Червоний Хрест Білорусі депортує дітей, ОБСЄ розформовує місію в Україні, а МАГАТЕ спілкується через перекладачів від ФСБ. Чому ці організації здаються такими бездіяльними?

19 липня голова білоруського Червоного Хреста Дмитро Шевцов фактично визнав депортацію українських дітей філіалом організації. Чому Міжнародний Червоний Хрест не має важелів впливу на білоруське відділення? А чому ОБСЄ моніторила лише 430 метрів російсько-українського кордону, внаслідок чого не могла фіксувати воєнні злочини? Чи справді МАГАТЕ піддається російському лобіюванню? Політологиня Єлизавета Павленко продовжує розповідати, чому українські суспільство й уряд так сильно критикують міжнародні організації (першу частину можна прочитати тут). 

У чому найчастіше звинувачують Червоний Хрест?

Інституційно Червоний Хрест має, мабуть, одну з найбільш заплямованих репутацій серед міжнародних організацій:

• під час Другої світової війни представники організації не провели комплексної інспекції показового концтабору Терезієнштадт, який спеціально для омани співробітників Хреста на деякий час перетворили на трудове містечко для євреїв (так само сьогодні Росія допускає Червоний Хрест до українських полонених тільки в показових в’язницях); 
• організація разом з Ватиканом допомагала нацистам емігрувати в Латинську Америку; 
• Червоний Хрест дотримується політики двосторонності, тим самим, на думку критиків, легітимізуючи перемовини з терористами та воєнними злочинцями.

Червоний Хрест — політично нейтральна організація, яка не підтримує жодну сторону. Саме цей нейтральний статус дозволяє їй відкривати центри для біженців на території країн-агресорів — наприклад, у Ростові (що зчитується українським суспільством як легітимізація депортації, організованої керівництвом РФ та Білорусі). Проте риторична нейтральність організації не розповсюджується на її окремі філіали (так, голова білоруського Червоного Хреста Дмитро Шевцов визнав, що його організація причетна до вивезення дітей з України). 

Проте нейтральність Червоного Хреста потрібна для підтримання контактів між Україною і РФ з метою обміну полоненими. Перевага співробітників організації полягає в імунітеті від свідчень у Кримінальному суді — тобто фактичному замовчуванні злочинів. Саме конфіденційність викликає довіру у воєнних злочинців, тому Червоний Хрест — єдина організація, яка має ексклюзивну можливість отримання доступу до військовополонених та перевірки умов їх утримання. Але є нюанс: кожен такий візит має бути погоджений з країною, яка утримує полонених. Зазвичай Росія блокує роботу Червоного Хреста, не даючи організації дозволу на відвідування українських військовополонених. Виключення — показові табори, що створюють ілюзію гідних умов утримання та цивілізованого поводження з полоненими.

В Україні діє два представництва організації: Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та Товариство Червоного Хреста України (ТЧХУ). Проте, як пояснює українське представництво, «вони не мають жодних ієрархічних зв’язків. Це незалежні організації, які розділені з точки зору управління та мають різне керівництво». Звісно, їхні мотивації відрізняються: волонтери Товариства Червоного Хреста України — здебільшого українці, для яких війна є персональною трагедією. Зі своїми обов’язками організація справляється набагато краще, аніж Міжнародний комітет, на який покладені дипломатичні та координаційні функції. Імідж організації псує відверта неефективність гуманітарної роботи, спричинена перенавантаженістю бюрократичного апарату і поганим таргетингом. Про останнє свідчить, наприклад, доставлення на початку повномасштабного вторгнення МКЧХ води у Дніпро (цей процес зайняв місяць) — тилове місто, де не було проблем з водопостачанням чи доступом до води. 

Чи уся критика Червоного Хреста українським суспільством виправдана?

На початку вторгнення МКЧХ заборонив використовувати свою емблему на автомобілях команд, які виконували гуманітарні місії. Автомобілі, помічені хрестом, є не меншою мішенню для російських військ, аніж військові командири чи офіцери (про це Заборона, відвідавши рятівну місію Червоного Хреста, писала тут). Мета ЗС РФ — знищити якомога більше волонтерів та медиків, які рятують життя у прифронтових зонах, тому знак Червоного Хреста лише наражає їх на небезпеку.

Червоний Хрест критикують і за те, що він називає війну «конфліктом». Українці часто трактують це як підігравання російським наративам. Проте за міжнародною правовою термінологією, зокрема за Женевськими конвенціями, організації використовують поняття «збройний конфлікт», тоді як слово «війна» не є юридичним терміном.

З початку повномасштабного вторгнення Червоний Хрест надав допомогу 12 мільйонам українців: це медична та психологічна допомога, евакуація та надання прихистку. Разом з ООН організації вдалося двічі евакуювати цивільних з «Азовсталі» та інших районів Маріуполя. Волонтери організації побудували модульні будинки в чотирьох областях України, де вдалося розмістити 910 внутрішньо переміщених осіб; постраждалі від війни отримують гуманітарну та фінансову допомогу. Червоний Хрест також бере участь в обміні тіл загиблих.

У чому найчастіше звинувачують ОБСЄ?

Організація з безпеки та співробітництва в Європі направила місію на Донбас ще у 2014 році. «Вперше ОБСЄ розгорнула цивільну польову місію такого масштабу та в умовах такого високого ризику на стадії активного конфлікту», — каже колишня учасниця місії Хільда Хоґ. Її метою було неупереджене спостереження та звітування про ситуацію, асистенція в доставленні гуманітарної допомоги та сприяння діалогу між сторонами конфлікту. Представники місії також мали фіксувати порушення режиму тиші. 

Діяльність місії упродовж 8 років не раз викликала запитання в українців. У 2017 році група з протидії російській пропаганди «Інформаційний опір» повідомила про необ’єктивність Спеціальної Моніторингової Місії (СММ) на Донбасі. За даними аналітиків, до її складу входило 36 представників РФ та 114 осіб з країн, які симпатизують Росії — загалом це ​24​% з 616 осіб. Решта представників мали громадянство країн, які нині симпатизують РФ: це Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Сербія та Угорщина. 

Координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук, який спостерігав за діяльністю ОБСЄ з 2014 року, не раз повідомляв про обіймання росіянами важливих посад. «Департамент транскордонних загроз ОБСЄ очолює Олексій Лиженков — виходець з Міністерства закордонних справ РФ, вихованець Лаврова. Думаю, що з боку Європи було б значно коректніше, коли б подібні посади нині займали представники третьої, незацікавленої сторони», — писав Тимчук. 

Серед учасників СММ були відверто проросійські представники. Наприклад, офіцер головного розвідуправління РФ Максим Удовиченко, який агітував жителів Донбасу виступати за «русский мир». Або спостерігач Микола Алексєєв, який бажав смерті «поганим» українцям, що не підтримують «ЛНР» і «ДНР». Інших представників місії помітили на весіллі доньки луганського бойовика Володимира Тимофєєва.

Чи уся критика ОБСЄ українським суспільством виправдана?

ОБСЄ ще у 2014 році засудила Росію за анексію Криму та вторгнення на Донбас. Місії все ж вдавалося фіксувати порушення режиму тиші, присутність російських військових та перекидання військової техніки з території РФ на схід України. Представники ОБСЄ підтвердили міжнародній спільноті присутність російських військових на Донбасі, коли російська сторона це заперечувала. ОБСЄ також була ключовим посередником за столом переговорів Тристоронньої контактної групи — власне, третьою стороною між Україною та Росією (утім, спроби дипломатичного розв’язання війни на Сході України провалилися).

При цьому російські силовики всіляко перешкоджали роботі ОБСЄ: брали її представників у полон, заарештовували, підривали автівки, не допускали їх на територію ОРДЛО та глушили дрони. З 2020 року росіяни створювали все більше перепон для роботи місії: пандемія коронавірусу стала офіційною причиною недопуску в ОРДЛО, а мобільність СММ була знижена. При перетині кордону Луганської та Донецької областей від представників вимагали витримувати карантин тривалістю 20 діб. 

Крім того, судячи з низки заяв, росіяни мали доступ до вразливої інформації ОБСЄ. За даними німецького телеканалу ARD, щонайменше декілька сотень внутрішніх документів міжнародної організації потрапили до рук російської ФСБ: серед них місця розташування камер спостереження, фотографії баз, внутрішнє листування, списки адрес співробітників, їхні звички та навіть групи крові. Журналісти ARD припускають, що документи злив співробітник місії ОБСЄ.

«Попри обмеження Москви та відсутність достатніх ресурсів [про те, що місії дозволялося моніторити усього 430 метрів кордону, Заборона писала тут], СММ зробила значний внесок у деескалацію на Донбасі, — вважає політолог Андреас Умланд, аналізуючи діяльність місії з 2014 до 2019 року. — СММ зберегла помітну присутність на місці, покращила звітність про ситуацію в зоні конфлікту й застосовувала все більш досконалі методи моніторингу та технології».

До 24 лютого 2022 року ОБСЄ евакуювала своїх працівників з міркувань безпеки. Офіси у Харкові та Маріуполі обстріляли, і місія остаточно покинула Україну в кінці березня 2022 року. Продовження мандату місії у березні 2022 року заблокувала Росія та досі продовжує його ветувати.

У чому найчастіше звинувачують МАГАТЕ?

МАГАТЕ — об’єднання науковців-ядерників, які не мають повноважень для розв’язання збройних конфліктів. Головна мета організації — стримування розповсюдження ядерної зброї та захист довкілля від загроз атома. Від свого заснування у 1957 році організація не стикалася з окупацією атомних станцій. Прецедент на Запорізькій АЕС — найбільшій атомній станції Європи — перший в її практиці. 

Об’єктивність звітів МАГАТЕ з Запорізької АЕС часто ставлять під сумнів, адже ЗАЕС окупована російськими силовиками, які можуть чинити тиск на ядерників. Представники організації не мають доступу до всіх об’єктів ЗАЕС та комунікують з персоналом станції через перекладача, залежного від російської ФСБ. 

Рафаель Гроссі, гендиректор МАГАТЕ, не раз озвучував сумнівні фрази: наприклад, він був «стурбований впливом українського контрнаступу на ЗАЕС». Ще більше критики викликає його заступник, росіянин Михайло Чудаков — керівник департаменту ядерної енергетики. Чудаков обіймав низку керівних посад у Росенергоатомі: був заступником генерального директора, директором Білібінської атомної електростанції та обіймав різні посади на Калінінській атомній електростанції. Окрім Чудакова, посади в постійному керівному складі організації обіймають близько 100 громадян РФ, які, ймовірно, можуть лобіювати російські інтереси. Однак Гроссі не має наміру звільняти працівників з Росії. На запит про відсторонення їх від моніторингу українських АЕС організація не відреагувала.

Чи уся критика МАГАТЕ українським суспільством виправдана?

Мандат представників МАГАТЕ не дозволяє їм втручатися в роботу українських працівників, як і не дозволяє протистояти російським окупантам. Персонал МАГАТЕ стежить за ядерною безпекою — від наявності охолоджувальної води біля реакторів до рівня мілітаризації станції. При цьому Рада керівників організації закликає Росію вивести військових та персонал Росатому із Запорізької АЕС, відмовитися від необґрунтованих претензій на володіння нею та припинити будь-які дії на українських ядерних обʼєктах. Вона продовжує вести переговори про створення зони безпеки навколо АЕС. 

Групи експертів МАГАТЕ з ядерної безпеки також присутні на інших атомних електростанціях України та у Чорнобилі. «Завдяки присутності наших експертів ми інтенсифікуємо та поглиблюємо нашу технічну діяльність, щоб допомогти запобігти ядерній аварії», — сказав генеральний директор Гроссі у січні 2023 року. 

Але без згоди росіян МАГАТЕ не може демілітаризувати Запорізьку АЕС.

Фінансування з боку Росії — те, що об’єднує міжнародні організації? Чи може це вплинути на їхню діяльність?

Відповідь на перше запитання — так. На друге — ні.

Всі міжнародні організації працюють завдяки донорам — приватним або державним (країни-учасниці організацій зобов’язані робити фінансові внески). Найбільшими донорами таких організацій як ООН, Червоний Хрест чи ОБСЄ є США, Великобританія та країни ЄС з сильною економікою. Є і внески від РФ, проте далеко не найбільші. Тому довести недієвість міжнародних організацій через тиск або фінансування з боку Росії проблематично. 

Чи зможе українська дипломатія досягти усунення російських працівників з міжнародних організацій?

Це дуже повільний (і не завжди продуктивний) процес.

Росія роками готувала ґрунт для пропаганди на міжнародному рівні, що ускладнює зусилля України на дипломатичному полі. Тому українській дипломатії важче добитися усунення росіян з посад у міжнародних організаціях. Проте ООН, ОБСЄ та МАГАТЕ вже отримали звернення щодо виключення Росії, а Червоний Хрест мінімізує співпрацю з росіянами через реакцію суспільства на недоречний нейтралітет.