Казус «Зошиту війни». Чому українські документальні фільми не виходять в прокат і до чого тут мовний закон

Восени 2021 року стало відомо, що документальний фільм режисера Романа Любого «Зошит війни», зроблений з особистих записів українських військових на Донбасі, не отримав прокатне посвідчення від Державного агентства України з питань кіно. У Держкіно зазначали, що виробник фільму наполягав на тому, щоб вказати у прокатному посвідченні «Мова поширення російська», що «не відповідало засадам функціонування української мови як державної». «Зошит війни» до кінотеатрів так і не дійшов — фільм з’явився на стримінговому сервісі Takflix. Чому так відбувається та що пропонує влада, розбирався журналіст Роман Губа.

Чому відмовило Держкіно?

У листі, який Державне агентство України з питань кіно надіслало продюсеру фільму «Зошит війни» Володимиру Тихому, вказано, що, згідно з пунктом 6 статті 23 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «фільми, вироблені суб’єктами кінематографії України, розповсюджуються та демонструються в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною державною мовою, у тому числі шляхом дублювання або озвучення».

Що ще за культурний тест?

Культурний тест — це певний набір характеристик, який дозволяє фільму іноземного виробництва отримати державну підтримку в Україні. Критерії культурного тесту вказані в додатку до закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Серед них і приналежність сюжету фільму до української чи європейської культури, і знімання на території України, і постпродакшн силами українських суб’єктів господарювання.

Аби розповсюджувати документальні фільми без дублювання/озвучення державною мовою, але із субтитрами українською, фільм має набрати не менш як 2 бали на цьому тесті.

Але водночас у Держкіно говорять, що пройти «культурний тест» може лише «іноземний суб’єкт кінематографії, який бажає отримати субсидію для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених при виробництві фільму». Мова йде про механізм, що заохочує іноземних кіноробів знімати в Україні. І хоча виробники українського фільму мають право пройти «культурний тест», відповідно до мовного закону, Держкіно та Рада з питань кіно не мають права призначати його проведення.

Що думає прокатник «Зошиту війни»?

З 16 липня 2021 року набрали чинності положення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», які передбачають, що «фільми, вироблені суб’єктами кінематографії України, розповсюджуються та демонструються в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною державною мовою, у тому числі шляхом дублювання або озвучення».

На думку Іллі Гладштейна, директора компанії «86PROKAT», яка займалася дистрибуцією «Зошиту війни», ці норми дуже погано визначають процедуру отримання прокатних посвідчень для українських документальних фільмів.

Юристи з Axon Partners, які співпрацюють із «86PROKAT», запропонували кілька варіантів розв’язання ситуації без змін у законі про мову. Зокрема, вони вважають, що норма про культурний тест може стосуватися не лише документальних фільмів іноземного виробництва.

«Я знаю, що наше питання може бути розв’язане без внесення правок в закон, — каже Гладштейн. — Для індустрії краще тих правок не вносити, тому що це політичне питання, і це відкладе розв’язання нашої проблеми на нескінченний термін. Багато конфлікту — мало результату».

Зрештою прокатники фільму організували кілька фестивальних показів для «Зошита війни» у різних містах України. Для цього не треба отримувати прокатне посвідчення — достатньо мати лист від Держкіно, що агентство не проти показів. Гладштейн вважає, що агентство могло б видавати такі листи на всі документальні фільми, що стикаються зі схожою проблемою, але не робить цього.

У фільму Романа Любого є версія українською, яку зробили, аби отримати посвідчення національного фільму. Цей статус дає можливість кінотеатрам не сплачувати 20% ПДВ з проданих квитків, щоби заохочувати їх брати українські фільми. Саме ця версія «Зошиту війни» і отримала прокатне посвідчення від Держкіно. Та Гладштейн говорить, що вона зроблена «для галочки» і якість її невисока.

Найбільш кричущим моментом у цій ситуації Гладштейн називає той факт, що іноземні фільми, які йдуть в Україні мовою оригіналу, отримують прокатні посвідчення без проблем, натомість оригінальні мовні версії українських документальних фільмів не можуть їх отримати. Він вважає, що боротьба за україномовний медійний простір могла б бути похвальною, якби водночас топовим каналам не дозволяли транслювати російськомовні серіали у праймтайм.

Як держава пропонує розв’язати проблему?

У роз’ясненні своєї позиції щодо «Зошиту війни» в Держкіно, зокрема, анонсували, що правову колізію, яка не дозволила фільму Любого вийти на екрани, зможе вирішити законопроєкт, який найближчим подадуть на розгляд до Верховної Ради України. Мова про законопроєкт №6194 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії в Україні».

Документ пропонує дозволити фільмам зі статусом національних мати понад 10% реплік не українською і не кримськотатарською мовами, якщо це «виправдано художнім, творчим задумом авторів фільму». Дозволяти це має «мотивоване рішення Ради з державної підтримки кінематографії».

За словами нардепа, 1 грудня 2021 року на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики обговорювали внесення змін до закону про мову, які передбачає законопроєкт №6194, і домовились доопрацювати це питання до другого читання.

Щодо ситуації навколо «Зошиту війни» та подібних кейсів Сушко відповідає, що зараз культурний тест застосовується тільки до кеш-рібейтів, тому і виникла колізія, яка не дозволяє Держкіно видати прокатне посвідчення. Кеш-рібейт — це можливість повернення виробникам частини витрат на виробництво фільмів на території України. Наприклад, для цього Netflix частково знімав в Україні бойовик «Останній найманець» за участі Жан-Клода Ван Дамма. До речі, згодом стрімінговий гігант скаржився на борги з боку українського Мінкульту.

Чому частина кіноспільноти проти?

У грудні 2021-го у фейсбук-спільноті «Мова об’єднує» з’явилося громадське звернення проти законопроєкту №6194. Підписанти звинуватили його ініціаторів у грубому втручанні в чинне мовне законодавство та обмеженні застосування української мови в кінематографі. 

Одна з підписантів, режисерка, продюсерка та голова Української гільдії режисерів Жанна Максименко-Довгич, вважає, що прокат «Зошиту війни» заблокували штучно не через неправильний закон [про мову], а через безвідповідальність держави.

Режисерка вважає, що поки не працював закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Україна була недорогим офшором з виробництва російськомовного контенту для просторів СНД, коли українські знімальні групи виконували суто технічні функції, а українські актори були «на підтанцьовках» у російських, отримуючи хіба що ролі статистів.

Максименко-Довгич пропонує розв’язувати проблеми прокату «Зошиту війни» та інших неігрових стрічок через «культурний тест».

«Держкіно мало б розробити ці критерії — на це було достатньо часу, і проводити цей самий культурний тест, а не спекулювати на тому, що закон не дозволяє показати таке важливе українське документальне кіно буцімто через мову», — каже режисерка.

Ще однією з претензій підписантів листа ініціативи «Мова об’єднує» є зміна до мовного закону, яка дозволить використовувати в стрічках назву та символіку поліції іноземною мовою. На думку опонентів законопроєкту, це відкриває шлях до знімання російських серіалів в Україні.

Цей момент нардеп Сушко пояснює збільшенням можливості для співпраці українських кіновиробників з іноземними. А закид про можливість виробництва фільмів для російського ринку вважає безпідставним через чинні норми закону України «Про кінематографію». Документ забороняє ​​розповсюджувати і демонструвати фільми, що популяризують або пропагують органи держави-агресора.

Натомість режисер-документаліст і автор фільмів «Колообіг» та «Колір фасаду: синій» Олексій Радинський, який свого часу підписав відкритого листа на підтримку «Зошиту війни», вважає, що зі вступом в дію мовного закону виникла ситуація, яка повторює найгірші практики радянського соцреалізму і контролю за тим, що можна показувати на екрані, а що не можна.

Щодо законопроєкту №6194 Радинський каже, що він викликає застереження у багатьох учасників кінопроцесу через відношення не лише до ігрового кіно. На думку режисера, документ лобіюють агенти кіноринку, які не бачить проблем в тій його частині, що стосується використання мови у кіно.

«Я не вважаю, що мовна проблема існує лише в документальному кіно. У нас ігрове кіно так само страждає він цих абсурдних квот, — говорить режисер. — Ігрове кіно теж буває реалістичним. І те українське авторське кіно, яке цінується у світі — це фільми, що реалістично зображають нашу багатомовну дійсність. Я не бачу жодної загрози національній безпеці України, якщо в українських фільмах дозволять більше десяти відсотків реплік не українською чи кримськотатарською мовою».