РФ хоче зробити з Туреччини хаб для перекачки газу в Європу. Чия насправді це пастка
- Пропозиція Путіна щодо створення енергетичного центру може бути спробою підкупу Туреччини або черговим способом обходу західних санкцій.
- В Анкари більше шансів створити успішний хаб без участі РФ, але за підтримки Азербайджану і Туркменістану.
- Туреччина планує наростити власний видобуток газу з нововідкритого родовища Сакар’я.
Росія і Туреччина планують збудувати спільний газовий хаб для постачання російського газу в Європу. Цей проєкт чи не на 100% складається з підводних каменів: починаючи від мотивів сторін і закінчуючи тим, що поки будівництво буде завершене, європейські країни стануть газонезалежними. Це викликає сумніви щодо доцільності реалізації хабу, отже вся історія може бути елементарним прикриттям. Або пасткою.
Заборона розбирає деталі проєкту спільної газової ініціативи Москви та Анкари.
Будівництво газового хабу у Туреччині: що задумав Путін
26 вересня 2022 року внаслідок вибухів пошкодження зазнали трубопроводи «Північний потік-1» і «Північний потік-2». Це серйозно вплинуло на їхню експлуатаційну здатність. Перший з них використовувався для транспортування російського газу до Німеччини, а другий так і не був запущений — через вторгнення Росії в Україну. Європейські слідчі причиною вибухів називають саботаж, що підтверджують виявлені сліди вибухівки на місцях витоків газу. Утім офіційних звинувачень нікому висунуто не було.
Інцидент став переломним моментом в енергетичних зв’язках між Європою та Москвою, яка ще з 2014 року намагалася газовим шантажем вибити пом’якшення санкцій з боку ЄС. Погрози продовжилися і під час великої війни: Путін 13 жовтня 2022 року заговорив про газовий хаб для транспортування російського газу в європейські країни з Туреччини як альтернативу трубопроводам у Балтійському морі.
Читати більше новин в Telegram«Якщо Туреччина і наші можливі покупці в інших країнах зацікавлені, ми могли б розглянути питання про будівництво ще однієї системи газопроводів і створення в Туреччині газового хабу для продажу в треті країни. Особливо європейські, якщо вони в цьому, звичайно, зацікавлені», — цитує TRT World російського диктатора.
Путін міг переслідувати декілька цілей одночасно. Найпершу можна розглядати як спробу підкупу Туреччини. Від початку активної фази російсько-української війни офіційна Анкара зайняла доволі неоднозначну позицію, відмовляючись від впровадження санкцій проти агресора, але водночас допомагаючи Україні озброєнням, підтримкою у зерновій угоді, питаннях звільнення полонених. У Кремлі можуть припускати, що посилення російсько-турецьких газових відносин може допомогти перетягнути Туреччину на свій бік у геополітичному протистоянні між РФ і країнами Заходу. І допомогти в Сирії, де все максимально складно.
Другий важливий мотив полягає у тому, що хаб у Туреччині теоретично може дозволити Росії маскувати походження свого газу серед інших енергоносіїв для експорту в Європу. Попри те, що ЄС офіційно поки не впровадив ембарго на поставки російського блакитного палива, впродовж 2022 року європейські оператори поступово відмовлялися від співпраці з країною-агресоркою з репутаційних міркувань. Так, ще у вересні президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн прозвітувала, що частка Росії в загальноєвропейському імпорті газу зменшилася з 40% (станом на лютий-2022) до 9%.
Тож у Кремлі припускають, що маскування своєї продукції може посприяти поверненню втрачених позицій, особливо у Південній та Східній Європі, де ставлення до Росії менш несприятливе, аніж у Західній. Вся ідея полягає в тому, щоб презентувати покупцям енергоресурс не як «російський газ», а як «газ із хабу».
«Європа навряд чи захоче укладати прямі контракти з Російською Федерацією, а купівля вільних обсягів на спотовому ринку в Туреччині може бути політично прийнятною», — цитує видання Euractiv директора напряму корпоративних рейтингів S&P Global Ratings Олександра Грязнова.
Третій ймовірний мотив Путіна може бути спробою використати Туреччину як безпекову подушку для обходу західних санкцій, якщо ЄС зможе запровадити повне ембарго на російський газ. Утім такий варіант може поставити під удар саму Анкару, яка й без того має не найкращі стосунки із західними партнерами.
Для запобігання реалізації такого сценарію, через тиждень після заяви Путіна про створення газового хабу до Туреччини з офіційним візитом прибула делегація Мінфіну США на чолі з помічницею держсекретаря з питань фінансування тероризму та фінансових злочинів Елізабет Розенберг. Під час зустрічей з турецькими чиновниками, за даними Atlantic Council, однією з головних тем обговорення було питання санкцій та експортного контролю, запроваджених проти Росії.
Інтерес Ердогана у співпраці з РФ
Після зустрічі з Путіним президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що підтримує ініціативу будівництва газового хабу для постачання газу до Європи. Він наказав Міністерству енергетики розпочати роботу над пропозиціями, підкресливши на невідкладності цього питання.
«Пропозиція дуже приваблива для Туреччини. Це власні амбіції Туреччини — бути транзитним вузлом природного газу», — стверджує колишній посол США в Азербайджані (2011-2012) Метью Брайза.
Попри те, що турецькі землі вже тривалий час слугують транзитними потоками з багатьох країн до Європи, створення повноцінного хабу дозволить суттєво посилити стратегічне становище у регіоні й отримати додаткові важелі впливу у відносинах з ЄС. Наприклад, Анкара зможе активніше лобіювати свою вимогу до європейських країн, щоб невизнана «Турецька Республіка Північного Кіпру» отримала рівні права з греками-кіпріотами на розвідку шельфових газових запасів у Східному Середземномор’ї. Або ж ставити ультиматуми своїм країнам-партнерам з НАТО щодо легітимізації турецьких військових операцій проти курдів у Сирії.
Окрім геополітичного впливу, створення газового хабу має й суттєву економічну вигоду. Туреччина зможе заробляти набагато більше грошей двома шляхами:
- дохід з плати за збільшені обсяги транзиту;
- виторгувати для себе у РФ газ за ціною, нижчою від ринкової, для подальшого продажу за вищою вартістю.
Додаткові прибутки є важливими й особисто для президента Ердогана, який може використати пропозицію створення хабу як результат своїх зусиль щодо покращення економіки країни. Це дозволить йому заробити додаткові політичні бали перед президентськими виборами, які заплановані на червень 2023 року, але можуть відбутися в квітні чи травні. Їхній результат досі вважається непередбачуваним, адже рейтинги Ердогана за останні кілька років дуже сильно просіли через його невдалу економічну політику. Так, у жовтні 2022 року річний рівень інфляції в країни досягнув рекордних 85.5%.
На додачу, будівництво хабу також створить для турків додаткові важелі впливу на сам РФ. Аналітики припускають, що від реалізації цього проєкту значно більше виграє Анкара, аніж Москва. Адже вона отримає можливість моментально припинити постачання великих обсягів російського газу до Європи у разі розриву відносин між країнами. Це неабиякий інструмент для енергетичного шантажу і вибивання для себе ще більших політичних та економічних поступок.
Утім цей зв’язок має і зворотний бік: якщо не диверсифікувати ризики, Туреччина може навпаки — втрапити у пастку енергетичної залежності від Кремля. А це може своєю чергою вплинути й на інші сфери, далекі від енергетики, і ще більше зашкодити й без того складним відносинам турків із Заходом.
Санкційна політика ЄС: чи купуватиме Європа газ через Туреччину
Хоч Європейський Союз і не вводив повне ембарго на російський газ, впродовж 2022 року обсяги імпорту з РФ суттєво скоротилися. Частково це стало результатом відмови західних компаній співпрацювати з країною-терористкою. Деяким своїм клієнтам Кремль сам припинив поставки через їхню відмову платити за газ рублями (як-от, операторам з Польщі та Болгарії).
Так Росія фактично втратила один зі своїх найбільших ринків збуту блакитного палива, куди впродовж останніх років постачалися в середньому 150-160 мільярдів кубометрів газу. Для порівняння, за 10 місяців 2022 року Газпром зміг експортувати лише 91.2 млрд кубометрів газу. І ця цифра включає поставки не лише до Європи, а й до Азії.
У Кремлі сподівалися, що створення штучної енергетичної кризи і захмарні ціни на енергоносії змусять ЄС послабити санкційний тиск. Але їхні очікування не справдилися: європейські урядовці змогли знайти альтернативні джерела енергії й доволі успішно замінили ними російський газ.
«У Євросоюзі немає енергетичної кризи яку очікували у серпні, тому що зима дуже тепла, а також зараз [станом на січень-2023] майже повні резерви. Купили достатньо багато газу, особливо з США і Катару. Ситуація виглядає зараз достатньо нормальною і, скоріш за все, гірше не буде, через дуже теплу зиму», — розповів старший науковий співробітник Стокгольмського форуму Андерс Аслунд.
Окрім того, ЄС на диво активно реалізує план REPowerEU, який спрямований на повну відмову від усього російського викопного палива у довготривалій перспективі. Вже законтрактувано на роки вперед збільшення обсягів поставок скрапленого газу з Норвегії, США, Алжиру, Катару, Сенегалу тощо.
У липні-2022 президентка Єврокомісія Урсула фон дер Ляєн відвідала з офіційним візитом Баку, де було укладено угоду про подвоєння імпорту газу з Азербайджаном до 20 млрд кубометрів на рік терміном до 2027 року. Для цього знадобиться подальша розробка родовищ в Каспійському морі та розширення мережі трубопроводів Південного газового коридору (SGC), який проходить через Туреччину до Південної Європи.
З цієї позиції чимало експертів вважають, що будівництво газового хабу у Туреччині радше потрібне самим росіянам, аніж європейцям. Малоймовірно, що якийсь новий трубопровід, який транспортуватиме російський газ, отримає зелене світло з Брюсселя, який би продавець не фігурував у паперах. А зважаючи на план ЄС до 2050 року майже повністю перейти на відновлювальні джерела енергії, сама ідея, що «європейці купуватимуть газ із хабу», виглядає малоперспективною.
Звісно ж, не можна виключати, що Росія таки зможе в майбутньому знайти покупців у Європі на своє блакитне паливо через Туреччину. Утім цілком можливо, що затрати на розширення інфраструктури будуть неспівмірними з можливим доходом.
Газовий хаб: що потрібно, щоб його збудувати
Розташування Туреччини на перетині багатьох вуглеводневих трубопроводів, а також її газові сховища дійсно можуть допомогти їй стати провідним гравцем на енергетичному ринку. Однак для того, щоб стати повноцінним хабом, недостатньо покладатися на російський газ як на ключову частину проєкту.
«Мені не зрозуміло, про який саме хаб думає Туреччина. Росія вважає це не зовсім хабом, просто Путін використовує слово “хаб”. Він просто говорить про збільшення природного транзиту російського газу до Туреччини та через неї», — заявив колишній посол США в Азербайджані Метью Брайза.
Річ у тім, що основна філософія будь-якого енергетичного хабу базується на таких критеріях:
- диверсифікація існуючих маршрутів і постачальників;
- незалежність у прийнятті рішень через незалежну установу;
- ринковий попит і пропозиція, які визначають ціни;
- політична воля потенційних партнерів брати участь у проєктах.
Іншими словами, Туреччина має стати місцем, де різні суб’єкти економіки зможуть вільно торгувати газом. А російська пропозиція, на думку аналітиків з Atlantic Council, взагалі не відповідає жодному з цих пунктів.
«Туреччині необхідно визначити та запровадити правила, як стати газовим хабом. Неможливо стати газовим хабом, маючи ресурс з одного джерела. Потрібно цілісно оцінити всі ресурси, і вона повинна діяти таким чином: необхідно організувати та створити можливості взаємної торгівлі в структурі, де кілька постачальників і покупців можуть отримати доступ до ринку. Для цього турецький енергетичний сектор має бути краще інтегрований з європейським енергетичним ринком», — сказав засновник і виконавчий директор CEEN Energy Information Services and Consultancy Емре Ертюрк.
Є й технічні питання, які ускладнюють реалізацію угоди з Росією, адже поточна інфраструктура Туреччини не дозволяє їй суттєво наростити обсяги імпорту російського газу. Наявна потужність «Блакитного потоку», який пролягає по дну Чорного моря, — всього 16 мільярдів кубометрів. Він використовується для закачування газу для покриття внутрішніх потреб Туреччини. Інший газопровід, що з’єднує Туреччину з Росією, «Турецький потік» має загальну потужність 31.5 млрд кубометрів. Перша нитка на 15.75 мільярдів призначена для постачання внутрішнім споживачам Туреччини, а друга нитка такої ж потужності транспортує російський газ далі в Європу через Болгарію.
Цих потужностей вочевидь не достатньо, щоб замінити 110 млрд кубометрів двох «Північних потоків». Крім того, ці маршрути можуть забезпечити лише невеликий південноєвропейський ринок Греції, Північної Македонії, Сербії та Угорщини, тоді як основні споживачі російського газу, як-от Німеччина, залишаються на півночі.
Газпром розглядає план добудування ще двох ниток до «Турецького потоку», щоб збільшити його річну потужність до 63 млрд кубометрів. За оцінками старшого аналітика Rystad Energy Жон-Чен Луо, розширення може зайняти щонайменше три-чотири роки. Однак фактичних можливостей для виконання таких робіт немає: Газпром не зможе укласти контракти на прокладання труб із західними спеціалізованими підрядниками через міжнародні санкції. А навіть якщо і зможе, це не сильно допоможе росіянам, адже перелічені країни просто не потребуватимуть таких обсягів.
Аналітики Atlantic Council вважають, що найкращим рішенням для Туреччини на шляху до побудови газового хабу буде відмежування від Москви та налагодження співпраці з іншими постачальниками.
«Туреччина могла б розширити потужності Трансанатолійського газопроводу (TANAP) і Південного газового коридору для закачування більшої кількості азербайджанського і, потенційно, туркменського газу», — зазначають експерти.
Поточна пропускна спроможність TANAP становить 16 млрд кубометрів, з яких 10 млрд кубометрів виділено для Європи, а 6 млрд кубометрів залишається для внутрішнього ринку Туреччини. І перший крок до розширення її можливостей вже зроблено. В рамках угоди між Баку та ЄС, підписаною у липні-2022, очікується, що потужність труби буде збільшено до 23 млрд м³ до кінця 2023 року, до 31 млрд м³ до 2026-го і до 60 млрд м³ до 2030-го.
До проєкту також у перспективі може приєднатися й Туркменістан, який разом з Азербайджаном може стати головним кістяком майбутнього газового хабу.
Крім того, експерти Atlantic Council вважають, що Туреччині суттєво б допомогло:
- отримання доступу до газових ресурсів Східного Середземномор’я через досягнення угоди з Ізраїлем;
- відродження проєкту Трансбалканського коридору з Україною;
- розробка можливостей доставки курдського газу з Північного Іраку;
- розширення співпрацю у секторі СПГ зі Сполученими Штатами, Катаром та Алжиром.
Такі кроки можуть диверсифікувати турецькі енергоносії, зміцнити позицію Анкари проти Росії та допомогти налагодити зв’язки із Заходом.
Скільки газу має Туреччина
Майже весь природний газ для власних потреб Туреччина імпортує з-за кордону. Здебільшого це пояснюється тим, що турецькі родовища недостатньо розроблені, щоб задовольнити внутрішній попит і раніше вважалося, що набагато дешевше буде його просто купляти. Утім це не означає, що в країні нема що добувати.
Головні поклади турецького блакитного палива розташовані у чотирьох нафтогазоносних басейнах: Перської затоки, Аданському (в Іскандерунській затоці), Північноегейському (у європейській частині Туреччини) і Західночорноморському (на західному узбережжі і шельфі).
Найбагатшим на природний газ вважається саме Західночорноморський басейн, на континентальному шельфі якого знаходяться найбільші турецькі родовища: Акчакоджа, Дурусу і Сакар’я, яке було виявлене лише у 2020 році. Потенційно воно вважається найбагатшим з усіх, а його балансові запаси оцінюються в 540 млрд кубометрів. Це при тому, що загальні запаси Туреччини на всьому шельфі сягають 710 мільярдів.
Туреччина вже налагодила видобуток газу з родовища Сакар’я, газогін добудовується. Перші поставки очікуються наприкінці 2023 року. Потенційно сакарський газ зможе забезпечувати до 25% внутрішнього попиту, даючи до 10 мільйонів кубометрів на день.
Імпорт газу з РФ: скільки купує Анкара
Впродовж останніх двох десятиліть Туреччина суттєво скоротила закупівлю газу з Росії завдяки збільшенню імпорту скрапленого природного газу (СПГ) з інших країн, наприклад, Азербайджану, Ірану і США. Також чималу роль у цьому процесі відіграло поступове залучення більшої кількості відновлюваних джерел енергії.
Однак країна все ще сильно залежить від поставок російських енергоносіїв. Наприклад, у 2021 році Газпром забезпечив 44.9% внутрішнього попиту Туреччини на газ (у 1990-х цей показник коливався в районі 60%). Утім вже у 2022 році російський імпорт до Туреччини за перші сім місяців впав на 15% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
Падіння імпорту також підтверджується показниками річної потужності «Турецького потоку» у 2022 році. За даними Euractiv, близько 60% потужностей трубопроводу залишалися невикористаними після імпорту близько 10.6 млрд кубометрів до 21 листопада (норма — 31.5 млрд).
А от імпорт російської нафти у 2022 році турки навпаки наростили, подвоївши його у серпні. А у жовтні навіть стали лідерами за обсягами імпорту російського чорного золота, випередивши Італію та Грецію.
В цілому у 2022 році Туреччина була одним із ключових партнерів країни-терористки на енергетичному ринку. Торгові операції Анкари з російським викопним паливом принесли Кремлю понад 20.5 млрд євро.
Раніше Заборона розповідала про спроби Росії працювати з природним газом, який не змогла продати, і про те, який це має вплив на навколишнє середовище.
Читати більше новин в Telegram