Now Reading
Армія готова до війни. Але чи готовий до цього кожен із вас? Колонка Анастасії Берези

Армія готова до війни. Але чи готовий до цього кожен із вас? Колонка Анастасії Берези

Автор:
Армія готова до війни. Але чи готовий до цього кожен із вас? Колонка Анастасії Берези

Заступниця головної редакторки Заборони Анастасія Береза ​​висвітлювала анексію Криму Росією та війну на Донбасі у 2014–2016 роках, а також брала участь у створенні фонду допомоги сім’ям загиблих військових «Небесна гвардія». Для Заборони вона написала колонку про тих, хто переживає через можливе повномасштабне вторгнення Росії в Україну.


Війна набридла українцям давно — році приблизно в 2017-му. Принаймні, так це відчували сім’ї загиблих військових. Того року ми з колегами з «Дзеркала тижня» та «Небесної гвардії» опитали близько тисячі таких сімей, і дві третини з них говорили, що влада та суспільство про них забули, що війну дедалі частіше називають вбивством та бізнесом, і що «ніхто туди нікого спеціально не посилав».

На початку 2022-го настрої різко змінилися: ті, хто «втомився від війни», миттєво стали до неї «готовими».

Я не відразу зрозуміла, що так зачіпає мене в сотнях повідомлень, статей та блогів із публічною демонстрацією, здавалося б, холоднокровності, рішучості та безстрашності (ну, крім абсурдної бравади). Потім зрозуміла: це узагальнення — «ми».

«Ми воюємо вже 8 років», — пише дівчина, яка нещодавно обурювалася тим, що жінок поставили на військовий облік.

«У нас війна вже 8 років», — заявляє чоловік, який викинув повістку та відмовився йти до армії в червні 2015-го.

«Війна йде вже 8 років, не панікуйте», — пише з Брюсселя волонтер, який ніколи не служив в армії.

«Віримо в нашу армію», — публічно повторюють артисти, які раніше у всіх інтерв’ю називали війну політикою.

Сотні блогерів, селебріті, бізнесменів, призабутих лідерів думок та осіб без певного роду зайнятості транслюють самовпевненість та готовність до великої війни, яким можна позаздрити.

Але якщо закрити фейсбук, то виявиться, що на складі в Київському військовому шпиталі порожньо, що вдові «кіборга» місяцями не можуть зібрати на термінову операцію, що учасники боїв 2014 року насилу наскрібають на необхідну реабілітацію в США, що ветеранів у всій країні викидають із маршруток та автобусів за спробу проїхати безплатно за посвідченням учасника бойових дій, що тих, хто відслужив, не беруть на роботу, що кадровим військовим складно офіційно орендувати квартиру і навіть співробітниці київського метрополітену не пропускають безплатно людей із посвідченням Героя України — найвищої державної нагороди.

Чи готові «ми»? Армія — так, вона готується до найгіршого. А «тиловики»?

Готовність — це коли одні підставляються під кулі, а інші підставляють їм плече.

Готовність — це повсюдна повага та підтримка кожного, хто служить, служив чи загинув, так само як і членів їхніх сімей.

Готовність — це коли матерів загиблих вітають зі святами, шпиталі не можуть відбитися від школярів та волонтерів, а військовим поступаються місцями в бізнес-класі.

Готовність — це коли на честь загиблих називають коледжі, премії та лікарні, а не відмовляють у встановленні бодай меморіальних табличок.

Готовність — це коли допомогу в разі загибелі чи поранення надають, а не вибивають та випрошують.

Готовність — це коли кожен готовий відслужити у міру своїх фізичних сил і можливостей.

Чи готові ви? Тільки чесно.

Усе це вже було. Пам’ятаєте, у перші роки війни у ​​соцмережах теж було багато добровольців, воїнів та патріотів? Тільки у військкоматах не було черг, автори найпатріотичніших текстів «косили» від мобілізації, а на передову забирали хлопчиків вісімнадцяти років.

У фейсбук-військах було багато героїв, і навіть в реальності військові нагороди отримували люди, які ні дня не служили в армії. Тепер вони пишуть, що воюють уже вісім років. Де? В інтернеті?

Люди, які зараз проголошують готовність до великої війни, тоді звинувачували президента та Генштаб у «зраді» після кожної бойової втрати.

Уявляєте, скільки людей може загинути в разі великомасштабних бойових дій?

В армії уявляють. І все одно їдуть у поїздах на війну, доки «тиловики» збирають свої «тривожні» валізи та заробляють лайки з переглядами.

Я теж, як і більшість людей у нашій країні, «тиловик». Я бувала на Донбасі наїздами як журналістка і як волонтерка. Мені доводилося бачити та описувати різне. І я, звісно, ​​ніяк не готова. Тому що в будь-якій ситуації наші військові прикривали мене своїми спинами. А ще — тому, що не можна бути готовим до масових смертей, нових оточень, артилерійських обстрілів. Якщо ви не боїтеся війни, ви просто її не знаєте.

У словах тих, кого війна позбавила дому, кому довелося закривати собою дитину від обстрілів, хто заробив ПТСР та/або втратив руки, хто безпосередньо воював чи отримував похоронки, зовсім немає бравади — хоча вони єдині мають на неї моральне право.

Звісно, ми всі певною мірою травмовані цією війною. Звісно, ​​ми всі її заручники. Так тим більше ми не маємо, не можемо применшувати небезпеку. У нас у країні з’явилися цвинтарі безіменних солдатів — ми просто не маємо права на легковажність. Адже вона оплачена чиїмось життям, трагічною смертю, горем чиїхось рідних.

Звісно, ​​у нас немає вибору. Ну, крім тих, хто поїде й публікуватиме жовто-блакитні аватарки із безпечних місць. Але глобально в нас немає вибору — це наша країна та наш дім. В разі чого нам, звісно, доведеться його захищати. Але казати, що ми готові — це неправда. Адже ще жодного разу жодна країна не загрожувала нападом на іншу з населенням 40 мільйонів людей. Як ви можете бути готовими до того, чого ще не було?

Чесніше сказати, що нам тривожно й ми досі на стадії заперечення. Але ми сподіваємося, що не злякаємося, не піддамося паніці й робитимемо те, що маємо, захищаючи свій дім. Давайте просто не кидатися словами (так і хочеться тут додати міцних слів).

Тому що навіть якщо ви відмовилися від російських товарів і справно платите військовий збір, навіть якщо ви ветеран віртуальних воєн, зірка ефірів, місцевий патріот і пройшли курси медичної допомоги, але жодного разу за майже дев’ять років не служили в армії, не були учасниками бойових дій у складі добровольчих батальйонів або лікарями першої допомоги в червоній зоні, ви ще не воювали. І дай боже, щоби вам не довелося.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top