Чи зможуть Москва і Тирасполь заблокувати євроінтеграцію, і до чого тут Кіпр

В Європейський союз Молодова й Україна йдуть разом. Серед іншого, держави мають спільну проблему — Росію, яка наче ніколи й не визнавала їхній суверенітет і контролює частину територій.

За 20 років жодна країна із територіальним конфліктом не стала повноправним членом ЄС. Єдиний історичний прецедент — Кіпр, проте багаторічне членство у Союзі ніяк не наблизило його до компромісу.

Чи зможе Молдова вступити до Євросоюзу з непідконтрольним Придністровʼям? Чи прийнятний кіпрський варіант? Детально розбирався журналіст молдавського медіа NewsMaker Євгеній Чебан.

Молдова: історія реінтеграції та євроінтеграції

З моменту набуття Молдовою незалежності ЄС протягом кількох десятиліть не розглядав республіку як потенційного кандидата на вступ. Після розпаду СРСР до колишніх радянських республік у ЄС був диференційований підхід. 1991 року Молдова стала користувачем Програми технічної підтримки ЄС для СНД (TACIS). Водночас країни Балтії вже тоді були включені до програми PHARE, розробленої спеціально для країн із чіткими перспективами приєднання до ЄС.

У 1996 та 1997 роках президент Петро Лучинський офіційно звертався до голови Єврокомісії Жака Сантера з посланням про бажання Молдови стати асоційованою членкинею ЄС до 2000 року. Обидва звернення залишилися без відповіді. З іншого боку, всередині країни не було політичного консенсусу щодо європейської інтеграції — ані у суспільстві, ані серед політиків.

2001 року з тріумфальним результатом на парламентських виборах до влади в Молдові прийшла Партія комуністів. Одною з головних передвиборчих обіцянок молдавських комуністів було розвʼязання придністровської проблеми та розгляд питання про приєднання до союзної держави Росії та Білорусі, що начебто ще більше віддаляло Молдову від ідеї євроінтеграції.

Меморандум Козака

І хоча ідея вступу в союз із Росією та Білоруссю розвитку не отримала, придністровський конфлікт молдавські комуністи все ж узялися розв’язувати. До осені 2003 року Кишинів і Тирасполь за посередництва спецпредставника президента Росії Дмитрія Козака розробили та узгодили «Меморандум про основні засади державного устрою обʼєднаної держави Молдова», більш відомий як Меморандум Козака.

За цим планом Молдова мала стати «асиметричною федерацією» з двопалатним парламентом, а Придністровʼя та Гагаузія отримали б особливий статус та можливість блокувати ключові законопроєкти. Молдова мала погодитися на російську військову присутність у Придністровʼї до 2020 року.

Головний посередник у переговорах — Росія — у разі реалізації цього плану отримала б серйозні важелі впливу на таку федеративну Молдову: по-перше, коштом наявності військ, по-друге — завдяки широким правам регіонів компактного проживання етнічних меншин, здебільшого налаштованих проросійськи.

План не був схвалений ні опозицією, ні західними послами, оскільки такий державний устрій став би серйозним викликом для суверенітету та функціональності молдавської держави. Після публікації документа у Кишиневі розпочалися протести. Під зовнішнім та внутрішнім тиском в останній момент президент Воронін відмовився підписувати документ. Це сильно і надовго зіпсувало відносини Кишинева з Москвою.

2004 року відбулося найбільше за всю історію розширення ЄС. Вісім країн колишнього соціалістичного блоку (Чехія, Естонія, Угорщина, Литва, Латвія, Польща, Словаччина та Словенія), три з яких — колишні радянські балтійські республіки, а також середземноморські острівні держави Мальта та Кіпр стали членами Євросоюзу. До вступу активно готувалися Румунія та Болгарія. Таким чином, ЄС розширився на більшу частину Східної Європи та наблизився до кордонів Молдови, що вплинуло на популярність ідеї євроінтеграції всередині країни. З 2003 року підтримка вступу Молдови до ЄС була стабільно вищою за 60%. 

Як у Молдові змінювалися настрої щодо вступу Молдови в ЄС

Провал плану Козака та зіпсовані відносини з Москвою, як і зростання популярності ідеї євроінтеграції, змусили молдавських комуністів при владі переглянути свої зовнішньополітичні пріоритети. На вибори 2005 року Партія комуністів йшла уже під гаслом європейської інтеграції.

План Ющенка

У розпал передвиборчої кампанії у лютому 2005 року Молдова підписує індивідуальний план Молдова — ЄС. Одне з основних завдань — підтримка з боку ЄС зусиль з врегулювання придністровського конфлікту. Того ж року ЄС та США стають спостерігачами у форматі 5+2, ЄС відкриває місію з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM), функція якої — встановити контроль на придністровській ділянці кордону між Молдовою та Україною.

Європейська ідея допомагає комуністам зберегти владу. На першому ж після виборів засіданні парламенту депутати одноголосно підтримують Декларацію про європейську інтеграцію. Тоді ж МЗС перейменовують на Міністерство закордонних справ та європейської інтеграції. У другій половині 2000-х підтримка проєвропейського курсу становила більш ніж 70%.

Проєвропейський консенсус усередині Молдови, посилення ролі ЄС на придністровському напрямку та помаранчева революція у Києві, внаслідок якої президентом стає Віктор Ющенко, відкривають нові перспективи у придністровському питанні.

У квітні 2005 року президент України Віктор Ющенко пропонує Кишиневу свій план врегулювання. Парламент Молдови в червні приймає Декларацію у відповідь, якою, по суті, бере цей план на озброєння. Ще за місяць парламент одноголосно ухвалює Закон про основні положення особливого правового статусу населених пунктів Придністровʼя, який формально діє досі.

Суть плану Ющенка з демократизації та демілітаризації придністровського регіону така:

• російські війська мають бути виведені з регіону;
• миротворців має замінити військово-цивільна місія ОБСЄ;
• МДБ та збройні формування Придністровʼя розпускаються під міжнародним контролем;
• під міжнародним контролем мають відбутися вільні парламентські вибори;
• з обраними депутатами Кишинів має визначити повноваження Придністровʼя як адміністративно-територіальної одиниці у складі Молдови.

2006 року у відносинах Кишинева і Тирасполя сталася небачена з часів війни криза. Молдова та Україна підписали угоду про митне оформлення на спільному кордоні лише тих вантажів, які оформлені в молдавських митних органах, а не в митниці Придністровʼя, як було до цього. Реєстрацію придністровських фірм при цьому спростили, але у Тирасполі такі заходи назвали економічною блокадою. 

Затяжна криза призвела до того, що восени 2006 року в Придністровʼї провели референдум про незалежність та приєднання до Росії. За висловилися 97% тих, хто прийшов на дільниці. Результатів на міжнародному рівні ніхто не визнав. Звернення Тирасполя про прийняття до складу РФ залишаються без відповіді до цього дня.

На цьому активні спроби Кишинева реінтегрувати Придністровʼя припинилися. А от зближення Молдови та ЄС продовжилося: у 2009 році ЄС створив програму Східного партнерства, куди увійшла Молдова. 

Безвіз та вільна торгівля в Молдові

2009 року комуністи поступилися владою коаліційному уряду Альянсу за європейську інтеграцію, що надало нового імпульсу відносинам з ЄС. Не всі в ЄС бачили в комуністі Вороніному надійного партнера Союзу, попри обʼєктивні заслуги у справі євроінтеграції.

2013 року премʼєр Юрій Лянке парафував, а влітку 2014 року підписав Угоду про асоціацію з ЄС. У квітні 2014 року Молдова отримала безвізовий режим з країнами ЄС.

Підписання угоди відбувалося не без опору місцевих проросійських сил. Партія комуністів, яка після втрати влади стала головною опозиційною силою в країні, знову розвернулася на 180 градусів і тепер агітувала за вступ Молдови до Митного союзу. У Гагаузії в лютому 2014 року місцева влада провела референдум за вступ до Митного союзу, де за це проголосували понад 90% тих, хто прийшов на дільниці. Кишинів законність референдуму не визнав.

У березні 2014 року Придністровʼя попросило Держдуму РФ визнати незалежність Придністровʼя — знову без відповіді.

Альянси за європейську інтеграцію й Володимир Плахотнюк, який запанував на їхніх руїнах, хоч і змогли на початковому етапі добитися безвізу, не були в змозі проводити необхідні реформи, особливо щодо роботи правової держави та боротьби з корупцією. Швидше навпаки: ситуація лише деградувала.

За іронією долі, за правління Альянсів за євроінтеграцію підтримка курсу була найнижчою за 20 років, подекуди опускаючись нижче 40%. Показник почав впевнено зростати лише після того, як за участі, зокрема, європейської дипломатії Молдова змогла позбавитися режиму захопленої держави Володимира Плахотнюка.

Попри антиєвропейську риторику Тирасполя, деяке зближення Придністровʼя з ЄС все ж відбулося. З 2016 року режим вільної торгівлі з ЄС був поширений і на придністровський регіон. Економічний прагматизм узяв гору над антиєвропейською риторикою.

Наразі близько 80% експорту Придністровʼя йде до ЄС. Щоправда, більша частина цього експорту — це, наприклад, металопрокат Рибницького меткомбінату, дуже енергомісткого виробництва. Тут секрет економічного успіху регіону простий: Придністровʼя отримує дуже дешеві енергоресурси з Росії, за допомогою яких робить те, що продається в ЄС. Якщо прибрати зі схеми безплатний російський газ, невідомо, що залишиться від цього експорту.

Український перелом

З моменту здобуття незалежності й до 17 червня 2022 року всі партнерські програми та угоди Молдови з ЄС формально не стосувалися безпосередньо процесу вступу країни до Євросоюзу. Ні в офіційних документах, ні в заявах європейські чиновники та структури ніколи чітко не визнавали за Молдовою перспективу членства. Щобільше, публічно не раз говорили, що Молдові поки що не варто думати про подання заявки на вступ.

Ставлення країн-членкинь до можливого подальшого розширення на схід змінило російське вторгнення в Україну. На пʼятий день після початку великої війни заявку на вступ офіційно подала Україна. Через три дні свої заявки до Єврокомісії надіслали Молдова та Грузія.

Вже в червні ЄК рекомендувала, а Єврорада погодилася надати Молдові та Україні і європерспективу, і статус кандидатів на вступ. У грудні 2023 року обидві країни отримали право розпочати переговори щодо вступу. 

Усі рішення, які вимагали насамперед політичної волі всередині самого ЄС, було ухвалено. Молдова та Україна стали на рейки, і подальше просування ними залежить скоріше від успіхів влади обох країн у реформах, запровадженні європейських норм та модернізації країни. Проте Брюссель тепер ще змушений відповідати на запитання: як бути з імовірністю «імпорту» на свою територію проблемного регіону, та ще й з російськими військовими всередині?

Розвʼязання питання Придністровʼя

У червні 2023 року тодішній голова європейської дипломатії Жозеп Боррель дав сенсаційну відповідь: Молдова може вступити до ЄС і з нерозв’язаним територіальним конфліктом, як Кіпр. Пізніше глава МЗС Ніку Попеску у тому ж ключі заявив, що територія, яку контролює уряд у Кишиневі, може приєднатися до ЄС, а потім зайнятися реінтеграцією Придністровʼя. Водночас влада підкреслює, що пріоритет і найбажаніший сценарій — вступити до ЄС вже інтегрованою країною.

Тим часом, здається, ніхто не знає, як розвʼязати придністровську проблему. Головний переговорний формат, у якому зібрані всі зацікавлені сторони («5+2»), нефункціональний, і невідомо, чи запрацює колись знову. У єдиному робочому форматі переговорів політпредставників «1+1» питання остаточного політичного врегулювання ніколи не обговорювалися.

Щобільше, віцепремʼєр із реінтеграції Олег Серебрян визнає, що Тирасполь наче й хотів би обговорити це, але тепер від цього ухиляється вже Кишинів: «Тирасполь начебто за відкриття третього пакета політичних переговорів, а Кишинів тепер думає інакше: що зараз потрібно обговорювати економічні та соціальні аспекти».

За його словами, Кишинів має драфт плану з реінтеграції, але його реалізація на цьому етапі неможлива, тому що перший крок за цим планом — це демілітаризація регіону, тобто виведення російських військ, вивезення та утилізація складів з озброєнням.

Премʼєр Дорін Речан навіть якось заявив, що завдяки зусиллям уряду з економічної та соціальної інтеграції жителів лівого берега реінтеграція колись станеться природним шляхом — сама собою.

До 2022 року питання європейської інтеграції та реінтеграції Придністровʼя ніхто не повʼязував між собою з однієї простої причини: Молдові не обіцяли європейської перспективи ні з Придністровʼям, ні без нього. А тепер або Придністровʼя стане серйозним викликом у вступі Республіки Молдова до ЄС, або Молдова і, можливо, Україна створять новий прецедент.

Вступ Кіпру в ЄС

Єдиний приклад вступу до ЄС країни з нерозв’язаним територіальним конфліктом, який часто наводять Молдові, — це Кіпр. І він справді багатьом схожий на випадок Молдови. Настільки, що якби кіпріоти уважно читали сьогоднішні молдавські новини, у них виникало б відчуття дежавю.

Там також намагалися використати євроінтеграцію як драйвер розв’язання конфлікту. Там теж було своє геополітичне вікно можливостей, у яке зацікавлені сторони дуже поспішали застрибнути.

Історія кіпрського розділення

Кіпр історично населений грецькою та турецькою громадами, що ворогують між собою. Суперечки про те, якою має бути кіпрська держава і як грецька та турецька частини мали розділити повноваження, точаться на Кіпрі з моменту здобуття островом незалежності від Великобританії у 1960 році. Вже 1963 року на тлі обговорення поправок до Конституції між греками та турками на Кіпрі почалися сутички, які переросли у справжні бої. Того ж року на острові зʼявилися війська ООН, які перебувають там досі й патрулюють буферну зону.

Нова криза спалахнула 1974 року, коли греки здійснили держпереворот на острові — у відповідь на це туди вторглася турецька армія. 1983 року турки-кіпріоти проголосили незалежність, яку визнала лише Туреччина. З того часу було багато спроб розв’язати конфлікт, але всі виявилися безрезультатними.

Переговори про вступ та план Аннана

1997 року ЄС прийняв рішення розпочати переговори щодо вступу з Кіпром. У Євросоюзі були як прихильники, так і противники цього підходу. Логіка перших була такою самою, як і у випадку з Молдовою: в Туреччини, покровительки невизнаного турецького Кіпру, не має бути права вето на вступ острова до ЄС, а євроінтеграція має сприяти врегулюванню конфлікту. Другі говорили, що Кіпр, отримавши гарантії вступу, посилить позиції й буде менш схильним до компромісів.

Усі зацікавлені сторони поза островом дуже хотіли врегулювати конфлікт до вступу. США та Великобританії потрібно було зміцнити єдність у НАТО та зняти напруженість між Грецією та Туреччиною, а також закріпити становище британських військових баз на Кіпрі. Туреччина 1999 року також стала кандидатом на вступ до ЄС, і для подальшого прогресу у вступі їй потрібно було сприяти врегулюванню. ЄС був зацікавлений прийняти до свого складу єдиний Кіпр, а залишити Кіпр за бортом вони не могли — у такому разі Греція загрожувала заблокувати весь процес розширення.

Аби встигнути до вступу, сторони під тиском партнерів і покровителів та за посередництва ООН розпочали переговори. У результаті було розроблено план врегулювання, відомий як План Аннана, на прізвище тодішнього генсека ООН Кофі Аннана. Документ зазнав пʼять редакцій і передбачав створення федерації з двох абсолютно окремих субʼєктів, які на вершині обʼєднувалися загальнофедеральним урядом. План не вдалося погодити до рішення Євроради щодо приєднання Кіпру у квітні 2003 року. На тому саміті Євросоюз вирішив прийняти Кіпр навіть у разі, якщо питання не буде розв’язано на момент набрання чинності угодою (1 травня 2004 року). 

США та Євросоюз поспішали узгодити план Аннана та встигнути прийняти його до травня 2004 року. У грудні 2003 року в результаті виборів у Туреччині змінилася влада, премʼєром став Реджеп Тайїп Ердоган, який тоді ратував за інтеграцію до ЄС та якнайшвидше розвʼязання кіпрської проблеми. Поки США та Євросоюз прискорювали греків-кіпріотів, Ердоган здійснював тиск на турецьку частину. План врегулювання доопрацьовувався поспіхом. Під міжнародним тиском сторони узгодили План Аннана 31 березня 2004 року, на 24 квітня було призначено референдуми в обох частинах Кіпру. На референдумі лише турецька частина підтримала план (64%) — греки-кіпріоти масово проголосували проти (75%). План Аннана з тріском провалився. Кіпр став членом ЄС, але союзне законодавство досі не застосовується на турецькій частині острова.

Створення єдиного Кіпру

У 2010-х роках переговори кілька разів відновлювалися за посередництва генсеків ООН, але, крім тимчасового зняття напруженості, більше ні до чого не привели. З часом змінилися й позиції сторін. Греція, Кіпр, ЄС та ООН підтримують створення федерації як єдине можливе розв’язання конфлікту. Турецький Кіпр, а тепер і Туреччина, виступають за створення двох рівних і незалежних держав на Кіпрі.

За іронією долі, замість очікуваної позитивної ролі євроінтеграції у розв’язанні конфлікту, ЄС сприяв тому, щоб греки-кіпріоти відкинули план ООН. Забезпечивши їм вступ як Республіці Кіпр, ЄС не дав їм жодних мотивів робити внесок у питанні вступу. Не сприяв розв’язанню конфлікту і сам план врегулювання, що був підготовлений поспіхом та ігнорував позиції сторін і громадську думку.

У Брюсселі були розчаровані греками-кіпріотами, які не підтримали об’єднання. У наступні роки спроби греків-кіпріотів використовувати членство в ЄС для просування кіпрського питання не завжди знаходили відгук у партнерів з ЄС. Від офіційної влади Кіпру протягом останніх 20 років можна почути звичні заяви про те, що ЄС слід виявляти активнішу участь у воззʼєднанні острова. Та віз і нині там.

З Молдовою буде так само, як із Кіпром?

Молдова має на меті вступити до ЄС до 2030 року. Багато європейських політиків і чиновників називають цей термін реалістичним. Але це лише орієнтир. Реальні терміни, як слушно зазначає колишній віцепремʼєр з реінтеграції Александр Фленкя, залежать від двох факторів. 

«З одного боку (і насамперед), це технічна складова: виконання всіх критеріїв для вступу залежить від нас. По-друге, це політичне рішення країн-членкинь. Ми, як мінімум, до 2030 року маємо бути готові», — каже Фленкя.

Інший колишній віцепремʼєр із реінтеграції, Василій Шова, додає, що найімовірніше процес інтеграції до ЄС Молдови та України політично буде повʼязаний із вступом Балканських країн. Річ у тім, що одні країни ЄС зацікавлені у розширенні на Балканах, а інші лобіюють вступ Молдови та України. У якійсь точці їхні інтереси можуть зійтися.

Аналітик Інституту Центральної Європи у Любліні Пьотр Олекси вважає, що вступ до 2030 року — не дуже реалістичний сценарій. Але відразу робить застереження, що три роки тому сказав би те саме про перспективи Молдови у 2022 році отримати статус кандидата і ще через рік — відкрити переговори.

«Все можливе, але це залежить від двох процесів. По-перше, від російської агресії в Україні та ситуації там. По-друге, від того, як змінюватиметься політична ситуація всередині ЄС, насамперед у Франції та Німеччині. Якщо там прийдуть до влади праві, тоді процес розширення гальмуватиметься», — вважає Олекси.

Наявність на території держави-кандидатки непідконтрольного регіону з іноземним військовим контингентом навряд чи вписується в Копенгагенські критерії членства, тому для такого виключення потрібна політична воля всіх членів союзу. За останні десятиліття країни, які мали територіальні суперечки та схожі конфлікти, не дуже досягли успіху в процесі євроінтеграції.

«Після вступу Кіпру у 2004 році за 20 років цей прецедент жодного разу не повторився, — зазначає ексвіцепремʼєр із реінтеграції Фленкя. — Країни-кандидатки з подібними проблемами — Сербія та Північна Македонія, — як і раніше, залишаються кандидатками. Тому орієнтуватися на Кіпр не варто».

За його словами, розв’язання конфлікту — це і важливий обовʼязок держави перед своїми громадянами, і важливий крок на шляху євроінтеграції. Тому на момент, коли Єврорада прийматиме рішення про вступ країни, цієї проблеми не має бути.

Василій Шова ще категоричніший. На його переконання, шанси на вступ Молдови до ЄС за прикладом Кіпру близькі до нуля: «Держава, яка залишає осторонь близько 10% населення і каже, що вона то їхня, то не їхня, — складно повірити у перспективи такої держави. Це перше. Друге — що ближчою Молдова буде до вступу до ЄС, то жорсткіше деякі держави-членкині ставитимуть питання про врегулювання придністровського конфлікту. Таких країн не менше десятка, і це переважно країни Західної Європи». 

Багато залежить від ситуації в Україні

Пьотр Олекси допускає вступ Молдови до ЄС із неврегульованим конфліктом.

«Якщо Молдова закінчить переговори до терміну, а в ЄС зберігатиметься позитивна динаміка розширення, тоді Придністровʼя не стане проблемою. Молдова та ЄС знайдуть спосіб, щоб це не блокувало вступ. Який вихід — складно сказати. Це навряд чи буде вступ без придністровської території. Швидше будуть спеціальні застереження для Придністровського регіону. Саме по собі Придністровʼя — не найбільша проблема, найбільша проблема — оця присутність російських військ. У ній головне питання. Як прийняти країну з російськими солдатами?» — каже Олекси.

Сьогодні, на його думку, ніхто не має відповіді на питання, як змусити Москву вивести звідти війська.

«Найважливіші питання — це питання безпеки. І найважливіше тут — як виглядатиме Україна за пʼять-шість років. Це набагато важливіше за те, що буде з Придністровʼям. Тому що якщо в Україні триватиме війна, ми дивитимемося на Придністровʼя як на загрозу безпеці для двох країн. Як прийняти в ЄС країни, на кордоні яких є непідконтрольний з погляду безпеки регіон?» — пояснює Петро Олекси. 

Питання присутності російських військ у Придністровʼї Москва повʼязує з політичним врегулюванням конфлікту та визначенням статусу регіону. В угоді 1992 року сказано, що миротворчий контингент у Придністровʼї залишається до врегулювання. А функціональність свого миротворчого контингенту Москва повʼязує із присутністю у регіоні оперативної групи військ РФ. Тому перш ніж обговорювати з будь-ким виведення військ, у Москві обовʼязково запитають: на яких умовах регіон залишиться без них у складі Молдови?

В ЄС без Придністровʼя

Якщо з реінтеграцією так складно, то, здавалося б, чому не відмовитись від Придністровʼя взагалі? Громадська думка загалом проти цього, але можна уявити ситуацію, коли частина місцевих політичних еліт заради вступу до ЄС була б готова піти на таке. 

Той же Петро Олекси у своїй аналітичній доповіді вказує фактори, які роблять такий сценарій практично нереальним.

«У менш офіційних бесідах і представники молдавської влади, і дипломати ЄС визнають, що розлучення між Кишиневом і Тирасполем породить набагато серйозніші проблеми. Це створить сіру зону між Молдовою та Україною (зрештою двома країнами-членкинями ЄС) із сильним російським впливом. Така ситуація вкрай негативно позначиться на безпеці регіону — військовій, економічній і соціальній. З цієї причини реалізація такого сценарію буде неприйнятною для Заходу», — вважає він.

За його ж словами, таке «розлучення» загалом не вигідне і придністровському холдингу «Шериф» і місцевим олігархам, які успішно торгують із ЄС. А після російського вторгнення в Україну навряд придністровські еліти мріють стати проросійським анклавом між двома державами, орієнтованими на ЄС. У Москві й раніше не виступали за незалежність Придністровʼя. Зараз, коли воно, по суті, перебуває в українському тилу, незалежність Придністровʼя виглядає з Москви ще менш привабливо.

План для Молдови

Оптимізм молдавського владного табору з питання Придністровʼя у перший рік великої війни був зумовлений динамікою на українському фронті та міжнародною ситуацією. Військова поразка Росії в Україні дозволяла розраховувати на виведення російських військ і з Придністровʼя.

Наразі, коли на українському фронті встановився відносний паритет, слова віцепремʼєра Серебряна про те, що перший пункт плану реінтеграції — це безумовне виведення російських військ, сприймаються менш реалістично. Бо незрозуміло, що змусить Кремль вийти із Придністровʼя без попередніх умов.

З іншого боку, як каже Василій Шова, у міру просування Молдови шляхом євроінтеграції тиск ЄС на придністровському напрямку лише наростатиме. На його думку, у сучасних умовах Кишинів і Тирасполь могли б узяти ініціативу щодо переговорів та подальших кроків з врегулювання у свої руки, поки гаранти та спостерігачі зайняті війною в сусідній країні. Але він визнає, що на обох берегах Дністра поки що воліють чекати більш вигідних початкових умов для переговорів.

Про зовнішню пасивність молдавської влади на придністровському напрямку говорить і Олекси.

«Ми не бачимо, щоб влада Молдови хотіла розвʼязати питання. Більше схоже на те, що чинна влада розраховує, що питання якось врегулюється саме собою в процесі євроінтеграції за допомогою партнерів. Це, з одного боку, пасивна позиція, з іншого боку — це реалістичний підхід. Це невелике питання повʼязане з великою кількістю факторів у відносинах Росії та західних країн. Напевно, влада Молдови бачить, що від неї мало що залежить», — припускає Олекси. 

Якщо підсумувати і кіпрський досвід вступу до ЄС, і міжнародний контекст, і позиції сторін придністровського конфлікту, можна зробити висновок, що кіпрський сценарій у Молдові цілком застосовний. Точніше, та його частина, у якій євроінтеграцію острова намагалися використовувати для врегулювання. На словах це вже відбувається.

За аналогією з Кіпром, навряд чи Молдова вступить до ЄС без того, щоб спробувати за допомогою тих-таки Євросоюзу, США та України закрити конфлікт. Невідомо, як і за яких умов це станеться — під час війни в Україні чи після її закінчення. Невідомо й те, чи увінчається ця спроба успіхом, чи зазнає невдачі. Ніхто не скаже напевно, чи візьмуть Молдову в ЄС, якщо план врегулювання провалиться, як на Кіпрі. Але спробувати врегулювати конфлікт, провести переговори, розробити, уявити та втілити життєздатний план врегулювання, швидше за все, доведеться.