Як «рукою Кремля» виправдовують всі проблеми в Україні. Іронічний експлейнер Заборони
Заборона розповіла, як фактчекери зі StopFake товаришують з українськими ультраправими та навіть неонацистами. Через кілька днів проєкт опублікував відповідь, в якій звинуватив Заборону у маніпуляціях. Детально на всі закиди ми відповіли у цьому матеріалі. Окремо StopFake відзначив, що «кампанією проти нього» буцімто займаються виключно проросійські та пропагандистські ресурси. Звинувачувати в усьому так звану руку Кремля, на жаль, поширена практика з початку агресії Росії проти України. Справді, Росія веде проти України інформаційну війну, але «рукою Кремля» політики чи активісти часто прикривають власні помилки. Нам це не подобається, тому ми пояснюємо, чому «рука Кремля» не така довга, як її малюють.
Що це за вираз такий — «рука Кремля»?
Історія цього сталого виразу починається задовго до агресії Росії проти України. Про «руку Москви», яка втручалася у повстання в Бразилії, згадується ще в 1935 році, в журналі білих емігрантів. У цьому немає нічого дивного, адже Росія завжди була імперією, яка активно втручалася в справи інших держав. Для України «рука Кремля» стала актуальною у 2014 році. До цього втручання Росії в наші внутрішні справи здавалося чимось нормальним, адже дуже довго просувалася теза про «братні народи». Але все змінив Євромайдан, який почався у листопаді 2013 року і завершився в лютому 2014-го. Ще тоді один із лідерів Майдану Юрій Луценко зауважив, що за вибухом у Будинку профспілок, де жили митингувальники, могли стояти російські спецслужби.
Потім була анексія Криму, а в багатьох містах на сході та півдні України відбувалися антимайданівські мітинги, які переросли в проросійські. Росія активно підтримувала мітингувальників не тільки інформаційно, а й зброєю та живою силою. Саме тоді вираз «рука Кремля/Москви» заграв для України новими барвами.
Як саме «рука Кремля» працювала в Україні?
Різними способами. Почнемо з того, що російські офiцiйнi (і не лише) канали, продукували фейки та маніпулятивні сюжети про те, що відбувається в Україні. Окрім «розп’ятого хлопчика у Слов’янську», який став символом російської дезінформації, було ще купа прикладів. Приміром, що бійці Нацгвардії беруть у рабство мешканців Донбасу, або як людей «знімають з потягу та відправляють у Нацгвардію». Окрім цього, в Україні тоді працювали ЗМІ, фінансовані з Росії — наприклад, агентство «РИА Новости Украина», яке належить до холдингу «Россия сегодня» Дмитра Кисельова. Деякі українські блогери — як-от одесит Артем Бузила чи харків’янин Костянтин Долгов — публікували матеріали у прокремлівському дусі, і зрештою переїхали в Росію. Детальніше про те, як українські ЗМІ та журналісти з 2014 року повторювали проросійську пропаганду, написав «Детектор медіа».
Тобто, «рука Кремля» справді працює в Україні. В чому тоді проблема?
У тому, що дуже швидко звинувачення щодо «руки Кремля» перетворилися на абсурд. Її втручанням почали виправдовувати будь-яку критику держслужбовців або певні власні помилки. Вираз почали вживати настільки часто та настільки «не в тему», що «рука Кремля» швидко стала мемом. У ньому, частіше за все, абсурдні ситуації виправдовуються тим, що в усьому винна «рука Кремля». Мем навіть використовував Київський метрополітен, коли 1 березня на турнікетах з’явилася дата російською мовою.
А можна детальніше про такі випадки?
Звісно. Зі свіженького — допис волонтерки Марусі Звіробій у телеграм-каналі про Володимира Зеленського. В ньому вона нецензурно радила президенту «тікати в Ізраїль», бо в Україні його можуть «підвісити за ноги за знищення української державності». Після цього подруга Звіробій, народна депутатка Софія Федина, заявила, що телеграм волонтерки зламали структури ФСБ. Це бачиться дивним, адже зламати телеграм-канал у принципі складно. Месенджер за замовчуванням використовує двофакторну аутентифікацію, яка дає змогу прив’язати акаунт або канал до номера телефону. До того ж Звіробій завжди жорстко критикувала Зеленського — проти неї навіть розглядається справа за погрози президенту.
Один із головних поціновувачів «руки Кремля» в Україні — заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. Він дуже часто вбачає її вплив у злочинах, які відбуваються в Україні. Наприклад, свого часу він звинуватив Росію у вибуху біля телеканалу «Еспресо». Крім того, Геращенко розповідав про можливий замах на себе, якому запобігла СБУ, стверджуючи, що його готувала Москва. «Рукою Кремля» держслужбовець називав і вбивство письменника Олеся Бузини, хоча слідство підозрює в цьому радикалів iз С14.
Багато про провокації Кремля говорив й експрезидент Петро Порошенко, який навіть побудував свою виборчу кампанію у 2019-му на тезі «або Порошенко, або Путін». Порошенко називав провокацією Кремля спроби «третього Майдану» в 2016 році, або вже зараз — публікацію плівок, де тоді ще глава держави розмовляє з Джо Байденом. Зокрема, вони обговорювали звільнення тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна через справу проти компанії Burisma, з якою був напряму пов’язаний син Байдена.
Але хто знає, може, то дійсно «рука Кремля»?
Може, так, а може, й ні. Звинувачення щодо «руки Кремля» майже ніколи не можна підтвердити, а зважаючи на те, що Росія справді веде інформаційну війну проти України, це дуже зручний спосіб перекласти на РФ власну відповідальність. Адже мало хто буде сперечатися проти такого аргументу, щоб не дістати звинувачення у проросійськості. До того ж одиниці захочуть бути критиком людини, проти якої працює сам Кремль. Це ідеальна схема для чиновників та депутатів, якою вони активно користуються.
Ну і нехай, ми просто посміємося з цього та й по всьому.
На жаль, йдеться не лише про смішні випадки. В останні роки «рукою Кремля» називають незалежних журналістів, які розслідують корупцію влади. Наприклад, коли проєкт «Схеми» опублікував розслідування, як тодішній президент Порошенко літав на Мальдіви, провладні блогери розпочали кампанію цькування журналістів. Така сама історія була й після інших розслідувань — про махінації в оборонному секторі, коли автора Дениса Бігуса звинуватили в тому, що він підіграв ФСБ. Коли розслідувачам закидають, що вони нібито працюють в інтересах Росії, їхня робота цілковито нівелюється, а в суспільстві формується негативний імідж журналістів. Це вигідно владі, але не суспільству.
У 2016 році в Києві вбили журналіста Павла Шеремета. Тодішні радники міністра внутрішніх справ Антон Геращенко та Зорян Шкіряк одразу почали говорити про «російський слід». Така позиція насторожила журналістів, адже таким чином вони могли ніколи не дізнатися замовника вбивства. Та й зараз, хто саме замовив Шеремета — невідомо.
Ну і як зрозуміти, де «рука Кремля», а де – ні?
Ми радимо критично ставитися до всіх звинувачень щодо «руки Кремля». Аналізуйте, чи справді Росія аж так зацікавлена в будь-якій провокації, щоб кидати на неї свої ресурси. Перевіряйте, чи є підтвердження цьому, окрім заяв певного чиновника чи депутата. Та пам’ятайте, що будь-якій слід Москви — це не привід мовчати про проблеми, які є всередині країни.
