23 листопада новим заступником керівника Офісу президента України став Ростислав Шурма. Сім років він був генеральним директором «Запоріжсталі», яка входить до холдингу «Метінвест» Ріната Ахметова, й очолював партію «Опозиційний блок» у Запоріжжі. Але у 2019 році залишив структури олігарха й активно намагався потрапити до центральної влади — наприклад, балотувався на посаду генерального директора «Укрзалізниці» та увійшов до наглядової ради «Укроборонпрому». «Дуже потужна людина» — так назвав Шурму на пресмарафоні президент Володимир Зеленський, коментуючи його призначення на посаду заступника голови ОП.
Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька розповідає біографію цього політика, призначення якого викликало багато питань.
Ростиславу Шурмі 38 років. Він народився у Львові, але в рідному місті провів тільки дитинство. Закінчивши ліцей, Шурма поїхав спочатку до Києва, де вступив до Києво-Могилянської академії, а потім до Москви, до офісу компанії Procter&Gamble. У Львові він не бачив для себе перспектив.
«Львів не дуже цікавий із погляду економіки, — пояснював Шурма. — Максимум, чого ти можеш добитися у Львові, якщо маєш впливових батьків, — це бути чиновником у якійсь службі».
Впливові батьки в Ростислава були. Його батько Ігор Шурма був чиновником у Львівській міськраді, а з 1999 року будував власну політичну кар’єру. Він був членом «Соціал-демократичної партії (об’єднаної)» — на той момент її очолював Віктор Медведчук, — а потім став народним депутатом України. Шурма часто виступав на трибуні, давав багато інтерв’ю, активно підтримував Віктора Януковича під час президентської кампанії 2004 року та не менш активно критикував Віктора Ющенка. Довгий час Ігор Шурма працював у Харківській міськраді та повернувся у велику політику лише у 2014 році — пройшов до Ради за списками партії «Опозиційний блок», спішно створеної замість «Партії регіонів».
У 2005 році 23-річний син Ігоря Шурми ще не думав про політику. Ростислав Шурма повернувся з Москви до Києва, трохи менше ніж рік пропрацював у консалтинговій компанії BCG, а потім влаштувався до ахметівського «Метінвесту». За шість років він пройшов шлях від фінансового директора до генерального директора «Запоріжсталі». Це підприємство Шурма очолив у 29 років.
Відвали та схеми «Запоріжсталі»
«Запоріжсталь» — містоутворювальне підприємство Запоріжжя та один із найбільших металургійних комбінатів Європи. Він входить до трійки головних українських виробників сталі та багато працює на експорт. 2011 року «Метінвест» викупив 50% акцій «Запоріжсталі», що дало холдингу повний контроль над підприємством. Як писав тоді Reuters, Ахметову ця угода могла коштувати 450 мільйонів доларів. Другий власник так і залишився невідомим. Угода була вигідна як «Метінвесту», так і «Запоріжсталі», чиє виробництво дуже застаріло.
Історію «Запоріжсталі» неможливо розповісти без згадки про «Балку Середню» — полігон промислових відходів кількох запорізьких заводів, у тому числі й самої «Запоріжсталі». Ці «чорні гори» добре видно, коли їдеш із центру міста до Заводського району. З 1937 року сюди вивозили шлакові відвали сталеливарного, металопрокатного та інших металообробних виробництв. З них близько 7% — це метали, які можна використати надалі.
У 90-х роках, як і в багатьох інших промислових містах України, полігоном зацікавився місцевий криміналітет. Звідти масово вивозили метал та інші корисні копалини — наприклад, доменний шлак, який можна використовувати в будівництві доріг. Саме тут відбувалися найжорстокіші кримінальні розборки — влада навіть вводила озброєні загони міліції для охорони полігону.
2010 року, за рік до того, як «Метінвест» купив акції «Запоріжсталі», до міста повернувся бізнесмен Євген Анісімов. Віктор Янукович, який виграв на той момент президентські вибори, вибудовував по всій країні систему «наглядачів» — негласних кураторів від Адміністрації президента, які мали контролювати різні сфери в містах України. У Запоріжжі таким наглядачем став саме Анісімов — непублічний бізнесмен, якого місцеві ЗМІ називали «кримінальним авторитетом».
«Анісімов одразу зайшов на «Балку Середню», — розповідає Забороні головний редактор «Запорізького центру розслідувань» Сергій Сидоров. — Він заходив із мандатом від [близького соратника Януковича, нардепа Юрія] Іванющенка на перероблення відвалів. Це по суті ворота в копровий цех [місце, куди надходить металолом від сторонніх компаній та організацій для його первинного перероблення] «Запоріжсталі». Якщо в тебе є контроль на відвалах і свої люди в копровому цеху, то ти можеш ввезти п’ять тонн землі як п’ять тонн якісної вторинної сировини на перероблення та отримати за них гроші».
У 2012 році керівництво «Метінвесту» призначило генеральним директором «Запоріжсталі» Ростислава Шурму. Він змінив на цій посаді Віталія Сацького, який керував комбінатом із 1986 року. Тоді ж, за словами Сергія Сидорова, топменеджмент Ахметова домовився з Анісімовим, що той не буде нелегально вивозити метал із «Балки Середньої» й піде із «Запоріжсталі». Анісімов, який на той момент контролював більшість бюджетних підприємств Запоріжжя, погодився на це.
«Сацький на початок десятих уже мало що вирішував, — стверджує Сергій Сидоров. — Він був просто як ікона, навколо нього зібралися топменеджери, а нижче стояли різні ділки, зокрема напівкримінальні хлопці. Відвали — це базова схема, але не забувай, що «Запоріжсталь» виробляє тисячі тонн металу. В одному місці вказуєш, що з вагонів вкрали 10 тонн металу, в іншому — що на плавку зайшло на 20 тонн залізорудного концентрату більше, і ось уже десять тисяч доларів пішли із заводського бюджету комусь на сторону».
За три роки під керівництвом Шурми «Запоріжсталь» вийшла в прибуток. Частину «Балки Середньої» комбінат узяв під свій контроль і почав переробляти відходи. Молодого керівника, який вигідно відрізнявся від 82-річного Сацького, активно піарили медіа, що належать комбінату, — телеканал ТВ-5 і газета «Індустріальне Запоріжжя». Вони висвітлювали чи не кожну ініціативу нового гендиректора — від відвідування заводу Олександром Вілкулом до відкриття комп’ютерних курсів для людей похилого віку.
Шлях до влади: місцеві вибори 2015
Революція гідності у 2014 році, втеча Віктора Януковича та подальша війна на Донбасі сильно змінили політичний ландшафт України. Рінат Ахметов, втративши контроль над Донецьком, зосередився на інших ключових для свого холдингу містах — Маріуполі та Запоріжжі. 2015 року в Україні мали пройти місцеві вибори, й Ахметову потрібно було отримати контроль над меріями міст з орбіти його інтересів.
До передвиборчої кампанії в Запоріжжі ретельно готувалися. У рупор «Запоріжсталі» — телеканал ТВ-5 — вливалися великі гроші, щоби зробити його сучаснішим. Канал повністю оснастили новою технікою та студіями, приїжджали працювати ведучі з Києва. Ростислав Шурма, як і раніше, залишався головним гостем: його регулярно запрошували на ефіри, публікували його звернення. Але кандидатом у мери став не він, а непублічний і раніше нікому не відомий головний інженер «Запоріжсталі» Володимир Буряк.
«Тоді закрита соціологія дала картину, що людям краще заходить чоловік зрілого віку, місцевий, з образом міцного господарника, — пояснює такий вибір Сергій Сидоров. — Шурма у свої 33 роки чи то зі Львова, чи то з Маріуполя, на таке не тягнув».
Подібну схему — висувати в мери міст співробітників своїх підприємств — Ахметов використовував і в інших містах. Наприклад, у Кривому Розі таким кандидатом став непублічний Дмитро Шевчик, який працював генеральним директором Центрального гірничо-збагачувального комбінату, що входить до «Метінвесту». Щоправда, на відміну від Буряка, Шевчик вибори програв.
У місті почали з’являтися білборди з Володимиром Буряком та гаслом: «Сила Запоріжжя — це люди». На білборді обов’язково був і логотип «Запоріжсталі» — у такий спосіб намагалися позитивно використати образ комбінату як підприємства, що годує місто. Поступово Буряк почав з’являтися й на ТВ-5, а незадовго до виборів канал навіть випустив про нього фільм під назвою «Уся правда про Володимира Буряка». У фільмі розповідалося, який Буряк добрий інженер і порядний сім’янин.
Буряк виграв вибори, випередивши свого головного суперника — ректора Запорізького національного університету та ставленика «Блоку Петра Порошенка» Миколу Фролова. Буряк набрав 58% голосів виборців навіть попри те, що Фролова підтримали інші партії — наприклад, «Самопоміч» та «Батьківщина». На передвиборчу кампанію лише за офіційними даними Буряк витратив майже в 16 разів більше, ніж Фролов: 7,8 мільйона гривень проти 500 тисяч Фролова.
«Заводомерія» та відкати
На виборах до міськради Запоріжжя перше місце посів «Опозиційний блок». Він об’єднався з партіями «Наш край» колишнього регіонала Володимира Кальцева та «Нова політика» власника «Мотор-Січі» В’ячеслава Богуслаєва, отримавши у такий спосіб абсолютну більшість. У політичному житті Запоріжжя настав етап, який місцеві називають «заводомерією».
«Цього [більшості в міськраді] було достатньо, щоби протягувати будь-які рішення, — пояснює Забороні тодішній депутат від «Батьківщини» Володимир Москаленко. — «Запоріжсталь» стала кузнею кадрів для міськради. Ставленики заводу очолювали ключові комісії, керівники комунальних підприємств також були від заводу».
Володимир Москаленко
Москаленко стверджує, що майже всі рішення міськради ухвалювалися виключно після консультації з Ростиславом Шурмою.
«Шурма з якогось переляку прийшов на першу сесію [мера] Буряка, сидів у першому ряду, — згадує Москаленко. — Тоді в міськраду набилося багато галасливого народу, у Буряка тремтіли руки, і Шурма прийшов підтримати його, кивав схвально на його дії. Але його засміяли в місцевій пресі й більше він так не робив. Обмежувався з того часу непублічною участю в житті міськради».
««За 2016–2020 роки групи компаній з орбіти «Запоріжсталі» отримали підряди на 850 мільйонів гривень, — каже Забороні журналіст-розслідувач Юрій Сидоров, який на той час працював у запорізькій редакції розслідувального проєкту «Наші гроші». — Це лише через запорізьку міськраду»
Одна з ключових схем, які використовувалися, — це схема із землею. З 2017 до 2019 року фірми, пов’язані з топменеджерами «Запоріжсталі», отримали 245 гектарів землі під будівництво сонячних електростанцій (СЕС). Будувати такі сонячні станції вигідно, бо держава купує енергію за спеціальним зеленим тарифом, який вищий, ніж у Європі, у 8–9 разів. Більшість таких земельних ділянок були передані компаніям взагалі без конкурсу. Під ці СЕС запорізька міськрада ще й зробила пільгову орендну ставку — мінімальний 1 відсоток від нормативно-грошової оцінки ділянки замість 3–5 відсотків, як це заведено для промислових підприємств.
Фірми, пов’язані із «Запоріжсталлю», також отримували землю під комерційну та житлову забудову, вигравали тендери на постачання тепла до бюджетних установ, монополізували вивіз сміття.
Ключовим у цій історії став фонд «Геліос» — він керує активами та володіє частками у фірмах, які вигравали всі перелічені підряди й отримували землю. У публічній площині, кажуть запорізькі розслідувачі, фонд з’явився 2018 року. Директором та кінцевим бенефіціаром був Антон Діденко — тодішній помічник на той час фіндиректора «Запоріжсталі» Руслана Божка, який до того ж очолював у запорізькій мерії бюджетну комісію.
«Формально Шурма довгий час не мав жодного стосунку до «Геліоса», — каже Юрій Сидоров. — Фонд розміщувався в офісі, де була купа інших фірм з орбіти «Запоріжсталі». У цьому офісі були керівники комунальних підприємств, сюди приїжджав Шурма. Усе це я особисто фіксував, коли стежив за офісом кілька місяців».
Діденко фігурував у інших фірмах. Наприклад, він був одним із бенефіціарів ТОВ «Вантажний термінал Запоріжжя», яке займалося обслуговуванням вантажів та пошти в запорізькому аеропорту. Пізніше частку Діденка переписали на іншу людину, проте вона теж була пов’язана із «Запоріжсталлю». «Запоріжсталівські» фірми отримали підряди на реконструкцію місцевого аеропорту на 32 мільйони гривень.
Сварка з Ахметовим та нові перспективи
У листопаді 2019 року Ростислава Шурму звільнили з посади гендиректора «Запоріжсталі». А вже в грудні того ж року він вперше публічно позначив свій зв’язок із фондом «Геліос», ставши його директором.
Фото: Соколівська Інна / УНІАН
«Кажуть, що він [Ростислав Шурма] мутив [схеми] на заводі, — каже Юрій Сидоров. — Оскільки «Запоріжсталь» є комерційною організацією, [верифікованих] підтверджень не знайти. Коли звільнили Руслана Божка із «Запоріжсталі» [2017 року], за чутками, Шурму залишили з жорсткими умовами відпрацювати збитки. Мені це люди розповідали дуже різного масштабу, тож навіть віриться».
За іншою версією, Шурму звільнили через провальні результати виборів депутатів міськради у 2019 році. Тоді очолюваний ним «Опозиційний блок», колись партія-лідер, посів лише п’яте місце, насилу подолавши п’ятивідсотковий бар’єр. Головні конкуренти «Опозиційного блоку», «Опозиційна платформа — За життя», набрали трохи більш як 20% голосів.
«Кажуть, що Ахметов був незадоволений виборами — зрозуміло, що «Слугу народу» було важко обійти, але підсумкові результати виявилися надто сумними для «Опоблоку» і від Шурми явно чекали більшого, — каже Сергій Сидоров. — За іншою версією, Ахметову показали теку з тим, що відвели на «Геліос» та інші фірми за ці п’ять років, і він сказав: це все добре, але що там було зроблено для спільної справи? У будь-якому випадку це все чутки й точну причину мало хто скаже. Але вони розійшлися з Ахметовим не мирно й залишилися в натягнутих відносинах».
2020 року Ростислав Шурма знову повернувся до публічного поля — але вже національного масштабу. Він подавався на конкурс на посаду голови «Укрзалізниці» (не пройшов), а в травні цього року увійшов до наглядової ради «Укроборонпрому». 23 листопада президент призначив його заступником керівника Офісу президента, сказавши на пресмарафоні, що це «дуже потужна людина». Місцеві ЗМІ пишуть, що Шурму навіть розглядають як прем’єр-міністра.
«У Шурми очевидно залишилися інтереси в Запоріжжі. Головне — це те, щоб усі його активи, які він отримав за п’ять років мерства Буряка, залишилися з ним, — розмірковує Сергій Сидоров. — Про прем’єрство я думаю, що це все-таки передчасні розмови. Але мені не подобається його призначення до Офісу президента. Знаючи, які схеми він прокручував у Запоріжжі, цілком можливо, що він масштабує їх на країну».
Фото: УНІАН
