До паніки боятися людей: що таке соціофобія, як її виявити та лікувати? | Заборона
Читаєте зараз
До паніки боятися людей: що таке соціофобія, як її виявити та лікувати?

До паніки боятися людей: що таке соціофобія, як її виявити та лікувати?

До паніки боятися людей: що таке соціофобія, як її виявити та лікувати?

У США понад 7% дорослого населення страждає від соціофобії. В Україні цей діагноз мало вивчають, оскільки він просто не популярний серед медиків. Але коли страх перед комунікацією з людьми створює перепони в особистому житті та кар’єрі, це може призвести до депресії, а вона, своєю чергою, без належного лікування – до суїциду. Заборона розібралася, що це за діагноз, звідки він береться та як його лікувати.


Що таке соціофобія?

Це тип тривожного розладу особистості. Ті, хто має цей недуг, відчувають сильний страх або тривогу, коли потрібно комунікувати із зовнішнім світом. Соціофобу здається, що його дії або реакції сприймуть негативно, тому він намагається уникати відповідних ситуацій. Часто пацієнт/ка розуміє, що такі страхи необґрунтовані, проте це не допомагає впоратися з фобією.

Соціальна фобія не обов’язково викликатиме страх та тривогу в будь-якій ситуації, пов’язаній з контактами, – це можуть бути конкретні випадки: наприклад, людина може боятися нових контактів, однак комфортно почуватися в компанії знайомих, або цілком нормально працювати щодня у відкритому просторі, але переживати панічні атаки у натовпі в метро.

Психіатр Дмитро Мангубі розповідає Забороні, що цей діагноз не дуже популярний для України – більше для інших європейських країн або США. Втім, це зовсім не значить, що українці менше схильні – проблема в тому, що у нас в принципі люди не звикли звертатися до психотерапевта. До того ж соціофобія просто ще не встигла закріпитись у переліку частих діагнозів, які ставлять українські спеціалісти, – більше використовують термін «генералізований тривожний розлад».

Звідки це береться?

З розладом не народжуються – його можна лише набути. Найчастіше хвороба розвивається в дитинстві або підлітковому віці. Дуже рідко недуг формується після 25 років. 

Наразі вчені не встановили повного списку чинників, які спричиняють фобію. Наприклад, хоч людина і не народжується з хворобою, в її генетичному коді може передаватися схильність до тривоги. Або ж дитина може наслідувати поведінку батьків, переймати їхні реакції та переконання. 

Є також чималий шанс стати соціофобом через виховання: якщо дитині не дозволяють висловлювати власні думки або занадто захищають від соціальних контактів. Або ж якщо неприємні випадки трапляються в соціальному житті підлітка – його ображають або принижують вчителі в школі чи однолітки. Такий досвід може спричинити травму, яка і провокує регулярний страх перед ситуаціями, які передбачають контакт із людьми.

Можливі також неврологічні причини: неправильний розподіл серотоніну в клітинах мозку здатен призвести до соціальної фобії. Люди із соціофобією виробляють забагато серотоніну. Що вищий рівень серотоніну в організмі, то більше вони стурбовані соціальними ситуаціями.

Чим це відрізняється від соціопатії або інтровертності?

Через співзвучний початок соціофобію часто плутають із соціопатією. Ці два поняття об’єднує тільки одне: і те, й інше – психічні розлади.

Якщо соціофоб боїться комунікації з людьми, то в соціопатів таких страхів немає, більше того, вони можуть навіть до якогось моменту справляти приємне враження. Рано чи пізно така людина почне проявляти свої маніпулятивні та аб’юзивні техніки. Для цього діагнозу характерні також повна відсутність емпатії, імпульсивність та агресія, ігнорування моральних правил суспільства, схильність до насильства та відсутність провини.

Щодо інтровертності – це, на відміну від соціофобії, вроджений тип особистості. Хоча їх і сприймають часто як одне ціле, інтровертність та надмірна тривожність – різні речі. Інтроверти не бояться виходити між люди – їм просто комфортніше на самоті. Водночас інтроверти часто більше схильні до розвитку соціальної фобії. 

Як виявити, що у мене або в когось із близьких соціофобія?

Такі діагнози може ставити тільки спеціаліст. Він же призначатиме лікування (так, цього можливо позбутися). Немає лабораторних досліджень, які б точно визначили діагноз. Однак часто пацієнт не може сам реально оцінити свій стан.

Є низка симптомів, і якщо ви відчуваєте їх понад шість місяців, є привід для хвилювання.

  • Занепокоєння перед комунікацією з людьми та труднощі в контактах;
  • Сильний страх осуду;
  • Уникнення соціальних контактів;
  • Тривожність за кілька днів або тижнів до майбутньої події, в якій братимуть участь люди;
  • Труднощі у зближенні та підтримці зв’язків з людьми.

Є і фізіологічні прояви: почервоніння під час контакту, нудота, сильне потовиділення, тремтіння, сплутаність слів та думок, запаморочення, часте серцебиття.

Інколи соціофоби для подолання страху перед комунікацією вживають алкоголь, тому нерідко серед пацієнтів трапляються алкозалежні.

Якщо я уникаю фізичних контактів з людьми через коронавірус – це соціофобія?

Найімовірніше, ні. Центр контролю та профілактики захворювань США констатує, що від початку пандемії COVID-19 рівень стресу серед населення виріс. Страхи, пов’язані з фінансовою нестабільністю, ризиками для здоров’я та самотністю, впливають на психіку і можуть спричиняти ментальні розлади. 

На початку 2021 року Wall Street Journal опублікував опитування, згідно з яким 80% працівників хотіли б працювати вдома хоча б якийсь час після пандемії. Це не означає, що всі 80% – соціофоби. Однак в матеріалі детально описано найпоширеніші причини такого рішення – мотивація приділяти більше часу сім’ї та заощадити ресурси, зокрема й фінансові. Тому якщо ваше небажання повертатися в офлайн зумовлене цим, то це не про соціофобію.

«Враховуючи темпи вакцинації в Україні та веселий народ, який попри локдаун переповнює парки та місця відпочинку, я не дуже вірю, що у нас коронавірус призводить до соціофобії. Можливо, в інших європейських країнах, де суворо ставляться до карантинних норм, де кожен зустрічний робить зауваження про відсутність захисної маски, у людей дійсно з’являється фобія заразитися. Але це не має нічого спільного із соціофобією», – пояснює Дмитро Мангубі.

На його думку, в цьому випадку йдеться про загальну тривожність. Мангубі навіть припустив, що невдовзі у психіатрії може з’явитися новий діагноз, який пов’яжуть саме зі страхом зараження коронавірусом. До речі, в медицині давно існує схожий діагноз – мізофобія, тобто страх зараження, мікробів та нав’язливе прагнення уникати контакту з поверхнями.

Головне, про що варто пам’ятати в цьому контексті: страх заразитися скерований на людей довкола, які можуть переносити коронавірус, а соціофобія скерована на себе – боязнь здаватися не таким, як від тебе очікують.

А як загалом пандемія впливає на соціофобів?

Безпосередньо. Хоча, здавалося б, соціальне дистанціювання та новий тренд на віддалену роботу мали б полегшити життя людям із соціофобією. Але насправді це негативно впливає на лікування: пацієнт отримує позитивну реакцію на те, що він уникає прямих контактів (власну безпеку та заохочення від суспільства за дотримання карантину). Це лише укріплює такий патерн поведінки. До того ж лікування соціофобії передбачає пропрацювання найбільш тригерних ситуацій, а під час локдауну це неможливо. Тому, коли школи та університети повернуться до офлайн-занять, а роботодавці вимагатимуть працювати в офісі, людина відчуватиме ще більший стрес, ніж до пандемії.

До того ж, каже Дмитро Мангубі, до страху перед фізичним контактом та публічним виступом додався страх заразитися та боязнь онлайн-відеодзвінків.

Чим це небезпечно?

Хвороба негативно впливає на якість життя, адже соціофобія – не про комфорт бути наодинці, а про постійну тривогу та напругу. 

«Соціофобію можна вважати проблемою, якщо вона заважає жити звичним життям. Коли через це людина змінює свій спосіб життя, стиль, не розвивається у своїй професії, гальмується кар’єра. Плюс усі фізіологічні симптоми можуть посилюватися: тремор буде більшим, потовиділення – ряснішим, нудота перейде в розлади шлунку», – вважає Мангубі.

Наприклад, людину із соціофобією можуть лякати співбесіди, перебування в громадських місцях, зустрічі з друзями чи бізнес-партнерами, побачення, нові знайомства, публічні виступи тощо. Така поведінка провокує низьку самооцінку, негативні думки та погані соціальні навички. Усе це в підсумку може перерости в депресію.

Як це лікувати?

Ідеально, якщо з проблемою починає працювати лікар на ранніх стадіях – у дитячому або підлітковому віці. Якщо ж ви відчуваєте схожі симптоми у старшому віці, перше, що наблизить вас до одужання, – встановлення діагнозу. Тому неодмінно варто піти до психіатра або психотерапевта.

Після цього спеціаліст запропонує вам варіанти рішення – певний тип психотерапії та/або медикаментозне лікування. Так, у лікуванні дійсно допомагають деякі препарати – наприклад, серотонінові антидепресанти. Якщо вам призначають таблетки, лікар має пояснити всі їхні плюси та мінуси.

«Моя суб’єктивна думка – психотерапія у цих випадках дієвіша. Фармакологічне лікування призначають у разі гострих випадків, коли принципово важливо за короткий період позбутися тривоги перед важливими подіями. Але варто розуміти, що швидкого ефекту не буде – лікування в будь-якому випадку має бути системним», – каже Дмитро Мангубі.

Психотерапія розглядає глибинні причини та працює з ними. Когнітивно-поведінкова терапія, на думку Мангубі, найбільш вдала в цьому випадку.

Водночас в інтернеті є багато технік та порад, як впоратися із соціофобією в домашніх умовах. Але психіатр вважає, що навряд чи вони виявляться результативними, оскільки людина не може бути об’єктивною щодо себе.

«Якщо немає можливості або бажання ходити на психотерапію, можна хоча б прийти до психіатра та попросити призначити медикаментозне лікування. Але це має визначати виключно лікар», – додає Мангубі.

Нагору