Ніж у пизді. Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів | Заборона
Читаєте зараз
Ніж у пизді. Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів

Ніж у пизді. Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів

Оксана Андрєєва – художниця, фільммейкер, квір-артистка, треш-модель і акціоністка. Але вона відоміша під ім’ям AntiGonna. Для неї це вже субособистість, завдяки якій вона може створювати відверті роботи та говорити про травматичні речі. Тому навіть друзі називають її АнтіГонною, і рідше – справжнім ім’ям. Художниця вигадала і розвиває жанр порножахів, за допомогою якого вона говорить на теми гендерного та сексуального насильства. Журналістка Оксана Семенік розповідає про те, як з’явилися порножахи, чому зображення насильства не є його пропагандою та як порно може стати критичним медіумом.


«Чому Міністерство культури фінансує виставку “Ніж у пизді”?» – такий заголовок, який розганяли польські праві організації в медіа та соціальних мережах, зробив АнтіГонну відомою якщо не на всю Польщу, то на весь Білосток напевно. Там у галереї «Арсенал» у вересні цього року відкрилася виставка «Страх» про насильство та різні хворобливі теми в сучасному суспільстві. Співкуратором став український художник Микита Кадан, а сама галерея часто співпрацює з українськими митцями і влаштовує виставки, присвячені ультраправому насильству.

Польських консерваторів обурило те, як фотограф Андрій Бойко, що виступає співавтором АнтіГонни (а ще він фотограф Заборони), зобразив художницю з ножем у вагіні. До знімків додавався ще й маніфест «Ніж у пизді». Через це консерватори звинуватили AntiGonna у пропаганді насильства. І хоча скандал почався місяць тому, вони досі спекулюють на цій темі та виступають із плакатами і роздрукованим фотографіями перед галереєю. Міністерство культури Польщі попросило прибрати свої логотипи з візуальних матеріалів виставки.

Порножахи АнтіГонни – це суміш жанрів горор і порно. У них часто є насильство, почуття страху, кров. Вони зовсім не збуджують, а навпаки – відштовхують і лякають. У порножахах також важлива мультиекспозиція: на кадри з людським тілом часто накладають кадри з сирим м’ясом, кров’ю, гострими предметами.

Сексуальність з’явилася в творчості художниці ще до порножахів. АнтіГонна розповідає, що тема тілесності цікавила її ще з дитинства. У своїх роботах вона зображала любов, але замість романтики виходило щось тваринне, криваве. Каже, що надихалася античними міфами і роботами Френсіса Бекона та Пабло Пікассо.

Із порно як критичним медіумом художники і художниці почали працювати ще в 1970-х, коли на Заході розквітало феміністське мистецтво. Тоді художницям важливо було показати, що ієрархічні структури в культурі та суспільстві можна і потрібно ламати. Так, наприклад, з’явилося феміністське та активістське порно.

«У нас порно – дуже однобоке, – каже АнтіГонна. – Тоді як за кордоном є арт-порнофестивалі. Там показують радше політичне мистецтво, пов’язане з екологією, правами людини, з історією, протестом, прийняттям. Ці фільми можна спокійно дивитися по телевізору».

У AntiGonna вийшло понад десять фільмів. Їх показували на Віденському порнофестивалі, на квір-фестивалях у Бельгії, Ізраїлі, США, Німеччини, Польщі, – і ось тільки недавно помітили в Україні. Знайти того, хто зніматиме порножахи, було непросто. Як розповідає режисерка і близька подруга Оксана Казьміна, спочатку вона думала про те, щоб зайнятися зйомками порно-жахів. Вони не були знайомі з АнтіГонною, але їй сподобалася ідея нового жанру.

Казьміна прочитала сценарій, була вражена, але сказала, що режисером порножахів неодмінно має бути сама художниця: мовляв, тільки вона знає, як зберегти самобутність історії. З Андрієм Бойко, фотографом і оператором майбутніх порножахів, художниця познайомилася під час зйомок для його проєкту «Покоління секонд-хенд». Вона – героїня багатьох його фотографій.

Роль емпатії

Фотографія, на якій АнтіГонна засовує собі ніж у вагіну, загалом уособлює творчість художниці. Цей образ символізує те, що ми самі часто чинимо насильство над собою, навіть цього не усвідомлюючи.

«І в порножахах, і в інших роботах я хотіла передати, що тіло не має бути таким важливим у нашому суспільстві, культурі, стосунках, – каже AntiGonna. – Часто саме через тіла й оболонки відбувається насильство». У роботах художниці можна помітити, що тіло перетворюється на щось огидне, щоб на нього перестали звертати увагу. Тому АнтіГонну часто звинувачують у пропаганді насильства.

«Але як це можливо, якщо я сама жертва і пережила це? – каже вона. – У 2012 році в Одесі мене зґвалтували. Я заявила в міліцію, і все довели, обвинуваченого знайшли, але справа жодним чином не зрушила. Здається, цим просто не захотіли далі займатися. Справа так і залишилася відкритою. Мої кривдники не були покарані. Мені часто кажуть, що я підтримую насильство, натомість я його демонструю. Але я показую те, що трапляється в реальному житті».

Художниця акцентує, що часто жертви насильства самі не визнають себе такими. Вони нормалізують у голові ситуацію, витісняють її або вважають, що самі винні в тому, що сталося. А іноді вчиняють насильство над іншими.

Сценарії порножахів АнтіГонна придумувала сама, і героями часто були її друзі або знайомі, під час зйомок вони могли імпровізувати. Наприклад, Оксана Казьміна, яка брала участь в одній із серій, вважає, що у порножахів є терапевтичний ефект для учасників.

6 7 - <b>Ніж у пизді.</b> Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів - Заборона
Фото: Андрій Бойко

«Я дуже емпатійна і добре відчуваю людей, тому на зйомках я підказую їм, як діяти, я відчуваю, що хоче зробити ця людина, – розповідає художниця. – Кілька разів після порножахів мені говорили, мовляв, все, я не хочу трахатися більше ніколи. Цей проєкт не заклик до асексуальності, але якоюсь мірою це спроба вийти з тілесності і поговорити про те, як насильство може тиснути на психіку людини та впливати на її життя».

Насильство як частина життя

Касети для зйомок порножахів Андрій Бойко знаходив на блошиних ринках, на них часто були записи весіль або днів народжень. Художниця спеціально залишає їх у фільмах і нібито натякає, що насильство – така сама частина звичайного життя, яка існує на задньому плані нечастих свят. Ті самі думки виникають, наприклад, під час перегляду роботи Микити Кадана «Процедурна кімната», що увійшла в колекцію Національного художнього музею України: беземоційні малюнки тортур, зображені на тарілках. Тільки у Кадана йдеться про поліцейське насильство, а в АнтіГонни – про гендерно зумовлене.

У Instagram художниця отримала чимало фідбеків щодо її порножахів. Їй писали здебільшого молоді люди, які побачили серію «Нескінченна історія хвороби. SBOYKA» у PinchukArtCentre. Багато, каже вона, сприйняли роботи не як щось сороміцьке, еротичне або розпусне, а як історію про насильство, жах і страх. Хоча спочатку показ робіт був під питанням: у відео було багато контроверсійних візуальних моментів, де, наприклад, статевий акт показаний великим планом і зблизька. Це заборонено законами України. Тому в PAC можна побачити відредаговані версії. У Литві, наприклад, на виставці сучасної української фотографії Love, Lost, Fury (ми писали про неї тут) були продемонстровані авторські версії. Але художниця наполягає, що річ не в готовності суспільства до перегляду подібних робіт, а в самих законах.

«Мої роботи людина «побачить» у зрілому віці, – каже вона. – І ця людина має спочатку відвідати виставки, тобто прийти до сучасного мистецтва свідомо. У самій галереї їй стає дискомфортно. Вона відчуває емоцію на собі: насильство – це погано, це смерть, це знищення тіла й особистості, біль, травма. Так, моє відео театралізоване, але воно не має естетичної краси».

Жіноче тіло на екрані

Оксана Казьміна знімає про художницю документальний фільм Underwater. Казьміна, за словами AntiGonna, знає її найкраще з-поміж усіх. Underwater – це трилогія про насильство, травматичний досвід АнтіГонни, Казьміної та інших художниць.

«Жіноче тіло на екрані майже завжди було сексуалізоване, фетишоване, а кіно ієрархічне саме собою – у ньому є розподіл ролей, все підпорядковується режисерові тощо, – каже Казьміна. – Мені цікаво перетворити кіно на «мережу», тому цей фільм перетворюється на арт-проєкт: я стаю четвертою героїнею і скеровую камеру на себе».

Оксана Казьміна вважає порножахи АнтіГонни «відеоживописом».

4 9 - <b>Ніж у пизді.</b> Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів - Заборона
Фото: Андрій Бойко

«Вона працює з відео як із пластичним матеріалом, за його допомогою створює емоцію, часто ця емоція – страх. Викликати емоцію, а не створити якийсь конкретний наратив, є головним завданням її робіт», – пояснює вона.

АнтіГонна не зупиняється на порножахах. Нещодавно вона брала участь у проєкті «Ізоляції» і Kyiv Pride «Coming out of Isolation. 2.0». Його завдання – за допомогою мистецтва говорити про ЛГБТ+ і різні гендерні ідентичності та сприяти толерантності в суспільстві. Цього року п’ять художників і художниць – АнтіГонна, Євген Коршунов, Яна Бачинська, Олена Сіятовська, Віталій Гавура – створили короткометражні фільми, які можна подивитися безкоштовно на Takflix.

AntiGonna надихнулася текстом Микити Кадана і зняла фільм про нього: в мок’юментарі художник ріже своє обличчя і тіло, завдає собі каліцтва. Потім йде в клуб у жіночій сукні, – в місце, де, здається, існує повна свобода і взаєморозуміння. Але герой стикається з насильством і тут: як спостерігаючи його, так і відчуваючи на собі. «Історія Микити мене глибоко вразила, тому що я не люблю несправедливість. За неї завжди потрібно нести покарання, коли цього не трапляється, вона процвітає. Я не поліцейський і не суддя – і можу щось змінювати тільки своєю творчістю», – розповідає художниця.

«Якось після зйомки мене запитали: AntiGonna, тобі взагалі не соромно? Я відповіла, що, звісно, соромно. Але поки я буду соромитися мовчки, я нічого не зроблю і жодним чином не відкриюся».

Нагору