотяного кипариса (Taxódium). Коли вперше побачила, вони нагадали мені долоні, складені до молитви.
62-й день
Раптом літо.
66-й день
La schiuma dei giornі.
67-й день
Останні 4 місяці життя перенасичені подіями, людьми, місцями. Здається, постійно щось робиш, приймаєш рішення, біжиш, та насправді дієш на автоматі. Лише зараз потрошки все почало знаходити відповідні синапси і приходить усвідомлення того, що відбулося. Найбільше бажання — зберегти себе, свою особистість та ідентифікацію.
Поки гостювала в Італії, полюбляла відвідувати це місце. Треба піднятися трішки вгору. Ліси там не такі як наші — листяні, а земля вкрита непрохідними зарослями дикої дряпучої ожини. На винограднику завжди безлюдно, тихо. Слухала, як кумкають жаби, часом пролітала яка сіра чапля.
Поруч з виноградником росла черешня — стовбур мала пустий всередині, а проте в травні вже частувала мене смачнючими ягодами. Отак сяду собі біля неї, спруся. Собака Басі збоку чемно чекає, висолопивши язика.
71-й день
Postcards from Italy.
Італія — це про смак. Тут смачно не лише ротові, а й очам. За три місяці перебування накуштувалась формаджо-джелато-пасти, намилувалась пініями, оливами та кипарисами, не виявила жодної неестетичної лавки чи вивіски. Я давно мріяла пожити в Італії. Гадала, що тут зможу асимілюватися, однак мені не вдалося.
73-й день
Скучила за бабцею, цвітом аличі, співом ластівок.
Яким би не був нектар заморський, мої приймочки його не сприймають.
86-й день
В міграції, весна 2022-го.
88-й день
Ultimi giorni qui.
89-й день
Тривале повернення додому. Ми провели 89 днів в Італії, вночі знову вирушаємо в мандри — вже ближче до рідної землі. Однак поки невідомо, скільки ще триватиме наша з Марком одіссея.
Рік тому робила світлини свого рідного містечка, щоб зараз мати змогу подумки повертатися туди.
89-й день повернення додому. Багато гуляю, роблю рандомні нервові кадри. Колись танцювала з моментом.
Головне — зберегти себе, свою особистість та ідентифікацію.