Від початку вторгнення РФ в Україну майже щодня зʼявляються звістки про викрадення громадян російськими окупантами. Викрадають журналістів, активістів, міських голів. В Центрі прав людини ZMINA, який збирає дані про зниклих, є дані про пів сотні випадків. А у випадку з Маріуполем, який окупанти вже тривалий час тримають у кільці, мешканців примусово вивозять на територію Росії.
Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поспілкувалася з українцями, які намагаються повернути своїх родичів, що потрапили до рук окупантів.
Олексій, 33 роки
1 березня 2022 року Україна та Росія провели перший обмін полоненими: пʼятьох бійців сумської тероборони обміняли на омського офіцера. Відтоді по обидва боки опинилося чимало заручників, зокрема десятки військових з острова Зміїний, який окупанти захопили у перший день повномасштабної війни.
28 березня Володимир Зеленський повідомив, що Україна готова до нового обміну полоненими: українські військові складають списки полонених та вбитих російських солдатів. За його словами, ці списки вже передали російській стороні. Крім того, Україна складає списки і своїх солдатів, які можуть перебувати в полоні.
Один із них — 33-річний Олексій Капелюшний з Дніпра. Він служив у 25-й бригаді зв’язківцем роти вогневої підтримки 2-го парашутно-десантного батальйону. Разом з Олексієм на службі була і його дружина Ірина Кожем’яка. Востаннє вони звʼязувалися о 15:30 18 березня — Капелюшний вже два тижні перебував у зоні ООС. Наступну звістку про чоловіка Ірина отримала вже від його сестри — її номер був єдиним, який Олексій знав на памʼять.
«Вона розповіла, що Олексія забрали у полон, на тимчасово окуповану територію «ДНР» в місті Горлівка. Цю інформацію їй повідомив працівник однієї з горлівських лікарень, куди відправили Олексія. З його слів, Олексію зробили ампутацію лівої кінцівки. Він живий, але дуже слабкий фізично», — розповіла Забороні Ірина Кожем’яка.
Починаючи з 18 березня, всю інформацію про Олексія його родина отримувала саме від працівника лікарні — він виходив на зв’язок час від часу, коли випадали чергування. Проте в останній тиждень від нього не було жодного дзвінка.
«Все, що ми наразі знаємо — це що усіх полонених зрештою відпустять, але на цьому все, — каже Ірина. — Також нам повідомили, що на чоловіка морально тиснули російські військові у лікарні».
В обласному військкоматі Дніпра жінці полоненого повідомили, що Олексій є в списках на обмін. Іншої інформації в неї наразі немає: тиждень тому Ірина подавала запити в СБУ та до волонтерських організацій, але відповіді так і не отримала. Не допомогли і звернення до місцевого військкомату та військової частини, де служив Капелюшний.
«Ми всі його чекаємо, — говорить Ірина Кожем’яка. — Та я боюся, що він поранений і слабкий. Хочеться перевести його в шпиталь, де йому нададуть медичну допомогу».
Повернені з полону 10 українських військовослужбовців та 19 цивільних осіб, серед яких весь екіпаж захопленого рятувального судна «Сапфір», боцман та маячник острова Зміїний. Фото: Юрій Васьков / Facebook
Віталій, 59 років
59-річного Віталія Загребіна, який до війни мешкав у містечку Бородянка на Київщині, вивезли до Білорусі. Зі слів його сина Володимира Загребіна, разом з Віталієм вивезли ще сімох людей. Вони перебувають у Білорусі з 16 березня.
«Батько працював у Бородянці, лагодив електрику. Разом з ним працювали ще кілька жінок на кухні, — пояснює Володимир Загребін Забороні. — На початку війни весь персонал ховався в будинку. Але потім в місто зайшли чеченці та вивезли всіх у Білорусь, в санаторій «Золоті піски», що в Гомельській області. Нібито від «Червоного хреста». Там їх трохи годують і дали один чи два номери телефонів на всіх для зв’язку з рідними».
Талон з санаторію, де перебуває Віталій Загребін. Фото надане його сином Володимиром
Про українців у Гомельській області розповідає і влада Білорусі. У Прикордонному комітеті ще 12 березня доповідали про 77 українців, які вʼїхали до країни, однак про силове вивезення мови не йшло: «Частина іноземців вирушила до родичів, які проживають на території нашої країни. Інші тимчасово розміщені в готелях та санаторіях Гомельської області».
Син Віталія Загребіна розповідає Забороні, що полонені українці спробували виїхати з санаторію самі, але вони мають при собі лише внутрішні українські паспорти, тож білоруські прикордонники їх не випускають. Та сама ситуація і на польському кордоні, який без успіху намагалися пройти колеги Віталія. Білоруські прикордонники сказали, що полонені мають розв’язувати всі питання з українськими консулами, але, зі слів Загребіна, консули не можуть владнати справи вже два тижні.
«Всі переміщення, переїзди і ночівля за межами цього санаторію відбуваються особистим коштом. Ще перед початком полону військові забрали у батька та інших валюту — залишили лише гривні, яких вистачило на кілька днів. Аби допомогти їм в Білорусі, «Червоний хрест» відкрив валютні рахунки, щоб роботодавець міг їм з України перерахувати якісь гроші, але батько нічого не отримав», — розповідає Володимир.
Володимир Загребін каже, що його батько намагається здійснити трансфер у Польщу через «Червоний хрест», але поки що чекає в черзі, тому що охочих повернутися додому багато.
Микола, 28 років
Під час підготовки матеріалу з Забороною також зв’язалася Юлія Присада — близька подруга військового Миколи Горобченка. 28-річний українець проходив службу в Маріуполі у військовій частині 3057 — зі слів його друзів, у другій роті. Між своїми його називали «Морпіх». Під час російського військового вторгнення у Маріуполь Микола потрапив у полон до кадировців. Зі слів його близьких друзів, Миколу били та змусили на камеру призвати українців здаватися.
Це відео надіслав дружині Миколи один з кадировців наприкінці березня. Він сказав, що вони планують вбити українця, і попросив передати йому якісь вітання. 27 березня дружині повідомили, що Миколу вбили. Але підтвердження смерті чоловіка крім слів дружини та друзів в редакції Заборони немає.
Як формуються списки полонених?
Речниця громадської організації «ГРУПА ПАТРІОТ» Алла Котенко пояснює, що через повномасштабні військові дії деякі міністерства зараз працюють дистанційно. «Група Патріот» займається обмінами з 14-го року, і зараз також запропонувала свою допомогу українцям.
Речниця розповідає Забороні, що головне — зібрати всі дані від родичів. Неважливо, у якому вигляді: вони можуть просто написати в месенджер організації, а там вже допоможуть оформити заяву про зникнення людини.
«В організації є своя гаряча лінія, ми приймаємо від людей заяви з усією інформацією, яка є про військових чи цивільних, і потім передаємо її до СБУ, до центру звільнення та обміну полонених. Так формуються списки, але подальші наші дії як громадської організації на цьому закінчуються», — підкреслює Алла Котенко.
Алла Котенко
Звернутися в організацію можна за такими номерами телефонів:
Гаряча лінія 0 800 339 247
Також цілодобово можна дзвонити на номери: +38 068 36 90 124, +38 073 10 71 124 та +380 (50) 96 77 924.
Раніше Заборона розповідала, куди ще можна звернутися, якщо рідні потрапили в полон.
- До об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених. За номерами: +38 067 650 83 32 та +38 098 087 36 01. Також можна надсилати інформацію на електронну скриньку united.centre.ssu@gmail.com.
- В «Міжнародному комітеті Червоного Хреста в Україні» діє гаряча лінія з номером телефону 0 800 300 155. Також є гаряча лінія інформаційного центру «Червоного Хреста в Україні» за номером 0 800 332 656.
- Можна також звернутися до Моніторингової місії ООН з прав людини. Вони не розшукують людей, однак фіксують порушення прав людини та жорстоке поводження з військовими, взятими у полон з 24 лютого 2022 року. Сконтактувати з ними можна за електронною поштою: ohchr-hrmmu@un.org.
