Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків як мiнiмум раз на рік потрапляє до новин зі скандальною заявою проти геїв, іноземців чи ромів. Ніби галицький Дональд Трамп, він говорить, здавалося б, неприйнятні речі, але прихильники лише активніше підтримують його. Марцінків ставить на релігію, міську інфраструктуру та власний піар. Він називає Франківськ національним та християнським містом. Одні жителі цінують мера за те, що він – добрий ґазда, інші дорікають популізмом. На прохання Заборони журналістка Світлана Ославська розповідає історію Марцінківа.
Уже кілька років Івано-Франківськ на перших місцях у рейтингах публічності міської влади. Мер веде особисту та офіційну сторінки на фейсбуці, має сайт і телеграм-канал. Щотижневі наради в міській раді транслюють онлайн. На такій нараді 21 квітня мер запитав поліцію, чому ромів досі не вивезли з міста: «Що значить відмовилися? А чого не запакували?».
Мова йшла про ромів із Привокзального скверу, яких поліція мала вивезти на Закарпаття. Вони муляли очі багатьом франківцям, які вважали, що роми псують імідж міста в очах туристів. Мер у цій ситуації поводився як типовий представник своїх виборців. На початку березня він побував у Привокзальному сквері й поділився враженнями з місцевою газетою: «Сміття, цигани, всьо на купу, ніхто не реагує… скільки можна терпіти?».
Тоді на його слова відгукнулися правозахисники. А на «пакування» відреагував уже Арсен Аваков. Поліція відкрила кримінальне провадження, стаття 161 – про расову дискримінацію. Ромські спільноти, омбудсмен, посольство США засудили Марцінківа, а ГО «Спільнота ромів Закарпаття» подала на мера до суду – вимагає 250 тисяч гривень за моральну шкоду.
Як не дивно, жителі Франківська не сильно обурилися розпорядженням депортувати людей. Були голоси проти, але чимало мешканців стоять за мера. Коли Марцінків давав пояснення в поліції, вони прийшли підтримати його, навіть попри карантин. Висловилися на захист мера популярні місцеві блогери й колеги-політики Марцінківа з політичної партії «Свобода». Та після всеукраїнського розголосу Марцінків хоче довести, що не мав на увазі ромів як народ, а говорив лише про порушників карантину. Вони нібито жили в парку, і це тоді, коли карантин забороняв навіть гуляти в там. Але під час усього карантину в усіх парках Франківська було багато людей. Поліція їх не чіпала.
Добрий ґазда
Успішний мер – це про Руслана Марцінківа. Його обрали у 2015 році, у другому турі за нього проголосували 55% виборців. Він закликав боротися з олігархами й переміг сильних конкурентів: тодішнього нардепа із «Солідарності» Ігоря Насалика та власника «Буковелю» Олександра Шевченка. Марцінків подавав себе як просту людину з народу, зустрічався з виборцями у дворах будинків. За п’ять років підтримка виросла – тепер роботу міського голови підтримують 79% опитаних.
Виборця Руслана Марцінківа можна описати як сімейну людину з дітьми, яка живе в багатоквартирному будинку, на вихідні їздить до батьків у село, а на Великдень обов’язково святить паску – навіть у карантин. Опис дещо схематичний, але не дарма агітаційні намети Марцінківа стоять біля храмів. Виборець любить свого мера за простоту й доступність. Голову легко можна зустріти в місті: тут він особисто перевіряє роботу комунальників, там – відкриває новий храм. Ходить пішки, вітається з жителями за руку, вдягнений просто, «як усі». І людям подобається. На сторінці Марцінківа на фейсбуці йому щиро дякують і хвалять за те, що добрий ґазда-господарник і гарний менеджер: «Руслан Марцінків завжди з простими людьми!», «Відкритий, веселий, готовий вислухати».
Ця похвала – не на голому місці. Місто закуповує нові комунальні автобуси і тролейбуси, робить ремонти у дворах пострадянських житлових масивів, потроху розвиває велоінфраструктуру. Відкриває сміттєсортувальну лінію та біогазову установку на полігоні, бо сміття – це серйозна тема, навряд чи влада хоче повторити досвід Львова. Місто розбудовується, тут і там видно будівельні крани. Хоча новобудови почали рости ще за попереднього мера. Не всім вони подобаються, особливо в історичному центрі. Письменник Юрій Андрухович, який мешкає у Франківську, якось сказав, що влада будує на місці Франківська «якийсь Комсомольськ-на-Амурі» – тобто абсолютно нове місто, нехтуючи історією.
Але за Марцінківа й у сфері історичної спадщини відбулися хороші речі. Наприклад, у комунальну власність повернули Палац Потоцьких, резиденцію засновників міста. Тепер на територію комплексу можна потрапити хоча б на час культурних подій. Сьогодні місто виглядає не гірше, а часто й краще за інші обласні центри.
Гомофобія, расизм, віра
З гуманітарними питаннями міській владі не вдається так само легко справлятися. На них мер часто «послизається». У кращому випадку, його слова стають мемами, у гіршому – на них мусять реагувати правозахисники. Історія з ромами – приклад останнього. Водночас Марцінків наголошує: культура для нього важлива. «Для мене як українського патріота, націоналіста гуманітарна сфера повинна бути, це культура, наші цінності – це в основі», – сказав він у інтерв’ю проєкту #Йod.
Політики звикли піаритися на фестивалях та святкуваннях Дня міста. Для багатьох культура означає солодку вату із шашликом на центральній площі. І не всі розуміють, що працювати з культурою – складніше, ніж із бруківкою. Ось хроніка справ і висловлювань, які зробили мера Франківська відомим далеко за межами міста. Це все – про культуру, коли дивитися на неї ширше, аніж просто як на фестивалі.
У 2015 році, ще під час виборчої кампанії на пост мера, Руслан Марцінків освячує ліфт.
Наступного року мер іде на марш за сімейні цінності, де говорить, що «гей не може бути патріотом».
2017 року каже, що пріоритет на ринку мають мати українці. Ось як пояснив це виданню «Вголос»: «Я зайшов на ринок і побачив там у перших рядах в основному азіатів […] Українці мають мати пріоритет – це незмінно!».
Того ж року він пропонує поставити в місті хрест тверезості – він мав би захищати франківців від алкоголізму.
Будучи депутатом ВР, Руслан Марцінків разом із колегами подавав законопроект про кримінальну відповідальність за аборти. Водночас саме з цим мером Франківськ отримав Премію Європи – цю відзнаку Рада Європи присуджує містам, які просувають ідеї європейської єдності. Дійсно, мер часто говорить, що Франківськ – європейське місто.
«Пласт» і «Свобода»
Руслан Марцінків заступив на посаду в 36 років, в університеті вивчав економіку й державне управління. Ходить у гори, читає. «Вчуся! Гарна книжка! Рекомендую!», – так він, наприклад, підписав фото книжки «Криза урбанізму» Річарда Флориди на своєму фейсбуці. Марцінків стежить за трендами: організовує велопробіги, фотографується з екоторбою. Може посміятися й над собою. У перший день карантину написав: «Якщо Хамермани не допустять Коронавірус у Франківську – готовий дати їм свої шкарпетки». У 2018 році концерт «ХЗВ» у Франківську обурив мера, бо учасники гурту виступали голими, зі шкарпетками на пенісах. Ба більше, Марцінків потім доручив освятити Палац Потоцьких, де виступав гурт.
На погляди Марцінківа вплинули дві організації: «Пласт» і «Свобода». «Свободу», консервативну соціал-націоналістичну партію називають єдиною політсилою в Україні з виразною ідеологією. У франківській «Свободі» Марцінків на керівних посадах із 2010 року. Потім був депутатом Верховної Ради VII скликання часів Януковича. Це були ті успішні для «Свободи» вибори, коли до ВР пройшли 37 її депутатів. На виборах у 2014 році «Свобода» вже не пройшла в парламент, і Марцінків повернувся до Франківська. Але на час Євромайдану жив у Києві й був активним учасником протестів.
До «Свободи» Марцінків багато років тренував лідерські якості в «Пласті». Це скаутська організація з довжелезною історією. Її співзасновник – син Івана Франка, а головні орієнтири – Бог і Україна.
Пластунами свого часу були Степан Бандера, Роман Шухевич, Богдан Гаврилишин, Любомир Гузар. Засновник Українського католицького університету Борис Ґудзяк також виходець із «Пласту», уже американського. Марцінків керував міським, а потім регіональним відділенням організації. Роль «Пласту» на Заході України можна порівняти з роллю греко-католицької церкви: обидві організації прагнули національного відродження України.
У Франківську серед політиків та активних жителів чимало колишніх пластунів. Але кажуть, що колишніх пластунів, як і військових, не буває. «Жити за Пластовим законом і слухатись пластового проводу» – такий один із трьох основних обов’язків членів організації. Ось і про Марцінківа пластуни кажуть тільки хороше.
– Пласт виховує лідерські якості. Отже, його правильно виховали, – говорить Леся Бойко, керівничка «Пласту» в одному із селищ області. Згадує, що вперше зустріла Руслана в пластовій домівці ще на початку його перебування в організації, хлопцеві не було і 20 років. Запам’ятала, що той був чемний, комунікабельний і приготував їй каву. Називає Марцінківа найкращим мером за всі часи:
– Не краде, робить дороги, а Франківськ виглядає на європейське місто.
Але ж те, чи комфортно жити в місті, залежить не лише від автобусів і водопостачання, а й від того, які стосунки між людьми. Запитую Лесю Бойко – а вона працює в школі – чи приділяють у «Пласті» увагу тому, щоби діти вчилися поважати різних людей, навіть інакших. Каже, що в них «усі однакові, має бути повага до всіх».
Цікаво, що на початку 2010-х «Пласт» мав програму «Ромський скаутинг», яку підтримував фонд «Відродження». Програма мала розвивати активну ромську молодь. Про це згадує один зі старших франківських пластунів Степан Корчинський. У 1990-х він відроджував організацію в місті. З Марцінківим близько не знайомий, але Корчинському подобається, як розвивається місто за цього мера: полагодили дороги і тротуари, вкладають кошти в ремонт дворів, шкіл та садочків, на будинках і школах повісили меморіальні дошки.
– Я бачу господарський – і разом із тим патріотичний підхід, – каже він.
Цікавлюся, чи допускають у «Пласті» гомосексуальних людей, адже геям якось дісталося від мера – на словах. Корчинський каже, що гомосексуальні люди можуть створити свою скаутську організацію, адже гомосексуальність суперечить базовому принципу організації – християнській вірі.
Але навіть християнські церкви можуть змінюватися, адже одна з ключових ідей Біблії – любити ближнього. Ці слова згадує у своїй книжці «Сімейна цінність: Спогади мами гея» Рубі Ременда Свансон, канадка, донька вихідців із Галичини й мама гея. Вона пише про свого сина й боротьбу за прийняття його суспільством. Окремий розділ – про те, як місцева церква прийшла до прийняття гомосексуальних людей. До слова, книжку переклали іванофранківці Остап Українець і Катерина Дудка.
Місто однієї культури
Церква – це третя інституція, без якої не уявити мера Франківська, як і самого Франківська. Марцінків завжди покликається на християнські цінності – і це один зі стовпів, на яких тримається народна любов до нього. У місті справді чимало вірян, а греко-католицька церква є, може, найавторитетнішою інституцією. «Вітаю з великим святом апостолів Петра і Павла! Зранку об’їзд, потім служба Божа!», – пише мер на фейсбуці і збирає лайки релігійної аудиторії.
Але й тут доходить до комічного. Якщо кандидат у мери освячував ліфт, то міський голова бореться із забудовниками за допомогою каплиць і хрестів. На Різдво 2019-го – року президентських виборів — по квартирах ходили колядники, які агітували за кандидата-свободівця Кошулинського та роздавали публікації про досягнення міської влади. «Листи щастя» від мера жителі досі регулярно отримують під самі двері. Ось і на Великдень роздавали буклети з портретом Марцінква й описом боротьби міста проти коронавірусу – і поганенькою одноразовою масочкою.
Мер орієнтується передусім на греко-католиків, найбільшу релігійну громаду в місті. Але йому вдалося здобути навіть прихильність рабина.
– Нормальний, класний мужик. Місто чисте, приємно глянути, – каже Мойше Лейб Колесник. Головний рабин Заходу України згадує, що за цього мера сталася небачена річ – єврейський цвинтар поприбирали вперше з часів Другої світової війни.
Апелюючи до «наших християнських цінностей», мер формує й узаконює картину монокультурного міста. Греко-католицького, україномовного, гетеросексуального. Людей, які не вписуються в цей образ ідеального франківця, зауважують лише тоді, коли станеться щось погане. Скажімо, у місті багато студентів із країн Близького Сходу й Африки. Та про них не говорять, доки не трапиться бійка чи аварія за їхньої участі.
Про увагу мера «до своїх» та виключення інших згадує громадський активіст Ярослав Мінкін, який переїхав із Луганська до Франківська у 2014 році. Мінкін керує організацією «СТАН», яка проводить інтеркультурні вечірки з іноземцями, привозить до міста кінорежисерів з Африки й активістів із Донбасу. Про роботу мера він говорить так:
– Таке враження, що Марцінків будує націонал-соціалізм в окремо взятому місті. Під час карантину всім можна ходити без масок та користуватися благами – окрім тих, хто має іншу ідентичність. Всім варто вірити в Бога – окрім тих, хто вірить не так, як треба.
Водночас Мінкін вважає, що сварити мера не дієво, адже його позиція знаходить відгук серед населення. Згадує те хороше, що зробив мер: соціальні магазини, облаштування міського озера та всі згадані вище інфраструктурні зміни. Але попри все це, чогось важливого бракує місту:
– Чи мені подобається Івано-Франківськ, розбудований паном Марцінківим? Так. Чи почуваюся я в безпеці? Не думаю.
Візія міста за 20 років
«Я навіть не менеджер, а лідер громади, який веде», – так описав свою роль Руслан Марцінків у одному інтерв’ю.
– В місті не запущено жодних мудрих стратегічних процесів для розвитку економіки, культури, освіти, збереження архітектурної спадщини та не встановлено правил та контролю за будівництвом сучасної архітектури, – каже Марія Козакевич, яка популяризує питання історичної забудови і створила ініціативу «Франківськ, який треба берегти».
В міста є стратегія розвитку до 2028 року – це невелика публікація на 70 сторінок. У передвиборчій програмі Марцінків і команда писали, що їхня мета – створити місто, у якому хочеться жити усім.
– Я будую комфортне місто для життя, – каже Марцінків, коли зідзвонюємося в месенджері.
Він говорить про якісний зручний громадський транспорт замість жовтих бусіків, нові мости і велодоріжки. Про те, що треба уникнути хаотичних забудов, розвивати мікрорайони, плануючи в них дитсадки і школи. Про бюджет участі, нові парки й робочі місця. Марцінків вважає, що в місті немає проблем зі співіснуванням людей різних культур. Згадує, що дав Центру польської культури та діалогу приміщення в оренду на 49 років, а ще разом із віцеспікером парламенту Угорщини поставив пам’ятник письменнику Шандору Петефі.
Хороший початок. Можливо, тепер окрім книги Флориди мерам варто читати й іншого відомого урбаніста, вихідця з Галичини та мера бразильської Курітіби Жейме Лернера. Якщо читати Лернера уважно, рано чи пізно дочитаємо до місця, де він пише про міську доброту й толерантність, а також здатність міста «розчахнути свої брами для іншого».
