Союзна держава Росії та Білорусі: що означає підписання дорожніх карт | Заборона
Читаєте зараз
Білорусь і Росія підпишуть дорожні карти з інтеграції. Тепер вони будуть однією державою? Ні, але процес злиття не зупинити

Білорусь і Росія підпишуть дорожні карти з інтеграції. Тепер вони будуть однією державою? Ні, але процес злиття не зупинити

Союзна держава Росії та Білорусі: що означає підписання дорожніх карт

9 вересня президенти Росії та Білорусі зустрінуться, щоб підписати дорожні карти з майбутньої інтеграції. Це не означає, що того ж дня оголосять про програми інтеграції двох держав, але цей процес, очевидно, активно просувається. Сам Олександр Лукашенко говорив, що програму Союзної держави презентують у жовтні — листопаді. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька разом з експертами аналізує, що це означає і до чого готуватися Україні.


У квітні 1996 року Борис Єльцин і Олександр Лукашенко почали процес створення Союзної держави Білорусі та Росії. Ідея належала саме білоруському президенту: у нього були великі шанси в перспективі її і очолити. Рейтинг Лукашенка значно випереджав рейтинг Єльцина і в Росії, і в Білорусі.

У Єльцина, який планував іти на другий строк, був низький рейтинг: позначилися війна в Чечні і катастрофічне падіння економіки. Головні опоненти Єльцина — комуністи — рейтинг якраз стрімко набирали й звинувачували президента в тому, що він підписав «зрадницькі Біловезькі угоди». На тлі низького рівня життя ностальгія за Радянським Союзом росла, і ідея повернення до будь-якого, нехай навіть усіченого його варіанта, могла б допомогти Єльцину.

У 1997 році сторони мали підписати фінальний союзний договір і статут майбутньої федеративної держави. Але цього не сталося.

«Вночі 28 березня Анатолій Чубайс, перший віцепрем’єр уряду, телефонує в Кремль главі адміністрації Валентину Юмашеву і каже: «Валя, а ти в курсі, що вже через тиждень у нас виникне нова держава? У ній не сильно вже буде потрібен російський президент — втім, як і російський уряд», — писала дочка Єльцина Тетяна Юмашева. — Під час розмови з’ясовується, що в документі, який лише тепер потрапив на стіл Чубайсу для візування, є положення, які по суті знищують суверенітет Росії і передають владні повноваження новим органам союзу — Вищій раді і Парламентським зборам».

Юмашев і Чубайс з’ясували, що документ підготували голова комітету Думи у справах СНД комуніст Володимир Тихонов і заступник міністра білоруського МЗС Іван Антонович.

«Тато [Борис Єльцин] ошаленів, — згадувала Юмашева. — Скасовувати візит Лукашенка, який приїжджає на урочисті заходи з нагоди підписання, — неможливо. І підписувати документ — теж неможливо. У підсумку вирішили змінити статут і прибрати звідти пункти, які суперечили російській Конституції — а саме створення в перспективі федеративної держави».

У 1999 році до питання знову повернулися. І навіть підписали договір про створення Союзної держави, де збереглися всі ті пункти, які бентежили Москву і раніше. Але Борис Єльцин пішов у відставку. І договір, незважаючи на те, що набув чинності 2000 року (коли до влади вже прийшов Володимир Путін), так і залишився декларативним.

Основні пункти Союзної держави:

  • спільні органи влади — суд, парламент, рада міністрів, рахункова палата. Водночас держави-учасники зберігають ці органи у своїх країнах;
  • спільна символіка — герб, гімн, прапор;
  • єдина валюта;
  • спільне громадянство;
  • єдиний економічний простір;
  • спільний бюджет та єдине законодавство щодо іноземних інвестицій.

То на паузі, то активно

З 2000 року процеси інтеграції майже не розвивалися. У 2006 році Олександр Лукашенко заявляв: «Від нас вимагають вступу до складу Росії. Я не хочу поховати суверенітет і незалежність моєї Білорусі». У 2009 році між країнами почалися «молочні війни», коли Росія по суті забороняла ввезення білоруської молочної продукції. Це ще більше підірвало відносини між країнами, і 2010 року вся інтеграція заморозилася. У самій Білорусі ідея єдиної держави з Росією не була популярна. У 2009 році її підтримувало тільки 20% людей. Лукашенко ж нещадно боровся з проросійською опозицією.

Наприкінці 2018 року Дмитро Медведєв запропонував Білорусі глибше інтегруватися з Росією, як це було прописано в договорі про створення Союзної держави 1999 року. Він намалював дві схеми, за якими може відбуватися інтеграція. Перший варіант — консервативний, за якого все залишається як раніше, але Білорусь не отримує економічних преференцій. Другий — просунутий, за якого будуть дотримуватися пункти, викладені в договорі 1999-го, тобто йдеться про об’єднання двох економічних систем. Але також у цьому документі йшлося про створення спільних парламенту, конституції, суду, рахункової палати і валюти.

Лукашенко хотів отримати пільгову ціну на газ без поглибленої інтеграції, а Росія поставила ультиматум, що це відбудеться після підписання Договору про створення Союзної держави Росії та Білорусі. Олександр Лукашенко розцінив цю вимогу як шантаж. Особисті зустрічі Лукашенка й Путіна ні до чого не привели.

«У Лукашенка із Заходом в останні роки були досить непогані відносини. А з Росією, навпаки, останні півтора року були вічні конфлікти, зокрема енергетичні», — пояснював політичний оглядач Артем Шрайбман.

У підсумку передвиборчу кампанію 2020 року Лукашенко побудував на звинуваченнях у бік «російських ляльководів», а не західних, як він робив раніше. Зручною мішенню став кандидат Віктор Бабарико, який 20 років очолював білоруську «дочку» Газпромбанку. Як це часто буває в Білорусі, після виборів, які сфальсифікували на користь Лукашенка, риторика змінилася. Лукашенко опинився під санкціями через фальсифікацію виборів, жорсткі розгони протестів і викрадення літака для арешту Романа Протасевича. Білоруському президенту нічого не залишалося, окрім як знову відновити тісні відносини з Кремлем, який підтримав Лукашенка.

Що чекає на Білорусь і до чого готуватися Україні?

Політичний оглядач Артем Шрайбман пояснює, що підписання дорожніх карт не пов’язане з політичним об’єднанням країн.

«Ніякої єдиної валюти, спільного бюджету і спільних органів влади. Це радше багаторічний процес гармонізації економік двох країн, — говорить експерт. — На практиці це означає, що починається новий багаторічний торг за умови економічного зближення. Хто кому що повинен спочатку дати, хто повинен міняти свої закони, а хто — ні».

Шрайбман додає, що у білоруських експертів немає розуміння, як саме відбуватиметься інтеграція Білорусі в російське поле. Очевидно, вона буде відбуватися — Лукашенку потрібні кредити для підтримки економіки, яка теж під санкціями. Росія — єдиний союзник, але ідея єдиної держави не має підтримки в обох країнах, підкреслює Шрайбман.

«Я не думаю, що Білорусь і Росія стануть однією державою, цього не хоче майже ніхто, — говорить він. — Лукашенко не хоче цього, еліти не хочуть цього. У Росії схожа картина, росіяни не сприймають Білорусь як Крим. Може, так її сприймає російська еліта, але не Росія. Жодних політичних бонусів Путін не отримає. Сумніваюся, що хтось буде ставити питання про форсоване об’єднання, яке загрожує тільки санкціями для всіх учасників процесу».

Втім, він тут же додає — рішення і Путіна, і Лукашенка часто непередбачувані: «Лукашенко нерідко давав волю емоціям, починав раптово фліртувати з Заходом. Тому робити якісь прогнози складно».

Для України велику небезпеку становлять прийдешні спільні навчання Білорусі та Росії на кордоні з Україною, каже в коментарі Забороні керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

«Ми очікуємо напружену обстановку, рух техніки біля наших кордонів, посилення пропаганди, — говорить експерт. — Кульмінацією цих навчань стане те, який російський військовий контингент залишиться в Білорусі. Є два сценарії. Перший: Росія отримує базу повітряних сил у Барановичах — це те, чого вона хоче, і це для нас найгірший варіант. Але найімовірніше, цього не станеться і буде другий сценарій — залишиться якийсь обмежений військовий контингент».

Що стосується політичних відносин, то вони між Україною і Білоруссю і так у найгіршому періоді за всю історію незалежних держав. Навряд чи їх можна ще більше зіпсувати, впевнений Мусієнко. Економічні відносини, швидше за все, навряд чи погіршаться — передусім це невигідно Білорусі, для якої Україна залишається одним з небагатьох ринків збуту своїх товарів.

Нагору