Андрій Бойко — фотограф, в чиєму фокусі постійно фігурує оголене тіло. Він знімає оголених жінок і чоловіків в їх власних квартирах, на закритих вечірках і в художніх майстернях, куди рідко проникає хтось чужий. Його метод — безперервна документація процесів, доступ до яких за замовчуванням обмежений. Будь то символічні похорони альтер-его художниці або п’янка на гіперлокальному фестивалі, Бойко завжди розчиняється в таких подіях, стаючи мовчазним спостерігачем, що документує драму.

Ці фотографії, як правило, тільки для «своїх»: вони не виставляються. Виняток — хіба що «Ніж у пізді», знімок, що виставлявся в Польщі і викликав бурю обурення у місцевих консерваторів і ультраправих. Чому не виставляються, тому що на умовній території України, як і в багатьох інших «молодих демократіях» тема свободи вже досить давно табуюється, найчастіше — через самоцензуру, вкорінену на рівні інституцій та навіть відносно невеликих незалежних груп. Винос табуйованої теми на розсуд громадськості завжди загрожує автору — і його колу — засудженням. Не через те, що творець неправильний, а тому що чиясь свобода створює прецедент для всіх інших. Якщо одні дозволяють собі відчувати і вести себе так, як заманеться, значить, теж саме може статися і з іншими, — і контролюючий втратить контроль. Тому над свободою завжди нависає хмара моралі.

Так, наприклад, в Україні багато років працювала Національна комісія з питань моралі при Верховній Раді. У 2009 році ця комісія визнала книгу «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка порнографічною та заборонила її до поширення. У 2012-му президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт зі скандалом закрив художню виставку Центру візуальної культури «Українське тіло», сказавши, що «це не виставка, а лайно». На виставці було чимало робіт з оголеною натурою, наприклад, серія «Моє порно — моє діло» Анатолія Бєлова.

Документація Андрієм Бойко оголених і розкутих тіл — в якомусь сенсі продовження «Українського тіла», виставки, що стала нескінченним колективним твором мистецтва або навіть колективною документацією процесів, точкою відліку яких стала її цензура. В оголеному тілі — голий дух, уразливий, вільний і чесний. Сьогодні безпечний публічний простір для присутності цього духа втрачено, він перемістився в простір приватного: на кухні, в спальні, сквоти і майстерні. Слідом за ним перемістився і фотограф Бойко.