Анатолій Тапольський, мабуть, один із найвідоміших діджеїв України. Він влаштовував рейв у терміналі аеропорту «Жуляни», розвивав клубну культуру в Дніпрі, а коли почалася війна на Донбасі, воював у лавах української армії. Тапольський чи не єдиний в Україні грає драм-н-бейс – вважається, що популярність цього жанру залишилася в нульових, але Тапольський не збирається йому зраджувати. На прохання Заборони, Діма Левицький розповідає його історію.
У кінці 1990-х – початку 2000-х у великих українських містах відкрилися місця, які згодом назвуть культовими. Це «Ультра» в Києві, «Живот» в Харкові, «Мистик» в Донецьку, «Космо» в Одесі, «Плотина» в Дніпрі і «Лялька» у Львові. Саме ці клуби утворювали і розвивали українську електронну сцену. Водночас їхніми власниками були люди, які прийшли зовсім не з музичної сфери: танцпол доводилося ділити зі звичайними бандитами. Гонорар московського діджея становив $400, тоді як українському платили $10–20. Саме в таких умовах зародилася сучасна танцювальна електронна сцена України. «Звідти все коріння», – каже Анатолій Тапольський, він же DJ Tapolsky.
Тапольський – той самий діджей, що зібрав тисячу людей на рейв у діючому терміналі аеропорту «Жуляни». Замість того, щоб грати в клубах, Тапольський самостійно шукає, як він каже, «незвичайну» локацію для реалізації своїх ідей. Так з’явилися вечірки в яблуневому саду і столярній майстерні на ВДНГ, на Житньому ринку, у трамваї на Подолі і на човновій станції в Гідропарку.
Із 2014 року Київ незмінно потрапляв у світові рейтинги клубної сцени. Такі клуби та фестивалі, як Closer, Cxema, Strichka, клуб на Кирилівській дістали заслужену увагу серед рейверів. Але Тапольський ніколи не грав на цих майданчиках. «У «Клозері» я був півгодини», – зізнається він. Ось уже кілька років і сам Тапольський ставить собі запитання, чому найбільш знакові сцени країни не допускають одного з найвідоміших діджеїв України.
Тапольський немов веде невидиму бесіду з іншими учасниками електронної сцени: дивіться, якщо ви не запрошуєте мене в свій клуб або фестиваль, я все зроблю сам: від створення івенту в Facebook до прибирання локації вранці після вечірки. Так само, як і 20 років тому, – все самотужки. «Драм-н-бейс ніколи не був трендовою музикою, – каже Тапольський. – Люди, що приходять до мене, знають, яку музику вони слухатимуть».
Дитинство в Алжирі
Анатолій родом із Дніпра. Його батько був розвідником при радянському посольстві – виконував «роль» звукорежисера в вокально-інструментальних ансамблях. Коли сім’я жила в Алжирі з 1984 по 1987 рік, ансамбль називався «Дружба». Тапольський каже, серед українських діджеїв чимало дітей військових, які жили за кордоном. «У нас завжди грали бобіни, на яких Led Zeppelin упереміш з Боярським, – згадує він. – Приїжджали до бабусі на Чукотку, а вона постійно крутила Віллі Токарєва. Коротше, я слухав різне пекло».
Оскільки радянському посольству в африканській республіці відводилася роль святкового місця, де завжди прийоми, банкети і налагодження дружби, то розважати публіку розвіднику-батькові доводилося часто. При посольстві діяв клуб, де і відбувалися заходи. Під час концертів Толя перебував за сценою, де батько довіряв йому робити «дзінь» на музичному трикутнику. Сам він стояв на сцені за пультом звукорежисера.
«Щовихідні батько витягав із клубу колонку у двір посольства, щоб створити атмосферу, я йому допомагав. Зараз розумію, що тоді витягнув найщасливіший квиток, який міг зі мною статися в той час: Африка, тато-звукорежисер, бобіни, жуйки, маслини, алжирські динари…»
Тапольський згадує, як вони з батьком щонеділі пробиралися в посольство дивитися кліпи. Оскільки супутникова антена була тільки там і британський канал Music Box показував кліпи у недільному випуску. За алжирським часом це була вже третя ночі, але вони з татом все одно йшли. Батько завчасно купував чисту касету JVC, щоб переписати відео з каналу. Сідали на диван і дивилися нові кліпи Майкла Джексона та Depeche Mode. Тапольський каже, що навіть пам’ятає запах телескопа телевізора Panasonic, який стояв у посольстві. «І ось ми записали ці кліпи, і я йду з батьком назад додому, тримаючи в руках ще гарячу касету. Це була казка!»
Гребля на Дніпрі
У 1997 році Тапольський влаштувався арт-директором у клуб «Плотина» в Дніпрі. Йому було 22 роки, він кинув університет, а в армію йти не хотів. Майже через 20 років, в 2015-му, Тапольський піде за контрактом служити в АТО і стане героєм численних журналістських сюжетів. Але ця історія не про це.
Клуб «Плотина» розташувався на місці колишнього кінотеатру Чкалова. Сцена в ньому була зроблена у формі греблі – звідси і назва клубу російською мовою. У закладу, згадує діджей, був свій «дах» у вигляді «бригади» місцевого кримінального авторитета Сухаря. На вечірках, якщо «бригадир» першим не затанцює, ніхто з «бригади» не підведеться. У клуб ходили бандити, красиві жінки і худенька молодь – ті, у кого були гроші танцювати під нову музику. Тапольському часто доводилося чути, що якщо просто зараз його діджеї не поставлять нормальний трек, то офіціантові розіб’ють голову. Але якщо в клуб приїжджав московський діджей Адик, то вся братва відривалася. Водночас у «Плотину» з-поміж інших приїжджали справжні кумири: наприклад, Сергій Кузьмінський, він же Кузя з «Братів Гадюкіних», що став DJ Пубертом.
За словами Анатолія, тоді вони ще не знали, що таке клубна культура, – як треба називати вечірки, як робити флаєри і постери, куди їх клеїти і кому роздавати, як спілкуватися зі спонсорам, – все робили інтуїтивно. Всьому цьому Тапольський навчався безпосередньо в «Плотині», де за рік роботи загально провів 100 вечірок. «Спочатку я селив діджеїв у себе вдома. І так всі робили: якщо діджей приїжджає, то треба у себе вдома вписувати. Ми не здогадувалися, що взагалі-то можна в готелі, і це недорого. Приїжджає, наприклад, легендарний московський діджей Шмель. Мама вже знає: Шмель приїде. Кімната прибирається, на дивані нове простирадло, ванна, картопелька, тато готує горілочку. І сидимо на кухні, спілкуємося про Кучму, Єльцина, хаус-музику. Тато в мене, до речі, працював водієм. Ніхто в клубі не знав, що це мій батько, а він привозив-відвозив всіх гостей».
Тоді ж усередині клубної тусовки Дніпра з’явився журнал «Наш», який згодом став культовим. Саме в Дніпрі ще юний Сергій Яценко – нині співвласник київського клубу Closer – брав інтерв’ю у Анатолія для ще одного журналу під назвою «Псюч», вочевидь, за аналогією з московським «Птюч».
Тапольський був арт-директором і ведучим на місцевому радіо, куди на ефір приходили запрошені, здебільшого з Москви, діджеї. Вчитися діджеїнгу він почав приблизно так само, як в Алжирі: дивився, як це роблять інші. Щопонеділка, поки діджеї–резиденти клубу відпочивали, а відвідувачів не було, він приходив у «Плотину» і ставав за пульт. Навколо порожні столи, діджейка, збоку лампочка і запах гліцерину від дим-машини. «Я стояв по п’ять годин у порожньому клубі, намагаючись зводити платівки».
У 2012 році «Плотина» згоріла. Тапольський каже, що якось заходив на те місце після пожежі: «Все поросло мохом, а дах обвалився. Класно було б зробити там вечірку».
Київський час
Ми сидимо з Тапольським у Пасажі біля Хрещатику, де на початку 2000-х розташовувався клуб «Шелтер». Зараз тут їдальня «Пузата Хата». «Це було офігенне місце. Я стояв ось тут, за діджейкою», – Анатолій вказує на столик, де чоловік їсть борщ. – До мене підійшла дівчина в олімпійці – тоді всі в них ходили – і каже: «Я Лінда-угорка». Ми домовилися зустрітися. На наступний день я вже чекав тут у Пасажі. Ми потім два роки зустрічалися».
У нульових Тапольський переїхав до Києва. Спочатку доводилося жити на $50–100 на місяць, з яких більша частина йшла на придбання нових платівок. «Я приходив додому, і моя подруга говорила: «Толіку, може, ти не будеш якийсь час купувати платівки, а то грошей немає?!» Я обіцяв, що не буду, але все одно купував», – розповідає музикант. Потім нарешті з’явилася постійна робота: він почав вести передачу Time2Bass на радіо Kiss FM, де пропрацював у цілому 10 років, з 2005-го по 2015-й. Водночас у ці роки Тапольський організував фестиваль «Ідеологія», куди запрошував основних діджеїв у світі драм-н-бейс: Goldie, Noisia, Spor, Sub Focus, Camo & Krooked, Black Sun Empire. Фестиваль проіснував до 2013 року. Весь інший час він «просто робив вечірки».
У 2007 році Тапольський одружився з Анастасією Бєсєдіною, вона ж DJ Nastia, – у неї тоді була своя програма Propaganda на Kiss FM. На відміну від Анатолія, Настя не обмежувалася одним стилем, вона грала техно, хаус/діп-хаус, драм-н-бейс. Саме Настя згодом стала діджеєм, який найчастіше гастролює за межами України. З її ім’ям асоціюють приклад успішної кар’єри в клубній культурі. У 2014 році вона організувала фестиваль Strichka в київському клубі Closer. Фестиваль став культовим і збирає тисячі людей щороку в травні (в 2020-му через пандемію подію довелося перенести на вересень).
У середині 2010-х пара тихо розлучається, оберігаючи себе і дочку Улю від настирливих пліток, які почали циркулювати зі звісткою про нового чоловіка Насті, політика і колишнього журналіста Сергія Лещенка. Про свою ексдружину і її нового чоловіка Тапольський говорить виключно в поважному тоні. З дочкою Улею у них чудові стосунки – записав навіть один трек із нею.
Драм-н-бейс
Крим, селище Щолкіне, 1998 рік, «Казантип». «Щороку на «Казантипі» виступав хтось, хто ставав після цього знаменитим. І в цей рік там виступив пітерський діджей Бумер. Він грав простий, танцювальний драм-н-бейс, скретчив, як я зараз розумію, досить погано, але тоді цього ніхто не робив, і це здавалося чимось неймовірним. Ще він робив rewind, тобто перемотував трек на початок у відкритий прийом. І ми хвилину слухали, як відмотується платівка. Вау! Ніхто раніше такого не робив!»
Після цього фестивалю Тапольський починає грати драм-н-бейс. Стиль вирізняється глибокими басовими лініями (бочкою) і ламаними ритмами. Drum’n’bass походить від джангла, коріння якого сягають ямайської музики.
У 2004 році у Анатолія з’явився альбом під назвою «Ломка». Він писав на пошту в усі клуби з пропозицією виступити, а дзвінками займалася його молодша сестра. «Моя сестра дуже багато зробила для вітчизняного драм-н-бейсу! Вона телефонувала в який-небудь Калінінград і пропонувала цікавого діджея Тапольського з його новим альбомом «Ломка». Погоджувалися рідко, майже ніколи, а за міжнародні дзвінки потрібно було багато платити. Величезна частина заробітку йшла на оплату телефонних рахунків», – розповідає музикант.
Поступово дзвінки і листи дали результат: його почали запрошувати в клуби як першого драм-н-бейс-діджея в Україні. Тапольський усім розповідає, що Дніпро – це столиця драм-н-бейсу, і, найголовніше, – йому вірять. Починають виходити альбоми. Він відкриває лейбл «Фрагменти звукозапису», на якому записує десятки вінілів українських і закордонних виконавців. Створює інтернет-форум, де тусується більшість діджеїв країни. Зрештою, стає найвідомішим драм-н-бейс-діджеєм в Україні.
Карантин
До пандемії Тапольський влаштовував вечірки, які складно собі уявити де-небудь в Європі. Наприклад, був виступ на верхньому поверсі Житнього ринку в Києві. Сцену розташували просто над м’ясними рядами, – можна було легко собі уявити, як ще кілька годин тому там обробляли баранину. Біля сцени стояли біотуалети і тенісний столик. Навіть у Берліні неможливо провести рейв на діючому ринку, але Тапольському вдається робити це в Україні.
За чотири місяці строгого карантину DJ Tapolsky не проводив офлайнових подій. Це був, можливо, найдовший період в його кар’єрі без вечірок. «Сидів у квартирі. Проїдав зароблені гроші», – каже він. На карантині Анатолій організував зустріч у зумі для тих, хто хоче навчитися діджеїнгу. Зібралося 100 людей – максимум для безкоштовної версії сервісу. Можливо, незабаром з’явиться і повноцінна онлайн-школа.
Коли карантинні заходи послабили, діджей зі своєю командою організували серію івентів «Тапольський та друзі». «У моєму розумінні, це якраз «вечірка». Тобто, люди приходять з 18:00 і до 23:00 танцюють – приємно проводять вечір!» Як і інші організатори офлайнових подій, Тапольський просить відвідувачів дотримуватися дистанції і користуватися антивірусними засобами. Він навіть придумав спеціальний термін: social disdance. «Але люди все одно порушують», – каже діджей.
Тапольський згадує, що недавно йому показали заплановане видання про історію електронної музики в Україні, де його роки активності припадають на період до кiнця двохтисячних. Він здивувався: «Здається, деякі думають, що я помер у 2003 році. І коли я кажу, що в мене тут вечірка, величезна кількість класних людей ходять до нас, – деякі не помічають. Більшість модних мас-медіа бачать технокультуру, і завжди помічали. А мені ніби весь час треба виправдовуватися, що я існую з драм-н-бейсом, і це теж чудово».
Коли ми йдемо з «Пузатої Хати», Тапольський впевнено показує, як все було влаштовано тут 20 років тому: ось танцпол, ось барна стійка. У якийсь момент він каже вже звичне: «Прикольно було б тут зробити вечірку». І, напевно, зробить.