Читаєте зараз
Костел, синагога та неочікувані школи: чим цікава архітектура Єнакієвого, що зникає

Костел, синагога та неочікувані школи: чим цікава архітектура Єнакієвого, що зникає

Semen Shirochin

Більшість українців знають про Єнакієве лише те, що з цього міста походить четвертий президент України Віктор Янукович. Деякі знають про космонавта Берегового. І при цьому майже ніхто не знає про архітектуру міста: ані про неоготичний костел, ані про палац культури академіка Заболотного, ані про школу, автор якої реконструював Капітолій у Вашингтоні, ані про будинок з величезною аркою на центральній площі.

Єнакієве, як і більшість індустріальних міст, залишається для українців terra incognita. Постійний автор Заборони, дослідник архітектури Семен Широчин пропонує відкрити землю, яка з 2014 року перебуває в окупації.


Нетипове для радянської доби: історія та структура Єнакієвого

Перші постійні поселення на території сучасного Єнакієвого були засновані 1783 року: села Роздольське (зараз — селище Роздолівка) та Софіївка (до 2016 року — Карло-Марксово). Станом на 1795 рік там проживало 213 і 256 мешканців відповідно.

У 1858 році в Софіївці було відкрито кам’яновугільну копальню. Поблизу спорудили дослідний чавуноливарний Петровський завод, де 1866 року вперше отримали чавун на коксівному вугіллі. Але промислове виробництво там так і не було запущене, і завод зупинили. Справжнє промислове зростання, яке створило сучасне місто, почалося лише 1895 року. 

Саме тоді інженери Федор Єнакієв та Болеслав Яловецький разом з бельгійськими підприємцями заснували російсько-бельгійське металургійне товариство, яке у 1895–1897 роках спорудило біля села Федорівка новий чавуноливарний завод.

Навколишні селища у 1898 році об’єднали в утворення, що отримало назву Єнакієве на честь засновника металургійного товариства. Єнакієве отримує міський статус у 1925 році, з 1928-го до 1937 року називається Рикове, а з 1937-го до 1943 року — Орджонікідзе, після чого йому повертають історичну назву. Це був нетиповий випадок для радянської доби, зважаючи на те, що Єнакієв був капіталістом.

Значна частина промисловості була розбудована тут ще до Першої світової війни: споруджуються коксохімічний завод, цегельня, броварня, маслярня тощо. Петровський металургійний завод став одним з трьох найбільших на півдні Російської імперії. 1921 року він отримав назву Єнакіївського.

Структура міста досить характерна для індустріального регіону. Завод, який займає величезну площу, розташований у центрі, що ускладнює зв’язок між міськими околицями. На захід від заводу лежить історичний центр міста, що має забудову переважно першої половини XX століття.

Оскільки завод спорудили без урахування рози вітрів, житло в центрі міста перебуває в зоні шкідливих викидів у повітря, від яких фасади будівель вкриваються кіптявою і сіріють. Але їх тут не відчищають, а натомість обшивають пластиковими панелями, що приховують архітектуру і надають будинкам бутафорного вигляду. На відміну від деяких інших промислових міст Донбасу (Алчевськ), тут не утворювали санітарні зелені зони та не відселяли помешкань, що розташовувались безпосередньо біля заводу. 

Окрім історичного центру міста, на заході від ЄМЗ також розташовані селища Півнівка, Голубівка і Роздолівка. На північ від центру проходить залізниця, що відділяє селище Єнакіївське, яке ще однією гілкою залізниці відокремлене від розташованих північніше селищ шахти «Червоний профінтерн» та Північного (приватна забудова), а також двох мікрорайонів масиву Фільтрувальна: №15 (Горняк) та №16 (ім. Брайляна).

Південна частина міста відокремлена від історичного центру річкою Кринкою. Тут є своя група селищ — «імені 1905 року» (приватна забудова), Зарудня (приватна забудова) та Червоне містечко (змішана приватна та малоповерхова забудова).

Окремо у східній частині, за ЄМЗ та річкою Кринкою, розташовані селища Бунге (колишній Юнокомунарівськ) та селище шахти «Червоний жовтень». Формально це окремий населений пункт, але його територіальна близькість, історична та адміністративна спільність (Бунге та Єнакієве належать до одної територіальної громади) дозволяють розглядати Бунге разом з Єнакієвим.

Архітектура Єнакієвого: імперська доба

Одна з найстарших вулиць у Єнакієвому — вулиця Тіунова. Початково вона називалася Петербурзькою, потім Петроградською, потім Ленінградською, а з 1965 року має ім’я майора Олександра Тіунова, який командував визволенням Єнакієва у 1943 році.
Саме тут під номером 128 розташований одноповерховий будинок 1897 року побудови, який вважається найстаршою спорудою міста. Будівля є прикладом фонової забудови та позбавлена архітектурної виразності. Зовнішній вигляд будівлі зовсім не передає її історичного характеру: оригінальний фасад схований під пластиковими панелями, а дах замінений на сучасну черепицю. У будівлі розташований меблевий магазин. 

Католицький костел Марії Терези

Оскільки завод споруджувався за участі бельгійських спеціалістів, для них побудували католицький костел Марії Терези Калькуттської (Достоєвського, 22). Архітектором храму був бельгієць Оскар Бієм. Датування костелу дещо різниться: у джерелах згадуються 1898-й, 1902-й та 1906 роки. 

Костел виконаний в історизмі й поєднує елементи різних стилів. Найбільше виражена неоготика, що проявляється у загальній композиції та стрільчастій формі арок. Верхні карнизи виконані в дусі неоренесансу, нижні — в цегляному стилі, що властиво архітектурі тієї епохи.

Колись костел завершувала башточка, яку зруйнували в радянський час, що спотворило загальне сприйняття будівлі. Про відновлення храму говорили ще з 2003 року, проте його реставрація так і не відбулася. Фасад будівлі характерно для Єнакієвого вкритий кіптявою.

Синагога в Єнакієвому

Окрім костелу, на початку XX століття коштом єврейської громади в Єнакієвому побудували синагогу (сучасна адреса — Леніна, 118). Будівля була виконана у неороманському стилі з двома невеличкими башточками та порталом по центру фасаду. 

Після закриття синагоги (за різними даними, у 1925-му або 1930 році) тут було розміщено аероклуб, а пізніше — кінотеатр «Червоний шахтар». У 1949 році за проєктом архітектора Русінова колишню синагогу перебудували у драматичний театр. Башти розібрали, а фасад позбавили неороманських елементів. Натомість додали досить лаконічний шестиколонний портик, що наблизив споруду до сталінського класицизму. 

З 1969 року приміщення займає клуб «Будівельник». Вже в незалежній Україні споруда ще раз була перебудована: задля отримання додаткових приміщень між колонами портика побудували стіни, а фасад обклали обличкувальною цеглою.

Залізничний вокзал

Цікавою історичною будівлею міста є й залізничний вокзал (вулиця Станціонна, 33). Одноповерхова будівля споруджена у характерному для кінця ХІХ — початку XX століття поєднанні неоготики та неоренесансу: від першої тут карнизи та щипці, від другого — оформлення вікон. 

З початку XX століття зберігся і збудований 1905 року Народний будинок (зараз — клуб «Металург») на вулиці Партизанській, 123. Одноповерхова неокласична споруда має асиметричне планування: головний вхід оформлено двома напівколонами з фронтоном. Решта фасаду також оформлена пілястрами. Через це споруду легко сплутати з неокласичною спадщиною 1950-х.

Школа на Передовиків та каси заводу на Сталеварів

Неочікувано виразна споруда царської доби — чотириповерхова школа №1 (Передовиків, 3). Її фасад прикрашений датою «1917», яка, ймовірно, означає дату побудови. Школа має характерну для 1910-х неокласичну архітектуру: колони іонічного ордера, аркові вікна, рустування першого поверху тощо. Все це робить її дещо схожою на архітектуру шкіл 1930-х — 1950-х. Але є суттєві відмінності: проєкти шкіл 1930-х мали значно більші вікна, що було продиктовано нормами інсоляції. Тут ми бачимо вікна різних розмірів, в тому числі вузькі й маленькі.

Зі споруд, що будувались для заводу в царські часи, також збереглися колишні каси заводу на Сталеварів, 31. Ця двоповерхова будівля з декоративним карнизом має цікаве оформлення вікон із замковими каменями. Неподалік розташована двоповерхова споруда колишніх заводських бань, прикрашена лаконічними сандриками та фронтонами. Такий самий мотив присутній у нечисленних одноповерхових бельгійських житлових будинках, що споруджувались поруч. Деякі з них збереглися досі.

Одночасно з металургійним підприємством бельгійські інвестори почали будувати шахту у сусідньому селі Верівка. Верівська копальня, відкрита 1897 року, будувалась за бельгійськими технологіями і вважалась найпередовішою в Російській імперії. 1924 року її було перейменовано на «Червоний профінтерн», і під цим ім’ям вона існувала до свого закриття на початку XXI століття. Для шахти побудували низку промислових споруд, які були цікавими прикладами архітектури тієї епохи, але з них майже нічого не збереглося.

Варта уваги двоповерхова адміністративна будівля шахти (вулиця Гірняків, 30). Перший поверх прикрашений чотирма рустованими колонами, а в міжвіконних простінках другого поверху присутні цікаві ромбоподібні ніші.

Міжвоєнна доба: палаци культури

У 1920-х забудова у місті велася переважно приватними та малоповерховими будинками. Найцікавіші з представників тогочасного житла — двоповерхові двоквартирні будинки з мансардами, споруджені в середині 1920-х за проєктом архітектора Віктора Троценка. В Єнакієвому такі будинки зводили вздовж вулиць Партизанської та Постишева. Деякі з них збереглися (Постишева, 20), тоді як інші перебувають у стані руїни (Постишева, 18). Також відомо, що будинки цього проєкту споруджувались у Кам’янському та Макіївці.

Сусіднє з Єнакієвим місто Бунге (Юнокомунарівськ) завжди сприймалося як органічне ціле з містом: ще у 1920-х палац культури шахти «Юнком» називався в літературі «Єнакіївським». Ця будівля найцікавіша у Бунге. Її було споруджено у 1920-х в рамках клубного будівництва в робітничих містах Донбасу (саме тоді побудовані палаци культури в Донецьку, Горлівці, Костянтинівці, Брянці). При будівництві використали розроблений у Харкові типовий проєкт, що демонструє властивий 1920-м поступовий перехід від неокласичної архітектури до конструктивізму.

Документи зберегли той факт, що будівництво палацу відбулося за наказом наркома Серго Орджонікідзе, чиє ім’я Єнакієве носитиме з 1937-го до 1943 року. Після руйнувань Другої світової будівля буде відновлена у 1949–1950 роках за проєктом архітектора Бориса Симоновича Кащенка. Міські легенди стверджують, що у відбудові брали участь німецькі військовополонені.

Палац був стилістично перероблений: головний вхід прикрасили фронтоном та чотириколонним портиком коринфського ордера. Фасад також збагатили декоративними елементами, а перед входом встановили статую Сталіна.

Але значно цікавіше переробили довгий бічний фасад будинку: центральний ризаліт надбудували баштоподібною терасою, увінчаною по периметру обелісками. Бічні ризаліти з апсидами мають декоративне завершення аттика у вигляді рельєфної композиції з мушлею. Обабіч композиції також розташовані обеліски. Тема обелісків продовжується й у вінчальній балюстраді.

Одразу після перебудови палац культури потрапляє у фільм «Донецькі шахтарі» (1950).

На початку 1930-х у місті з’явилося декілька будівель у стилі конструктивізму. Найбільш характерною з них був палац культури імені Леніна, споруджений на Студентському провулку в безпосередній близькості до металургійного заводу, який був замовником будівництва.

Палац культури спорудили за проєктом Володимира Заболотного — майбутнього академіка архітектури й автора всім відомої будівлі Верховної Ради. Єнакіївський палац культури є дзеркальною копією Кам’янського, спорудженого у 1932 році. І якщо в Кам’янському його двічі перебудовували з додаванням класичних декорацій, то в Єнакієвому палац культури зберігався в оригінальному конструктивістському вигляді. Останні роки цей архітектурний шедевр перебуває у стані руїни, але жодна влада не вбачала в ньому вартої відновлення спадщини.

Попри прикрий стан, стіни будівлі переважно збереглися. Разом з історичними фото це дозволяє оцінити її стиль та об’ємно-просторове рішення. Фасад палацу асиметричний і складається з двох композиційно незалежних частин: ліва є театральною, права — клубною. Клубна частина має наріжну апсиду зі смужкою широких вікон, причому простінки в них зроблені з червоної цегли, тоді як сама стіна збудована зі світло-сірої цегли. Такий контраст кольорів створює візуальний ефект суцільної стрічки віконного скла — характерний прийом функціональної архітектури. Театральна частина симетрична і має чітку ритміку фасаду. Цікаво, що суцільне скління сходів тут розташоване в наріжній частині театрального об’єму.

Металургійний технікум

Індустріальні міста мали потребу у кваліфікованих кадрах, що обслуговували обладнання підприємств. Якщо в царську добу активно запрошували спеціалістів з Європи, то в радянський час головний акцент був покладений на формування власних кадрів. У 1929 році в Єнакієвому з цією метою відкрили металургійний технікум, який розмістили в селищі Єнакіївському (проспект 50-річчя Жовтня, 40). 

Навчальний заклад постійно розширювався, тому його комплекс складається з корпусів різних років побудови. Найцікавіший з них — триповерховий конструктивістський корпус, який поєднує навчальні аудиторії та цех з обладнанням. Вхід в будівлю вирішений ризалітом з трьома вертикальними смужками суцільного скління вікон, а також двома вікнами-ілюмінаторами обабіч дверей.

Триповерхові будинки в стилі конструктивізму

Приклади конструктивізму є і серед житлової забудови в історичному центрі. 3-поверховий будинок на Леніна, 116 має характерне суцільне вертикальне скління вікон. Глуху стіну пізніше прикрасили мозаїкою. У XXI столітті вкритий кіптявою фасад покрили пластиковими панелями.

Вартий уваги 3-поверховий будинок на Щербакова, 120. В наріжному будинку застосували цікавий композиційний прийом: ріг будинку оформлюють лоджії, що візуально відсувають секцію від червоної лінії. Об’єм з суцільним склінням, який стоїть по червоній лінії, візуально висувається трохи вперед, що додає композиції динамічності. 

Ще один конструктивістський будинок розташований на наріжній ділянці на Щербакова, 137. Тут також є суцільне скління сходової клітини. Фасад будівлі обкладений характерною для 1970–1980-х керамічною плиткою.

Середина 1930-х залишила місту декілька цікавих постконструктивістських споруд. Так, на Тіунова, 107 є 4-поверховий житловий будинок, що має характерне для конструктивізму суцільне скління сходових клітин, але водночас його фасад прикрашений лиштвами, сандриками та декоративним карнизом. 

Одна з найцікавіших промислових споруд міста — Хлібзавод, розташований у селищі Єнакіївському (проспект 50-річчя Жовтня, 15). Споруда хлібзаводу є яскравим прикладом постконструктивізму або ар-деко: при симетричному плануванні вона має чіткий ритм вертикалей, композицію об’ємів і надзвичайно ефектну геометрію елементів. Верхня частина фасаду розбита тинькуванням на окремі квадрати; всередині кожного такого квадрата розташоване невеличке квадратне вікно з масивною квадратною лиштвою.

Поруч з хлібзаводом споруджено декілька виразних будинків середини 1930-х. На вулиці Комсомольській, 20 побудовано багатосекційний будинок, що має 4-поверхові секції в крилах і 5-поверхову наріжну секцію, яка має скошений ріг з суцільним склінням сходової клітини. Фасад майже не має декорацій, окрім аскетичного карниза та сандриків над вікнами другого поверху.

Більш декорований розташований неподалік житловий будинок на вулиці Червонофлотській, 56. Також наріжний, він так само має 4-поверхові секції в крилах і дві 5-поверхові секції на розі вулиць. Фасад будівлі прикрашають важкі карнизи та віконні лиштви.

Комбінат шахти в Бунге 

У селищі Бунге (Юнком) також вартий уваги адміністративно-побутовий комбінат шахти, ймовірно споруджений в середині 1930-х. Фасад триповерхової будівлі багато декорований: перший поверх рустовано, другий та третій оформлено пілястрами іонічного ордера, між вікнами є декоративні вставки, а самі вікна прикрашені лиштвами та замковими каменями. 

1930-ті роки також стали періодом активного будівництва шкіл. За типовим проєктом 107 (архітектор Емануїл Коднер) була споруджена шкільна будівля на Партизанській, 125. Зараз тут розташований технікум.

За невстановленим 3-поверховим проєктом середини 1930-х споруджена школа на вулиці Щербакова, 149. Зараз будівлю займає центр дитячої та юнацької творчості. У 2014 році її обклали пластиковими панелями, які закрили архітектурні елементи фасаду.

Школа, де навчався Янукович

У 1936 році на вулиці 60-річчя СРСР, 31 споруджена будівля сучасного ліцею інформаційних технологій. Початково тут розташовувалась середня школа №14. Після пошкодження під час Другої світової війни будівлю відновили у 1953 році, і з того часу її займає школа №34. Її побудували за типовим проєктом архітектора Повстенка, відомого тим, що під час війни він втік до США і там продовжував займатись архітектурою, зокрема — реконструкцією Капітолія у Вашингтоні у 1959–1960 роках.

Саме цю школу закінчував колишній президент України Віктор Янукович. За часів його правління школу утеплили, а у 2021 році обклали додатковим шаром цегли, через що були втрачені оригінальні об’єми декорацій, а також ніші бічних ризалітів — фішки цього проєкту.

Також у 1930-х споруджували дитячі ясла і дитсадки. Великі підприємства намагались розташовувати їх якомога ближче, щоб робітниці витрачали менше часу на грудне годування немовлят, які залишались у яслах. Так, наприклад, за проєктом Тамари Волкобой на 60 дітей спорудили ясла для ЄМЗ на проспекті Металургів, 12. Пізніше споруду переоблаштували під технічну службу заводу.

Ще одні ясла за тим самим проєктом спорудили у селищі Єнакіївському на проспекті 50-річчя Жовтня. Ймовірно, їх було побудовано для розташованого в сусідньому кварталі хлібзаводу. У XXI столітті колишні ясла зайняла протестантська церква.

Архітектура Єнакієвого: повоєнна неокласика та модернізм

1950-ті роки залишили місту цілу низку монументальних неокласичних громадських споруд. Одна з найвиразніших — кінотеатр «Україна», урочисто відкритий 30 липня 1955 року. Фасад кінотеатру прикрашений чотирма колонами та пілястрами коринфського ордера, фестонами, карнизами, сандриками та фронтоном. Він побудований за типовим проєктом №2-06-25 двозального кінотеатру на 600 місць архітектора Семена Якшина. Через 5 років за цим проєктом спорудять кінотеатр у Костянтинівці.

У 1950-х роках у селищі Єнакіївському будують ефектну неокласичну громадську споруду — гірничий технікум на вулиці 20-го Партз’їзду, 18. Фасад триповерхової будівлі вирішений досить лаконічно, хоча частина вікон прикрашена сандриками. Всі декорації зосереджені на головному вході, що розташований в центральному ризаліті, прикрашеному шестиколонним портиком коринфського ордера з фронтоном. Вікна другого поверху ризаліту декоровані сандриками, а вікна і двері першого поверху мають аркову форму.

Один з найвишуканіших житлових будинків 1950-х — наріжний будинок на Тіунова, 11. Він має триповерхові крила вздовж вулиць і чотириповерхову наріжну секцію. Перший поверх оформлений важким темним рустом, а верхні — обличковані світло-бежевою цеглою, яка не почорніла навіть попри міську кіптяву. Фасад прикрашений трапецієподібними еркерами, найбільш виразний з яких розташований у скошеному розі. Будинок завершується декоративним карнизом та фризом флористичного орнаменту, виконаного в техніці сграфіто.

Неподалік, на вулиці Тіунова, 118, на початку 1950-х було споруджено двоповерхову будівлю з дугоподібною наріжною частиною, оформленою колонами. Історичні фотографії свідчать, що будували її з цегли різного розміру, і кладка була дуже нерівною.

Також у 1950-х виріс 3-поверховий будинок на Щербакова, 114. Вздовж вулиці він має акцент вхідної групи, оформлений фронтоном. Фасад, що виходить на безіменний провулок, цікавий тим, що має над собою декоративну башточку-альтанку в окремому приставленому 4-поверховому об’ємі.

Центральна площа Леніна

Особлива увага при розбудові міст у 1950-х завжди приділялась ансамблям центральних площ. Такий ансамбль утворений і в Єнакієвому — на площі, що отримала ім’я Леніна та розташовувалась вздовж проспекту Леніна.

Ансамбль був утворений трьома будинками. Обабіч площі розташовувались будинки №95 і 97, що віддзеркалювали один одного. 4-поверхові вздовж проспекту, вони отримували додатковий п’ятий поверх в наріжній частині та в секціях, що виходили на площу, таким чином підкреслюючи її роль в ієрархії простору. Наріжні секції були акцентовані лаконічними пілястрами та рустуванням двох нижніх поверхів.

З боку проспекту площу завершує житловий будинок №96, який має три поверхи в бічних крилах і п’ять — у центральній частині. По центру фасаду будинок має арку заввишки 2,5 поверхи. Окрім величезного розміру, арка ще й декорована кесонами. Арка є не лише архітектурним елементом, але й пасажем: вона з’єднує площу зі сквером імені Берегового, торговельним центром «Космос» і кінотеатром «Україна». За місцевою традицією, фасад будинку №96 вкрили пластиковими панелями.

Протилежна сторона площі забудовувалась вже в добу модернізму. Навпроти будинку з аркою розташована лаконічна 5-поверхова будівля міської ради. Поруч споруджений двоповерховий магазин та аскетичний 5-поверховий готель хрущовської доби.

Домінанта цієї частини площі — палац культури імені 40-річчя Перемоги. Його збудували 1977 року за типовим проєктом 2С-06-6 на 1200 місць. Фасад споруди традиційно для міста обкладений пластиковими панелями. 

Такий самий проєкт використали при будівництві палаців культури в Костянтинівці, Кременчуці, Рубіжному, Миколаєві, Харкові, Білій Церкві, Одесі, Южному. Ще один був у Лозовій — 2022 року його зруйнувала російська ракета.

Селище шахти «Червоний профінтерн»

У 1950-ті роки на вулиці Гагаріна, 31, що в селищі шахти «Червоний профінтерн», спорудили палац культури, який пізніше отримав назву «Супутник». Головний фасад будівлі вирішений трьома масивними арками та двома глухими бічними ризалітами з наріжними конелюрними лопатками та рустуванням стіни. Мотив арок відсилає до кавказької архітектури — схоже оформлення можна зустріти у вірменській та грузинській архітектурі.

Центральним ансамблем селища шахти «Червоний профінтерн» стає площа Бурмістрова. Периметр площі забудований переважно 3-поверховими будинками типових проєктів. Центральну роль у композиції площі відігравав кінотеатр «Дружба» (площа Бурмістрова, 5).

Кінотеатр створено за проєктом на 300 місць архітекторки Зої Брод, розробленим в «Союзкінопроєкті» ще в 1945 році. Його лаконічність упізнається по вхідній групі з двома іонічними колонами. Проте таким його вже ніхто не побачить — у XXI столітті його реконструювали у фітнес-клуб «Олімп» з повною зміною архітектури. Споруда стала глибшою, ширшою і вищою, фасад обшили панелями синього та сірого кольору. Про колишній кінотеатр нагадують лише дві колони входу, які тепер також обшиті пластиком.

До ансамблю площі Бурмістрова належить і школа №7 (проспект 50-річчя Жовтня, 68). Побудована вона у 1952–1953 роках на місці попередньої школи, що згоріла під час Другої світової війни. Планувально школа використовує типовий проєкт 34, розроблений ще 1938 року. При цьому її фасад оформлений значно багатше, з використанням типових декоративних елементів, які в 1950-х виготовляли вже в промислових масштабах. Фасад ефектно прикрашений сандриками, арками, колонами та завершено фронтоном, в тимпані є присутній ліпний декор у вигляді флористичного орнаменту в дусі «кам’яних вишиванок» Григорія Довженка в Горлівці та Новій Каховці.

На вулиці Горняків, 15, що в селищі шахти «Червоний профінтерн», споруджений модерністський ресторан «Кристал», який має ефектний циліндричний зал другого поверху. Ресторан значною мірою повторює проєкт однойменного ресторану в Лисичанську. За схожим проєктом побудували ще один ресторан «Кристал» у Сєвєродонецьку, де пізніше розмістилося кафе «Мозаїка», — після реконструкції воно зазнало суттєвих змін.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій