Читаєте зараз
Донатите на ЗСУ? Тоді маєте знати, як працюють великі й локальні фонди та чому держава не закриває всі потреби сама

Донатите на ЗСУ? Тоді маєте знати, як працюють великі й локальні фонди та чому держава не закриває всі потреби сама

Anastasiya Oprishchenko
Колаж: Катерина Круглик / Заборона

З початку війни у 2014 році частину потреб армії в Україні закривають волонтери й благодійні фонди. Після початку вторгнення Росії кількість запитів на екіпірування, зброю, тактичний одяг, медичні засоби та автівки зросла в сотні разів. Як різні фонди розподіляють кошти й обирають, кому допомогти, чи координуються з Генштабом і військовим командуванням і чому, незважаючи на величезну міжнародну допомогу й державні кошти, потребують донатів?

Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поговорила з представниками українських великих, маленьких і державних фондів, які збирають гроші на армію. Якщо ви донатите на ЗСУ або шукаєте порад, який фонд підтримати, цей матеріал відповість на більшість запитань.


До початку російського вторгнення ведучий і політик Сергій Притула допомагав українській армії як приватний волонтер екіпіруванням, бронею, харчами, а після повномасштабного вторгнення почав забезпечувати підрозділи високоточною технікою, дронами й обладнанням для командних пунктів.

У 2020 році Притула створив благодійний фонд для допомоги за військовими напрямами — його очолила Анна Гвоздяр. З лютого 2022-го фонд почав займатися майже всім: одяг, броня, обладнання, машини.

Після звільнення Київщини від окупації головними напрямами фонду, каже медіа менеджерка Благодійного фонду Притули Марія Писаренко, стали транспорт, оптика, зв’язок, дрони, БПЛА і засоби тактичної медицини для військових. У фонді є гуманітарний штаб, який надає допомогу цивільним на окупованих територіях і в радіусі 70 км від лінії фронту.

Окремий напрям штабу — проєкт NEST, у межах якого людей у деокупованих населених пунктах забезпечують безплатними мобільними будинками.

Як фонд працює з військовими?

Марія Писаренко каже, що на початку вторгнення, у лютому, військові за принципом живої черги заходили до офісу фонду й говорили, що їм треба. Волонтери за дуже короткий строк намагалися віддати необхідне відразу в руки. Облік того, що видавали військовим, та їхня верифікація відбувалися на місці силами волонтерів. 

У верифікації запитів, розповідає Писаренко, спочатку допомагали особисті контакти військового волонтера Романа Сініцина — у фонді він координує військовий напрям. 

«Усе трималося на його знайомствах і контактах із 2014 року. Також у пригоді стали контакти Сергія Притули. Деяких військових Сергій знав ще з 2014-го, до того, як вони стали командирами батальйонів чи бригад. Таким чином відбувалася верифікація без жодних папірців. На них просто не було часу, хоча ми намагалися вести мільйон таблиць», — каже Марія Писаренко.

Спочатку фонд Притули отримував багато звернень на гарячі лінії від родичів військових із поодинокими запитами. Але їх було складно вносити та опрацьовувати, тож фонд перейшов на роботу не з окремими запитами, а на рівні батальйонів і бригад. Тепер у відповідь на запит фонд просить надіслати лист від командира частини з підтвердженням і дані контактної особи для верифікації.

Як фонд вирішує, що закуповувати для армії?

Писаренко пояснює: фонд Притули працює із запитами військових, які часто узгоджуються з командуванням батальйонів. Тобто військові звертаються до командирів батальйонів зі своїми запитами, ті, зі свого боку, формують список необхідного.

Потім фонд проводить зустрічі з командуванням Сил підтримки ЗСУ — і таким чином звіряє, наскільки актуальні ті чи інші запити, після чого їх реалізовує. Крім того, фонд намагається не перетинатися у закупівлях з іншими фондами чи Міністерством оборони, а також не обмежуватися одним і тим самим українським виробником.

«Ми не купуємо те, що самі раптом вирішили купити. Всі ці запити узгоджені з військовими, які стоять на передовій і з якими спілкуються наші волонтери. Працюємо у зв’язці [з військовим командуванням], тобто немає такого, що запити надходять нізвідки й ми це купуємо. Або як було із супутником — ми прийшли одразу до Міноборони», — запевняє менеджерка.

За якою пріоритетністю фонд допомагає військовим?

Першочергово фонд допомагає тим військовим, які найближче до зони бойових дій. 

«Наші волонтери в постійному контакті з військовими, щодня спілкуються і знають, де які потреби. І з огляду на внутрішні знання коригують заявки. Ми розуміємо, що не можемо закрити потреби всіх. Є ті, хто ображаються. Але, наприклад, бувають заявки нерелевантні для нас у тому плані, що цим уже повноцінно опікується держава — як-от бронежилети. Або ми не займаємося саперними заявками, просто тому, що допомогти нічим», — розповідає Марія Писаренко.

Чи вдається закривати всі запити?

Якщо фонд отримує запит, який не може виконати, бо таким напрямом не займається, — волонтери просто закривають заявку. 

«Зазвичай ми не передаємо таких заявок іншим волонтерам через те, що не можемо ручатися за інші організації, — зазначають у фонді. — І якщо ми ще будемо переадресовувати заявки, то стане вдвічі більше різної роботи. Це окремий напрям. Але ми робимо все можливе, щоб закрити максимальну кількість заявок з огляду на той ресурс, що у нас є».

Писаренко пояснює: якщо фонд наразі не має потрібної техніки, запит військових ставлять у лист очікування. Щойно необхідне з’являється — військові це отримують. Загалом фонд віддає перевагу терміновим заявкам, коли волонтери точно знають, що військовий перебуває чи скоро буде воювати «на нулі» (на передовій). Писаренко згадує, коли була оборона Сєвєродонецька, волонтери майже щодня везли туди десятки дронів, яких саме в той момент там потребували. 

«Немає такого, що дрони просто лежать і ми їх роздаємо. Насправді запит настільки великий, що люди постійно в чергах. І навіть якщо до нас приходить новий, нещодавно створений підрозділ, то майже 98% імовірності, що про нього вже знають — або будуть знати — наші волонтери. І якщо їм відомо, що створений він спеціально й терміново, то його запити поставлять як пріоритетні, навіть вище за тих, хто замовляв раніше і був у черзі умовний місяць», — підкреслює Марія Писаренко.

Що закуповує фонд «Повернись живим»?

Один із найбільших благодійних фондів, які допомагають військовим, — «Повернись живим». З 2014 року фонд закуповує тепловізійну оптику, квадрокоптери, автомобілі, системи захисту та розвідки. У фонді є інструктори, що відповідають за підготовку саперів, операторів безпілотних літальних апаратів (БПЛА), артилеристів і снайперів, а ще навчають домедичної допомоги.

Максим Зінчук, менеджер проєктів фонду «Повернись живим», у розмові з Забороною зазначає, що волонтери не займаються амуніцією на кшталт розвантажувальних жилетів та підсумків, одягом чи харчуванням. Медикаментами й медичним обладнанням фонд опікується, тільки якщо їх передали волонтерам, — самі вони нічого не закуповують. 

Навесні фонд отримав дозвіл на придбання товарів військового призначення, тобто зброї. Тепер фонд закуповує не тільки певний вид оптики та зв’язку, а й засоби «активного ураження», які є на озброєнні в армії США та інших передових європейських країн. 

«Наприкінці березня фонд дістав від Державної служби експортного контролю України дозвіл на закупівлю товарів подвійного та військового призначення. Тепер ми можемо напряму, без посередників, купувати у виробників потрібні товари. Таким чином «Повернись живим» пришвидшує роботу й усуває корупційні ризики. Також це дає змогу фонду самостійно контролювати постачання озброєння і визначати, кому надавати допомогу», — пояснює Максим Зінчук.

Як фонд «Повернись живим» працює з військовими?

Волонтери та інструктори фонду працюють з 2014 року і мають контакти з багатьма підрозділами. Завдяки особистим знайомствам та власному досвіду знають, куди найперше треба надавати допомогу. В розмові із Забороною Зінчук пояснює, що фонд передусім допомагає тим військовим частинам, які беруть участь у бойових діях. 

Загалом «Повернись живим» працює з командирами батальйонів через заявки, які військові можуть заповнити на сайті. У березні майже будь-який військовий міг це зробити, але потім фонд структурував роботу і теж, як і фонд Притули, перейшов на великі запити.

«Тепер заявки на допомогу війську стараємося приймати на рівні бригад. Рідше — на рівні батальйонів. Армійці узгоджують список необхідного з командиром, збирають потребу не тільки роти, а й свого та інших батальйонів. Усе це перетворюється на спільну заявку, яка потрапляє до наших фахівців. Список перевіряють і погоджують. Трапляються випадки, коли ми самі пропонуємо військовим розширити заявку — наприклад, додати комплектовання до коптерів або збільшити їхню кількість. Утім, бувають і відмови. Окрім того, ми розділяємо запити на першочергові та другорядні», — говорить Зінчук.

Максим також підкреслює, що вони передають допомогу тим військовим, які знають, як обходитися з технікою. Водночас фонд навчає людей працювати з технікою, а потім уже забезпечує необхідним.

Як фонд вирішує, що закуповувати для ЗСУ?

За словами Зінчука, «Повернись живим» співпрацює напряму з військовими частинами та командуванням, аби знати, що краще закупити. Фонд має доступ до головнокомандувача, щось може узгоджувати з Міністерством оборони, але перед державою за свої закупівлі не звітує.

«У нас є військовий департамент, який займається, зокрема, збором та обробленням заявок від армійців. Оскільки фонд має інформацію про ситуацію на фронті, ми можемо прогнозувати, що саме знадобиться військовим. Завжди потрібні, наприклад, зв’язок, ноутбуки, планшети, безпілотники. А є якісь специфічні речі, які закуповують для конкретних завдань, і не тільки для ЗСУ, а й для інших державних силових служб. Фактично фонд сам вирішує, що закуповувати, відповідно до інформації, яку наші колеги напряму отримали від військових», — розповідає Зінчук.

Чи існують державні програми допомоги армії?

Від початку повномасштабного вторгнення в Україні запустили безліч фандрейзингових платформ, які допомагають у зборі коштів для ЗСУ. Наприклад, улітку за ініціативи президента Володимира Зеленського стартувала фандрейзингова платформа United24. Її завдання — стати головним вікном для збору коштів на підтримку України. Пожертвувати можна на оборону й розмінування, на медичну допомогу та відбудову України.

У межах United24 Генеральний штаб ЗСУ і Міністерство цифрової інформації оголосили про початок проєкту «Армія дронів». Це комплексна програма, до якої входять системна закупівля дронів, їхній ремонт та оперативна заміна, а також курс навчання пілотів. Крім цього, люди можуть задонатити власними дронами й квадрокоптерами.

Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Забороні розповідає, що від початку розроблення концепції проєкту і до його реалізації міністерство співпрацювало з військовими.

«Генштаб ЗСУ допоміг нам якісно проаналізувати потреби військових у дронах: типи, кількість, на яких напрямках фронту вони мають працювати. Мінцифра забезпечує загальну координацію проєкту «Армія дронів». Закупівлі відбуваються за встановленою процедурою державними органами. Усі кошти, які донатять люди з цілого світу через United24, надходять на спеціальний рахунок Міністерства оборони в НБУ. З цього рахунку проводять закупівлі», — пояснює Михайло Федоров.

Хто з військових отримає дрони та які?

Михайло Федоров розповідає Забороні, що Міністерство цифрової трансформації публічно комунікуватиме з бригадами для передання дронів, і якщо буде дозвіл від цих бригад, то повідомить про них на загал. 

Щодо того, яких дронів потребують в армії, міністр зазначає: зараз фронт умовно розділили на чотири рівні. Перша лінія — це до 3 км, друга, третя та четверта — до 25, 50 і 200 км відповідно. Комерційні й цивільні дрони необхідні для міських боїв та проведення розвідки на невеликі відстані. Для таких потреб заплановано передавати дрони, які задонатили самі люди.

«Для інших ліній потрібні великі безпілотники, які літають на довгі відстані. На першому етапі ми поставили пріоритет купити 200 професійних безпілотних авіаційних комплексів тактичного рівня для повітряної розвідки. І вже досягли цієї мети. Але наше завдання — постійно підтримувати цю кількість безпілотників на фронті, адже частину з них знищує ворог. Швидкість ремонту дрона залежить від характеру його пошкоджень, наявності необхідних деталей та завантаженості сервісу. У середньому це приблизно 5–7 днів», — говорить міністр.

Станом на 29 серпня у межах проєкту «Армія дронів» узгоджено контракти майже на 948 млн грн — це 877 дронів. Насамперед це дрони UkrJet, Skyeton, Fly Eye, Warmate, SKIF, DJI Matrice RTK 300, DJI Mavic 3 і Autel Evo 2. Міністр цифрової трансформації пояснює, що вони не можуть розкрити всіх постачальників та назви компаній, із якими укладені контракти. Однак зазначає, що держава працює як із міжнародними компаніями, так і з українськими. Серед українських виробників згадує SKIF, Skyeton та «Укрджет». 

Який досвід військових у роботі з фондами?

Заборона поговорила з військовим, який перебуває біля північно-східного кордону з Росією у зоні бойових дій. Антон (ім’я змінено) розповів, що волонтери допомагали і йому особисто, і окремо його підрозділу. 

«Для свого підрозділу я намагався знайти багато всього, це були великі запити, які мені не вийшло закрити. Ми потребували машину, хороший тепловізор і цифрові рації. Я звертався до досить великого фонду, але, на жаль, вони нас просто ігнорували», — розповідає військовий. 

Антон ділиться у розмові з Забороною, що військові з його підрозділу зверталися до командування й те по змозі знаходило необхідне. Проте на цю мить батальйон Антона тимчасово передали іншій бригаді — фактично у них утворилося два керівництва. «Наші потреби часто перекидають на нашу рідну бригаду, а не на ту, в якій ми зараз. Виходить, що маємо двох командирів і один корабель, от і не вдається нормально рулити постачанням», — зазначає боєць.

Зрештою запит Антона на підрозділ частково допомогли закрити друзі, зібравши на рації та інші потреби через інстаграм. Військовий каже, що його побратими з підрозділу так само закривали спільні потреби через друзів і знайомих, а не через великі фонди.

«Завдяки друзям і знайомим ми отримали два автомобілі. Зі свого досвіду я так зрозумів: великі фонди співпрацюють одразу з командуванням батальйону (бо знаю точно, що наш батальйон отримав дрон від [фонду] Притули). Але коли шукаєш щось необхідне як підрозділ, а не як батальйон, легше звертатися до друзів і знайомих або купувати за власний кошт. Хоча я чув, що треба було знайти патрона, який би займався закриттям наших потреб, але, чесно, не мав і зараз не маю поняття, як це зробити», — каже військовий.

Локальні фонди

Крім великих фондів, які допомагають українським військовим, також є менші, що виникли на базі громадських організацій чи батальйонів. Наприклад, «Госпітальєри» — український добровольчий медичний батальйон, який бере участь у збройному конфлікті в Україні з 2014 року, займається наданням першої допомоги та евакуацією поранених солдатів ЗСУ із зони бойових дій. Сам фонд від «Госпітальєрів» було створено в червні цього року.

У розмові із Забороною представники «Госпітальєрів» коротко пояснили, що першочергово фонд заснували, аби було простіше працювати з іншими організаціями, які надають допомогу батальйону. За можливості волонтери фонду діляться тим, що доцільніше передати комусь (наприклад, обладнання, яке потрібне зараз у шпиталях). Але фактично фонд орієнтується виключно на свій батальйон і передає йому все необхідне.

За таким же принципом працює ГО «Пласт» — українська скаутська організація. Метою «Пласту» є сприяння патріотичному вихованню та самовихованню української молоді. «Пласт» в Україні об’єднує до 10 тисяч членів різного віку і таким чином є найбільшою скаутською організацією України.

Керівниця військового напряму МО «Пласт» Ксенія Дремлюженко говорить, що багато пластунів доєдналися до лав ЗСУ ще у 2014 році. 24 лютого на базі «Пласту» створили благодійний фонд, який намагається допомагати передусім своїм вихованцям та викладачам, які пішли на війну. Основним напрямом фонду є підтримка пластунів та їхніх бригад, у яких вони служать.

«На початку вторгнення ми зрозуміли, що маємо створити окремий напрям для підтримки військових. Багатьом бригадам не вистачало елементарних речей. Першочергово ми хотіли зберегти життя пластунів, наших виховників.

Раніше вони займалися з дітьми кожного тижня — і ми мусимо захистити їх, щоб, коли настане мир, вони продовжили виховувати патріотичне майбутнє покоління України», — пояснює у розмові із Забороною Ксенія.

Кому допомагає фонд та за якими напрямами?

Хоча «Пласт» не дуже великий, він забезпечує індивідуальні потреби військових. Загалом фонд займається харчуванням, одягом і взуттям, тактичною медициною для військових, а 32% з донатів, які зібрав фонд, іде на шоломи, броню й протигази для військових. Також у деяких містах «Пласт» допомагає гуманітарно. Про всі витрати та надходження фонд звітує на своїй сторінці.

Фонд не співпрацює з державними організаціями, але через своїх знайомих військових консультується щодо закупівлі техніки чи інших речей.

«Ми допомагаємо не тільки пластунам, — розповідає Дремлюженко. — Наприклад, штаби «Пласту» у Львові та Житомирі взяли під опіку бригади у своїх містах і закривають їхні потреби. Залучати кошти допомагає українська діаспора в інших країнах. Також ми маємо меценатів та благодійників, які поділяють наші цінності — і тому допомагають нам. Ну, і не виключаємо волонтерський фандрейзинг, коли пластуни-волонтери через дописи в соцмережах збирають гроші на дрони, прилади нічного бачення, форму, рацію, одяг чи якісь базові речі».

Як працюють із запитами та чи всі закривають?

На початку вторгнення «Пласт», як і інші волонтерські організації, мав змогу закривати більше запитів і навіть купувати машини. Зараз фонд орієнтується на те, що точно треба бригаді чи військовому і що вони можуть дати. Якщо ресурсу немає, фонд шукає інших волонтерів, які б допомогли задовольнити запит військових. 

Спершу запитів було дуже багато: керівниця фонду «Пласту» згадує, спочатку вони ледве закривали 20% потреб військових. Зараз вони мають змогу закривати до 50%, але попереджають — доведеться очікувати приблизно місяць.

Україні допомагає багато країн, невже нам потрібно стільки фондів?

Владислав Ієрусалимов, аналітик з публічних фінансів та публічного управління, у коментарі Забороні розповідає, що гранти й позики Україні від міжнародних партнерів зазвичай мають умови, що вони не підуть на військові потреби. Ці кошти потрапляють у загальний бюджет, але Україна фінансує армію за свої грошові ресурси. Фонди, своєю чергою, закривають термінові потреби.

«Фінансові можливості благодійних фондів не співмірні з витратами на армію, що йдуть із бюджету, — каже експерт. — Але, по-перше, фінансування з бюджету недостатньо, щоби забезпечити всі потреби, а по-друге, допомога фондів є важливою, адже фонди покривають оперативні потреби, які не здатне охопити Міноборони». 

Експерт пояснює, що найбільша частина видатків органів безпеки — у сфері оборони. Понад 60% — це грошове забезпечення і заробітна плата військовослужбовців та працівників, їхнє соціальне забезпечення. У 2021 році бюджет Міноборони України становив 121,5 млрд грн, у 2022 році за першою редакцію він був передбачений на рівні 133,5 млрд, а після серпневих змін він сягнув уже 624,4 млрд.

Фактично на початку 2022 року в бюджет оборони було закладено менше, ніж є зараз. З березня до червня уряд 17 разів фінансував потреби сектору безпеки та оборони з резервного фонду. Поки що невідомо, скільки грошей на наступний рік буде закладено в бюджет на потреби армії, однак війна досі триває і благодійні фонди є важливою підтримкою Міноборони в цій війні.

«Згідно із законодавством, бюджет на наступний рік мають презентувати в парламенті до 15 вересня. Зараз ці цифри невідомі. Але, напевно, видатки на Міноборони будуть не меншими, ніж тепер», — зазначає Ієрусалимов.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору