Комфорт у СІЗО: скільки коштує місяць життя в ізоляторі та хто користується послугою

В Україні вже рік функціонують платні камери в СІЗО. За цей час проєкт приніс 3,4 млн грн доходу — на ці кошти, зокрема, відремонтували 39 камер в ізоляторах. Втім, українська омбудсвуман переконана: платні камери — це дискримінація за майновою ознакою, адже дозволити їх собі можуть лише ті, в кого є гроші, а інші змушені перебувати в аварійних приміщеннях. Заборона розповідає, чому попри критику проєкт працює й досі, та за яким принципом розподіляють зароблені гроші.

Додаткові зручності — через касу

Корупція, нелюдські умови утримання та брак коштів на ремонт приміщень у слідчих ізоляторах — це основні причини, з яких у СІЗО відкрили платні камери, каже Забороні заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.

В Україні всього 30 слідчих ізоляторів і в кожному, за словами Висоцької, є камери з різними умовами. Наприклад, в одній зроблений косметичний ремонт і є побутова техніка, а в іншій — протікає дах і немає зливного бачка. Тож виникало питання, чи немає корупційної складової під час розподілу місць. Платна камера передбачає, що підозрюваний у злочині офіційно сплачує гроші за перебування в кращих умовах. 

«Щоб облаштувати платні, брали найкращі камери з тих, що вже були в СІЗО. Туди докуповували кондиціонер, телевізор чи холодильник — те, чого не було від початку. Десь робили невеликий ремонт», — пояснює Висоцька.

У середньому, щоби перетворити звичайну камеру на платну, довелося витратити 53 тисячі гривень. На 39 камер за рік проєкту пішло понад два мільйони гривень. А заробити на них змогли 3,4 млн грн.

«Держава зобов’язана забезпечувати всім ув’язненим і засудженим нормальні умови утримання, — каже Висоцька. — Але сьогодні чи в найближчій перспективі відремонтувати всі камери неможливо: грошей немає. І щоби не давати порожніх обіцянок — не просто співчувати ув’язненим, а замінити ситуацію — ми започаткували цей проєкт».

Зароблені на платних камерах кошти залишаються в СІЗО. Їх можна використати на ремонт однієї з камер або ж, якщо ситуація критична, наприклад, з каналізацією — скерувати на розв’язання цієї проблеми. Однак у Міністерстві кажуть: насамперед керівників слідчих ізоляторів все ж просять покращувати умови в конкретних камерах.

Сьогодні людина може заплатити як за те, щоб отримати доступ до комфортніших побутових умов, так і щоби перебувати в СІЗО без сусідів чи, принаймні, з меншою кількістю людей на одній площі.

Ціна комфорту

Як мінімум одна платна камера є в СІЗО у всіх регіонах України. Найдорожче послуга коштує в «Київському слідчому ізоляторі». Доба — 2 000 грн, тиждень — 8 000, місяць — 12 000. Найдешевше перебувати в «Івано-Франківській установі виконання покарань»: доба — 290 грн, тиждень — 991, місяць — 1 699. До речі, місяць у київському СІЗО коштує більше, ніж середня вартість оренди однокімнатної квартири — 10 600 грн. В Івано-Франківську це орієнтовно 7 тисяч гривень.

Вартість розраховували з огляду на доходи в регіоні та прогнозований попит. Висоцька порівнює це з готельною бізнес-моделлю. Якщо в Києві знизити вартість — з’явиться корупційна складова, адже даватимуть більше грошей, лише б потрапити в платну камеру. А якщо встановити в маленькому місті столичну ціну, послугою ніхто не зможе скористатися.

«До проєкту приєдналися 27 СІЗО з 30. Найбільший попит на послугу в Києві, бо тут найбільший обіг ув’язнених, — пояснює Висоцька. — Спочатку ми думали, що платними камерами будуть користуватися впродовж доби-трьох. Наприклад, ті ув’язнені, які мають вийти під заставу та чекають, поки оформлять відповідні документи. Однак виявилося, що частіше беруть камеру на місяць і більше. Люди купують не просто комфорт, а безпеку. Часто це ті, хто потрапив до СІЗО вперше».

У Мін’юсті кажуть, що не ведуть статистику того, підозрювані в яких справах найчастіше обирають платні камери. Не вивчають тут і майнове становище людини.

Дискримінаційний елемент

Платні камери — це дискримінація за майновою ознакою, впевнена українська омбудсвуман Людмила Денісова. За її словами, у СІЗО Києва 20 платних місць, які використовують не завжди.

У Мін’юсті кажуть, що вивчали проєкт на питання дискримінації та дійшли висновку, що її немає. Хоча скільки юристів — стільки й думок, додає Висоцька.

«Ми беремо плату за додаткові послуги від держави, які вона не зобов’язана забезпечувати. Є базовий пакет [гарантовані ліжко, подушка, ковдра тощо], але в законодавстві немає вимоги щодо наявності телевізора або кондиціонера», — каже заступниця міністра й зазначає: саме наявність такої послуги дозволить розв’язати проблему з нелюдськими умовами в інших камерах.

Україна регулярно виплачує компенсації людям, які перебували в СІЗО, а потім звернулися зі скаргою до Європейського суду з прав людини. Йдеться про мільйони гривень. Наприклад, 10 тисяч євро Україна виплатила Олегу Родзевіяло, який перебував у Дніпропетровському ізоляторі, ще 19 тисяч — Вікторії Корнейковій та її дитині, які перебували в Харківському СІЗО.

Скористатися платною камерою може будь-хто: статусних обмежень у законодавстві немає. Так, наприклад, зробив тюремник Василь Волошин, який побудував систему тортур у російській колонії та ховався в Україні. Про нього Заборона робила окреме розслідування. Та є кілька ситуацій, коли скористатися послугою таки неможливо. Перша — брак місць. Друга — несумісність ув’язнених. В одній камері не можуть перебувати жінка й чоловік, той, кого вже раніше засуджували, і той, хто порушив закон уперше, підозрюваний правоохоронець і цивільний.

Приватні плани

Міністерство юстиції зараз впроваджує і проєкт із продажу в’язниць. Зароблені кошти також підуть на покращення умов у СІЗО. Однак до ініціативи є низка запитань: починаючи від вартості, за яку можуть піти з молотка земельні ділянки в центрі міст, і завершуючи проблемою зростання кількості ув’язнених у найближчі роки. Про це Заборона писала раніше.

«Ми хотіли працювати й над проєктом приватних в’язниць, але наразі відмовилися, — каже Висоцька. Усе ж у в’язницях вільних місць достатньо, а СІЗО переповнені. У в’язницях налагоджена робота засуджених, вони заробляють і можуть ремонтувати приміщення. У СІЗО такого немає, адже статус людей там не дозволяє їм працювати».

Наразі в міністерстві думають над тим, щоби відкрити приватний слідчий ізолятор. Для цього бізнес має вкласти кошти в саму споруду, а потім впродовж років «відбиватиме» інвестиції коштом платних послуг у СІЗО. Для держави це вигідно, бо не потрібно буде вкладати гроші в інфраструктуру установи. Однак розпочати роботу над проєктом вже — не можна. Законодавство не передбачає існування приватного СІЗО. Аби змінити це, розробили законопроєкт про приватні слідчі ізолятори. Зараз він на розгляді в уряді.